Портал:Геоморфологія
Геоморфологія ![]() Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук. Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі |
![]() О́стрів Змії́ний (рум. Insula Șerpilor, дав.-гр. Λευκός, грец. Φίδονισι, тур. Yilan Adası) — острів в Чорному морі, що належить Україні та визначає її територіальні води. Житлові комплекси на острові утворюють селище Біле Кілійського району Одеської області. Розмежування виняткових (морських) економічних зон та континентального шельфу України та Румунії навколо острова визначено рішенням Міжнародного Суду в Гаазі 3 лютого 2009 року.[2].::::::::::::::::читати далі |
Геоморфологічна термінологія . Мезорельє́ф (англ. mesorelief) — форми рельєфу, проміжні за розмірами між макрорельєфом і мікрорельєфом (наприклад, річкові долини, ущелини, улоговини, моренні горби тощо). Їхня площа вимірюється кількома або десятками км². Мезорельєф представлений нерівностями земної поверхні середніх розмірів з амплітудами висот до декількох десятків метрів, що утворені внаслідок екзогенних процесів..::::::::::::::::читати далі |
![]() |
Обрані гірські системи ![]() Таврські гори або Тавр або Антитавр (від грец. «Tauros», яке в свою чергу утворилося від семітського «tûr» — «гора»; тур. Toros Dağları, араб. جبال طوروس) — це південні прибережні гори на території сучасної Туреччини. Переважаючим населенням цих місцевостей в кінці I тисячоліття до н. е. і в I тисячолітті н. е. були Кілікійські вірмени на сході, а на крайньому заході греки. У теперішній час на цих територіях живуть в основному турки, в деяких місцях курди. Таврські гори тягнуться уздовж турецького узбережжя Середземного моря від Егейського моря до верхів'їв річки Євфрат. Вони утворюють безперервну низку лісистих гірських пасм, що перетинаються численними річковими долинами. На південній стороні спускаються ці гори короткими обривами і раптом круто і майже прямовисно до моря, тільки зрідка, як, наприклад, в місцевостях Тарса і Адалят, залишаючи місце для вузьких прибережних долин, а з північної поступово майже зливаються зі внутрішньої плоскою височиною. У східній частині Кілікії вершини їх досягають висоти від 3000 до 3500 м, а далі на захід — від 2000 до 3000 м. Найвища вершина — Метдесіс досягає висоти 3477 м, в Булгар-Дазі снігова межа лежить на півночі на висоті 2925 м, а на півдні — 3250 м. Гори ці непрохідні, і в минулі часи тут гніздилися розбійницькі гірські племена.::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські хребти та масиви ![]() Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче. Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські вершини Кармель (івр. הַר הַכַּרְמֶל Гар га-Кармель/Керем Ель — буквально: «Божий виноградник»; араб. الكرمل Курмуль араб. جبل مار إلياس, Джабаль Мар Ельяс — буквально: гора Іллі Пророка) — гірська гряда, також часто згадується як гора Кармель чи як гірський хребет Кармель — гірський масив на північному-заході Ізраїлю. Зі заходу хребет обмежений Середземним морем, а з півночі — Хайфською затокою і долиною Звулун. На півдні і сході хребет потрохи понижується, переходячи в горби в районі міст Біньяміна на півдні і Йокнеам на сході (приблизно 25 кілометрів в кожну сторону). Зрештою, на сході горби швидко знову перетворюються в гори, які оточують долину ріки Йордан. Довжина хребта гори Кармель — 39 км, ширина — 8 км. Назва гори «Виноградник Божий» (Керем-Ель) походить від винограду, котрий колись рясно ріс на її схилах. Найвищий пік хребту заввишки 546 м знаходиться між містом Хайфа і друзським поселенням Осфія на південний-схід від Хайфи. На цій вершині споруджено телевежу Хайфи. На сусідній вершині розміщений кампус Хайфського університету. Кармель шанується віруючими всіх трьох основних монотеїстичних релігій..::::::::::::::::читати далі |
Обрані узгір'я та плоскогір'я ![]() Середньосибі́рське плоскогі́р'я — обширне плоскогір'я в центральній частині Північної Азії, в межах Якутії, Красноярського краю і Іркутської області Росії. Обмежено на півдні горами Східного Саяну, Прибайкалля і Північного Забайкалля, на заході — Західно-Сибірськой низовиной, на півночі і сході Північно-Сибірською низовиною і Центральноякутською низовиною. Площа близько 1,5 млн. км². Розташована в межах Сибірської платформи. Середня висота плоскогір'я 500—700 м. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані височини та плато Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі |
Обрані вершини рівнинного рельєфу Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі |
Обрані низовини суходолу та улоговини океану ![]() ![]() Улоговина Нансена — океанічна котловина в центральній частині Північного Льодовитого океану, розташована між хребтом Гаккеля і шпіцбергензько-північноземельським материковим схилом[3][4]. Разом з глибшою котловиною Амундсена є складаючими Євразійського басейну. Баренцова абісальна рівнина розташована в центрі котловини Нансена.[5].::::::::::::::::читати далі |
Обрані западини суходолу та жолоби океану ![]() ![]() Жолоб Кайман (Кайманова западина, на радянських картах 50-х рр. — Западина Бартлетт) — складна зона трансформного розлому на дні західної частини Карибського моря між Ямайкою і Каймановими островами. Утворює частину тектонічної границі між Північно-Американською та Карибською плитами. Починається від Навітряної протоки, проходить південніше гірського пасма Сьєрра-Маестра на Кубі і далі йде до Гватемали. Кордон плит прямує по по материку (розлом Мотагуа) і потім дном Тихого океану, утворюючи Центрально-Американський жолоб..::::::::::::::::читати далі |
![]() |
![]()
|
Обрані геоморфологічні пам'ятки ![]() Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити. Придністровське Поділля, багате печерами, давно приваблювало дослідників. В 1965 році львівські спелеологи з новоствореного клубу «Циклоп» проводили топозйомку печери «Вітрова» біля села Королівка Борщівського району, коли місцеві хлопчики показали на струмок, розташований неподалік, який іде під землю. У той раз розкопати нічого не вдалося, але повернувшись через рік, 8 травня 1966 року, Олексій Соляр і Мирон Петрович Савчин пройшли за глиняний сифон, який перегороджував їм шлях у минулому році, та обстежили близько 400 м печери.::::::::::::::::читати далі |
![]() Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами. Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:
.::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки геоморфології
|
![]() ![]() |
![]() Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі |
![]() Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року. Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт. Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці. У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету. Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку. У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі |
![]()
|
![]() Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918). Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі |
![]()
|
Геоморфологічна література
}} |
Геоморфологічні списки ![]() Список найвищих гір Антарктики — це список усіх відомих (видатних, англ. prominence) найвищих вершин, «Ультра-піків» материка Антарктиди та деяких прилеглих островів в Південній Атлантиці які мають відносну висоту 1500 м і більше, за винятком найвищих вершин материка з абсолютною висотою 4000 м і більше і відносною висотою менше 1500 м, але більше 500 м[6], що за більшістю джерел[7], відносить їх до самостійних вершин. На планеті відомо близько 1515 таких «Ультра-піків»[8], на материку Антарктиді — близько сорока, ще кілька — на прилеглих до континенту, островах..::::::::::::::::читати далі
|
![]()
|
Геоморфологічна періодика
|
Джерела[ред. код]
- ↑ (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
- ↑ Case Concerning Maritime Delimitation in the Black Sea (Romania v. Ukraine). Judgment. Міжнародний Суд. 3 лютого 2009. Архів оригіналу за 23 червня 2013.
- ↑ International Bathymetric Chart of the Arctic Ocean. NOAA.
- ↑ Jakobsson, Martin; Mayer, Larry; Coakley, Bernard; Dowdeswell, Julian A.; Forbes, Steve; Fridman, Boris; Hodnesdal, Hanne; Noormets, Riko; Pedersen, Richard; Rebesco, Michele; Schenke, Hans Werner; Zarayskaya, Yulia; Accettella, Daniela; Armstrong, Andrew; Anderson, Robert M.; Bienhoff, Paul; Camerlenghi, Angelo; Church, Ian; Edwards, Margo; Gardner, James V.; Hall, John K.; Hell, Benjamin; Hestvik, Ole; Kristoffersen, Yngve; Marcussen, Christian; Mohammad, Rezwan; Mosher, David; Nghiem, Son V.; Pedrosa, Maria Teresa; Travaglini, Paola G.; Weatherall, Pauline (29 червня 2012). The International Bathymetric Chart of the Arctic Ocean (IBCAO) Version 3.0. Geophysical Research Letters 39 (12). doi:10.1029/2012GL052219.
- ↑ Towering Mountains. Canada's Aquatic Environments (CyberNatural Software, University of Guelph). Процитовано 28 липня 2009.
- ↑ Вершини з відносною висотою від 500 до 1500 м відмічені знаком [*].
- ↑ Eberhard Jurgalski & 8000ers.com. Short History of Orometrical Prominence. 8000ers.com. Архів оригіналу за 18 вересня 2014. Процитовано 12 серпня 2015.
- ↑ The World Ultras Homepage (англ.)
Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
Сестринські проєкти і портали | ||
Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: |