Портулак городній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Портулак городній
Portulaca oleracea Blanco1.164-cropped.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Plantae
Відділ: Magnoliophyta
Клас: Magnoliopsida
Ряд: Caryophyllales
Родина: Портулакові (Portulacaceae)
Рід: Портулак (Portulaca)
Вид: Портулак городній
Біноміальна назва
Portulaca oleracea
L. (1753)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Portulaca oleracea
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Portulaca oleracea
EOL logo.svg EOL: 587111
IPNI: 323270-2
ITIS logo.svg ITIS: 20422
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 46147

Портулак городній (Portulaca oleracea L.) — однорічна трав'яниста рослина родини портулакових (Portulacaceae).

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Стебло м'ясисте, простерте, до 30 см завдовжки, розгалужене. Листки сидячі, клиноподібно-оберненояйцеподібні, лопаткоподібні, тупі. Портулак городній з'являється в кінці червня — на початку липня.

Квітки двостатеві, сидячі, 3-5-пелюсткові, жовті, зібрані в розвилках стебла. Цвіте у червні-вересні. Плід — коробочка, завдовжки до 6 мм, з кришечкою, що відкривається впоперек. Проростає насіння в землі на глибині від одного до трьох сантиметрів. Для того щоб дозріти, йому потрібно майже 30 днів. Рослина дуже живуча, любить тепло. Одна розвинута рослина дає до 10 тис. насінин.

Поширення[ред. | ред. код]

Портулак городній — археофіт ірансько-туранського походження. В природних умовах поширений практично всюди і росте як бур'ян в посівах зернових і колосових культур, на городах, у селах, на необроблюваних землях. У культурі портулак вирощують аматори.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Салат фаттуш з портулаком
Турецький салат з портулаком і йогуртом

У кулінарії[ред. | ред. код]

Молоде листя і стебла використовують у їжу — сирими та вареними або смаженим. Вони мають злегка кислий і солоний смак і з них готують гострі салати, супи, пюре, приправи до м'ясних страв. Через слизові якості листя портулак підходить для супу.

Портулак — обов'язковий інгредієнт ліванського салату фаттуш.[1] А в Туреччині традиційний салат з йогуртом.[2]


На зиму солять і маринують, використовуючи як замінник каперсів. Особливою популярністю зелень портулаку користується з давніх-давен у населення Закавказзя, Середньої Азії, в країнах Середземномор'я.

Портулак використовується як засіб від цинги.

Незважаючи на малий розмір насіння, вони були основним продуктом харчування для австралійських аборигенів. В Австралії смакують підсмаженим насінням портулака як у нас соняшниковим.[3]

У медицині[ред. | ред. код]

Використовують траву і насіння, в першу чергу проти гельмінтів та як антитоксичний засіб при укусах комах і змій. Листки містять вітаміни, алкалоїди (0,03 %), глікозиди, органічні кислоти, цукри, жири, слизі, білки, мінеральні речовини. Насіння містить жирну олію, до складу якої входять лінолева, пальмітинова і стеаринова кислоти.

Галенові препарати портулаку городнього використовують для підвищення артеріального тиску, посилення роботи серця. У народі свіжий сік застосовують при хворобах очей (кон'юнктивіт, кератит).

Внутрішньо — настій трави портулаку вживають як допоміжний засіб при набряках, хворобах печінки і нирок, як сечогінний засіб, при шигельозі, при розладі нервової системи (особливо для лікування імпотенції у чоловіків). Препаратам портулаку властива також антитоксична дія (використовують при отруєннях).

Зовнішньо — свіжий сік або настій трави портулаку ефективний для загоювання незагоєних ран і пролежнів. Настоянка насіння портулаку на 70 % розчині спирту служить для очищення організму і при псоріазі.


Інше[ред. | ред. код]

Культурні декоративні сорти портулаку городнього розводять у квітниках, ним прикрашають клумби та газони.

У кормовиробництві використовують як корм для свиней.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Fattoush salad with purslane, radish and homemade flatbread. Food (en). Процитовано 2018-08-12. 
  2. Almost Turkish Recipes: Purslane Salad with Yogurt (Yoğurtlu Semizotu Salatası). Almost Turkish Recipes. Процитовано 2018-08-13. 
  3. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.65

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]