Порецька залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Порецька залізниця
Porečanka-zemljevid.jpg
Карта маршруту
45°30′58″ пн. ш. 13°35′57″ сх. д. / 45.51627100002777837° пн. ш. 13.59939800002777943° сх. д. / 45.51627100002777837; 13.59939800002777943Координати: 45°30′58″ пн. ш. 13°35′57″ сх. д. / 45.51627100002777837° пн. ш. 13.59939800002777943° сх. д. / 45.51627100002777837; 13.59939800002777943
Тип залізнична лінія
Статус нечинна
Повна назва італ. Parenzana, словен. Porečanka
Закриття (ліквідація) 31 серпня 1935
Штаб-квартира Відень (1902–1920),
Пула (1920–1935)
Роки функціонування 1902—1935
Країна Італія Італія,
Словенія Словенія,
Хорватія Хорватія
Залізничний код приписки (Чисельний код) TPC
Експлуатаційна довжина колій 123 км
Ширина колії 760 мм
Кількість станцій 35
Материнська компанія Цісарсько-королівська Австрійська Державна залізниця

CMNS: Порецька залізниця у Вікісховищі

Порецька залізниця (італ. і хорв. Parenzana, словен. Porečanka)[1] — закрита вузькоколійна залізниця у межах сучасних Італії, Словенії та Хорватії, що діяла в 1902—1935 роках між Трієстом і Поречем (на той час «Паренцо», звідки її італійська назва «Паренцана»).

Назва[ред. | ред. код]

Будуючись, залізниця мала офіційну назву німецькою мовою: «Parenzaner Bahn» (Порецька магістраль) або просто «Parenzaner» (Порецька).[2] Пізніше вона була відома як «Істрійська залізниця» і «TPC» (скорочено від Трієст — Паренцо (тепер Пореч) — Канфанар (італ. Canfanaro)).

Серед нинішньої місцевої хорватської і словенської більшості залізниця також відома як «Істранка» («Істрія» хорватською і словенською мовами звучить як «Істра») або «Істріянка». У словенській мові на позначення цієї залізниці також побутувала назва «Poreška» (Порецька), а в хорватській — відповідно «Porečka», або ще її іноді називають «Porečanka». В італійській за залізницею закріпилося прізвисько «Parenzana» (Порецька).

Маршрут[ред. | ред. код]

Залізниця починалася на станції Св. Андрія (тепер залізничний музей) у Трієсті. Біля Шкедня відхилялася від маршруту Бохінської залізниці, проходила повз Муджу і заходила в сьогоденну Словенію в Шкофіях. Маршрут спершу минав Декани, потім повертав у бік узбережжя, проходив через Копер, Ізолу, Струнян, Порторож, Луцію, Сечовлє, перетинав річку Драгоня і входив на територію сьогоднішньої Хорватії. Потім повертав на захід, досягав Валиці, де стояла станція Савудрія, а потім повертав на схід углиб Істрії. Проминав Бує, здирався до Грожняна, де незабаром, пройшовши це місто, діставався своєї найвищої точки у 293 м над рівнем моря, після чого починав спускатися до Ливаде (13 м над рівнем моря), де перетинав річку Мирна. Потім знову починав підніматися через Мотовун і Вижинаду до Балдашів, де досягав іншої місцевої крайньої точки на висоті 273 м над рівнем моря. Звідти починав поступовий спуск, минаючи Вишнян, і так доходив до Пореча, подолавши відстань у 123 км від Трієста, що зробило маршрут однією з найдовших вузькоколійок у Європі.

Відгалуження від Валиці до Умага так побудовано і не було попри те, що місцева влада спочатку його планувала та доклала до цього багато зусиль. У свою чергу, зі станцією у Порторожі з 1909 р. (на той час Порторож був спа-курортом і зупинку для його відвідувачів облаштували на приватній віллі через два роки після побудови залізничної лінії) було сполучено Піран — спочатку тролейбусом, який 1912 року замінив електричний трамвай, що ходив до 1953 р.

Список станцій[ред. | ред. код]

Станція Ливаде
Вхід у Фреський тунель
Пам'ятник паротягу «U.37» у Копері (збоку)
Пам'ятник паротягу «U.37» у Копері (спереду)
Пам'ятник паротягу «U.37» у Копері (з вагонами)

BSicon KBHFa.svg Трієст Кампомарціо (Trieste Campomarzio)/Святого Андрея
BSicon BHF.svg Трієст Скало Легнамі (Trieste Scalo Legnami)/Трієст — дров'яний порт
BSicon BHF.svg Трієст Сервола (Trieste Servola)
BSicon BHF.svg Монте Кастільйоне (Monte Castiglione)
BSicon BHF.svg Зауле — Вал Росандра (італ. Val Rosandra, словен. Rožna dolina)/Жавлє
BSicon BHF.svg Муджа (італ. Muggia, словен. Milje)
BSicon BHF.svg (Споднє) Шкофіє (італ. Albaro Vescovà-Scoffie)
BSicon BHF.svg Декани (італ. Villa Decani)
BSicon BHF.svg Лазарет (італ. Lazzaretto-Risano)
BSicon BHF.svg Копер (італ. Capodistria)
BSicon BHF.svg Семедела
BSicon BHF.svg Ізола (італ. Isola d'Istria)
BSicon BHF.svg Струнян (італ. Madonna di Strugnano)
BSicon BHF.svg Порторож (італ. Portorose)
BSicon BHF.svg Луція (італ. Santa Lucia)
BSicon BHF.svg Падерно (італ. San Bortolo)
BSicon BHF.svg Сечовлє (італ. Sicciole)
BSicon BHF.svg Савудрія (італ. Salvore)
BSicon eABZgr.svg Плановане відгалуження Савудрія — Умаг
BSicon BHF.svg Марковаць-Мажурія (італ. Mazzoria)
BSicon BHF.svg Калданія (італ. Caldania)
BSicon BHF.svg Бує (італ. Buie)
BSicon BHF.svg Трибан (італ. Tribano)
BSicon BHF.svg Грожнян (італ. Grisignana)
BSicon BHF.svg Костаніца (італ. Castagna)
BSicon BHF.svg Завршє (італ. Piemonte D'Istria)
BSicon BHF.svg Опрталь (італ. Pòrtole)
BSicon BHF.svg Ливаде (італ. Bagni San Stefano)
BSicon BHF.svg Мотовун (італ. Montona)
BSicon BHF.svg Каройба (італ. Caroiba)
BSicon eABZgr.svg Плановане відгалуження Каройба — Пазин
BSicon BHF.svg Ракотуле (італ. Raccosole)
BSicon BHF.svg Вижинада (італ. Visinada)
BSicon BHF.svg Балдаші (італ. Baldassi)
BSicon BHF.svg Марковаць (італ. Santa Domenica)
BSicon BHF.svg Вишнян (італ. Visignano)
BSicon BHF.svg Нова Вас (італ. Villanova di Parenzo)
BSicon BHF.svg Пореч (італ. Parenzo)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Lenarčič, Maruška (May 2000). Namig za izlet. Naš Glas 5: 34. Процитовано 27 вересня 2018. 
  2. Офіційний сайт словенського Музею Паренцана Архівовано 2009-04-11 у Wayback Machine.: У офіційному бюлетені використовували німецьку назву «Parenzaner Bahn», від «Parenzo» – італійської назви Пореча

Посилання[ред. | ред. код]