Портал:Геоморфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розділ Вікіпедії: Геоморфологія
Проект  |  Портал
редагувати
  Геоморфологія
Мапа рельєфу Землі

Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук.

Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття

Jan Mayen orthographic.png Ян-Має́н (норв. Jan Mayen) — норвезький острів, розташований на стику Норвезького та Ґренландського морів, приблизно за 600 км на північ від Ісландії, і 500 км на схід від Ґренландії та за 1000 км на захід від Норвегії.

Географічні координати острова — 71° північної широти, 8°30’ західної довготи.

Довжина острова — 55 кілометрів (у напрямку північний схід — південний захід)

Площа — 373 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геоморфологічна термінологія
Схил


Схи́ли — нахилені ділянки земної поверхні, сформовані в результаті ендогенних і екзогенних процесів як на суші (в межах гір, височин, долин річок і інше), так і на дні морів і океанів (схили підводних хребтів і височин, материковий схил).

За генезисом схили можуть являти собою первинну (що вийшла з моря) або деформовану тектонічними процесами поверхню, площину препарованого денудацією стійкого структурного елементу земної кори, частину поверхні акумулятивної або ерозійної форми рельєфу. Багато схилів мають комплексний генезис.

Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природного середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
редагувати
  Обрані гірські системи
Західні Карпати — Татри — пік Герлах (Герлах Пік), Словаччина

Карпа́ти — гірська система на сході Центральної Європи, на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії. Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1 500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину.

Карпати — один з головних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морем. Поділяються на дві субпровінції — Зовнішні Карпати (Західні та Східні) і Внутрішні Карпати (Західні та Східні). Орографічно виділяють Західні Карпати, Східні Карпати (частина яких — так звані Українські Карпати), Південні Карпати, Західні Румунські гори і Трансильванське плато.

Переважаючі висоти Карпат 800–1200 м, найбільша висота — 2 655 м (гора Ґерлаховскі штіт в Татрах), в Україні — гора Говерла (2 061 м). Найбільша ширина — 430 км. Площа цієї гірської системи — 24 тисячі км².[2] У Карпатах знаходиться до 20% всіх лісів України.[2] Карпатські гори відносно молоді, сформовані в альпійську епоху горотворення і мають вік понад 25 мільйонів років[3]...::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гірські хребти та масиви
Головні батіметричні/топографічні особливості Північного Льодовитого океану

Хребет Альфа — великий вулканічний хребет на дні Північного Льодовитого океану, між Канадською котловиною і хребтом Ломоносова. Був активним протягом формування Амеразійського басейну.[4] Хребет Альфа є продовженням хребта Менделєєва. Проте назва останнього збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики. Іншу частину називають хребтом Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)[5]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гірські вершини
Burning Mountain Summit.jpg

Гора, що горить (англ. Burning Mountain) — гора біля населеного пункту Вінген, Новий Південний Уельс, Австралія, розташована за 200 км на північ від Сіднея, біля шосе «Нова Англія» з Сіднея до Брісбена. Висота — 653 м[6]. Своєю назвою гора зобов'язана природному процесу підземного горіння вугільного пласта, що проходить під землею через пісковик. Палаюча гора входить до Природного резерву Палаюча гора (Burning Mountain Nature Reserve), що управляється австралійською службою національних парків і дикої природи[7]. Район гори також є спадщиною австралійських аборигенів.

Полога стежка завдовжки 3,5 км піднімається від парковки до місця, де з-під землі виходить дим і сірка. Перші дослідники і поселенці вважали, що цей дим має вулканічне походження, і Палаюча гора, приблизно до 1830 року[8] (за іншими даними — до 1866 року[9]) вважалася єдиним активним континентальним вулканом в Австралії..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані узгір'я та плоскогір'я
Межі Гвіанського щита. (англ.)

Гвіанське нагір'я або Гвіанське плоскогір'я — гористе плоскогір'я, приблизно 1 930 км завдовжки та 300—1000 км завширшки, розташоване на півночі Південної Америки, між басейнами річок Оріноко та Амазонка, і береговою Гвіанською низовиною. Територія плоскогір'я поділена між Венесуелою, Гаяною, Суринамом, Французькою Гвіаною та Бразилією. Гори Пакарайма, найвища вершина яких гора Рорайма (2 810 м заввишки) на межі Венесуели, Бразилії та Гаяни, формують найвищу частину плоскогір'я. Геологічно, Гвіанське нагір'я — щит, складений з докембрійських порід, споріднений з Бразильським нагір'ям. воно складається з обширних плато стародавніх кристалічних скель, покритих геологічно недавнім пісковиком і шаром лави. Плато піднимаються одне за одним у вигляді колосальних сходів, з кроками що досягяють сотень метрів. Численні річки, що годуються важкою кількістю опадів, починаються в плоскогір'ях і стікають з його країв, створюючи глибокі пащі і прекрасні водоспади.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані височини та плато
Бельмак-Могила.jpg

Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною.

Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню.

Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі

редагувати
  Обрані вершини рівнинного рельєфу
Берда.JPG

Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців.

Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини.

Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані низовини суходолу та улоговини океану

Мексиканська низовина — низовина в Північній Америці, розташована на півдні США і північному сході Мексики і охоплює узбережжя Мексиканської затоки. На північному сході переходить в Приатлантичну низовину, на півночі межує з Центральними рівнинами, горами Аппалачі і Уошито.

Примексиканська низовина складена товщею морських і річкових осадових порід потужністю до 6-10 км, що містить великі родовища нафти і газу. Максимальна ширина становить 350 км, висота — до 150 м. Поверхня низовини поступово підвищується з півдня на північ, утворюючи кілька паралельних куестових гряд. Примексиканську низовину перетинають долини великих річок — Міссісіпі, Алабама, Бразос і Ріо-Гранде. Уздовж узбережжя розташовано багато лагун..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані западини суходолу та жолоби океану

[[Файл:|120пкс|праворуч]] Хамійська западина, інакше Кумульська западина (кит. 哈密 盆地) hā-mì pén-dì — западина у східній частині Синьцзяну, який є складовою частиною Китаю. Вона розташована на півдні округу Хамі, на південних схилах Тянь-Шаню. Площа западини 53500 км. Найнижча точка має висоту 53 м над рівнем моря..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 18977 (11 вересня 2018)

редагувати
  Обрані геоморфологічні пам'ятки
Кортумова Гора-1.JPG

Кортумо́ва Гора́ — геологічна пам'ятка природи місцевого значення, лісопарк у Шевченківському районі Львова. Розташований у західній частині міста, на схилах однойменної гори, що є продовженням горбистого пасма Розточчя. Від найвищої точки Львова — Замкової гори — Кортумова Гора відділена долиною річки Полтви.

У найвищій точці Кортумова Гора сягає 374 метрів над р. м. З 1984 року вона має статус геологічної пам'ятки природи. Загальна площа лісопарку «Кортумова гора» — бл. 63 га[10][11]. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Andes 70.30345W 42.99203S.jpg

А́нди, А́ндські Кордильє́ри (ісп. Andes; Cordillera de los Andes) — найдовша (довжина біля 9000 км) і одна з найвищих (гора Аконкагуа, 6962 м) гірських систем земної кулі, яка облямовує з півночі та заходу всю Південну Америку; є південною частиною Кордильєр.

Анди тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану, від Карибського моря до архіпелагу Вогняна Земля, проходять через Колумбію, Венесуелу, Еквадор, Перу, Болівію, Чилі й Аргентину. Ширина системи 200–800 км, середня висота гір 3600 м.

Це молода гірська система, тут знаходиться велике число діючих вулканів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки геоморфології


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Сельва — тропічний ліс Амазонії.
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології

Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України.

Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 19851987 роках стажистом-дослідником, у 19901997 роках асистентом, у 19972002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис динамічної геоморфології

Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року.

Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт.

Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці.

У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету.

Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку.

У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис орфографії та морфографії

Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918).

Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис інженерної геоморфології


редагувати
  Геоморфологічна література
  • Рельєф у Тлумачному Словнику української мови.
  • М. О. Шалімов.Геологія з основами геоморфології: конспект лекцій - Одеса : Наука і техніка, 2006. - 144 с.
  • Стельмах, О. Р. Геоморфологія та четвертинна геологія : конспект лекцій / О. Р. Стельмах. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2010. - 122 с.
  • Адаменко, О. М. Екологічна геоморфологія : лабор. практикум / О. М. Адаменко, А. А. Пилипенко, Н. В. Фоменко. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2004. - 54 с.
  • Бригиневич, Є. А. Геоморфологія та четвертинна геологія : лабораторний практикум / Є. А. Бригиневич. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2003. - 31 с.
  • Рельєф географічний у Великій радянській енциклопедії.
  • Марков К. К. Основные проблемы геоморфологии. — М., 1948. (рос.)
  • Щукин И. С. Общая геоморфология, 2 изд., т. 1—3. — М., 1960—74. (рос.)
  • Николаев И. Неотектоника и её выражение в структуре и рельефе территории СССР. — М., 1962. (рос.)
  • Мещеряков Ю. А. Структурная геоморфология равнинных стран. — М., 1965. (рос.)
  • Мещеряков Ю. А. Рельеф СССР. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1972. (рос.)
  • Рельеф Земли. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1967. (рос.)
  • Звонкова Т. В. Прикладная геоморфология. — М., 1970. (рос.)
  • Richard Chorley, Stanley Alfred Schumm & David E. Sugden. Geomorphology. - London: Methuen, 1985
  • Committee on Challenges and Opportunities in Earth Surface Processes, National Research Council (2010). Landscapes on the Edge: New Horizons for Research on Earth's Surface. Washington, DC: National Academies Press. ISBN 0-309-14024-2. 
  • Edmaier, Bernhard (2004). Earthsong. London: Phaidon Press. ISBN 0-7148-4451-9. 
  • Kondolf, G. Mathias; Hervé Piégay (2003). Tools in fluvial geomorphology. New York: Wiley. ISBN 0-471-49142-X. 
  • Kuenzer, Claudia; Stracher, Glenn B. (2012). Geomorphology of Coal Seam Fires. Geomorphology 138 (1): 209–222. Bibcode:2012Geomo.138..209K. doi:10.1016/j.geomorph.2011.09.004. 
  • Needham, Joseph (1954). Science and civilisation in China. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-05801-5. 
  • Scheidegger, Adrian E. (2004). Morphotectonics. Berlin: Springer. ISBN 3-540-20017-7. 
  • Selby, Michael John (1985). Earth's changing surface: an introduction to geomorphology. Oxford: Clarendon Press. ISBN 0-19-823252-7. 
  • Charlton, Ro (2008). Fundamentals of fluvial geomorphology. London, UK: Rutledge. ISBN 978-0-415-33454-9. 
  • Дедков А. П., Мозжерин В. И., Ступишин А. В., Трофимов А. М. Климатическая геоморфология денудационных равнин. Казань Издательство Казанского университета 1977г. 224 с.
  • http://geomorphology.igras.ru/jour/search/search?query=the%20genetic%20stage%20age%20substantial
  • http://www.dissercat.com/content/tektonika-i-kinematika-sdvigovykh-zon
  • Viles, Heather (1988). Biogeomorphology. Oxford: Basil Blackwell. ISBN 0-631-15405-1. 
  • Hupp (1995). Biogeomorphology, Terrestrial and Freshwater Systems. ISBN 0-444-81867-7. 
  • Osterkamp, W.R.; Friedman, J.M. (1997). Research Considerations for Biogeomorphology. Proceedings of the U.S. Geological Survey (USGS) Sediment Workshop 'Expanding Sediment Research Capabilities in Today's USGS'. Reston, VA, and Harpers Ferry, WV. Процитовано 2007-06-15. 

}}

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Геоморфологічні сайти
редагувати
  Геоморфологічні списки
На цьому графіку 100 найвідоміших вершин Землі

Список островів за висотою — цей список відсортований за найбільшою висотою острова, включає всі острови з найвищою вершиною понад 2000 м, а також деякі відомі острови з найбільшою висотою менше 2000 м. Найбільші висоти континентальної суші включені для порівняння. .::::::::::::::::читати далі


Острови з найвищими вершинами понад 2000 м

{


редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
  Геоморфологічна періодика



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Анархізм • Антропологія • Біографії • Науки про життя... • Війна... • Вільне програмне забезпечення • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Етнологія • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Комунізм • Культура • ЛГБТ • Математика • Медицина • Мистецтво... • Міфологія • Наука • Науки про Землю... • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія • Право • Природничі науки... • Програмування • Психологія • Релігія... • СНІД • Соціологія • Спорт... • Техніка... • Туризм • Фемінізм • Філософія

Україна... • Регіони... • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія... • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
  2. а б Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О.Ф. Цеханська, Д.Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007 — 128с., іл.
  3. Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
  4. Volcanic style in the Strand Fiord Formation (Upper Cretaceous), Axel Heiberg Island, Canadian Arctic Archipelago Retrieved on 2007-08-15
  5. (рос.) О Северном Ледовитом океане. ИП Нуньес Тельес Кирилл Филибертович. 2006-2007. Архів оригіналу за 2012-03-12. Процитовано 1 травня 2008. 
  6. Burning Mountain — New South wales
  7. Burning Mountain Nature Reserve New South Wales Department of Environment
  8. Australia’s Burning Mountain
  9. Burning Mountain, Australia — John Seach
  10. Про погодження меж геологічної пам’ятки природи місцевого значення парку «Кортумова гора»
  11. У Львові цьогоріч встановили межі двох парків