Послання апостола Павла
Послання апостола Павла — тринадцять книг Нового Заповіту, в яких першим словом є «Павло» (грец. Παῦλος), що вказує на авторство апостола Павла. Ці листи є однією з найважливіших частин Нового Заповіту, а окремі книги є серед найбільш ранніх християнських документів, які збереглися до нашого часу. Вони дають розуміння переконань і дискусій, що існували в ранньому християнстві, а як частина канону Нового Заповіту є фундаментальними текстами як для християнського богослов'я, так і для християнської етики. Послання до Євреїв, хоч і не містить його імені, протягом більше ніж тисяча років традиційно вважалося написаним апостолом Павлом[en]. Однак, починаючи з XVI століття, точка зору невпинно зміщувалася до заперечення авторства Павла і зараз лише невелика кількість учених приписують Павлу авторство Послання до Євреїв. Це відбулося в основному через його стилістичну та змістовну несхожість з іншими посланнями Павла. З того часу більшість учених погоджувалися, що Павло дійсно написав сім з послань, але вважали чотири з послань під ім'ям Павла псевдоепіграфічними[en]. Щодо авторства двох інших послань думки вчених були розділені.[1][2]
Однак все більше сучасних учених, які мають різні богословські позиції, базуючись на стильометричному аналізі послань, наводять докази на користь належності Павлу всіх чотирнадцяти послань, за виключенням Послання до Євреїв.[3]
Послання Павла в сучасних редакціях зазвичай розміщують між Діями апостолів і соборними посланнями. Проте у більшості манускриптів грецькою мовою спочатку розташовані соборні послання. В деяких мінускульних рукописах (175, 325, 336 і 1424) послання Павла розміщенні в кінці Нового Заповіту.[4]
Порядок[ред. | ред. код]
Послання Павла в тому порядку, в якому вони розміщені в Новому Заповіті:
| Назва | Адресат | Назва (грецькою) | Назва (латиною) | Скорочення |
|---|---|---|---|---|
| Послання до Римлян | Народ Риму | Πρὸς Ῥωμαίους | Epistola ad Romanos | Рим. |
| 1-ше послання до Коринтян | Народ Коринфу | Πρὸς Κορινθίους Αʹ | Epistola I ad Corinthios | 1 Кор. |
| 2-ге послання до Коринтян | Народ Коринфу | Πρὸς Κορινθίους Βʹ | Epistola II ad Corinthios | 2 Кор. |
| Послання до Галатів | Народ Галатії | Πρὸς Γαλάτας | Epistola ad Galatas | Гал. |
| Послання до Ефесян | Народ Ефеса | Πρὸς Ἐφεσίους | Epistola ad Ephesios | Еф. |
| Послання до Филип'ян | Народ Філіппів | Πρὸς Φιλιππησίους | Epistola ad Philippenses | Фил. |
| Послання до Колоссян | Народ Колосів | Προς Κολοσσαεῖς | Epistola ad Colossenses | Кол. |
| 1-ше послання до Солунян | Народ Салонік | Πρὸς Θεσσαλονικεῖς Αʹ | Epistola I ad Thessalonicenses | 1 Сол. |
| 2-ге послання до Солунян | Народ Салонік | Πρὸς Θεσσαλονικεῖς Βʹ | Epistola II ad Thessalonicenses | 2 Сол. |
| Послання до Євреїв | Юдеї-христиани[en] | Πρὸς Έβραίους | Epistola ad Hebraeus | Євр. |
| 1-ше послання Тимофію | Святий Тимофій | Πρὸς Τιμόθεον Αʹ | Epistola I ad Timotheum | 1 Тим. |
| 2-ге послання Тимофію | Святий Тимофій | Πρὸς Τιμόθεον Βʹ | Epistola II ad Timotheum | 2 Тим. |
| Послання до Тита | Святий Тит | Πρὸς Τίτον | Epistola ad Titum | Тит. |
| Послання до Филимона | Филимон | Πρὸς Φιλήμονα | Epistola ad Philemonem | Филим. |
Цей порядок є вкрай послідовним у традиції рукописів, з дуже невеликою кількістю відхилень. Очевидним принципом організації книг є їхнє розміщення у порядку зменшення обсягу грецького тексту, однак залишаючи в окремій завершальній частині чотири пасторські послання[en], адресовані окремим особам. Єдиною невідповідністю є Послання до галатів, яке йде попереду трохи більшого за нього Послання до ефесян.[5]
У сучасних редакціях формально анонімне Послання до Євреїв розташовується наприкінці Павлових листів і до соборних послань. Ця практика стала популярною у IV столітті завдяки Вульґаті Ієроніма Стридонського, який знав про давні сумніви з приводу авторства цього послання. Така практика також підтримувалася у більшості середньовічних рукописів візантійського типу. Проте майже без виключень, рукописи вміщують Послання до Євреїв десь між листами Павла.[5]
Розміщення Послання до Євреїв між посланнями Павла не має чіткої послідовності у манускриптах:
- між Посланням до римлян і Першим посланням до Коринтян (тобто у порядку сортування за обсягом, якщо не розбивати Послання до Коринтян на дві книги): Папірус 46 і мінускульні рукописи 103, 455, 1961, 1964, 1977, 1994
- між Другим посланням до Коринтян і Посланням до Галатів: мінускульні рукописи 1930, 1978 і 2248
- між Посланням до Галатів і Посланням до Ефесян: визначено нумерацією у Ватиканському кодексі
- між Другим посланням до Солунян і Першим посланням до Тимофія (тобто до пасторських послань): Синайський кодекс, Александрійський кодекс, Ватиканський кодекс, Кодекс Єфрема, Коаленівський кодекс[en], Кодекс фріера[en], Вольфенбютельський кодекс A[en], унціальні рукописи 0150, 0151, а також близько 60 мінускульних рукописів (наприклад, 218 і 632)
- після Послання до Филимона: Клермонтський кодекс, Ватиканський кодекс 2061[en], Сенжерменський кодекс[en], Московський кодекс I[en], Королівський кодекс (Новий Заповіт)[en] і більшість мінускульних рукописів
- не включено: Кодекс із Райхенау і Бернерівський кодекс
Автентичність[ред. | ред. код]
У всіх із перелічених послань, окрім Послання до Євреїв, Павло заявляє, що він є їхнім автором і укладачем. Однак спірні листи могли бути підробками, оскільки видається, що така проблема існувала у ранньої церкви. Ось, що з цього приводу писав англійський богослов Джозеф Лайтфут[en], коментуючи фрагмент з Послання до Галатів[6]:
|
В цьому місці[7] апостол бере перо у свого секретаря і завершальний абзац написано його власною рукою. З моменту, коли листи почали підробляти його іменем (2 Сол. 2:2, 2 Сол. 3:17), видається, що він почав практикувати закінчувати листа кількома словами, написаними власноруч, як запобігання таким підробкам… В цьому ж випадку він написав цілий абзац, підсумовуючи основні висновки послання лаконічними, енергійними, незв'язаними реченнями. Також він пише його великими, жирними літерами (грец. πηλίκοις γράμμασιν), щоб написане його рукою могло відобразити енергію і рішучість його душі. | 
|
Сім листів (з узгодженими датами) вважаються справжніми практично одноголосно[8]:
- 1-ше послання до Солунян (близько 50 року н. е.)
- Послання до Галатів (близько 53 року)
- 1-ше послання до Коринтян (близько 53-54)
- Послання до Филип'ян (близько 55 року)
- Послання до Филимона (близько 55 року)
- 2-ге послання до Коринтян (близько 55-56)
- Послання до Римлян (близько 57 року)
Тривалий час вважалось, що авторство Павла щодо інших шести листів гарантувати не можна[8]:
- Послання до Колоссян
- 2-ге послання до Солунян
- 1-ше послання Тимофію
- 2-ге послання Тимофію
- Послання до Тита
- Послання до Ефесян
З часом почали з'являтися дослідження, які піддали суттєвій критиці критерії, які традиційно застосовувались для визначення, так званих, девтеропауліністських книг, в першу чергу, формальні мовні й стилістичні ознаки. А починаючи з 1990-х років все більше вчених, в тому числі базуючись на стильометричному аналізі послань, схиляються до версії про належність Павлу всього корпусу з тринадцяти послань (без Послання до Євреїв).[2][3]
Зрештою, Послання до Євреїв, хоч анонімне і насправді створене не у формі листа, довго включалося до збірки листів Павла. Однак більшість вчених не вважають його написаним апостолом Павлом.
«Втрачені» послання апостола Павла[ред. | ред. код]
Часто вважається, що наявні листи Павла свідчать про декілька його листів, які не збереглися:[9][10]
- Перше послання до Коринфу (також «Попереднє послання до Коринтян» або «Третє послання до Коринтян»), що згадується у 1 Кор. 5:9
- Третє послання до Коринфу (також «Суворий лист» або «Слізний лист»), що згадується у 2 Кор. 2:4 і 2 Кор. 7:8
- Попереднє послання до Ефесян, що згадується у Еф. 3:3
- Послання до Лаодикійців, що згадується у Кол. 4:16
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ New Jerome Biblical Commentary, 1990, с. 920.
- ↑ а б Ковшов.
- ↑ а б Мецгер, 2013, Часть третья, глава 9, раздел 6.
- ↑ Мецгер, 2013, Часть третья, глава 12.
- ↑ а б Trobisch, 1994, с. 1-27.
- ↑ Lightfoot, 1865, с. 211-212.
- ↑ Гал. 6:11
- ↑ а б Dunn, 2003, с. 1274.
- ↑ Мецгер, 2013, Часть третья, глава 10, раздел 2.
- ↑ Dunn, 2003, с. 1354.
Джерела[ред. | ред. код]
- Joseph A. Fitzmyer, Roland Edmund Murphy. The New Jerome Biblical Commentary. — Prentice-Hall, 1990. — 1484 с. — ISBN 9780136149347.
- Брюс М. Мецгер. Новый Завет — Контекст — формирование — содержание. — Москва : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2013. — 360 с. — (Современная библеистика) — ISBN 978-5-89647-249-0.
- David Trobisch. Paul's Letter Collection: Tracing the Origins. — Fortress Press, 1994. — 107 с. — ISBN 9780800625979.
- Joseph Barber Lightfoot[en]. Saint Paul's Epistle to the Galatians: A Revised Text with Introduction, Notes, and Dissertations. — MacMillan, 1865. — 346 с.
- James D. G. Dunn. Eerdmans Commentary on the Bible. — Wm. B. Eerdmans Publishing, 2003. — 1629 с. — ISBN 9780802837110.
- Ковшов М.В. (30.07.2013). Что на самом деле написал апостол Павел?. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 10.03.2017.
| ||||||||||||||||||||
|
