Порція Катона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Порція Катона, Порція Утична
Porcia Catonis
Portia Catonis.jpg
Народилася приблизно 73 р. до н. е.
Стародавній Рим
Померла 43 чи 42 р. до н. е
Стародавній Рим
Громадянство (підданство) Стародавній Рим
Батько Марк Порцій Катон Молодший
У шлюбі з Марк Юній Брут
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Порція Катона (лат. Porcia Catonis; померла в 43 або 42 році до н. е.) — давньоримська матрона, дочка Марка Порція Катона Молодшого, який очолював консервативну частину сенату в роки занепаду республіки у Римі. Порція була одружена з Марком Кальпурнієм Бібулом, незмінним колегою і одним із найбільш непримиренних ворогів Гая Юлія Цезаря. Після його загибелі під час громадянської війни Порція стала дружиною свого двоюрідного брата Марка Юнія Брута, який увійшов в історію як один з убивць Цезаря. Порція знала про змову і, можливо, навіть підштовхнула чоловіка до участі в ній. Вона наклала на себе руки, проковтнувши гаряче вугілля, коли дізналася про загибель Брута при Філіппах (за іншою версією, це сталося раніше). В античній літературі Порція стала символом мужності та староримських ідеалів.

Життєпис[ред.ред. код]

Походження та ранні роки[ред.ред. код]

Порція належала до плебейського роду, представники якого займали курульні посади з перших років II століття до н. е., і була прапраонукою знаменитого Катона Цензора. Її батько, відомий після смерті як Катон Утичний, очолював найбільш консервативну частину сенату. Порція народилася від його першого шлюбу з Атилією. У неї був брат, а можливо, і сестра[1] ; при цьому невідомо, хто з них народився раніше[2]. Близько 63 року до н. е. Катон дав дружині розлучення через її скандальну поведінку (подробиці залишаються неясними)[3], а пізніше одружився на Марції. Остання народила йому принаймні трьох дітей[4], в тому числі двох синів і дочку[5].

Дата народження Порції невідома. Існує припущення, що це 80 або 79 рік до н. е.[6]; в цьому випадку Порція була вже немолода, коли вдруге одружувалась (45 рік до н. е.) [7]. Але Плутарх помістив розповідь про одруження Катона на Атилії перед описом його військової служби під час Спартакової війни[8] . Виходячи з цих даних, перший шлюб Катона датується 73 роком до н. е., і Порція повинна була з'явитися на світ незабаром після цієї дати[9].

Згідно з деякими джерелами Плутарха, в 61 році до н. е. Гней Помпей Великий, який щойно повернувся зі Сходу і гостро потребував політичних союзників, попросив у Катона одну з його дочок в дружини для себе, а другу - для свого сина (за іншою версією, мова йшла не про дочок, а про племінницю Марка Порція ).

Але Катон відмовив Помпею, через що «жінки були дуже засмучені» [1].

Перший шлюб[ред.ред. код]

У 59 або 58 році до н. е. [10] Катон видав дочку за Марка Кальпурнія Бібула - одного з найбільш переконаних своїх союзників, що розділив ряд магістратур з Цезарем і ненавидів свого вічного колегу [11][12][13]. Можливо, шлюб був укладений під час передвиборної кампанії 60 року до н. е., коли Катон підтримував Бібула як кандидата в консули назло все того ж Цезарю [14]. В історіографії зустрічається і інші дати - 64[15] або навіть 66/65 рік до н. е.[16].

Марк Кальпурній був приблизно на сім років старше батька своєї дружини[10] , але в їх політичну співпрацю перебував на другорядних ролях; ймовірно, це вплинуло і на відносини всередині нової сім'ї: «над подружньою парою, як і раніше, панував Катон»[17]. Порція народила від Бібулу принаймні двох дітей[18], але до 45 року до н. е. залишався вже тільки один - маленький син[19].

Уже коли Порція була заміжня, відомий оратор Квінт Гортензій Гортал намагався умовити її батька, щоб той передав дочку йому в дружини (56 рік до н. е.[20]). Пізніше з'ясувалося, що в дійсності Квінт Гортензій хотів одружитися на дружині самого Катона Марції; її він і отримав[18].

З самого початку війни між Цезарем і Помпеєм (49 рік до н. е.) і чоловік, і батько Порції билися на стороні останнього. Обидва вони пішли за Помпеєм на Балкани. Бібул, командуючи флотом, зазнав поразки і наклав на себе руки за допомогою голоду[21] або помер від емоційних і фізичних поневірянь[22] на початку 48 року до н. е., а в 46 році в Африці після битви при Тапсе загинув і батько Порції. Але її брат все ж був помилуваний Цезарем[18][23].

Другий шлюб[ред.ред. код]

Порція наносить собі рану (художник - Елізабетта Сірані)

Після приблизно трьох років вдівства Порція вдруге вийшла заміж - за свого двоюрідного брата Марка Юнія Брута[19], який пізніше увійшов в історію як убивця Цезаря. Т. Бобровникова пише, що Брут потай любив свою кузину ще за часів її першого шлюбу, але при цьому не надає посилання на джерела[24]. З іншого боку, одруження Брута з дочкою і вдовою двох найпослідовніших і непримиренних ворогів Цезаря могло стати певного роду політичною акцією, яка зміцнила авторитет Марка Юнія[25].

Повернувшись до Риму після закінчення свого намісництва в Цизальпійської Галлії, Марк Юній дав розлучення своїй першій дружині Клавдії і незабаром одружився на кузині всупереч протестам матері, єдиноутробної сестри Катона, і незважаючи на несхвалення цієї ініціативи суспільством[26][27] (імовірно в другій половині 45 роки до н. е.[20]).

Порція дуже любила чоловіка. Згідно Плутарху, коли Брут став учасником змови проти Цезаря, вона здогадалася, що у її чоловіка з'явилися якісь турботи, про які він не хоче їй розповідати. Щоб довести Марку Юнію, що вона зможе ділити з ним цю таємницю, Порція завдала собі серйозну і болючу рану ножем в стегно. Тоді Брут їй все розповів[19][28]. Проте можливо, що сама ідея вбивства диктатора виникла під впливом Порції, яка однією своєю присутністю нагадувала чоловікові «про Катона і суворий голос боргу»[27].

У день, на який було призначено вбивство Цезаря (15 березня 44 року до н. е.), тільки Порція знала, що Брут пішов з дому, підперезавшись кинджалом. Напружене очікування звісток довело Порцію, що залишалася вдома, до нервового припадку, так що вона втратила свідомість, і Брута, разом з іншими що чекала приходу Цезаря в курію, повідомили, що його дружина помирає. Але він все ж не пішов додому і довів справу до кінця[29] [30].

Коли Цезар був убитий, Бруту, який не отримав належної підтримки, довелося покинути Рим[31]. Порція пішла за ним в Антій (разом з його матір'ю і сестрою). Вона була присутня на зустрічі Марка Юнія з Цицероном, на якій обговорювалися подальші плани республіканців[32] (присутність на цій нараді жінок, включаючи Порцію, називають ознакою руйнування патріархальної римської сім'ї[33]). Оскільки Брут вирішив відправитися на Схід, в Азію[34] або в Македонію[35], Порція проводила його через Луканію до Елеї, звідки він поплив на Балкани (кінець серпня 44 року до н. е.). Порція ж повернулася до Риму. Згідно Плутарху, вона дуже стримано поводилася перед розставанням з чоловіком (пізніше з'ясувалося, що розлучилися вони назавжди), і тільки випадково побачена картина, яка зображалось прощання Андромахи з Гектором, змусила її заплакати[36].

Смерть[ред.ред. код]

Самогубство Порції (художник - П'єр Міньяр)

Про час і обставини смерті Порції джерела повідомляють по-різному. З листа, відправленого Брутом Аттіку в середині травня 43 року до н. е., випливає, що адресата турбувало здоров'я Порції, і що на це були якісь причини ( «Що здоров'я моєї Порції тебе турбує, не дивуюся»)[37]. Приблизно 8 червня 43 року датується лист Цицерона до Брута зі співчуттями у зв'язку з втратою того, «подібного чому не було на землі»[38]. При цьому автор листа проводить аналогію зі смертю своєї дочки[39]. Тут може матися на увазі смерть дружини Марка Юнія[40].

У сучасних наукових роботах можна зустріти безапеляційні твердження про те, що Порція наклала на себе руки[41] або померла від хвороби[42] за життя чоловіка; причинами і в тому, і в іншому випадку називають відчай через політичну ситуацію в Італії і поразки республіканців.

За іншими даними, Порція пережила чоловіка: дізнавшись про битву при Філіппах, де Брут був остаточно розбитий і наклав на себе руки, вона, позбавлена ​​зброї через передбачливість своїх рідних, схопила з жаровні гаряче вугілля і проковтнула його[43][44][45]. Плутарх чув про лист Брута до друзів, де той «звинувачує їх і сумує за Порцією, яку вони, за його словами, забули і кинули, так що, захворівши, вона воліла розлучитися з життям», і спробував у біографії Брута примирити між собою обидві версії: він припустив, що філософ, який першим написав про смерть Порції після битви при Філіппах, вірно виклав всі обставини, але заплутався в хронології. Таким чином, самогубство Порції могло статися в середині 43 року до н. е.[43][46]. Існує припущення, що розповідь про самогубство Порції після поразки республіканців - фальсифікація, метою якої було створити образ справжньої дочки Катона, вірній староримським ідеалам[47] (обставини смерті Порції могли бути вигадані для проведення прямих аналогій зі смертю Катона[48]).

Потомки[ред.ред. код]

Джерела повідомляють про двох дітей Порції від першого шлюбу. У зв'язку з подіями 45 року до н. е., коли після смерті Бібула пройшло вже кілька років, згадується тільки син, який був тоді маленьким хлопчиком, який пізніше написав «невелику книгу спогадів» про Брута. Ця книга збереглася до часів Плутарха[19]. Деякі дослідники ототожнюють мемуариста Бібула з Луцієм Кальпурнієм Бібулом, що бився при Філіппах на стороні свого гіпотетичного вітчима [49]. Деякі вважають, що Луцій народився від першого шлюбу Марка Кальпурнія, але це не згадується в джерелах[50]; в цьому випадку сина Порції могли кликати Гаєм - на честь діда по батькові[51].

Можливо, дочкою Порції була Кальпурнія, яка близько 40 року до н. е. стала дружиною Марка Валерія Мессали Корвіна і матір'ю Марка Валерія Мессали Мессалина[52]. Але це могла бути також дочка Бібула від першої дружини або навіть представниця сімейства Пізон[53].

Припущення про те, що саме Порція була матір'ю ще двох синів Бібула, загиблих в Єгипті під час намісництва їх батька в Сирії[54][55], вчені називають неправдоподібним через невідповідності в хронології[10].

Образ в мистецтві[ред.ред. код]

Порція - персонаж опери Франческо Бьянкі «Смерть Цезаря» (1788 рік).

В літературі[ред.ред. код]

Порція - героїня трагедії Вільяма Шекспіра «Юлій Цезар». Тут вона - один з двох персонажів-жінок (поряд з Кальпурнією). Порція двічі з'являється на сцені, і в четвертому акті, ще до битви при Філіппах, Брут дізнається про її самогубство[56]. У п'єсі «Венеціанський купець» Шекспір ​​створив образ дівчини на ім'я Порція, яку один з героїв вже в першому акті порівнює з дружиною Брута[57].

Французький драматург XVI століття Робер Гарньє зобразив Порцію в однойменній трагедії, яка закінчується самогубством головної героїні, яка дізналася про загибель чоловіка. Англійський поет XIX століття Томас Купер згадує Порцію в своїй поемі «Чистилище самогубців»[58]. Торнтон Уайлдер зробив Порцію одним з персонажів роману «Березневі іди».

Порція з'являється в ряді історичних романів Коліна Маккалоу: в «Жінках Цезаря» вона дитина, в книзі «З волі долі» - підліток, в «Жовтневому коні» - доросла жінка. Тут вона зображена як людина психічно нездорова. Брут напередодні битви при Філіппах отримує від своєї матері звістку, що Порція остаточно зійшла з розуму і наклала на себе руки, проковтнувши гаряче вугілля, але підозрює, що в дійсності Сервілія вбила свою невістку.

У кіно[ред.ред. код]

Порція стала героїнею ряду фільмів про Юлія Цезаря:

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Плутарх, 1994, Катон Младший, 30. 
  2. Syme R., 1987, p.189. 
  3. Плутарх, 1994, Катон Младший, 24. 
  4. Лукан, 1951, II, 330. 
  5. Плутарх, 1994, Катон Младший, 52. 
  6. Miltner F., 1953, s.216-217. 
  7. Clarke M., 1981, p.30. 
  8. Плутарх, 1994, Катон Младший, 7. 
  9. Syme R., 1987, p.188. 
  10. а б в Syme R., 1987, p.190. 
  11. Цезарь, 2001, III, 16, 3. 
  12. Syme R., 1987, p.185. 
  13. Gray-Fow М., 1990, p.180. 
  14. Billows R., 2009, p.107. 
  15. Gray-Fow М., 1990, p.179. 
  16. Gray-Fow М., 1990, p.182. 
  17. Gray-Fow М., 1990, p.181. 
  18. а б в Плутарх, 1994, Катон Младший, 25. 
  19. а б в г Плутарх, 1994, Брут, 13. 
  20. а б Miltner F., 1953, s.217. 
  21. Орозий, 2004, VI, 15, 10. 
  22. Gray-Fow М., 1990, p.188. 
  23. Аппиан, 2004, II, 100. 
  24. Бобровникова Т., 2006, С.478. 
  25. Balsdon J., 1958, p.93-94. 
  26. Цицерон, 2010, К Аттику XIII, 9, 2; 10, 3. 
  27. а б Balsdon J., 1958, p.93. 
  28. Бобровникова Т., 2006, c.478. 
  29. Плутарх, 1994, Брут, 14 - 15. 
  30. Бобровникова Т., 2006, c.480-481. 
  31. Бобровникова Т., 2006, c.489. 
  32. Цицерон, 2010, К Аттику XV, 11, 1. 
  33. Куманецкий К., 1990, с.243. 
  34. Цицерон, 2010, К Аттику XV, 12, 1. 
  35. Борухович В., 1983, c.136. 
  36. Плутарх, 1994, Брут, 23. 
  37. Цицерон, 2010, К Бруту I, 17, 7. 
  38. Цицерон, 2010, К Бруту I, 9, 2. 
  39. Цицерон, 2010, К Бруту I, 9, 1. 
  40. Miltner F., 1953, s.217-218. 
  41. Холланд Р., 2010, с.189. 
  42. Циркин Ю., 2006, с.132. 
  43. а б Плутарх, 1994, Брут, 53. 
  44. Аппиан, 2004, IV, 136. 
  45. Валерий Максим, 2007, IV, 6, 5. 
  46. Бобровникова Т., 2006, c.492. 
  47. Osgood J., 2006, p.99. 
  48. Miltner F., 1953, s.218. 
  49. Луций Кальпурний Бибул (около 68 — 32 гг. до н. э.). ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-05-28. 
  50. Syme R., 1987, p.192-193. 
  51. Syme R., 1987, p.197. 
  52. Кальпурния (около 57 — после 35 гг. до н. э.). ancientrome.ru (ru). Процитовано 2017-05-28. 
  53. Syme R., 1987, p.195. 
  54. Валерий Максим, 2007, IV, 1, 15. 
  55. Цезарь, 2001, III, 110, 6. 
  56. Шекспир У. Юлий Цезарь. Акт IV, явление 2. 
  57. Шекспир У. Венецианский купец. Акт I, явление 1. 
  58. Thomas Cooper: 'The Purgatory of Suicides' (Book IX.).. www.gerald-massey.org.uk. Процитовано 2017-05-28. 

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Аппіан. Громадянські війни // Римська історія. — СПб., 2004. — ISBN 5-89329-676-1.
  2. Валерій Максим.Достопам'ятні діяння та висловлювання  — СПб., 2007. — ISBN 978-5-288-04267-6.
  3. Лукан. Фарсалія чи поема про громадянську війну. — М.-Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1951. — 354 с.
  4. Павел Орозій. Історія проти язичників. — СПб., 2004. — ISBN 5-7435-0214-5.
  5. Плутарх. Порівняльні життєписи. — М., 1994. — ISBN 5-02-011570-3, 5-02-011568-1.
  6. Цицерон. Листи Марка Туллія Цицерона до Аттіка, близьким, брату Квінту, М. Бруту. — СПб.: Наука, 2010. — Т. 3. — 832 с. — ISBN 978-5-02-025247-9,978-5-02-025244-8.
  7. Цезар. Записки про громадянську війну. — СПб.: АСТ, 2001. — 752 с. — ISBN 5-17-005087-9.

Дослідження[ред.ред. код]

  1. Бобровникова Т. Цицерон. — М.: Молодая гвардия, 2006. — 532 с. — ISBN 5-235-02933-X.
  2. Борухович В. Г. После мартовских ид 44 г. до н. э. (исторический очерк) // Античный мир и археология. — 1983. — Т. 5. — С. 123-154.
  3. Егоров А. Юлий Цезарь. Политическая биография. — СПб.: Нестор-История, 2014. — 548 с. — ISBN 978-5-4469-0389-4.
  4. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. — М.: Высшая школа, 1990. — 351 с.
  5. Холланд Р. Октавиан Август. Крёстный отец Европы. — М.: АСТ, 2010. — 348 с. — ISBN 978-5-17-068217-1.
  6. Циркин Ю. Гражданские войны в Риме. Побеждённые. — СПб.: Издательство СПбГУ, 2006. — 314 с. — ISBN 5-288-03867-8.
  7. Balsdon J. The Ides of March (англ.) // Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. — 1958. — Т. 7, № 1. — С. 80-94.
  8. Billows R. Julius Caesar: The Colossus of Rome. — London, New-York, 2009. — 312 с. — ISBN 0-415-33314-8.
  9. Clarke M. The Noblest Roman: Marcus Brutus and his Reputation. — New-York: Cornell University Press, 1981. — ISBN 9780801413933.
  10. Gray-Fow М. The Mental Breakdown of a Roman Senator: M. Calpurnius Bibulus (англ.) // Greece & Rome. — 1990. — Т. 37, № 2. — С. 179-190.
  11. Miltner F. Porcia Catonis 28 // RE. — 1953. — Bd. XXII, 1. — Kol. 216—218.
  12. Osgood J. Caesar's Legacy : Civil War and the Emergence of the Roman Empire. — Cambridge: CAMBRIDGE UNIVERSITY PRESS, 2006. — 454 с. — ISBN 0521855829.
  13. Syme R. M. Bibulus and Four Sons (англ.) // Harvard Studies in Classical Philology. — 1987. — Т. 91. — С. 185-198.

Посилання[ред.ред. код]