Популізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Популі́зм (лат. populus — народ) — політика або риторика, яка апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям, і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти. В англомовній літературі термін переважно використовується як відповідник українського поняття «народництво» (і англійською мовою «народництво» переважно перекладається як «populism»), і далеко не завжди має негативні конотації.

Поняття, як правило, використовується з негативною конотацією і найчастіше вживається для означення політики загравання влади з народом для забезпечення популярності або також поверхневої критики «верхів», «еліти», «влади», що характеризується демагогічними гаслами та необґрунтованими обіцянками.

Ідеологія[ред.ред. код]

Популізм базується на твердженні, що правляча еліта не турбується про інтереси простої людини, оскільки зацікавлена лише в своїх благах, тому владу в еліти треба відбирати і спрямовувати на задоволення інтересів суспільства в цілому.

Популісти будують свою риторику на акцентуванні економічних і соціальних інтересів звичайних людей. Багато дослідників популізму, починаючи з 1980-х, розглядали його як стиль риторики, який може служити не одній, а безлічі ідеологій. Залежно від підтримуваної ідеології, політичні філософи розрізняють «лівий» і «правий» популізм.

Популізм включає критику існуючого режиму, а також може бути заснований на ідеях націоналізму, расизму або релігійного фундаменталізму. Багато популістів представляють себе захисниками окремих регіонів або окремих соціальних груп, таких як, наприклад, працівники, жінки, містяни, селяни, працівники якоїсь галузі промисловості тощо. В риториці популісти часто використовують дихотомію (принцип «або-або», тобто «третього не дано») і стверджують, що виражають інтереси більшості населення.

До найпоширенішої термінології популізму відносяться вирази «пряма демократія», «авторитетний лідер», «антинародний уряд», «критика бюрократії», «боротьба з корупцією». Популісти часто стверджують, що соціальні проблеми мають прості рішення. Як рішення пропонується боротьба з владою політичних угрупувань або корпорацій, боротьба з корупціонерами і бюрократами, залучення до управління представників народу.

Прихильники популізму вважають його дійсною демократією, а супротивники — демагогією.

Популізм та формування еліт[ред.ред. код]

Засновники теорії еліт соціолог Вільфредо Парето та юрист і соціолог Гаетано Моска в теорії еліт визначили аристократичну і демократичну тенденції оновлення правлячих еліт. Кожна з них має свої переваги і недоліки: аристократична тенденція веде до виродження еліт, наслідком чого є суспільний застій; демократична підвищує здатність політичної системи ефективно реагувати на зміни, але пов'язана з слабкою передбачуваністю лідерів, їх схильністю до популізму[1].

Політичний популізм в Україні[ред.ред. код]

Колишній Президент України, Віктор Ющенко таким чином оцінив економічну політику, яку провадили українські уряди після проголошення незалежності України[2]:

« «Той економічний курс, який запропонували Україні, — це, вибачте, вонючий популізм 17-х років. З ним не можна зустрічати кризу, з ним не можна боротися – це не світогляд третього тисячоліття. Пустим популізмом, солодкими речами, відсутністю жорсткого державного підходу, в тому числі по економічних і фіскальних питаннях, ми не дамо відповіді». »

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Є. Горюнова. Популізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.600 ISBN 978-966-611-818-2
  • В. Заблоцький. Популізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 499. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання[ред.ред. код]