Попова Емма Анатоліївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Попова Емма Анатоліївна
Народилася 27 грудня 1928(1928-12-27)
Ленінград, РСФРР, СРСР
Померла 3 листопада 2001(2001-11-03) (72 роки)
Санкт-Петербург, Росія
Поховання Волковський цвинтар[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність актриса
Alma mater Ленінградський театральний інститут імені О.М. Островского[d]
Заклад БДТ імені М. Горького
Нагороди
Державна премія СРСР Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР
IMDb nm0691375

Емма Анатоліївна Попова (19282001) — радянська актриса театру і кіно. Народна артистка РРФСР (1971).

Біографія[ред. | ред. код]

Емма Попова народилася на Кубані[1]. В 1947 році, в один час з Зінаїда Шарко, поступила на акторський факультет Ленінградського театрального інституту, в майстерню Б. В. Зона. Досвідченого педагога, який виховав чимало чудових актрис, вже в ті часи захоплювала інтуїція Попової: «Не ти граєш — тобі грає»[1]. Закінчила інститут у 1951 році.

В інституті Емма Попова вийшла заміж за свого однокурсника — актора і режисера Наума Бірмана[2] У них народився Анатолій Попов, теж став актором. Другим її чоловіком був драматург і сценарист Олександр Гладков[3]. Одовев в 1976 році, актриса більше заміж не виходила.

Померла 3 листопада 2001 року в Будинку ветеранів сцени в Санкт-Петербурзі; похована на Волковському кладовищі[4].

У Театрі імені Комісаржевської[ред. | ред. код]

В 19531962 роках Емма Попова виступала на сцені Ленінградського театру імені В. Ф. Коміссаржевської[4]. Її дебют в ролі Лізи у вобідевілі Д. Т. Ленського «Лев Гурич Синичкін» залишився непоміченим критикою. Про Попову заговорили після зіграної нею в тому ж 1953 році Тіни Наморадзе в «Бабку» М. Бараташвілі[5]. З другої половини 1950-х років вона була провідною актрисою театру[5]; граючи як характерні ролі (дона Хуана в п'єсі Тірсо де Моліна «Дон Хіль Зелені штани» і Аніта у «П'ятій колоні» Е. Хемінгуея), так і ліричних героїнь (Айтен у п'єсі Н. Хікмета «Перший день свята», Варю в «Дикарке» А. Островського), нерідко протиставляючи режисерським задумом власну інтуїцію[5]. «І з кожною новою роллю, — відзначала критик Ст. Іванова, — „відсоток драматизму“ в роботах молодої актриси неухильно зростав», — навіть в комічних ролях[5]. «Відсотка драматизму» актриса досягла в ролі Лізи Протасової в п'єсі А. М. Горького «Діти сонця», де її героїня, за словами критика, «всі біди страждає світу пропускала крізь власне серце, відчувала сором за чужі гріхи, біль за чужу вину» і, зрештою, втрачала розум не в силах винести цю тяжкість[1].

У Театрі імені Комісаржевської Попова репетирувала Офелію в «Гамлеті», але вистава не був випущений[1]. Однією з ролей, що найбільше запам'яталася, поряд з Лізою Протасовою, стала трагічна Вероніка у виставі «Вічно живі» за п'єсою В. Розова. За словами В. Іванової, Вероніка Попова «вразила і запам'яталася більше, ніж всі інші виконавиці цієї ролі», її не затьмарила навіть популярність Тетяни Самойлової, яка зіграла цю роль в знаменитому фільмі М. Калатозова[5].

У Великому драматичному[ред. | ред. код]

В образі Попової багато відзначали зовнішню схожість з Вірою Коміссаржевської[1][6], і в Театрі імені Коміссаржевської їй аж ніяк не випадково доручали ролі, колись зіграні «чайкою російської сцени» (Лізу Протасову, Варю в «Дикарці»). В одному з інтерв'ю вона зізналася: «Працюючи в театрі, що носить ім'я великої актриси, я, природно, знаходилася під впливом цієї непересічної особистості, цього величезного трагічного таланту. Я навіть стала наслідувати її грі — в міру відпущених мені сил і здібностей. Але потім я відчула, що це захоплення — майже фанатичне — починає пригнічувати моє акторське „я“, і мене наздогнала душевна криза»[6]. Актриса вирішила назавжди покинути сцену; але сталося так, що саме в цей момент Георгій Товстоногов запросив її до Великого драматичного театру імені Горького[6].

Вона ніколи не належала і не належить до актрис-кумирів… Як це ні парадоксально, пам'ятають не актрису, а її створення. Люди, «здійснені» нею на сцені і на екрані, тривожать пам'ять багато років, до них хочеться повернутися, щоб ще і ще раз вдивитися в їх духовний світ.
— В. Іванова

На сцені БДТ Попова дебютувала в лютому 1963 року в ролі Ксенії Іванівни в «Палаті» С. Альошина і дуже скоро стала однією з «зірок» товстоноговської трупи, однією з «головних» її актрис[5][6][7]. Серед кращих ролей, зіграних, за визначенням критика, так, «наче їх ніхто до неї не грав», — Ганна в «Варварах» А. М. Гіркого, Ірина в чеховських «Трьох сестер», Тетяна в «Мещанах» (разом з режисером-постановником Р. Товстоноговим і виконавцем ролі Бессеменова Євгеном Лебедєвим була удостоєна Державної премії СРСР)[8] ."Неспокійна старість" Л. Рахманова витримала на сцені БДТ близько 200 вистав[3] ще й тому, що глядачі йшли перш за все на блискучий акторський дует — Сергія Юрського (Полєжаєва) і Емму Попову[8] (Марію Львівну). Зіграну Попової роль Марії Павлівни в цьому спектаклі А. Свободін назвав «однією з самих тихих, але і самих блискучих успіхів» актриси[9].

Сергій Юрський про свою партнерку у багатьох виставах згодом писав: «Ті, хто з нею грав, ті, хто з нею спілкувався на майданчику, знають те, чого ніколи не дізнаються глядачі… Партнерам взаємодіяти з цим абсолютом було не просто легко, а виникало відчуття, що тебе підняло, ти знаходишся на килимі-літаку — і всі ми розмовляємо вже на зовсім іншому рівні»[3]. Він же відзначав дивну особливість акторської природи Попової: «Емма, яка геніально грала інтелігенток й аристократок, була, завжди залишалася і залишається простою козачкою, яка говорить „гекая“ й інакше не може. Куди це поділося на сцені — незрозуміло, чому поверталося в житті — теж незрозуміло»[3].

Поповій, актрисі рідкісного трагічного темпераменту[4], великий акторський діапазон, за свідченням Р. Беньяш, дозволяв не втрачати безпосередності навіть в ролях, загострених до гротеску[10], і, поряд з тендітною Іриною в «Трьох сестрах», з блиском виконувати і гострохарактерну роль Віри Сергіївни в сатиричній комедії Василя Шукшина «Енергійні люди»[4]. Серед кращих її ролей на сцені БДТ — Мадлена Бежар у булгаковському «Мольєра», Мурзавецкая і Турусина в комедіях А. Н. Островського «Вовки і вівці» і «На всякого мудреця досить простоти»[4].

Невдачею Попової критики вважали роль Настасії Пилипівни, яку вона грала по черзі з Тетяною Дороніною у другій редакції легендарного товстоноговского «Ідіота» в недовгий час існування цієї вистави (відновлено спеціально для зарубіжних гастролей)[11]. Актрисі, якої всяка роль була цікава насамперед становленням і розвитком характеру, героїня Ф. Достоєвського, «людина з непередбаченою поведінкою», виявилася абсолютно чужа. Для себе пояснення цього характеру Попова змогла знайти лише в озлоблення і жадобі помсти, всім і вся, — що, однак, суперечило задумам Достоєвського[5].

Останньою театральною роботою Попової стала Кваша в п'єсі М. Горького «На дні» — останньому спектаклі Георгія Товстоногова. Після його смерті в 1989 році актриса покинула сцену[4]. Протягом ряду років вела акторський курс в Інституті театру, музики і кінематографії[4].

Кіно і телебачення[ред. | ред. код]

Попова багато працювала на телебаченні, зігравши в тому числі і Віру Комиссаржеську в телеспектаклі «Чайка російської сцени». У кіно знімалася мало, віддаючи перевагу театру[12]. Дебютувала в 1957 році в головній жіночій ролі у фільмі Михайла Дубсона «Шторм», де вперше зустрілася з Євгеном Лебедєвим, своїм майбутнім партнером по багатьох виставах БДТ. Критики особливо відзначали Юлію Дмитрівну у «Поїзді милосердя» — образ, який виключав чарівність. З цієї причини режисер фільму Іскандер Хамраєв довго не наважувався запропонувати цю роль Поповій, але чужу кокетству актрису привернула саме вона.[5].

Творчість[ред. | ред. код]

Театральні роботи[ред. | ред. код]

Ленінградський драматичний театр імені В. Ф. Коміссаржевської

  • 1953 — «Лев Гурич Синичкін» Д. Т. Ленського — Ліза (введення)
  • 1953 — «Не все коту масляна» О. М. Островського — Агнія (введення)
  • 1953 — «Шельменко-денщик» — Мотря (введення)
  • 1953 — «Бабка» М. Бараташвілі — Тіна Наморадзе
  • 1955 — «Дон Хіль Зелені штани» Тірсо де Моліна. Постановка Ст. Андрушкевича і З. Корогодського — дона Хуана
  • 1956 — «Вічно живі» В. Розова — Вероніка
  • 1959 — «Цимбелін» — Імогена
  • «Перший день свята» Н. Хікмета — Айтен
  • «Те, що знає кожна жінка» Дж. Баррі — Меггі Шенд
  • «П'ята колона» Е. Хемінгуея — Аніта
  • 1960 — «Діти сонця» А. М. Горького. Постановка М. Сулімова — Ліза Протасова
  • 1961 — «Після весілля» Д. Гранина — Тоня
  • «Дикунка» А. Островського та В. Соловйова. Постановка В. Майковська — Варя

Великий драматичний театр імені М. Горького

  • 1963 — «Палата» С. Альошина. Постановка Г. О. Товстоногова, Тобто А. Лебедєва — Ксенія Іванівна
  • 1963 — «Варвари» М. Горького. Постановка Г. О. Товстоногова — Ганна (введення)
  • 1965 — «Три сестри» А. П. Чехова. Постановка Р. А. Товстоногова — Ірина
  • 1966 — «Міщани» М. Горького. Постановка Г. О. Товстоногова — Тетяна
  • 1966 — «Ще раз про любов» Е. Радзинського. Постановка Ю. Е. Аксьонова — Наташа (введення)
  • 1966 — «Ідіот» за Ф. М. Достоєвському (друга редакція вистави). Постановка Г. О. Товстоногова — Настасья Пилипівна
  • 1968 — «Щасливі дні нещасливої людини» О. М. Арбузова. Постановка Ю. Е. Аксьонова — Зіміна Ніна Павлівна
  • 1970 — «Неспокійна старість» Л Рахманова. Постановка Р. А. Товстоногова— Марія Львівна
  • 1973 — «Мольєр» М. О. Булгакова. Постановка С. Ю. Юрського — Мадлена Бежар
  • 1974 — «Енергійні люди» В. М. Шукшина. Постановка Г. О. Товстоногова — Віра Сергіївна
  • 1976 — «Дачники» М. Горького. Постановка Г. О. Товстоногова — Ольга Олексіївна
  • 1976 — «Фантазії Фарятьева» А. Соколової. Постановка С. Ю. Юрського
  • 1980 — «Вовки і вівці» О. М. Островського. Постановка Г. О. Товстоногова — Мурзавецька
  • 1985 — «Поріг» О. Дударєва. Постановка Р. Єгорова — Мати (введення)
  • 1985 — «На всякого мудреця досить простоти» О. М. Островського. Постановка Г. О. Товстоногова — Турусина
  • 1987 — «На дні» М. Горького. Постановка Г. О. Товстоногова — Кваша

Роботи на телебаченні[ред. | ред. код]

  • 1967 — «Диваки» О. М. Горького (телеспектакль); постановка Юрія Маляцького
  • 1970 — «Чайка російської сцени» (телеспектакль) — Віра Коміссаржевська
  • 1971 — «Фієста» за романом Е. Хемінгуея «І сонце сходить» (телеспектакль); постановка Сергія Юрського — Френсіс
  • «Склянка води» Е. Скріб (телеспектакль) — Королева
  • «Пані міністерша» Б. Нушича (телеспектакль)
  • «Останні» А. М. Горького (телеспектакль) — Софія
  • «Будиночок» В. Катаєва (телеспектакль)
  • «Місяць у селі» Івана Тургенєва (телеспектакль) — Наталія Петрівна
  • «Смаглява леді сонетів» Б. Шоу (телеспектакль); постановка Олександра Бєлінського — Єлизавета

Фільмографія[ред. | ред. код]

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

  • Заслужена артистка РРФСР (1960)
  • Народна артистка РРФСР (1971)
  • Державна премія СРСР (1968) — за виконання ролі Тетяни у виставі «Міщани» Великого драматичного театру ім. М. Горького.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Жежеленко М. Памяти Эммы Поповой // Петербургский театральный журнал. — 2002. — № 27.
  2. Выпускники института. 1951 г. Актёрский факультет, класс профессора Б. В. Зона // Записки о театре. — Л. — М.: «Искусство», 1958. — С. 248.
  3. а б в г Эмоция Анатольевна.
  4. а б в г д е ж Попова Эмилия Анатольевна. Память. Большой драматический театр (официальный сайт). Процитовано 2016-09-29. 
  5. а б в г д е ж и Эмилия Попова. — Искусство.
  6. а б в г Старосельская Н. Товстоногов. — М.: Молодая гвардия, 2004. — С. 383. — ISBN 5-235-02680-2.
  7. Горфункель Е. [К юбилею Зинаиды Шарко] // Да : газета. — Л., 2009.
  8. а б Яхнин А. Три роли Эммы Поповой. — Л.: Искусство, 1984. — 47 с.
  9. Свободин А. П. «Беспокойная старость» // Театр : журнал. — М., 1970. — № 8. — С. 10.
  10. Беньяш Р. М. Ленинградский Академический Большой драматический театр им. М. Горького. — Л.: Искусство, 1968. — С. 11-12.
  11. Старосельская Н. Товстоногов. — М.: Молодая гвардия, 2004. — С. 239—241. — ISBN 5-235-02680-2.
  12. 80 лет со дня рождения Эммы Поповой. Телеканал «Культура». 27 декабря 2008. Архів оригіналу за 2012-08-25. Процитовано 2012-06-11. 

Література[ред. | ред. код]

  • Яхнин А. Три роли Эммы Поповой. — Л.: Искусство, 1984.
  • Старосельская Н. Эмилия Анатольевна Попова // Товстоногов. — М.: Молодая гвардия, 2004. — С. 383—385. — ISBN 5-235-02680-2.

Посилання[ред. | ред. код]