Портал:Геоморфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розділ Вікіпедії: Геоморфологія
Проєкт  |  Портал
редагувати
  Геоморфологія
Мапа рельєфу Землі

Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук.

Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття

Jan Mayen orthographic.png Ян-Має́н (норв. Jan Mayen) — норвезький острів, розташований на стику Норвезького та Ґренландського морів, приблизно за 600 км на північ від Ісландії, і 500 км на схід від Ґренландії та за 1000 км на захід від Норвегії.

Географічні координати острова — 71° північної широти, 8°30’ західної довготи.

Довжина острова — 55 кілометрів (у напрямку північний схід — південний захід)

Площа — 373 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геоморфологічна термінологія
Схил


Схи́ли — нахилені ділянки земної поверхні, сформовані в результаті ендогенних і екзогенних процесів як на суші (в межах гір, височин, долин річок і інше), так і на дні морів і океанів (схили підводних хребтів і височин, материковий схил).

За генезисом схили можуть являти собою первинну (що вийшла з моря) або деформовану тектонічними процесами поверхню, площину препарованого денудацією стійкого структурного елементу земної кори, частину поверхні акумулятивної або ерозійної форми рельєфу. Багато схилів мають комплексний генезис.

Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природного середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
редагувати
  Обрані гірські системи
Атлаські гори

Загальний опис

Атлаські гори, гори на північному-заході Африки, що простягнулися на 2400 км від Атлантичного узбережжя Марокко до затоки Габес у Тунісі і розташовані між Середземним морем на півночі і Сахарою на півдні. Єдиної назви для всієї гірської сиситеми у місцевого населення не існує, є лише назви окремих гірських хребтів і плато. Довжина бл. 2000 км. Найбільші висоти — у Марокко, де Атлас складений складчасто-бриловими, загалом паралельними хребтами (Сер. Атлас, Високий Атлас, Антиатлас та ін.), внутрішніми останцевими плато (Високі Плато, Марокканська Месета), денудаційними і акумулятивними рівнинами. Середня висота хребтів 2000—2500 м, найвищі — у Високому Атласі (г. Тубкаль, 4165 м). В зоні Алжиру А. звужується і знижується, в Тунісі представлений системою пагорбів Туніського А. та низьких гір, які розбиті скидами.

Гори Атлас були підняті на значну висоту найновішими тектонічними рухами, що сталися переважно в кінці палеогену і неогену — тут і дотепер часті землетруси. Атлаські гори складені переважно вапняками, мергелями, строкатими глинами, зустрічаються древні вулканічні породи. Є родовища залізних, свинцево-цинкових, кобальтових (род. Бу-Аззер) та ін. руд, а також поклади фосфоритів, нафти. А. розташований у субтропічному поясі, клімат середземноморський поблизу узбережжя, напівпустельний у інших районах. В А. починаються довгі, але маловодні річки Дра і Шеліф. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гірські хребти та масиви
Головні батіметричні/топографічні особливості Північного Льодовитого океану

Хребет Альфа — великий вулканічний хребет на дні Північного Льодовитого океану, між Канадською котловиною і хребтом Ломоносова. Був активним протягом формування Амеразійського басейну.[2] Хребет Альфа є продовженням хребта Менделєєва. Проте назва останнього збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики. Іншу частину називають хребтом Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)[3]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гірські вершини
.
Вулкан Мауна-Кеа

Мау́на Кеа (англ. Mauna Kea) — недіючий щитовий вулкан на острові Гаваї та найвища точка штату Гаваї, приблизно 4 205 м над рівнем моря. Гавайською мовою її назва означає «Біла гора». Взимку на вершині часто лежить сніг.

Мауна-Кеа — найвища гора у світі, якщо її вимірювати від основи до вершини. Її загальна висота (від підніжжя на океанічному дні до вершини) — 10 203 м, із яких лише 4205 м височіє над водою. Основа гори знаходиться приблизно на 6 000 м нижче рівня Тихого Океану. Повна висота Мауна-Кеа на 1355 м більша від висоти Евереста, виміряної від рівня моря[4].

На вершині Мауна-Кеа знаходяться обсерваторія Мауна-Кеа — один із найкращих у світі астрономічних дослідних центрів.

Мауна-Кеа — один із п'яти вулканів острова Гаваї[5], четвертий за віком і активністю. Він утворився як дощитовий вулкан в результаті активності Гавайської гарячої точки близько мільйона років тому, і став надзвичайно активним на щитовому етапі до 500 000 років тому[6]. Пост-щитовий етап настав 250 000–200 000 років тому[7], і тепер вулкан недіючий.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані узгір'я та плоскогір'я
Межі Гвіанського щита. (англ.)

Гвіанське нагір'я або Гвіанське плоскогір'я — гористе плоскогір'я, приблизно 1 930 км завдовжки та 300—1000 км завширшки, розташоване на півночі Південної Америки, між басейнами річок Оріноко та Амазонка, і береговою Гвіанською низовиною. Територія плоскогір'я поділена між Венесуелою, Гаяною, Суринамом, Французькою Гвіаною та Бразилією. Гори Пакарайма, найвища вершина яких гора Рорайма (2 810 м заввишки) на межі Венесуели, Бразилії та Гаяни, формують найвищу частину плоскогір'я. Геологічно, Гвіанське нагір'я — щит, складений з докембрійських порід, споріднений з Бразильським нагір'ям. воно складається з обширних плато стародавніх кристалічних скель, покритих геологічно недавнім пісковиком і шаром лави. Плато піднимаються одне за одним у вигляді колосальних сходів, з кроками що досягяють сотень метрів. Численні річки, що годуються важкою кількістю опадів, починаються в плоскогір'ях і стікають з його країв, створюючи глибокі пащі і прекрасні водоспади.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані височини та плато

Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною.

Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню.

Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі

редагувати
  Обрані вершини рівнинного рельєфу
Берда.JPG

Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців.

Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини.

Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані низовини суходолу та улоговини океану
Амазонська низовина

Амазо́нська низовина́ (Амазонія) — це регіон в Південній Америці, найбільша низовина планети, яка має площу приблизно 5 млн км².

Регіон є з півночі Гвіанським плоскогір'ям, з заходу хребтами гір Анд, з півдня Бразильським плоскогір'ям і плато Мату-Гросу, зі сходу низовина має вихід до Атлантичного океану, в північній частині перетинається екватором.


Клімат — більшість території Амазонії розташована в екваторіальному і субекваторіальному типі клімату, де спостерігаються високі річні температури повітря це 25-28C і надмірна кількість вологи, дощі тут йдуть майже щодня. В деяких районах Амазонії випадає 3200 мм опадів за рік це переважно регіони які розташовані поблизу гір Анд, а так в переважній більшості територій опадів випадає від 1200 до 2400 мм/рік. Амазонська низовина має плоску форму, а тому через надмірне екваторіальне зволоження в даному регіоні накопичується велика кількість вологи і тече ряд великих і повноводних річок. Серед них виділяється одна велика ріка — Амазонка з її 500 притоками, до її басейну стікають річки, які належать 7 державам Південної Америки (Бразилія, Колумбія, Венесуела, Болівія, Еквадор, Гайана, Перу)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані западини суходолу та жолоби океану
Географічне розташування Маріанської западини
Схема утворення Маріанського жолоба.

Маріанський жолоб — океанічний жолоб на заході Тихого океану, найглибоководніший серед відомих географічних об'єктів.

Відкрила Маріанський жолоб 1875 року британська експедиція на судні «Челленджер». Рекордні дані про глибину отримано англійським судном «Челленджер» 1951 року. Відповідно до звіту, було зафіксовано глибину 10 863 м[8]. За результатами вимірювань, здійснених 1957 року під час 25-го рейсу радянського НДС «Витязь», найбільша глибина жолоба становила 11 022 м[8][9]. Дослідження 1995 року показали, що вона становить близько 10 920 м.[10]

Жолоб простягнувся вздовж Маріанських островів на 1500 км, має V-подібний профіль, круті (7-9°) схили, плоске дно шириною 1-5 км, яке поділено порогами на кілька замкнутих депресій. Тиск води біля дна сягає 108,6 МПа, що більш, ніж у 1000 разів перевищує нормальний атмосферний тиск на рівні Світового океану. Жолоб розташовується на межі двох тектонічних плит, у зоні розлому, де Тихоокеанська плита занурюється під Маріанську плиту.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті
  • Терп — почато 21 вересня 2022 користувачем Zvr
редагувати
  Обрані геоморфологічні пам'ятки
Кортумова Гора-1.JPG

Кортумо́ва Гора́ — геологічна пам'ятка природи місцевого значення, лісопарк у Шевченківському районі Львова. Розташований у західній частині міста, на схилах однойменної гори, що є продовженням горбистого пасма Розточчя. Від найвищої точки Львова — Замкової гори — Кортумова Гора відділена долиною річки Полтви.

У найвищій точці Кортумова Гора сягає 374 метрів над р. м. З 1984 року вона має статус геологічної пам'ятки природи. Загальна площа лісопарку «Кортумова гора» — бл. 63 га[11][12]. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Andes 70.30345W 42.99203S.jpg

А́нди, А́ндські Кордильє́ри (ісп. Andes; Cordillera de los Andes) — найдовша (довжина біля 9000 км) і одна з найвищих (гора Аконкагуа, 6962 м) гірських систем земної кулі, яка облямовує з півночі та заходу всю Південну Америку; є південною частиною Кордильєр.

Анди тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану, від Карибського моря до архіпелагу Вогняна Земля, проходять через Колумбію, Венесуелу, Еквадор, Перу, Болівію, Чилі й Аргентину. Ширина системи 200–800 км, середня висота гір 3600 м.

Це молода гірська система, тут знаходиться велике число діючих вулканів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки геоморфології


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Сельва — тропічний ліс Амазонії.
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології

Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України.

Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 19851987 роках стажистом-дослідником, у 19901997 роках асистентом, у 19972002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис динамічної геоморфології

Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року.

Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт.

Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці.

У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету.

Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку.

У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис орфографії та морфографії

Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918).

Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис інженерної геоморфології


редагувати
  Геоморфологічна література
  • Рельєф у Тлумачному Словнику української мови.
  • М. О. Шалімов.Геологія з основами геоморфології: конспект лекцій - Одеса : Наука і техніка, 2006. - 144 с.
  • Стельмах, О. Р. Геоморфологія та четвертинна геологія : конспект лекцій / О. Р. Стельмах. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2010. - 122 с.
  • Адаменко, О. М. Екологічна геоморфологія : лабор. практикум / О. М. Адаменко, А. А. Пилипенко, Н. В. Фоменко. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2004. - 54 с.
  • Бригиневич, Є. А. Геоморфологія та четвертинна геологія : лабораторний практикум / Є. А. Бригиневич. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2003. - 31 с.
  • Рельєф географічний у Великій радянській енциклопедії.
  • Марков К. К. Основные проблемы геоморфологии. — М., 1948. (рос.)
  • Щукин И. С. Общая геоморфология, 2 изд., т. 1—3. — М., 1960—74. (рос.)
  • Николаев И. Неотектоника и её выражение в структуре и рельефе территории СССР. — М., 1962. (рос.)
  • Мещеряков Ю. А. Структурная геоморфология равнинных стран. — М., 1965. (рос.)
  • Мещеряков Ю. А. Рельеф СССР. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1972. (рос.)
  • Рельеф Земли. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1967. (рос.)
  • Звонкова Т. В. Прикладная геоморфология. — М., 1970. (рос.)
  • Richard Chorley, Stanley Alfred Schumm & David E. Sugden. Geomorphology. - London: Methuen, 1985
  • Committee on Challenges and Opportunities in Earth Surface Processes, National Research Council (2010). Landscapes on the Edge: New Horizons for Research on Earth's Surface. Washington, DC: National Academies Press. ISBN 0-309-14024-2. 
  • Edmaier, Bernhard (2004). Earthsong. London: Phaidon Press. ISBN 0-7148-4451-9. 
  • Kondolf, G. Mathias; Hervé Piégay (2003). Tools in fluvial geomorphology. New York: Wiley. ISBN 0-471-49142-X. 
  • Kuenzer, Claudia; Stracher, Glenn B. (2012). Geomorphology of Coal Seam Fires. Geomorphology 138 (1): 209–222. Bibcode:2012Geomo.138..209K. doi:10.1016/j.geomorph.2011.09.004. 
  • Needham, Joseph (1954). Science and civilisation in China. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-05801-5. 
  • Scheidegger, Adrian E. (2004). Morphotectonics. Berlin: Springer. ISBN 3-540-20017-7. 
  • Selby, Michael John (1985). Earth's changing surface: an introduction to geomorphology. Oxford: Clarendon Press. ISBN 0-19-823252-7. 
  • Charlton, Ro (2008). Fundamentals of fluvial geomorphology. London, UK: Rutledge. ISBN 978-0-415-33454-9. 
  • Дедков А. П., Мозжерин В. И., Ступишин А. В., Трофимов А. М. Климатическая геоморфология денудационных равнин. Казань Издательство Казанского университета 1977г. 224 с.
  • http://geomorphology.igras.ru/jour/search/search?query=the%20genetic%20stage%20age%20substantial
  • http://www.dissercat.com/content/tektonika-i-kinematika-sdvigovykh-zon
  • Viles, Heather (1988). Biogeomorphology. Oxford: Basil Blackwell. ISBN 0-631-15405-1. 
  • Hupp (1995). Biogeomorphology, Terrestrial and Freshwater Systems. ISBN 0-444-81867-7. 
  • Osterkamp, W.R.; Friedman, J.M. (1997). Research Considerations for Biogeomorphology. Proceedings of the U.S. Geological Survey (USGS) Sediment Workshop 'Expanding Sediment Research Capabilities in Today's USGS'. Reston, VA, and Harpers Ferry, WV. Процитовано 15 червня 2007. 

}}

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Геоморфологічні сайти
редагувати
  Геоморфологічні списки
На цьому графіку 100 найвідоміших вершин Землі

Список островів за висотою — цей список відсортований за найбільшою висотою острова, включає всі острови з найвищою вершиною понад 2000 м, а також деякі відомі острови з найбільшою висотою менше 2000 м. Найбільші висоти континентальної суші включені для порівняння. .::::::::::::::::читати далі


Острови з найвищими вершинами понад 2000 м

{


редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії
редагувати
  Геоморфологічна періодика

Джерела[ред. код]

  1. (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
  2. Volcanic style in the Strand Fiord Formation (Upper Cretaceous), Axel Heiberg Island, Canadian Arctic Archipelago Retrieved on 2007-08-15
  3. (рос.) О Северном Ледовитом океане. ИП Нуньес Тельес Кирилл Филибертович. 2006-2007. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 1 травня 2008. 
  4. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  5. Watson, Jim (5 May 1999). «The long trail of the Hawaiian hotspot». United States Geological Survey. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 12 лютого 2011. 
  6. Blichert-Toft, J.; Weis, D.; Maerschalk, C.; Agranier, A.; and Albarède, F. (19 лютого 2003). Hawaiian hot spot dynamics as inferred from the Hf and Pb isotope evolution of Mauna Kea volcano. Geochemistry, Geophysics, Geosystems. doi:10.1029/2002GC000340. 
  7. «Complete Report for Mauna Kea Volcano (Class B) No. 2601». United States Geological Survey. 26 жовтня 2009. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 12 лютого 2011. 
  8. а б Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  9. Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. — К. : Радянська школа, 1988. — 143 с. — 130 тис. прим. — ISBN 5-330-00384-9. (рос.)
  10. http://www.jamstec.go.jp/jamstec/topix2.html
  11. Про погодження меж геологічної пам’ятки природи місцевого значення парку «Кортумова гора»
  12. У Львові цьогоріч встановили межі двох парків
Чим Ви можете допомогти Бібліотека

Портал:Геоморфологія/Допомога

Геоморфологічна бібліотека

Каталог наукової, навчальної та науково-популярної літератури на геоморфологічну тематику.
Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisourse Wikidata
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata
Наука Астрономія Біологія Економіка Історія Математика Техніка Фізика Філософія Хімія
про портали · список · нові · довідка · оновити сторінку