Посейдон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Посейдон (Ποσειδῶν)
Gliwice - Fontanna z Neptunem 01.jpg
Посейдон в Глівінах, Польща
Бог морів, штормів, землетрусів та коней
Міфологія: Давньогрецька
В інших культурах: Нептун
Місцевість: Стародавня Греція
Батько: Кронос
Мати: Рея
Брати/сестри: Гестія, Аїд, Зевс, Гера і Деметра
Дружина: Амфітріта
Діти: Тесей, Тритон, Поліфем
Атрибути: тризуб, риба, дельфін, кінь або бик
Зображення у Вікісховищі?

Посейдо́н (грец. Ποσειδῶν) — в давньогрецькій міфології — володар світових вод. В римській міфології йому відповідав Нептун, у слов'ян — Цар Моря, Цар Морський. У переносному значенні Посейдон — морська стихія.

Первісно Посейдон — племінний бог іонійців, згодом усієї Греції, син Кроноса та Реї, брат Зевса, Аїда, Гери, Деметри й Гестії, чоловік Амфітріти. Посейдона шанували також як бога землі, води, конярства, будівництва; пізніше він (як Нептун у римлян) став головним богом моря й мореплавства. Вважався батьком багатьох морських чудовиськ і кількох героїв — Тритона, Аміка, Антея, Скірона, Ота й Ефіальта, Кіклопа Поліфема й ін.

За традиційними уявленнями Посейдон здіймав або гамував на морі бурю, викликав землетрус тощо. Рибальською острогою підіймав кораблі, що осіли на мілині або між скелями, а тим, хто зазнав корабельної аварії, посилав швидкі течії, які несли їх до безпечних берегів. Його владі підлягали острови, узбережжя й гавані, де йому споруджували храми, вівтарі, статуї та приносили в жертву білого коня, дельфіна або соснові гілки. Посейдон часто бував серед інших богів на Олімпі.

Посейдон у міфах[ред.ред. код]

Сцена гігантомахії: Боротьба Посейдона із Поліботом
Посейдон-покровитель пива, статуя близ пабу

Посейдон був братом інших богів-олімпійців, сином Кроноса і Реї. Йому приписують створення коня і уздечки[1]. Після перемоги олімпійців над Кроносом і титанами він поділив владу між Зевсом і Аїдом. Йому дісталося володіння водами і Посейдон звів собі в глибинах моря палац біля Евбеї. Хоч він став богом вод, але мав величезні стада білих коней з мідними копитами і золотими гривами. На золотій колісниці, запряженій морськими чудовиськами, він об'їжджав свої володіння[2].

Шукаючи дружину, він залицявся до нереїди Фетіди, однак після того, як Феміда передбачила, що її син перевершить батька, ким би він не був, Посейдон відмовився від своїх намірів і дозволив їй вийти заміж за смертного Пелея. Згодом Посейдону сподобалася нереїда Амфітріта, але та злякалася його залицянь і втекла в Атлаські гори. Посланий до неї Посейдоном дельфін переконав втікачку вийти за бога вод. На подяку Посейдон помістив образ дельфіна серед зірок у вигляді сузір'я Дельфіна[3]. Амфітріта народила Посейдону трьох дітей: Тритона, Роду і Бенфесікіму[4].

Посейдон жадав заволодіти царствами на суші та одного разу оголосив свою владу над Аттикою, вдаривши тризубцем за афінським акрополем. У тому місці забило джерело, з якого потекла морська вода. Афіна відповіла на це, посадивши біля джерела маслину на знак своєї влади цими землями. Між богами ледве не спалахнула бійка і тільки Зевс зупинив їх, щоб суперечка було вирішено мирним шляхом через обговорення хто дав Аттиці більше користі: Посейдон джерелом чи Афіна деревом. На скликаному суді всі боги підтримали Посейдона, а всі богині — Афіну. Але сам Посейдон з образи не з'явився на суд і таким чином більшістю в один голос Афіна отримала право на володіння Аттикою. Задля помсти Посейдон послав величезні хвилі, щоб затопити місто Афіни. Богиня Афіна знайшла притулок в аттичних Афінах, які також назвала своїм ім'ям. Аби вгамувати Посейдона, жінки в Афінах були позбавлені права голосу, а чоловікам відтепер заборонялося бути названими за своїми матерями[5].

Посейдон також оскаржував владу Афіни над містом Трезен. Цього разу Зевс повелів розділити місто, але ні Афіна, ні Посейдон не прийняли такого виходу і полишили суперечки за Трезен. Також Посейдон безуспішно намагався відібрати острів Егіна у Зевса і Наксос у Діоніса, а в суперечці з Геліосом за Коринф отримав тільки перешийок Істм, тоді як Геліос залишив за собою місцевий акрополь. Бог вод прагнув відібрати і Арголіду в Гери, та Зевс доручив вирішити справу річковим богам Інаху, Кефіссу і Астеріону, які винесли рішення на користь Гери. Коли Посейдону було заборонено мстити повінню, він висушив потоки річок, що були у владі суддів, тому відтоді вони пересихають влітку. Тільки річка Лерна в Арголіді лишалася повноводною, оскільки данаїда Амміона була засмучена засухою і Посейдон пожалів її[6].

Коли за намовою Гери боги повстали проти Зевса, той покарав Посейдона і Аполлона як очільників бунту. Вони мусили рік служити цареві Лаомедонту, будуючи місто Трою[7].

Культ Посейдона[ред.ред. код]

Посейдона шанували скрізь у Греції, де існували моря і водойми, а також сліди землетрусів. Центрами поклоніння Посейдону були Фессалія, Коринф, Навпалія, Трезен, Келаврія, Пілос та Аркадія. В міру заснування греками колоній вздовж узбережжя Середземного та Чорного морів, куль Посейдона став повсюдним і зливався з культами місцевих божеств[8].

Йому поклонялися в образі коня як символу плодючості, а в жертву приносилися бики. Вірогідно Посейдон був сином Богині-матері первісних культів, а його культ прийшов до Греції з появою там коней. З часом його витіснив культ Аполлона[9].

Зображення Посейдона з тризубцем поміщалися на монетах III століття до н. е. в Синопі, в часи Римської імперії — стоячи і сидячи на троні. Вірогідно це вказує на місцеву статую божества. Також в Синопі Посейдона шанували як цілителя за наявність біля міста термальних джерел[10].

На честь Посейдона на Коринфському перешийку влаштовувалися Істмійські ігри.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Піндар. Піфійські одыиVI.50; Павсаній VIII.25.3 і далі; Аполлодор III.6.8.
  2. Гомер. Іліада XV. 187—193; VIII. 210—211; ХII.21-30; Одіссея У.381; Аполлоній Родоський III. 1240.
  3. Аполлодор III. 13.5;Гігін, Поетична астрономія II. 17.
  4. Цец. Схолії до Лікофрона 45 і 50
  5. Геродот VIII. 55; Аполлодор III. 14. 1; Августин. Про град Божий XVIII.9; Гігін. Міфи 164.
  6. Павсаній IL 30.6; Плутарх. Застільні питання 1Х.6;Павсаній1I.1.5; II.15.5; II.22.5.
  7. Cхолії до «Іліади» Гомера XXI.444; Цец. Схолії до Лікофрона 34; Гомер. Іліада I.396 и ХV.18-22.
  8. Обнорский, В. (2015-06-29). Энциклопедия классической греко-римской мифологии (ru). Litres. ISBN 9785457833814. 
  9. Тейлор, Уильям (2015-03-26). Микенцы. Подданные царя Миноса (ru). Litres. ISBN 5457027953. 
  10. Сапрыкин, С.Ю. (2009). Религия и культы Понта эллинистического и римского времени. Москва-Тула: Гриф и К. 

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології — К.: Наукова думка, 1985. — 236 с.
  • Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. — Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. — С. 31.
  • Замаровский Войтех. Боги и герои античных сказаний: Словарь: Пер. с чеш. — , М.: Республика, 1994. — 399 с.: ил. — ISBN 5-250-01575-1;
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.