Португальська Ост-Індія
Португальська Індонезія (порт. Insulíndia portuguesa) — загальна назва для колись значних колоніальних володінь королівства Португалія на островах Зондського архіпелагу (нині більшість з них складають республіку Індонезія) в 1512-1859.[джерело не вказане 2901 день]
20 квітня 1859 Лісабонський договір між Голландією і Португалією позначив нові кордони, остаточно делімітація яких була проведена лише в 1902—1906. Португалія зберегла тільки Східний Тимор, підконтрольний їй до 1975.
У 2002, після завершення індонезійської окупації, залишки португальської Індонезії здобули незалежність у вигляді республіки Східний Тимор, офіційними мовами якої стали португальська і тетум.
Історія[ред. | ред. код]
Португальська Індонезія була частиною великої португальської колоніальної імперії, що включає також інші азійські, африканські і американські регіони. Спочатку португальські володіння в Індонезії мали переважно таласократичний характер, представляючи собою ряд прибережних укріплених торгово-військових пунктів (Амбон, Макассар та інші), пов'язаних торговими відносинами з цілим ланцюжком інших португальських фортець, які становлять послідовний торговельний ланцюжок, що зв'язував «острови прянощів» з метрополією і ринками Західної Європи (Даман, Діу, Гоа, Цейлон, Мозамбік, Ангола, Кабо-Верде та ін.). До голландського пришестя, Макасар на південному березі Сулавесі (Целебеса) управлявся Португалією в 1512—1665 рр., Амбон в 1526—1609 рр. і т. д. Місцем першої висадки португальців на о. Тимор стала місцевість в районі ліфа (нині східнотиморський ексклав Окуссі-амбен).
Соціально-економічні відносини в Португальській Індонезії[ред. | ред. код]
Фінансова доцільність колонії підтримувалася високими цінами на прянощі в Західній Європі, куди португальцями імпортувалися гвоздика, мускатний горіх, а також інші прянощі і екзотичні товари. Португальці, добре знайомі з ісламом, також виявляли значний інтерес до культури і традицій народів Сходу, збагачуючи їх в свою чергу і європейськими впливами. У XVI-XVII століттях португальська мова стала виконувати роль лінгва франка в цьому регіоні Азії. На рівні розмовної мови портів, вона швидко змішалася з місцевими малайськими говірками, утворивши малайсько-португальську мову. В результаті змішування португальців з місцевим населенням (малайцями і китайцями хакка) утворилися змішані і перехідні групи, які сповідують католицизм — євроазіати, кристанги, топаси, метиси та ін., Рідною для яких стала змішана малайсько-португальська мова. Їх число, однак, залишалося в цілому по архіпелагу незначним (не більше 1-2 %) через крайню віддаленість від самої Португалії. І все ж в ряді місць (Флорес, Окуссі, Східний Тимор) їх число було досить значним (5-10 %) для подальшої організації пропортугальсько налаштованих партизанських загонів, які вели боротьбу з голландською, японською та індонезійською окупацією аж до 1999 року.
Новий Час[ред. | ред. код]
У XVIII-XIX ст. посилення конкуренції з технологічно більш просунутим і більш організованим голландським флотом привела до витіснення Португалії на периферію архіпелагу. Але португальці змогли знову згрупуватися, розгорнувши широку місіонерську діяльність на Малих Зондських островах, до яких іслам ще не дійшов.
Географія[ред. | ред. код]
Португальські володіння включали такі острови (1850):
Голландський наступ[ред. | ред. код]
Після придушення запеклого опору густонаселених західних мусульманських султанатів, голландський наступ в португальському секторі Індонезії відновився з новою силою в середині XIX століття. Лісабонська угода 1859 року призвела до втрати Португалією 2/3 своїх володінь в регіоні за винятком Східного Тимору.
Спадщина[ред. | ред. код]
Більш ніж 4-х віковий період португальської присутності в регіоні (1512—1975) залишив значний слід в житті і культурі населення островів. Саме завдяки підтримці Португалії Східний Тимор знову зміг здобути незалежність. Португальська мова є офіційною в цій республіці. Крім цього, значна кількість португальських запозичень є в інших місцевих мовах Флоресу, в тому числі і в самій індонезійській мові. Населення Флореса (1,6 млн чол), так само як і населення Східного Тимору (1,2 млн) в основній своїй масі сповідує католицизм.