Попов Микола Миколайович (партійний діяч)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Попов Микола Миколайович
Попов Микола Миколайович.tif
 
Партія: КПРС
Освіта: ХНУ
Народження: 24 грудня 1890 (5 січня 1891)
Кутаїсі, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Смерть: 10 лютого 1938(1938-02-10)[1] (47 років)

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

Попо́в Мико́ла Микола́йович (24 грудня 1890 [5 січня 1891](18910105), місто Кутаїсі, тепер Грузія — розстріляний 10 лютого 1938) — радянський діяч, секретар ЦК КП(б)У, історик комуністичної партії. Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — червні 1930 р. і лютому 1933 — липні 1937 р. Член Оргбюро ЦК КП(б)У в грудні 1925 — квітні 1929 р. і лютому 1933 — липні 1937 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — квітні 1929 р. і лютому 1933 — травні 1936 р. Член Політбюро ЦК КП(б)У в травні 1936 — липні 1937 р. Член ЦК РСДРП (меншовиків) у 1917—1919 роках. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у липні 1930 — червні 1937 р. Кандидат у члени Виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу в 1935 — червні 1937 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині вчителя. Закінчив Владикавказьку гімназію.

Член РСДРП з 1906 року. Належав до меншовиків. У 1908 році був секретарем Харківської міської організації РСДРП.

У 1908—1909 роках — студент Харківського, а потім Московського університету. Навчання не закінчив.

У 1909—1911 роках — член виконавчого комітету Московської окружної організації РСДРП. У грудні 1911 року був заарештований і висланий в Іркутську губернію на адміністративне поселення. Після Лютневої революції 1917 року звільнений, повернувся до Харкова.

У липні 1917 — червні 1919 року — член Харківської Ради робітничих депутатів, член Харківського комітету і ЦК РСДРП (меншовиків). Був учасник IV з'їзду Рад Донецько-Криворізької області, був обраний на ньому кандидатом у члени Обласного комітету Рад робітничих депутатів Донецько-Криворізької області.

Про ідею створення республіки Донбас Попов писав:

« Ідея самостійної, незалежної від України і включеної до складу РРФСР так званої Донецько-Криворізької республіки народилася у деяких харківських і донбаських товаришів під тиском ростовських товаришів, які приїхали до Харкова з Ростова після взяття останнього Каледіним». Мабуть, Попов має на увазі редакторів «Донецького пролетаря» Васильченко, Филова, Жакова. Причому, на думку Попова, принципова згода на це не було попередньо отримано «у партійному порядку, а було безпосередньо винесено на з'їзд.[2] »

У 1918 році він був критиком ДКР за те, що її створили більшовики, а в 1930-ті роки не менш затято критикував ДКР за те, що вона була створена всупереч більшовикам.

Член РКП(б) з 1919 року.

У червні 1919—1920 році працював на Закавказзі за особливим дорученням Народного комісаріату закордонних справ РРФСР.

У 1920—1921 роках — член редакційної колегії, заступник редактора і редактор газети ЦК КП(б)У «Комуніст» у місті Харкові.

У 1921—1922 роках — відповідальний секретар Харківського губернського комітету КП(б)У. Потім — на відповідальній роботі в ЦК КП(б)У.

У лютому — вересні 1924 року — заступник завідувача агітаційно-пропагандистського відділу ЦК РКП(б) в Москві. У 1924—1926 роках — ректор Інституту марксизму при ЦК КП(б)У.

У 1925—1928 роках — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦК КП(б)У. Одночасно, у 1925—1926 роках — відповідальний редактор газети ЦК КП(б)У «Коммунист» в місті Харкові, у 1926—1927 роках — на відповідальній роботі в Комуністичній партії Західної України (КПЗУ), член ЦК КПЗУ.

У серпні 1928 — 1929 року — 1-й заступник завідувача відділу агітації, пропаганди і друку ЦК ВКП(б) в Москві. У 1929 році — завідувач відділу агітації, пропаганди і друку Московського комітету ВКП(б). У 1929—1933 роках — член бюро редакційної колегії газети ЦК ВКП(б) «Правда» у Москві.

Разом з Павлом Постишевим прибув на Україну і був призначений секретарем ЦК КП(б)У та завідувачем відділу пропаганди і преси (лютий 1933). Виступав проти Миколи Скрипника, Миколи Хвильового, Володимира Юринця й інших українських комуністів, на форумі Комінтерну — проти КПЗУ. Поширював культ Постишева.

27 лютого 1933 — 27 травня 1937 року — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно, у січні 1933 — червні 1937 року — директор інституту Маркса, Енгельса, Леніна при ЦК КП(б)У.

3 червня — 4 липня 1937 року — 3-й секретар ЦК КП(б)У. 17 червня 1937 року був заарештований органами НКВС і проголошений одним з керівників фіктивної націонал-фашистської організації України.

Опублікував «Очерки истории РКП(б)» (1926), «Нариси історії КП(б)У» (1928), «Жовтнева революція і національне питання» (1927).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Попов Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Поплавський О. О. Тема Донецько-Криворізької Республіки як основа політичної концепції сучасних ідеологів федералізації України, с. 18-19.

Джерела[ред. | ред. код]