Посилка для Маргарет Тетчер
Посилка для Маргарет Тетчер | |
|---|---|
| Жанр | комедія |
| Режисер | Вадим Кастеллі |
| Сценарист | Василь Трубай |
| У головних ролях | Леонід Яновський, Олексій Горбунов, Богдан Бенюк, Тамара Яценко |
| Оператор | Ігор Щербаков |
| Композитор | Ігор Миленко |
| Кінокомпанія | Кіностудія імені Олександра Довженка і творче об’єднання «Промінь» |
| Тривалість | 36 хвилин |
| Мова | українська, суржик, російська |
| Країна | СРСР |
| Рік | 1990 |
| IMDb | ID 0271123 |
«Посилка для Маргарет Тетчер» — український радянський комедійний короткометражний фільм 1990 року режисера Вадима Кастеллі[1].
Фільм оповідає про діда Герасима з українського села (Володимир Олексієнко), який розписав дерев'яні писанки і хоче послати їх британській прем'єрці Маргарет Тетчер. Попри багато кумедних і чудернацьких перешкод від радянської влади, дід все-таки відправляє посилку, а в кінці фільму навіть зустрічається з Тетчер особисто.
На початку фільму дід Герасим Трихимович везе на бричці дітей, і ті співають «Червону калину», а бабусі на лавочці пліткують про те, як він розписує й продає дерев'яні писанки. Пройшовши садом, ми бачимо Герасима Трохимовича, який розписує писанки й розмовляє зі своїм конем Гетьманом про те, що селяни не знають, що робити з землею: «70 років відлучали від земельки, а тепер 70 років треба, щоб прилучити». До нього підходить чоловік, який слухав плітки бабусь, начебто, за солоним огірком. Герасим Трихимович розповідає йому, що готує посилку з писанками для Маргарет Тетчер, як він пише в супровідній записці «на знак дружби між нашими народами, а також з чисто особистих симпатій». Чоловік відповідає Герасиму Трохимовичу, що цією посилкою він наробить собі клопоту, натякаючи на політичні переслідування, але не називаючи їх прямо.
Уві сні дід бачить Маргарет Тетчер, яка українською мовою передає привіт коню Гетьману. Дід іде у сільське відділення зв'язку. Працівниці під різними формальними приводами відмовляються її відправляти і влаштовують Герасиму Трихимовичу фантасмагоричну сцену. На виході з відділення зв'язку його затримують двоє співробітників «Головного управління боротьби з націоналізмом» (вигадана установа). На допиті вони смажать і з'їдають яєчню з його писанок (хоч ті й мали бути дерев'яні), розбиваючи яйця з українськими орнаментами й портретом Шевченка й залишаючи цілим лише одне яйце. Вони звинувачують діда в пропаганді релігії (писанки як релігійний атрибут), преклоніння перед буржуазією (записка Маргарет Тетчер) й український буржуазний націоналізм (кінь Гетьман, вишиванка, солом'яний бриль, вуса). Схопивши останню вцілілу писанку, дід вибігає з будівлі і втікає на бричці, запряженій Гетьманом. Двоє спецслужбістів женуться за ним, граючи на бігу в кишенькові шахи. Забігши за дідом у хлів, вони зустрічаються з розлюченими коровами й вилітають з хліву через вікно. Потім вони відбирають у зустрічного чоловіка мотоцикл, звинувативши його в кількох порушеннях і наказавши йому самому пізніше явитись з речами для арешту, і продовжують погоню вже на мотоциклі. Зрештою вони зазнають аварії, і, викопавши телефон в лісі під гнилим дубом, посадженим Клімом Ворошиловим (згідно з прибитою до нього табличкою), дають наказ діяти цивільній владі. Великий натовп цивільних людей виходить в ліс на пошуки, але, поговоривши з одним з них, дід Герасим дізнається, що той сам не знає, кого вони шукають. Зрештою двоє спецслужбістів наздоганяють діда, і тому вдається їх зупинити тільки погрозою кинути в них останню писанку.
Дід прокидається. Виявляється, що всі останні події були сном. Потім він іде вулицями Києва і в міському відділенні зв'язку відправляє посилку Маргарет Тетчер. Співробітниця пошти дивується, але приймає посилку. На площі Жовтневої революції дід спостерігає культурне життя киян і помічає кількох людей, які спостерігають за ним. Під'їжджає машина з Михайлом Горбачовим і Маргарет Тетчер. Горбачов розпитує діда й інших людей про те, як вони живуть. Поки люди гучно кричать, що живуть добре, і їм всього вистачає, дід сідає в машину й наказує водієві їхати, дорогою розмовляючи з Горбачовим і Тетчер і даруючи їм писанки на додачу до тих, що вже послав. На фоні знову грає «Червона калина».
- Володимир Олексієнко — Герасим Трофимович Кудін
- Леонід Яновський
- Олексій Горбунов
- Леонід Бухтіяров
- Ольга Реус-Петренко
- Ніна Колчина-Бунь
- Тамара Яценко
- Богдан Бенюк
- Микола Гудзь
- Анатолій Лук'яненко
- Л. Ляхно
- Володимир Яременко
- Ганна Левченко
- О. Єршова
- Б. Франклін-Сукненко
У 1990 році, фільм отримав Диплом журі «За гротеск та політичну далекоглядність» кінофестивалю «Молодість-90»; участь у конкурсній програмі міжнародного кінофестивалю студентських фільмів у Потсдамі, ФРН, на кінофестивалі в Кембріджі, Велика Британія, та огляді смішних фільмів, Італія).
Українська блогерка Тетяна Микитенко на своєму YouTube-каналі «Ragulivna» розглядає фільм як ілюстрацію абсурдності радянського життя[2].
- ↑ «Розвою не буде, доки не запанує наша мова» [Архівовано 9 квітня 2014 у Wayback Machine.]. Кіно-театр, 2005:#6
- ↑
Весь АБСУРД совка запакований в одну "посилку для Маргарет Тетчер" на YouTube, Ragulivna
- Посилка для Маргарет Тетчер (1990) на YouTube
- Посилка для Маргарет Тетчер на сайті IMDb (англ.)
|
Це незавершена стаття про кінофільм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |