Португалія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Португальська Республіка
República Portuguesa

Прапор Герб
Гімн: Португеза
Розташування Португалії
Столиця Лісабон
38°46′ пн. ш. 9°11′ зх. д. / 38.767° пн. ш. 9.183° зх. д. / 38.767; -9.183
Найбільше місто Лісабон
(Нас. 2001: 564 477)
Офіційні мови Португальська
Мірандська (регіональна)
Державний устрій Президентсько-парламентська республіка
 - Президент Марселу Ребелу ді Соза
 - Прем'єр Антоніу Кошта
Створення  
 - Графство 1089 
 - Королівство 25 липня 1139 
 - Республіка 5 жовтня 1910 
 - Революція 25 квітня 1974 
Вступ до ЄС 1 січня 1986
Площа
 - Загалом 92 391 км² (109)
 - Води (%) 0,5 %
Населення
 - оцінка 2014 р. 10 374 822 (75)
 - перепис 2011 р. 10 562 178
 - Густота 115,3/км² (66)
ВВП (ПКС) 2006 р., оцінка
 - Повний $229.881 млрд. (40)
 - На душу населення $23 464 (34)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс
 - Літній час CET (UTC+1)
Домен .pt
Телефонний код +351

Португа́лія (порт. Portugal) — держава на південному заході Європи. Офіційна назва — Португа́льська Респу́бліка (порт. República Portuguesa). Розташована в західній частині Піренейського півострова. Контролює Азорські острови і Мадейру в Атлантичному океані. На півночі та сході межує з Іспанією. На заході й півдні омивається водами океану. Площа — понад 92 тисячі км² (109-та країна за величиною в світі). За останнім переписом 2011 року населення країни становило понад 10,5 мільйонів осіб. Середня густота населення — 115 особи на км². Столиця — Лісабон. Основне населення — португальці. Офіційна мова — португальська. Панівна релігія — католицизм. Постала на теренах давньоримської провінції Лузітанія. Як держава існує з XI століття, від заснування Португальського графства. Найбільшого розквіту досягла в часи існування королівства Португалія (11391910). У XVI—XVII століттях була однією з наддержав Європи та світу. До ХІX століття мала великі колонії в Африці, Азії, Бразилії. Після повалення монархії існує у вигляді президентсько-парламентської республіки. Країна-член Європейського союзу1986) і Шенгенської зони (1999). Член ООН, НАТО, ОЕСР, СПК. Основна валюта — євро. Національне свято — 10 червня, День Португалії.

Назва[ред.ред. код]

Географія.[ред.ред. код]

Карта Португалії.

Континентальна Португалія розташована на південному заході Європи, на заході Піренейського півострова. До складу країни входять Азорські острови та архіпелаг Мадейра в Атлантичному океані. Португалія межує по суходолу лише з Іспанією на півночі й сході; на заході і півдні вона омивається водами Атлантичного океану. Площа Португальської держави — 92 391 км² (109-а країна світу за площею, 19-а країна Європи за площею). Континентальна Португалія займає 89 015 км² (&&&&&&&&&&&&&096.&&&&&096% від площі країни), Азорські острови — 2333 км² (&&&&&&&&&&&&&&03.&&&&&03%), Мадейра — 741 км² (&&&&&&&&&&&&&&01.&&&&&01%).

Рельєф Португалії на півночі, північному сході й центрі — гористий, на півдні й заході — рівнинний. Найвища точка — гора Торре (1993 м) на Зірковому хребті на сході країні. За рельєфом Португалія поділяється на три регіони — (1) Північний, де переважають гори (Серра-ду-Гереш), лісисті високі плато, глибокі вузькі долини та термальні джерела; (2) Центральний, де великі рівнини перериваються високими гірськими пасмами (Серра-да-Ештрелла) й широкими долинами; (3) Південний, найбільший, де переважають рівнини, невисокі плато й пагорби. Гори в усіх трьох частинах є продовженням іспанських гірських систем. Єдиний самостійний хребет — Серра-да-Моншіке[3]. Португальський берег має мало гарних природних гаваней. Лісабонська затока є найкращою і однією з найбільших у Європі. Серед інших — затоки Сетубала і Віла-Реал-де-Сан-Антоніу, а також Лагушська затока, де може розміщуватися великий флот. Решта портів призначені для малих суден[3].

Найбільші річки країни — Дору, Тежу, Гвадіана, Зезере, Сарая, Тамега, Вога, Каваду, Міню, Ліма. Річки судноплавні лише в нижніх течіях. Великих озер немає. В районі Авейру є велика ріа, що сполучається з океаном[3]. Найбільші міста розташовані на океанському узбережжі — Лісабон, Порту, Авейру, Сетубал, Фару; інші великі міські центри — Коїмбра, Візеу, Браганса, Сантарен, Евора, Бежа.

Португалія багата на природні ресурси: сурфа, мідь, марганець, уран, свинець, олово та залізо. Вугілля зустрічається рідко й має погану якість. У країні існує понад сотня мінеральних джерел, з якими найважливіші розташовані в Гереші, Візеллі, Відагу, Педраші, Салгалаші, Моледу, Сан-Педру-ду-Сулі, Фелгейрі, Калдаш-да-Райні, Морі та Моншіке[3].

Острови Мадейра та Азори — автономні регіони країни. Відстань від континентальної частини країни до Азорських островів — 1500 км, до Мадейри — 650 км. Залежна заморська територія — Макао в Східній Азії неподалік Гонконгу, 20 грудня 1999 року офіційно повернута Китаю, але протягом 50 років зберігатиме статус особливого регіону з власним урядом, законодавством та економікою.

Вздовж західного узбережжя Португалії протікає рукав теплої течії Гольфстрім, що робить клімат країни, загалом, помірним. Проте між регіонами існують суттєві кліматичні відмінності, повзанні з рельєфом та відстанню до океана. Так, височинні райони Трансмонтани і Бейри суворі й холодні, водночас землі Алгарве дуже спекотні. Сніг випадає лише взимку, переважно у високих горах. Дощі частіші на півночі, ніж на півдні. Висока вологість, що часто спричиняє тумани, переважає в береговій частині країни. Вітри, зазвичай, дують з північного заходу і півночі; взимку — з південного заходу, разом зі штормами. Загалом, клімат Португалії теплий і сприяє оздоровленню[3].

Португалія має багату флору. Тут ростуть практично всі види європейських рослин, які зустрічаються в помірному кліматі, а також деякі види, характерні лише для спекотних країн. Найбільш типовим деревом є сосна, яка, однак, не росте південніше річки Саду. Найбільші ліси країни — Лейрійський сосновий бір, вирощений у ХІІІ столітті королем Дінішем, та Бусацький ліс, відомий різноманіттям дерев. По всій країні поширені оливки та помаранчі. На території Алгарве традиційно вирощують фініки, а в Трансмонтані — миглаль. Виноробство — одна з найстаріших галузей португальського господарства; більшість виноградників, переважно нових, розташована південніше річки Таг. Найпоширені зернові культури — пшениця, жито і кукурудза[3]

Історія[ред.ред. код]

У 1139 Португалія стала незалежним від Кастилії королівством. У 15 ст. Португалія була провідною морською державою Європи, а в наступному сторіччі першою з європейських країн створила величезну імперію із заморськими володіннями в Південній Америці, Африці, Індії і Ост-Індії. У 1910 в Португалії монархію було скинуто, а 25 квітня 1974 році відбулася Революція гвоздик, коли демократично налаштована військова хунта поклала кінець диктаторському режиму Нової держави, що існував з 1926 року. Прийнята в 1976 році конституція проголосила Португалію парламентською республікою.

В 1928-68 роках в Португалії була військова диктатура під керівництвом Антоніу де Олівейра Салазара. Її африканські колонії стали незалежними в 1975, у 1976 була прийнята нова конституція, що забезпечувала поворот до громадянського правління. Нова конституція була прийнята в 1982 році, у ній обмежуються права президента. У 1986 році Маріу Суареш був обраний першим за 60 років цивільним президентом. Цього ж року Португалія приєдналася до Європейського співтовариства.

Європейська інтеграція[ред.ред. код]

Коли Лісабонський договір був підписаний, Португальська Республіка головувала в Раді Європи.

У 1986 році Португалія приєдналася до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), що пізніше стало Європейським союзом (ЄС). У наступні роки економіка Португалії значно розвинулася в результаті структуризації та згуртованості фондів ЄЕС/ЄС та легкого доступу португальських компаній на зарубіжні ринки.

Останнє заморська територія Португалії, Макао, мирно передана Китайській Народній Республіці (КНР) в 1999 році відповідно до спільної декларації 1987 року, що встановила умови для передачі Макао від Португалії до КНР. У 2002 році незалежність Східного Тимору (Азія) була офіційно визнана Португалією після неповного процесу деколонізації, який був розпочатий у 1975 році після Революції гвоздик.

26 березня 1995 р. Португалія приступила до здійснення правил Шенгенської зони, виключаючи прикордонний контроль з іншими членами Шенгенської зони, одночасно зміцнюючи прикордонний контроль з державами, які не є членами Шенгену. У 1996 році країна стала одним із засновників Спільноти португаломовних країн з штаб-квартирою в Лісабоні. В 1999 році вона стала одним із засновників Євро і єврозони.

У 1998 році в країні було проведено всесвітню виставку Expo'98 (Лісабон), а у 2004 році — європейську першість з футболу.

Політика[ред.ред. код]

ді Соза, президент Португалії з 2016 року

Португалія — є парламентською республікою1974 року). Президент Португальської Республіки обирається загальним голосуванням на 5 років. У січні 2016 року президентом Республіки обрано Марселу Ребелу ді Соза.

Уряд очолює прем'єр-міністр, який, як правило, є лідером, що переміг на парламентських виборах. Прем'єр-міністр формує склад свого кабінету. З 21 червня 2011 головою уряду є Педру Пасуш Коелью.

Парламент (Асамблея Республіки) обирається за партійними списками на 4 роки і є однопалатним. До складу парламенту входять 230 депутатів. Попередні парламентські вибори відбулися 5 червня 2011 року, на яких перемогла соціал-демократична партія, здобувши 38,68 % голосів.

Членство в міжнародних організаціях — Португалія є членом ООН, СОТ, МВФ, ВОЗ, НАТО, ЄС, Організації економічного співробітництва і розвитку.

Міжнародні відносини[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

Розподіл експорту Португалії у країни світу у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2006 році порівняно з лідером Іспанією (100 % = $11 493 400 000).

Португалія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: текстильна та легка промисловість, деревообробна та паперова, металургійна, нафтопереробна, хімічна, гірнича, рибна, виноробство. У промисловості переважають великі підприємства транснаціональних і національних монополій, бл. 2/3 промислового потенціалу зосереджено на Атлантичному узбережжі країни. Розвинута нафтохімічна і гірничодобувна пром-сть. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Однак, за західноєвропейськими стандартами транспортна мережа розвинена недостатньо. Міжнародні аеропорти функціонують в Лісабоні, Порту, Фару, на Азорських о-вах і Мадейрі.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]:

  • ВВП — $ 116,3 млрд.
  • Темп зростання ВВП — 3,9 %.
  • ВВП на душу населення — $11672.
  • Прямі закордонні інвестиції — $ 1 млрд.
  • Імпорт (енергоносії, сировину для ряду галузей промисловості і продовольство) — $ 41,4 млрд. (г. ч. Іспанія — 24,0 %; Німеччина — 14,0 %; Франція — 11,2 %; Італія — 7,9 %; Велика Британія — 6,6 %).
  • Експорт (текстиль, одяг, взуття, лісоматеріали, включаючи пробку, судна, енергоустаткування, хімічні продукти) — $ 31,6 млрд. (г. ч. Німеччина — 19,0 %; Іспанія — 15,%; Франція — 14,4 %; Велика Британія — 12,1 %; Нідерланди — 4,8 %).

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Округи Португалії

Станом на 2017 рік Португалія поділяється на 2 автономні регіони (Азорські острови і Мадейра) та 18 округів. Регіони та округи поділяються на муніципалітети, які мають у своєму складі міста, містечка та парафії. Столиця країни — Лісабон. Райони Лісабона і Порту поділяються на квартали (bairros), квартали — на парафії (freguesias). Історичний поділ — провінції.

18 округів
  1. Авейру
  2. Бежа
  3. Брага
  4. Браганса
  5. Візеу
  6. Віана-ду-Каштелу
  7. Віла-Реал
  8. Гуарда
  9. Евора
  10. Каштелу-Бранку
  11. Коїмбра
  12. Лейрія
  13. Лісабон
  14. Порталегрі
  15. Порту
  16. Сантарен
  17. Сетубал
  18. Фару

Населення[ред.ред. код]

Чисельність[ред.ред. код]

Португалія, в тому числі архіпелаг Азорські острови і Мадейра налічує 10 529 255 мешканців, що являє собою щільність населення в 114 чоловік на квадратний кілометр. Офіційна мова, якою послуговується практично все населення країни — португальська.

Після 2000 року португальське населення зростає, але природний приріст населення (народжуваність мінус смертність) скорочується, корінне населення країни старіє і немає швидкого поновлення поколінь. Крім того, середня тривалість життя зросла у чоловіків і жінок, що зіграло вирішальну роль у процесі старіння населення. А головним джерелом поповнення чисельності населення країни стає, в чергове, міграція, як колишніх мешканців метрополій (особливо, бразилійці), так й з інших країн світу (особливо, з Східної Європи). Це зростання чисельності населення найбільше відображається, здебільшого, в прибережних районах Сетубалу, Порту, Авейру і Браги та передмістях Лісабона.

Національний склад[ред.ред. код]

Португалія вважається моноетнічною країною, населеною португальцями. Але водночас, це моноетнічність доволі особлива, оскільки за віки свого існування в силу числених історичних факторів португальському суспільству доводилося поповнювати свою чисельність різними народностями й племенами (малими та значними групами), здебільшого, асимілюючи їх в своєму етносі. Завдяки своєму територіальному розташуванні (на Іберійському півострові) на переплетінні континентальних та суспільних процесів таке «поповнення» відбувалося доволі часто й різноманітним чином. Хоча на основі сучасних досліджень доведено, що головні генетичні особливості прадавніх португальців збігаються, за основними позиціями, з населенням сучасної Португалії. Як вважають, етнічні португальці походять від народів пізнього палеоліту, які, можливо, прибули до Піренейського півострова 35,000-40,000 років тому.

Подальшою етнічною складовою ставали постійні міграційні процеси, починаючи від доби енеоліту, бронзової і залізної доби до індо-європеїзації на Піренейському півострові (в основному кельтська група — «celtização»). Потім була латинізація, вторгнення німецьких племен, ісламістів мавритан, колонії юдеїв і рабів з Сахари, і всі вони також відобразилися на етнічному становищі в країні, але завдяки суспільній національній (згодом назвуть «португальський націоналізм») особливості всі ці впливи були поглинуті-асимільовані. Доволі важко перерахувати всі найбільш історично значущі етнічні групи, що вплинули на суспільство Португалії, адже то були культури: індоєвропейці прадавні іберійці та їхні нащадки; протокельти і кельти (лузітанці, галісійці, кельти…); були й фінікійці і карфагеняни, римляни, свеви, бури і вестготи, а також вандали й алани; деякі візантійські народи, бербери, араби та сакаліби (слов'янські раби); євреї сефарди. Усі ці племена-народності залишили свій слід португальцям, іноді сильніше, іноді тільки рудиментарно — поодинокими особливостями.

Саме в такому етнічному «котлі» була сформована португальська ідентичність та їх суспільство, на таких особливостях й сформувалася етнічна «моно-складова» Португалії, котра не тільки черпала, але й віддавала. Адже, протягом віків, володіючи обширними колоніями, що в десятки разів перевищували етнічну територію Португалії, доводилося й віддавати значну частину свого етнічного багажу, заради управління тими територіями. Тому єдиною етнічною видозміною вважається зворотна міграція населення колоній до метрополії. Але й надалі, португальське суспільство (за старими етнічними звичаями) поглинає ці потоки, вважаючи їх й надалі португальцями. Хоча, наприкінці 20 століття, таки вдалося сформувати дві етнічні складові в Португалії, які визначаються — португальці від 90 % до 95 % і мігранти від 5 % до 10 % (бразильці, українці, кабовердці, ангольці…).

У країні дуже багато робітників-українців. 2003 року була створена Спілка Українців у Португалії; дійсний член ACIDI, СКУ, ЄКУ, УВКР. При Спілці відкрито 14 осередків і 9 українських суботніх шкіл.

Мови[ред.ред. код]

Лузосфера — світ поширення португальської мови.

Португальська мова — офіційна мова держави. Вона належить романської групи індоєвропейських мов. Виникла на території Галісії в Іспанії та на Півночі Португалії. Вважається, морфологічно, галісійсько-португальським мовним підтипом романських мовних груп. Ще понад 2000 років тому мешканці тутешніх країв асимілювали та взяли до вжитку латинську мову, як основну для народів, що були під впливом Великої Римської імперії. В силу багатьох історичних та етнічних чинників на Іберійському півострові місцевим народам вдалося привнести до «латиниці» свої числені мовні особливості, тим самим сотворивши свої мовні ознаки. А в епоху Великих відкриттів, португальцям вдалося поширити свій вплив на числені народи та території світу, й тим самим поширити вплив своєї мови. У результаті чого, в даний час, португальська мова є також офіційною у Бразилії, Анголі, Мозамбіку, Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсипі, Гвінеї-Бісау і Східному Тиморі та Макао. Звичайно, в цих країнах вживається не академічна португальська мова, адже вона також зазнала певного національно-мовного забарвлення тих територій.

Хоча вважається, що Португалія є мономовна країна, але в самій країні виокремлюють декілька мовних діалектів, якими послуговуються португальці в повсякденному вжитку (в основному вони прив'язані до історичнио-територіальних меж в самій країні).

Окремішньо від португальської мови стоїть Мірандська мова, яка, по великому рахунку, є мовним діалектом леонісійської мовної групи (в Іспанії). Ця мова також визнається як регіональна мова в деяких муніципалітетах на північному сході Португалії, хоча офіційні цифри щодо її носіїв коливаються в межах 5000 осіб (тоді як неофіційно вважається що це понад 12 тисяч) що мешкають в регіоні Міранда-ду-Дору.

Оскільки в Португалії проходили числені іміграційні процеси, тому в країні є місця компактного проживання національних меншин, котрі з часом формують свої суспільно-общинні групи та культурно-мовні заклади, де послуговуються по-між собою мовами своїх народів. Таким чином в Португалії, нарівні з португальськими діалектами Бразілійським та кабо-вердським, виникли носії словянської мовної групи (зокрема, української мови). Також суттєвий вплив існує іспанської мови (як мови сусіднього народу), а також англійської мови (мова бізнесу та академічних кіл).

Релігія[ред.ред. код]

Релігії в Португалії (перепис 2011)[4]
римо-католики
  
81.0%
інші християни
  
3.3%
інші
  
0.6%
атеїсти
  
6.8%
не визначилися
  
8.3%

Португалія — світська держава, в якій традиційно велику роль грає Римо-Католицька Церква. Церква і держава офіційно розділені від 1910 року; це затверджено в Конституції 1976 року та законі про свободу віросповідання 2001 року. Проте католицизм як традиційна релігія більшості португальців має ряд привілеїв згідно з договорами між Португалією та Святим Престолом. Станом на 2011 рік до 81% португальців були римо-католиками, а 3% належали до інших християнських конфесій. Близько 15% — атеїсти та ті, що не визначилися. Невеликі громади інших релігій — менше 1%.

Католицька церква у Португалії має військовий ординаріат і 3 церковні метрополії: Лісабонський патріархат, Бразьку та Еворську архідіоцезії. Більшість мешканців країни й надалі декларують відданість своїм традиціям та церкві. З 1917 року по всій країні поширене паломництво до Фатімської Діви Марії. У початкових і середніх державних школах обов'язковими є дисципліни римо-католицького релігійного й морального виховання дітей. Інші релігійні громади можуть просити дозвіл на факультативне викладання своїх курсів.

Культура[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

З усіх видів спорту найпопулярніший в країні футбол. Зимові види спорту розвинені слабко. В історії участі країни в Олімпійських іграх медалі завойовували лише в Літніх Олімпіадах. Перша медаль отримана в 1924, її отримала команда в кінному спорті. Перший Олімпійський чемпіон у Португалії був лише в 1984, коли Карлуш Лопеш завоював медаль в чоловічому марафоні.

В Португалії окрім футболу, багато інших професійних або напівпрофесійних спортовців, зорганізовані в спортивні клуби чи індивідуально, кожного сезону проводять спортивні змагання з таких видів, як: баскетбол, плавання, легка атлетика, теніс, художня гімнастика, міні-футбол, хокей на траві, гандбол, волейбол і регбі та інших, менш популярних, видів спорту. Країна розташована в середноземноморській кліматичній зоні і має досконалу спортивну та транспортну інфраструктури, тому доволі часто приймає на своїй території різноманітні світові та Європейські спортивні змагання. З національних видів спорту, що притаманні саме португальцям, залишилося їхнє оригінальне бойове мистецтво — Жоґу ду Пау (Jogo do Pau), в якому бійці використовують палиці, щоб впоратися з одним або декількома супротивниками і яке культувується, здебільшого, на півночі країни.

Примітки[ред.ред. код]

  1. European Portuguese: Convert Text to IPA Transcription
  2. European Portuguese: Convert Text to IPA Transcription
  3. а б в г д е Prestage, Edgar. Portugal. // The Catholic Encyclopedia. Vol. 12. New York: Robert Appleton Company, 1911.
  4. Census – Final results: Portugal – 2011. Statistics Portugal. 2012. с. 530. Процитовано 10 December 2012. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Португалія