Адольф Матіас Гілдебрандт (1844—1918). «Екслібрис Адольфа Вінкельмана», 1880-і рр.
Екслібрис (лат.ех libris — із книг) — книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книжка.
Попередники екслібрисів — написи власників на рукописних книгах, і суперекслібриси — рельєфні зображення на оправі книжок (найстаріший із гербом Львова, датований 1545).
Історія
Батьківщиною екслібриса вважають Німеччину. Саме в Німеччині існував звичай карбувати цінні речі на знак належності приватній особі. Перші друковані книжки теж належали до цінних речей, тільки феодали, монастирі та купці могли собі дозволити мати у власності колекції книг і часто підписували їх чи малювали свій знак, щоб знову знайти свою книгу, наприклад, у випадку крадіжки. Спочатку ті, хто переписували книги, робили позначку про те, кому належить книга. Згодом ці позначки оформлювали у вигляді віньєти та малювали на початку або наприкінці книги. Природно, що намальовані від руки екслібриси були поширені в часи, коли бібліотеки були невеликі, адже нелегко було малювати однакове зображення на великій кількості книг.
Відоме ім'я першого власника екслібриса в Німеччині — це лицар Бернгар фон Рорбах (1460). Перші екслібриси створив німецький художник Альбрехт Дюрер (кінець 15 — початок 16 ст.). Йому належить створення приблизно двадцяти екслібрисів. Займалися створенням екслібрисів митці Лукас Кранах Старший і Ганс Гольбейн.
Із початком книгодрукування (XV ст.) виник новий спосіб позначення книг — наклеювання на внутрішньому боці обкладинки папірця з надрукованим написом «Ex libris» і прізвищем власника книжки. З розвитком друкарства освічені книголюби почали поєднувати власницькі написи з елементами, що мали прикрасити книгу. Як художній знак і витвір графічного мистецтва екслібрис почав відігравати роль декоративного елемента, органічно поєднаного з книгою.
Деякі книговласники прикрашали свої книги розкішними оправами, на яких золотом витискали герби, вензелі, монограми, емблеми чи девізи — такі екслібриси отримали назву суперекслібриси. Суперекслібриси зустрічаються на пергаментних і шкіряних оправах французьких та італійських книг XVI—XVII століть. Одним з найвідоміших авторів суперекслібрисів був французький видавець, літератор і перекладач Жоффруа Торі (його праці були в бібліотеці французького короля Франциска I та в книгозбірках колекціонерів Ґрольє та італійця Майоли).
Збирачі книг надавали зовнішньому вигляду книги великого значення. Окрім гербових екслібрисів були популярні тиснені художні зображення символічного або алегоричного змісту.
З XIX століття пишні герби та хитромудрі вензелі вийшли з моди, натомість, популярними стали звичайні монограми, витиснені на зовнішньому боці обкладинки.:::::::::::::::: Докладніше
Художниця Філ Мей. Власний екслібрис, 1895 рік. Бібліотека Конгресу Сполучених ШтатівЕкслібрис Розамонд Штюргіс, літографія, 1920 рік. Бібліотека Конгресу Сполучених Штатів.
Історія німецького екслібриса — історія розвитку і побутування екслібриса в Німеччині від позначки володаря до окремого виду графіки.
Історія вивчення
Анонім. «Екслібрис бібліотеки Рудольфа Вірхова»Томас Ровлендсон. «Книжковий аукціон», до 1815 р. Бруклінський музей.
Увага до історії і побутування екслібриса в Німеччині обумовлена як його появою там наприкінці 15 ст., так і життєздатністю різновида цієї графіки впродовж декількох століть. На хвилі завзятого вивчення національної історії в 19 ст. та введення в науковий обіг нових тем майже всіх попередніх епох виникає і зацікавленість в історії розвитку екслібриса. Пожвавленню зацікавленості в екслібрисі сприяли як розвиток національних літератур і наукових досліджень, так і національне книговидання впродовж 19 ст. Особливу зацікавленість мали бібліофіли, колекціонери стародруків і антикварних видань, володарі книжкових аукціонів тощо. В кожній західноєвропейській країні з'явились власні дослідники національних і іноземних екслібрисів (в Італії — Я. Джелли (J. Gelli), у Франції — О. Поле-Малассі (A. Poulet-Malassis), Анрі Бошо́ (H. Bouchot) та інші). В Німеччині вивченням національного екслібриса займалась низка дослідників — Ф. Варнеке (F. Warnecke), К. Лейнінген-Вестербург (К.Е. zu Leiningen-Westerburg ), Г.А. Зайлер (G.A. Seyler). Про екслібрис Німеччини друкували статті в періодичних виданнях, також вийшла низка спеціалізованих видань. В країні діяло Німецьке товариство екслібриса. Друковані німецькі видання про екслібриси активно перекладали на інші мови. Німецький екслібрис привертав увагу як різноманітністю тематики ( герби, пейзажі, сюжетні чи портретні зразки, екслібриси з професіями, оголеною натурою ), так і рисами попередніх стилів, використанням різних графічних технік.
Виникнення
Німецький гербовий екслібрис Вольфганга Кренера, 1485 р.
Батьківщиною екслібриса вважають Німеччину, де він виник трохи пізніше за книгодрукування. Ще з доби середньовіччя у німецьких князівствах була розповсюджена традиція ставити тавро (знак володаря) на коштовних приватних речах з позначкою приналежності речі певному володареві. Тавро на коштовних речах було важливим доказом приналежності речі володарю і визнавалось судом. Ярлик-тавро був перенесений і на книги, що вважались коштовними речами. Першим німецьким екслібрисом вважають книжковий знак, датований 1460 роком, котрий використовував лицар Бернгард фон Рорбах. :::::::::::::::: Докладніше
Минаев Е. Н. Экслибрисы художников Росийской Федерации. — М.: "Сов. Россия", 1971
Катушкина Е. С., Сапрыкина Н. Г. Экслибрис в собрании Научной библиотеки Московского университета. Альбом-каталог. — М: Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 224 с.
Ивенский С. Г. Книжный знак: история, теория, практика художественного развития. — М.: «Книга», 1988
Костенко Олександр Євгенійович. Життєдіяльність Сергія Пилиповича Конончука (1912–1941) — українського графіка першої половини XX століття. Робота в Київському МАН «Дослідник». К., 2011.
Нестеренко П. Історія українського екслібриса. Наукове видання. — Київ: Темпора, 2010. — 328 с.
Бердичевський Яків. Книжкові знаки сучасників Т.Г. Шевченка / Пер. з рос. – К.: Дух і літера, 2007. – 84 с. – ISBN 966-378-038-Х
Бердичевський Яків. Народ книги. – К.: Дух і літера, 2009. – 498 с., іл. – ISBN 978-966-378-132-7
Друковані екслібриси започатковані в Україні у кінець 16 — на початку 17 ст. Відомі три роботи львівського гравера Яна Зярнко, які він виконав для Якова Собеського, галицького магната Петра Даниловича та коронного гетьмана Великого князівства Литовського Яна-Кароля Ходкевича. На усіх трьох екслібрисах зображенні герби власників книжок, прикрашені девізами та картушами[1].
До 18 ст. в екслібрисах переважали зображення гербів власників, 20 ст. популярними стали сюжетні екслібриси.
У 1930-х роках в області ексклібрисів натхненно працював київський художник Сергій Конончук, для якого це — не лише книжковий знак, а й своєрідний портрет господаря книжки, відбиття його інтересів, смаків, уподобань. Досягав цього автор за допомогою символів, алегорій, а також зображуючи різні предмети, постаті. Очевидно, таке сполучення зображальних елементів асоціювалося з авторським сприйняттям навколишнього світу. Виразно трактовані екслібриси Н.Радзієвської, К.Юкельсон, Ю.Палійчука.:::::::::::::::: Докладніше
Грузенберг Сергій Миколайович (1888, Тбілісі — 1934, Москва)— радянський архітектор, художник-графік, професор кафедри архітектури Єврейського Політехнічного інституту (ЕПІ) в місті Дніпропетровськ.
Життєпис
Народився у місті Тбілісі. Навчався у класичній гімназії, котру закінчив 1906 року. Того ж року відбув у Німеччину, де влаштувався на навчання у Мюнхенський політехнічний інститут (архітектурний факультет).
По закінченні навчання у Мюнхені перебрався у Санкт-Петербург, де працював з архітекторами С. Г. Гінгером (1870–1937) та І. О. Фоміним (1872–1936). З 1912 року — працівник російської Комісії з питань збереження пам'яток мистецтва і старовини. Брав участь у Єврейському товаристві заохочення художників.
У червні 1919 року Сергій Грузенберг перебрався у місто Дніпропетровськ, де обійняв посаду професора кафедри архітектури у Єврейському політехнічному інституті[4]. У Дніпропетровську працював до 1921 року.
Грузенберг постійно малював, аби не втрачати професійну форму. До того ж його архітектурна практика припала на роки скорочення будівництва через політичні перевороти і події громадянської війни. Сергій Грузенберг брав участь у архітектурних конкурсах, куди подавав архітектурні фантазії, а також активно працював художником-ілюстратором. Його віртуозні малюнки друкували радянські журнали «Крокодил», «Сатирикон» та ін.
Ним були створені ілюстрації до низки літературних творів, зокрема:
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.
_(LOC)_(15585476586).jpg)
_(LOC)_(15585484346).jpg)
