Португальська колоніальна імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Португальська Імперія
Império Português

Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз:
"Vis Unita Maior Nunc et Semper"
"Тепер та Назавжди, Сполучені Ми Великі" ​
Гімн:
O Hino да Carta    (1834–1911)
Portuguesa    (1911–2002)
Розташування {{{назва_род}}}

Португальська імперія та її сфера інтересів

Столиця Лісабон 
Офіційні мови Португальська
Державний устрій Монархія (1415–1910)
Республіка (1910–2002)
 - Король (перший) Жуан I Великий
 - Король (останній) Мануел II
 - Президент (перший) Мануел де Арріага
 - Президент (останній) Жоржі Сампайю
Завоювання Сеута 1415 
 - Морський шлях до Індії 1498 
 - Відкриття Бразилії 1500 
 - Перевод португальського суду в Бразилію 1807 
 - Сполучене королівство Португалії, Бразилії й Алгарве 1815 
 - Незалежність Бразилії 1825 
 - Португальська революція 1910 1910 
 - Втрата індійських колоній 1961 
 - Революція гвоздик 1974 - 1975 
 - Остання колонія (, де-факто) 1999 
Площа
Населення
 - Густота Помилка виразу: неочікуваний оператор //км²
Часовий пояс {{{часовий_пояс}}}
Домен інтернету {{{інтернет_домен}}}
Португальська колоніальна імперія (14151975).
   Португалія та її володіння
   територіальні претензії
   основні морські шляхи, зона проникнення
   сфера впливу, зони активної торгівлі
   торгові пости, найбільш важливі факторії
   досліджені, але не освоєні терени

Колонії Португалії (порт. Império Colonial Português) - сукупність заморських щодо Португалії територій світу, які перебували в колоніальній залежності від цієї метрополії і утворювали на чолі з нею в XV - XX століттях Португальську колоніальну імперію.

Витоки[ред.ред. код]

Герб Португалії в оточенні гербів колоній, які залишилися до середини XX століття на будівлі Португальського заморського банку (порт. Banco Emissor no Ultramar)

Передумовою утворення імперії послужила обмеженість Португалії з усіх боків іспанськими королівствами і неможливість сухопутного територіального розширення в бік Європи. Великі географічні відкриття кінця XV століття, активна діяльність португальської аристократії і торгових еліт привели до створення найбільшої морської імперії кількох наступних століть.

Інфант Генріх (Енріке) Мореплавець часто згадується як засновник Португальської імперії. Під його заступництвом португальські мореплавці стали відкривати нові землі, прагнучи досягти Індії морським шляхом навколо Африки.

Інтерес інфанта Енріке Мореплавця до географічних досліджень, поєднаний з розвитком технологій в мореплаванні, прагненням португальських купців до товарів країн Сходу і необхідністю відкриття нових торгових шляхів разом породили португальську експансію і Великі географічні відкриття. Після взяття Сеути в 1415 році інфант Енріке почав відправляти морські експедиції на південь уздовж західного узбережжя Африки. Перші плавання не принесли казні доходу, проте незабаром кораблі, повертаючись до Португалії, почали привозити золото і рабів з африканського узбережжя, і, таким чином, інтерес до подальших плаваннь зростав все сильніше. Одна за одною йшли експедиції Нуну Тріштана, Дініш Діаша, Альвізе Кадамосто та інших видатних моряків, які просувалися на південь все далі й далі.

Однак на момент смерті Енріке Мореплавця в 1460 році португальці не перетнули навіть екватора, досягнувши на той час лише узбережжя Сьєрра-Леоне і відкривши ряд островів в Атлантичному океані, в тому числі острова Зеленого мису. Після цього експедиції на якийсь час припинилися, проте незабаром були відновлені знову - король чудово розумів, наскільки важливо для Португалії відкриття нових земель. Незабаром були досягнуті острова Сан-Томе і Прінсіпі, пройдений екватор, а в 1482-1486 Діогу Кан відкрив великий відрізок африканського берега на південь від екватора. Разом з тим тривала експансія в Марокко, а на гвінейському узбережжі португальці активно встановлювали фортеці і торгові пункти.

У 1487 році Жуан II по суші направив двох офіцерів, Перу да Ковільяна і Афонсу ді Паіва, на пошуки пресвітера Іоанна і «країни прянощів». Ковільяну вдалося досягти Індії, проте на зворотному шляху, дізнавшись про те, що його супутник загинув в Ефіопії, він попрямував туди і був затриманий там за наказом імператора. Однак Ковільян зумів передати на батьківщину звіт про свою подорож, в якому підтвердив, що цілком реально досягти Індії по морю, обігнувши Африку.

Майже в той же час Бартоломеу Діаш відкрив мис Доброї Надії, обігнув Африку і вийшов в Індійський океан, остаточно довівши тим самим, що Африка не має ніяких простягається до самого полюса, як вважали стародавні вчені. Однак матроси флотилії Діаша відмовилися плисти далі, через що мореплавець не зумів досягти Індії і змушений був повернутися до Португалії.

Нарешті, в 1497-1499 році флотилія з чотирьох кораблів під командуванням Васко да Гами, обігнувши Африку, досягла берегів Індії і повернулася додому з вантажем прянощів. Завдання, поставлене більше вісімдесяти років тому інфантом Енріке, було виконано.

Створення імперії[ред.ред. код]

Афонсу д'Албукерки - архітектор Португальської колоніальної імперії

В 1500 році Педру Альваріш Кабрал на шляху в Індію сильно відхилився на захід і відкрив Бразилію, заявивши на неї португальські претензії. Жуан да Нова відкрив острова Вознесіння і Святої Єлени, а Трістан да Кунья став першовідкривачем архіпелагу , названого його ім'ям. У Східній Африці дрібні прибережні мусульманські князівства були ліквідовані або стали васальними союзниками Португалії.

Стрімко просувалося освоєння Індійського океану: один з кораблів Кабрала відкрив Мадагаскар (1501), Маврикій був відкритий в 1507 році, далі шляхи португальців пролягли в Аравійське море і Перську затоку, Сокотра була зайнята в 1506 році, тоді ж Лоуренсу ді Алмейда відвідав Цейлон. Король Португалії Мануель I в 1505 році заснував титул віце-короля Індії для управління колоніями в Азії та Східній Африці. Першим віце-королем Португальської Індії став Франсішку де Алмейда.

У континентальній Азії перші торгові пости були засновані Кабралом в Кочині і Калькутті (1501), були завойовані Гоа (1510) і Малакка (1511), Мартіном Афонсу ді Соуза захоплений Діу (1535). Фернан Піреш де Андраде(англ.)укр. відвідав Кантон (1517) і відкрив торговельні відносини з Китаєм, де в 1557 році португальцям було дозволено окупувати Макао, в 1542 році трьома португальськими купцями випадково був відкритий морський шлях до Японії. У 1575 році Паулу Діаш де Новаїш почав колонізацію Анголи. У розквіті своєї могутності Португальська Імперія мала форпости в Західній Африці, Індії, Південно-Східній Азії.

Іберійська унія[ред.ред. код]

В 1580 році завдяки Іберійської унії Португалія об'єднується з сусідньою Іспанією під владою єдиної монархії. В 1640 році країна повернула собі незалежність. На 60 років португало-іспанської унії доводиться максимально інтенсивна боротьба Португалії з новою динамічною морською державою, Нідерландами, за колонії в Азії, Африці та Латинській Америці. У цій боротьбі португальці не мали колишньої державної підтримки. Іспанські монархи були зосереджені на захисті і розширенні, в першу чергу, іспанських колоній.

В кінці XVI століття португальці за інерцією продовжували проникати все глибше всередину Азії. Координовані з Гоа експедиції зуміли поширити вплив Португалії в Південній і Південно-Східній Азії; авантюристи, такі як Філіпе де Бріту-е-Нікот, який захопив владу в Нижній Бірмі, і офіційні особи, такі як Костянтину де Браганса, який розраховував підкорити Джаффну, але в результаті зайняв лише острів Маннар, були активними провідниками португальського колоніалізму.

Принц Моріц, діючи в інтересах Голландської Вест-Індської компанії, завдав португальцям ряд принизливих поразок. В результаті в Бразилії утворилася обширна смуга голландських володінь. Португальцями були також втрачені острів Сан-Томе, фортеця Сан-Жоржи-да-Міна на Золотому березі і місто Луанда.

Хоча після розірвання унії і відновлення національної державності до 1654 року Португалія відновила свою владу над Бразилією і Луандою, однак поступальна експансія в Південно-Східній Азії була голландцями зірвана. Так, з усієї Індонезії в руках португальців залишився лише Східний Тимор, і це було закріплено Лісабонським договором 1859 року.

Розпад імперії[ред.ред. код]

«Рожева мапа».

До XIX століття у Португалія втрачає велику частину свого багатства і могутності. Наполеонівські війни, побічно спричинили втрату Бразилії, економічний занепад, ліквідація монархії та ін. Призвели до припинення експансіонізму і поступової втрати колоній. До того ж, пропонований Португалією проект створення «мосту» суцільних колоніальних володінь Португалії з метою консолідації Анголи і Мозамбіку («Рожева мапа») провалився через протидію Великобританії на Берлінській конференції колоніальних держав і британського ультиматуму 1890 року. До початку-середині XX століття під владою Португалії залишалися лише Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау, Португальська Індія (Гоа, Діу і Даман), Сан-Томе і Прінсіпі, Макао, Острови Зеленого Мису (Кабо-Верде) і Східний Тимор.

Тим не менш, існування в Португалії режиму диктаторів Салазара і Каєтану перешкоджало процесам деколонізації, яка охопила володіння інших європейських імперій. На діяльність в португальських колоніях лівих повстанських рухів, що прагнуть до незалежності (МПЛА в Анголі, ФРЕЛІМО в Мозамбіку, ФРЕТІЛІН в Східному Тиморі, ПАІГК в Гвінеї-Бісау та Кабо-Верде) центральна влада в Лісабоні відповідала терором та операціями урядових військ. Португальська колоніальна імперія перестала існувати тільки в 1975 році внаслідок встановлення в метрополії демократії.

В 1999 році відбулася офіційна церемонія передачі португальського володіння Макао (Аоминь) Китайській Народній Республіці. У тому ж році ООН формально була визнана втрата останньої колонії - Східного Тимору, незалежність якого була надана ще після Революції гвоздик, але була зірвана індонезійської окупацією. Нині єдиними заморськими територіями Португалії є на правах автономних регіонів Мадейра і Азорські острови.

Перелік колоній[ред.ред. код]

Америка[ред.ред. код]

Азія[ред.ред. код]

Перська затока[ред.ред. код]

Африканські колонії[ред.ред. код]

Африканські протекторати[ред.ред. код]

Північна Африка[ред.ред. код]

Атлантичні архіпелаги[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • António Henrique R. de Oliveira Marques: Geschichte Portugals und des portugiesischen Weltreichs (Originaltitel: Breve história de Portugal, übersetzt von Michael von Killisch-Horn). Kröner, Stuttgart 2001, ISBN 978-3-520-38501-7 (= Kröners Taschenausgaben KTA, Band 385).
  • Malyn Newitt: A History of Portuguese Overseas Expansion, 1400–1668. Routledge, London 2005, ISBN 0-415-23980-X.
  • Malyn Newitt (Hg.): The Portuguese in West Africa, 1415-1670: A Documentary History. Cambridge University Press, Cambridge u.a. 2010, ISBN 978-0-521-76894-8 (englisch).
  • Anthony J. R. Russell-Wood: The Portuguese Empire, 1415–1808: A World on the Move. Johns Hopkins University Press, Baltimore 1998, ISBN 0-8018-5955-7.

Посилання[ред.ред. код]