Портал:Геоморфологія
Геоморфологія  Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук. Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття
Географічні координати острова — 71° північної широти, 8°30’ західної довготи. Довжина острова — 55 кілометрів (у напрямку північний схід — південний захід) Площа — 373 км².::::::::::::::::читати далі |
Геоморфологічна термінологія 
За генезисом схили можуть являти собою первинну (що вийшла з моря) або деформовану тектонічними процесами поверхню, площину препарованого денудацією стійкого структурного елементу земної кори, частину поверхні акумулятивної або ерозійної форми рельєфу. Багато схилів мають комплексний генезис. Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природного середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів...::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані гірські системи Американсько-Антарктичний хребет — короткий спрединговий хребет (дивергентна границя) між Південно-Американською і Антарктичною плитою. Прямує морським дном від трійника Буве на півдні Атлантичного океану на південний захід до Південно-Сандвічевого трансформного розлому біля Південних Сандвічевих островів, знаходячи своє продовження в зсуві вздовж південного краю дуги Скотія. У будові цього хребта трансформні розломи субширотного простягання мають більшу протяжність, ніж розділені ними меридіональні відрізки осі спредингу.::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські хребти та масиви  Хребет Альфа — великий вулканічний хребет на дні Північного Льодовитого океану, між Канадською котловиною і хребтом Ломоносова. Був активним протягом формування Амеразійського басейну.[2] Хребет Альфа є продовженням хребта Менделєєва. Проте назва останнього збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики. Іншу частину називають хребтом Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)[3]..::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські вершини  Аконкагуа (ісп. Aconcagua) — згаслий вулкан в Аргентинських Андах у провінції Мендоса, найвищий пік Америки (висота — 6962 м).[4][5] Також є найвищою вершиною південної і західної півкулі. Розташована в центральній частині Анд (Головна Кордильєра) на території Аргентини. Обмежена гірськими хребтами Вальє-де-лас-Вакас на півночі і сході Вальє-де-лос-Орконес-Інферіоре на півдні та заході. Аконкагуа знаходиться на території «Провінційного парку Аконкагуа», провінції Мендоса. Гора повністю знаходиться в Аргентині, на відміну від багатьох інших Андських піків, що розташовані на кордоні з Чилі. За сезон (з грудня по березень) її зазвичай відвідують 6-7 тисяч туристів..::::::::::::::::читати далі |
Обрані узгір'я та плоскогір'я  Гвіанське нагір'я або Гвіанське плоскогір'я — гористе плоскогір'я, приблизно 1 930 км завдовжки та 300—1000 км завширшки, розташоване на півночі Південної Америки, між басейнами річок Оріноко та Амазонка, і береговою Гвіанською низовиною. Територія плоскогір'я поділена між Венесуелою, Гаяною, Суринамом, Французькою Гвіаною та Бразилією. Гори Пакарайма, найвища вершина яких гора Рорайма (2 810 м заввишки) на межі Венесуели, Бразилії та Гаяни, формують найвищу частину плоскогір'я. Геологічно, Гвіанське нагір'я — щит, складений з докембрійських порід, споріднений з Бразильським нагір'ям. воно складається з обширних плато стародавніх кристалічних скель, покритих геологічно недавнім пісковиком і шаром лави. Плато піднимаються одне за одним у вигляді колосальних сходів, з кроками що досягяють сотень метрів. Численні річки, що годуються важкою кількістю опадів, починаються в плоскогір'ях і стікають з його країв, створюючи глибокі пащі і прекрасні водоспади.::::::::::::::::читати далі |
Обрані височини та плато Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі |
Обрані вершини рівнинного рельєфу  Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі |
Обрані низовини суходолу та улоговини океану  Мещерська низовина, Мещера — є величезною рівниною, що розташована в Центральному федеральному окрузі, займає східну частину Московської області, південну, — Владимирської і північну — Рязанської областей. За цим розрізняють: Підмосковну Мещеру, Владимирську Мещеру і Рязанську Мещеру (рязанська носить назву Мещерський край або сторона). Мещерська низовина має вид трикутника, обмеженого з півдня, — річкою Окою, з півночі — річкою Клязьмою, зі сходу річками — Судогдою і Колпною. Західна межа Мещерської низовини в межах Московської області доходить до міста Москви (залишками лісових масивів Мещери є в місті Москві парк «Сокільники» і район Лосиного острова), східна межа упирається в Оксько-Цнінський вал в районі міста Касимова Рязанської області. Рівнина має пониження з півночі на південь, у бік річки Оки. На півночі низовини висота над рівнем моря становить 120–130 метрів, знижуючись до 80-100 метрів в південній частині низовини. У центрі низовини від міста Єгор'євська до міста Касимова тягнеться невелика піднесеність складена четвертичними зандровими пісками і моренными суглинками.::::::::::::::::читати далі |
Обрані западини суходолу та жолоби океану   Маріанський жолоб — океанічний жолоб на заході Тихого океану, найглибоководніший серед відомих географічних об'єктів. Відкрила Маріанський жолоб 1875 року британська експедиція на судні «Челленджер». Рекордні дані про глибину отримано англійським судном «Челленджер» 1951 року. Відповідно до звіту, було зафіксовано глибину 10 863 м[6]. За результатами вимірювань, здійснених 1957 року під час 25-го рейсу радянського НДС «Витязь», найбільша глибина жолоба становила 11 022 м[6][7]. Дослідження 1995 року показали, що вона становить близько 10 920 м.[8] Жолоб простягнувся вздовж Маріанських островів на 1500 км, має V-подібний профіль, круті (7-9°) схили, плоске дно шириною 1-5 км, яке поділено порогами на кілька замкнутих депресій. Тиск води біля дна сягає 108,6 МПа, що більш, ніж у 1000 разів перевищує нормальний атмосферний тиск на рівні Світового океану. Жолоб розташовується на межі двох тектонічних плит, у зоні розлому, де Тихоокеанська плита занурюється під Маріанську плиту.::::::::::::::::читати далі |
 Корисні шаблони |
Обрані геоморфологічні пам'ятки  Кортумо́ва Гора́ — геологічна пам'ятка природи місцевого значення, лісопарк у Шевченківському районі Львова. Розташований у західній частині міста, на схилах однойменної гори, що є продовженням горбистого пасма Розточчя. Від найвищої точки Львова — Замкової гори — Кортумова Гора відділена долиною річки Полтви. У найвищій точці Кортумова Гора сягає 374 метрів над р. м. З 1984 року вона має статус геологічної пам'ятки природи. Загальна площа лісопарку «Кортумова гора» — бл. 63 га[9][10]. .::::::::::::::::читати далі |
Добра стаття А́нди, А́ндські Кордильє́ри (ісп. Andes; Cordillera de los Andes) — найдовша (довжина біля 9000 км) і одна з найвищих (гора Аконкагуа, 6962 м) гірських систем земної кулі, яка облямовує з півночі та заходу всю Південну Америку; є південною частиною Кордильєр. Анди тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану, від Карибського моря до архіпелагу Вогняна Земля, проходять через Колумбію, Венесуелу, Еквадор, Перу, Болівію, Чилі й Аргентину. Ширина системи 200–800 км, середня висота гір 3600 м. Це молода гірська система, тут знаходиться велике число діючих вулканів.::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки геоморфології
|
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис динамічної геоморфології Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року. Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт. Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці. У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету. Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку. У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу
|
| Обраний життєпис орфографії та морфографії Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918). Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис інженерної геоморфології
|
Геоморфологічна література
}} |
Геоморфологічні списки  Список островів за висотою — цей список відсортований за найбільшою висотою острова, включає всі острови з найвищою вершиною понад 2000 м, а також деякі відомі острови з найбільшою висотою менше 2000 м. Найбільші висоти континентальної суші включені для порівняння. .::::::::::::::::читати далі
Острови з найвищими вершинами понад 2000 м{
|
 Категорії
|
Геоморфологічна періодика
|
Джерела
[ред. код]- ↑ (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
- ↑ Volcanic style in the Strand Fiord Formation (Upper Cretaceous), Axel Heiberg Island, Canadian Arctic Archipelago Retrieved on 2007-08-15
- ↑ (рос.) О Северном Ледовитом океане. ИП Нуньес Тельес Кирилл Филибертович. 2006-2007. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 1 травня 2008.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - ↑ Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. — Киев: Радянська школа, 1988. ISBN 5-330-00384-9.
- ↑ Петр Кравчук. Рекорды природы. — Любешов: Эрудит, 1993. — 216 с. ISBN 5-7707-2044-1.
- ↑ а б Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
- ↑ Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. — К. : Радянська школа, 1988. — 143 с. — 130 тис. прим. — ISBN 5-330-00384-9. (рос.)
- ↑ http://www.jamstec.go.jp/jamstec/topix2.html
- ↑ Про погодження меж геологічної пам’ятки природи місцевого значення парку «Кортумова гора»
- ↑ У Львові цьогоріч встановили межі двох парків
| Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
|
|
| Сестринські проєкти і портали | ||
|
Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: | ||
