Португальсько-єгипетська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Португальсько-єгипетська війна
Almeida armada of 1505 (Livro das Armadas).jpg
Сьома Португальська Індійська Армада, що билась в Індійському океані 1505 року
Дата: 15051517
Місце: Індійський океан
Результат: Перемога Португалії
Сторони
Flag of Portugal (1495).svg Португалія Mameluke Flag.svg Єгипет
Fictitious Ottoman flag 1.svg Османська імперія
Калікут
Гуджарат
Біджапур
Командувачі
Flag of Portugal (1495).svg Мануель I
Flag of Portugal (1495).svg Франсішку де Алмейда
Flag of Portugal (1495).svg Афонсу де Альбукеркі
Mameluke Flag.svg Кансух аль-Гаурі
Mameluke Flag.svg Амір Хусейн аль-Курді
Fictitious Ottoman flag 1.svg Селім I
Fictitious Ottoman flag 1.svg Сельман Рейс

Португальсько-єгипетська війна — військовий конфлікт між Мамелюкським Єгиптом і колоніальною Португалією за панування в Індійському океані, що відбувався у першій половині XVI століття.

Передумови[ред.ред. код]

Після бомбардування Калікута Другою Португальською Індійською Армадою на чолі з Кабралом у 15001501 роках торгівля прянощами між Індією та Європою через Єгипет, Туреччину та Венецію помітно зменшилась, що позначилось на зростанні цін[1]. З того часу португальці почали захоплювати й топити торгові судна в Індійському океані. 1503 року вони розграбували й потопили один єгипетський корабель[2]. 1504 року португальці знищили 17 арабських суден в індійському порту Панан[2].

1504 року мамелюкський султан Кансух аль-Гаурі відрядив посольство до папи римського на чолі з настоятелем Синайського монастиря, попередивши, що якщо папа не зупинить грабежі португальців, то він розпочне утиски християн у Єгипті й у Палестині, а також зруйнує християнські святині у Святій землі[2][3].

Того ж року венеціанці, які мали з мамелюками спільні інтереси у торгівлі прянощами, відрядили до Каїра посольство на чолі з Франческо Тельді[4]. Той спробував налаштувати мамелюкського султана Кансуха проти португальців, запропонувавши мамелюкам заблокувати португальський флот у морських портах, спонукнути індійських князів Кочіна та Каннура припинити торгівлю прянощами з португальцями й укласти військові союзи з султанами Калікута й Камбея. Безпосередньо втрутитись до військового конфлікту Венеціанська республіка не наважилась, хоча було встановлено союзницькі відносини між двома країнами, а венеціанці під час війни Камбрейської ліги постачали мамелюкський флот зброєю та кваліфікованими корабелами[1][5].

Мамелюкські війська мали погане уявлення про військово-морську справу, зазвичай беручи участь у сухопутних операціях[6]. Разом з тим, необхідність тієї війни для посилення єгипетської економіки (до появи португальців процвітала завдяки посередництву у торгівлі прянощами) усвідомлювалась султаном Кансухом аль-Гаурі.

Мамелюкська військова експедиція (1505–1507)[ред.ред. код]

1505 року мамелюкський флот за наказом султана Кансуха аль-Гаурі виступив у похід проти португальців. Екіпажі суден і корабели були набрані у всьому східному Середземномор'ї[1]. Підтримку у створенні флоту надала Османська імперія, що постачала деревину та зброю. Експедиція на чолі з Аміром Хусейном аль-Курді відпливла з Суеца у листопаді та невдовзі досягнула Джидди, де флот зупинився для ремонту фортифікаційних споруд міста[4][3]. Далі планувався перехід до Адена[3].

У серпні-вересні 1507 року єгипетський флот, що складався приблизно з 50 суден, був розміщений в Адені, готуючись відпливти до Індії[3].

Дії португальців в Індійському океані (1505–1507)[ред.ред. код]

У березні 1505 року з Лісабона вийшла Сьома Португальська Індійська Армада у складі 21 (або 22) кораблів на чолі з Франсішку де Алмейдою, що сягнула індійського узбережжя у вересні того ж року.

1506 року інший португальський флот під началом Афонсу де Альбукеркі після чергової перемоги й потоплення мусульманських кораблів підійшов до берегів Аравії, продовжуючи грабувати торгові судна[7]. 1507 португальська флотилія, що складалась приблизно з 20 суден, увійшла до Червоного моря й потопила одне індійське торгове судно. Та подія поставила торгівлю між Мамелюкським султанатом та Індією на межу краху[3]. 1507 року португальці спробували створити військову базу на Сокотрі, щоб припинити торгівлю прянощами через Червоне море, але наштовхнулись на опір місцевого населення й за кілька місяців залишили острів[8].

Боротьба за Каннанур (1506–1507)[ред.ред. код]

У березні 1506 року біля індійського міста Каннанур великий флот Калікута зазнав поразки від португальців на чолі з Лоуренсу ді Алмейда. Після поразки на морі індійські війська князівства Калікут спробували узяти захоплений португальцями Каннанур з суші. Облога міста тривала чотири місяці, з квітня до серпня 1507 року, й була перервана появою португальської флотилії з Сокотри та висадкою на берег чисельного португальського загону. В результаті було укладено перемир'я, місто Каннанур залишилось у руках португальців[9].

Битва при Чаулі (1508)[ред.ред. код]

Докладніше: Битва при Чаулі

Мамелюкський флот на чолі з Аміром Хусейном аль-Курді відплив з Адена до Індії 1507 року[4]. Там він об'єднався з кораблями з Калікута та флотом мусульманського султанату Гуджарат, що був найбільшим в Індії[10]. Індійські кораблі очолив мамелюкський адмірал руського походження[11] Малік Аяз, який був губернатором Діу[12].

Об'єднаний єгипетсько-індійський флот у березні 1508 року у битві при Чаулі розбив португальський флот[10]. У тій битві загинув Лоуренсу ді Алмейда, син віце-короля Індії Франсішку де Алмейди, багато португальців потрапили у полон.

Битва при Діу (1509)[ред.ред. код]

За рік після поразки при Чаулі португальці змогли реваншуватись. 3 лютого 1509 року в битві при Діу] португальський флот на чолі з Франсішку де Алмейдою розбив об'єднаний флот Мамелюкського султанату, Калікута й Гуджарата[13].

Спротив мамелюків діям португальців в Індійському океані попередив повну блокаду Червоного моря[4]. Однак, торгівля стала більш небезпечною, що виявилось достатнім, щоб підвищити ціни на прянощі до астрономічного рівня[14]. Все це негативно позначилось на економіці Єгипту, що сильно залежала від торгових шляхів, які проходили територією країни.

Помстившись за загибель сина в невдалому бою при Дабуле, Алмейда наказав повісити полонених. Споряджений з допомогою венеціанців, єгипетський флот султана Кансуха аль-Гурі був знищений ескадрою під командуванням першого віце-короля Португальської Індії Франсішку д'Алмейди в цій морській битві біля берегів острова Діу. Це невеликий острів в Аравійському морі біля західного узбережжя Індії, нині належить Індії.

Бій показав перевагу оснащених артилерією європейських каравел над арабськими судами. Захоплені в битві арабські прапори Алмейда переслав до Португалії, де вони були виставлені в монастирі Конвенту-де-Кристу. Після битви були взяті в полон бранці з числа тубільців, згодом їх було повішено.

Після битви при Діу найважливіші торгові шляхи ісламського Сходу вперше опинилися підконтрольні християнам. У тому ж 1509 році на зміну д'Алмейді був присланий новий віце-король з Лісабона, його суперник Афонсу д'Албукерки (1453—1515), при якому Португалія протягом декількох десятиліть стала безперечним лідером в Аравійському морі, Перській затоці та Індійському океані і мала надзвичайні прибутки від торгівлі.

Захоплення Гоа (1510)[ред.ред. код]

У лютому 1510 року після нетривалої облоги португальські війська на чолі з губернатором Індії Афонсу де Альбукеркі захопили Гоа[15]. Однак уже у травні війська Біджапурського султанату відбили фортецю[15]. Утім за 3 місяці португальці повернулись. Афонсу де Альбукеркі на чолі великого флоту з 34 суден у листопаді-грудні 1510 року знову підійшов до Гоа. До 10 грудня місто було взято, останні біджапурські й турецькі загони капітулювали.

Дипломатія[ред.ред. код]

Венеціанська дипломатія[ред.ред. код]

Венеційське посольство у Дамаску, 1511

Мамелюки намагались домогтись засудження дій португальців папою та допомоги венеціанців у бойових діях в Індійському океані, але Венеція так і не наважилась оголосити Португалії війну[10].

Венеція після підписання дожем Андреа Грітті мирної угоди 1503 року та завершення турецько-венеційської війни перебувала у мирних стосунках з Османською імперією. 1511 року угода була навіть поновлена. Венеція усіляко заохочувала Туреччину до підтримки Мамелюкського Єгипту й виступу у війні проти португальців[16]. Того ж року турецький султан Баязид II навіть надіслав мамелюкам порох і ліс для будівництва флоту.

Зближення було таким, що Венеція дозволила туркам постачати продовольство до своїх середземноморських портів, у тому числі й на Кіпр[16]. Венеція також прохала підтримки Османської імперії у війні Камбрейської ліги, але марно[16].

1513 року венеційський посол у Каїрі Доменіко Тревізан підписав мамелюксько-венеціанську торгову угоду[16]. Після того Венеція ще більше зблизилась з Османською імперією.

Португальсько-перський союз[ред.ред. код]

Португалія остерігалась можливості організації нових мамелюкських військових експедицій, що привело до її зближення з Персією. Той альянс дозволив би португальцям організувати нові військові бази на північному узбережжі Індійського океану[16]. Перемовини між обома країнами проходили, в основному, за посередництва губернатора Індії Афонсу де Альбукеркі[16].

Дії португальців у Червоному морі (1513)[ред.ред. код]

Після перемоги при Діу та знищення єгипетсько-індійського флоту португальці спробували остаточно зруйнувати мусульманське торгове судноплавство у регіоні[7].

1513 року Афонсу де Альбукеркі спланував провести військову кампанію у Червоному морі з метою цілковитого припинення єгипетсько-індійської торгівлі та попередження нових походів мамелюкського флоту в Індійський океан[17]. 7 лютого 1513 року португальський флот з 24 суден з 1 700 португальськими та 1 000 індійськими моряками відплив з Гоа[17]. 26 березня флот досягнув Адена, який португальці спробували захопити, але безуспішно[8]. На початку літа португальці захопили та розграбували порт Камаран на Червоному морі. Подальшому просуванню флоту до Джидди завадили зустрічні вітри, що змусило португальців повернутись до Індії. Дорогою вони знову спробували захопити Аден[8].

Таким чином, Афонсу де Альбукеркі не вдалось зупинити торгівлю прянощами через Червоне море та встановити португальську монополію на неї[8]. Однак та військова експедиція показала всю ненадійність положення найбільших портів Червоного моря — Суеца та Джидди. Все це змусило мамелюкського султана Кансуха аль-Гаурі піти на зближення зі старим ворогом — Османською імперією[18].

Турецько-мамелюкський союз (1514–1516)[ред.ред. код]

Турецько-мамелюкські війська обороняють Джидду під час нападу португальців 1517 року

У 1514-1516 роках Османська імперія активно співпрацювала з Мамелюкським султанатом у боротьбі з португальцями[10]. До Єгипту прибув турецький адмірал Сельман Рейс, а також вогнепальна зброя. Сельман Рейс вступив на службу до мамелюків і привів з собою двотисячний загін, можливо, проти бажання турецького султана Селіма I. Війська зустрілись з султаном Кансухом аль-Гаурі в Суеці у квітні 1514 року[18][19]. Також була встановлена артилерія в Александрії та Джидді[18]. Однак значні витрати на військові потреби й занепад торгівлі послабили міць Мамелюкської держави, яка вже не могла так само сильно суперничати з Османською імперією в Палестині[18]. На будівництво тільки одного флоту пішло 40 0000 динарів[18].

30 вересня 1515 року мамелюкський флот на чолі з Сельманом Рейсом і Хусейном аль-Курді у складі 19 кораблів відплив з Суеца[20]. На судна були набрані 3000 моряків, у тому числі 1300 турецьких солдат[20]. Флот невдовзі досягнув Камарана, де солдати відбудували зруйновану португальцями фортецю. Потім союзний флот досягнув Ємену, захопив Забід, але взяти Аден у вересні 1516 року не вдалось. Похід у цілому виявився невдалим, але єгиптянам удалось закріпитись на узбережжі Індійського океану, створивши у Ємені опорну базу[20]. 1517 союзному флоту вдалось відбити напад португальців на Джидду[10].

У той же час мамелюкський султан Кансух аль-Гаурі, занепокоєний посиленням Османської імперії, на чолі армії 1516 року висунувся до Алеппо. Поряд з містом відбулась битва, в результаті якої єгипетська армія була цілковито розбита турками. Після перемоги Селім I доволі швидко підкорив собі всю Сирію й потім вторгся до Єгипту, де у січні 1517 року знову розбив мамелюкське військо[21]. Таким чином, у результаті короткої війни Мамелюкський султанат припинив своє існування. Його землі увійшли до складу Османської імперії.

Підсумки та наслідки[ред.ред. код]

Португальцям так і не вдалось цілковито взяти торгівлю прянощами у свої руки, але основна частина спецій відтоді досягала Європи саме португальськими кораблями. Після розвалу Мамелюкського султанату Османська імперія взяла на себе завдання боротьби з португальцями в Індійському океані. 1525 року турецький флот у складі 18 суден під началом Сельмана Рейса захопив Аден, що серйозно вдарило по позиціях португальців у регіоні[22]. 1538 року турки навіть намагались захопити Діу, але облога міста завершилась невдало.

Значення Єгипту на Близькому Сході після занепаду торгівлі, що стався з вини португальців, і втрати незалежності помітно знизилось[23].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Frederic Chapin Lane. Venice, a maritime republic. — стор. 290
  2. а б в M. Th. Houtsma. E.J. Brill's first encyclopaedia of Islam 1913–1936. — стор. 720ff
  3. а б в г д Francis E. Peters. Mecca: a literary history of the Muslim Holy Land. — стор. 176ff
  4. а б в г Palmira Johnson Brummett. Ottoman seapower and Levantine diplomacy in the age of discovery. — стор. 34ff
  5. Henri Stierlin, Anne Stierlin. Splendours of an Islamic world. — стор. 40
  6. Francis E. Peters. Mecca: a literary history of the Muslim Holy Land. — стор. 434. Note 82
  7. а б Andrew James McGregor. A military history of modern Egypt: from the Ottoman Conquest to the Ramadan War. — стор. 20ff
  8. а б в г M. D. D. Newitt. A history of Portuguese overseas expansion, 1400–1668. — стор. 87ff
  9. William Logan. Malabar manual — стор. 314ff
  10. а б в г д Kenneth Warren Chase. Firearms: a global history to 1700 — стор. 103ff
  11. Portuguese and the Sultanate of Gujarat, стор. 25 Mittal Publications
  12. Andrew James McGregor. A military history of modern Egypt: from the Ottoman Conquest to the Ramadan War — стор. 20
  13. George F. Nafziger, Mark W. Walton. Islam at war: a history — стор. 69
  14. K. N. Chaudhuri. Trade and civilisation in the Indian Ocean — стор. 67
  15. а б K. M. Mathew. History of the Portuguese navigation in India, 1497–1600 — стор. 191
  16. а б в г д е Palmira Johnson Brummett. Ottoman seapower and Levantine diplomacy in the age of discovery — стор. 45ff
  17. а б R. S. Whiteway. Rise of Portuguese Power in India — стор. 153ff
  18. а б в г д Palmira Johnson Brummett. Ottoman seapower and Levantine diplomacy in the age of discovery — стор. 118
  19. Giancarlo Casale. The Ottoman Age of Exploration — стор. 32
  20. а б в Halil İnalcik. An Economic and Social History of the Ottoman Empire — Vol. 1 — стор. 321ff
  21. Martijn Theodoor Houtsma.EJ Brill's first encyclopaedia of Islam, 1913–1936 — стор. 432
  22. Halil İnalcik. An Economic and Social History of the Ottoman Empire — стор. 323
  23. Andrew James McGregor. A military history of modern Egypt: from the Ottoman Conquest to the Ramadan War — стор. 22