Постишев Павло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Петрович Постишев
Павло Петрович Постишев
Прапор
Кандидат в члени Політбюро
ЦК ВКП(б)
10 лютого 1934 — 14 січня 1938
Прапор
Перший секретар Куйбишевського обкому ВКП(б)
в. о. з 18 березня по 7 червня 1937
14 червня 1937 — 31 січня 1938
Попередник: Володимир Шубріков[ru]
Спадкоємець: Микола Ігнатов[ru] (в.о.)
Прапор
8-й Другий секретар ЦК КП(б) України
29 січня 1933 — 17 березня 1937
Попередник: Мендель Хатаєвич
Спадкоємець: Мендель Хатаєвич
Прапор
Перший секретар Київського обкому ВКП(б)
10 червня 1934 — 16 січня 1937
Попередник: Микола Демченко
Спадкоємець: Сергій Кудрявцев
Прапор
Перший секретар Харківського обкому ВКП(б)
29 січня 1933 — 5 червня 1934
Попередник: Роман Терехов
Спадкоємець: Микола Демченко
 
Партія: ВКП(б) з 1904, виключений 1938, відновлений 1956 (посмертно)
Народження: 6 (18) вересня 1887(1887-09-18)
Іваново-Вознесенськ, Владимирська губернія, Російська імперія
Смерть: 26 лютого 1939(1939-02-26) (51 рік)
Коммунарка, Московська область, РРФСР, СРСР
Автограф: Pavel Postyshev Signature 1937.png
Нагороди:
Орден Леніна Орден Червоного Прапора

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

По́стишев Павло́ Петро́вич (партійний псевдонім — Єрма́к; 6 [18] вересня 1887(18870918), Іваново-Вознесенськ, Владимирська губернія, Російська імперія — 26 лютого 1939, Московська область, РРФСР, СРСР) — радянський партійний і державний діяч.

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва, здійснивши попередній розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, відносно генерального секретаря Центрального комітету ВКП(б) Йосипа Сталіна (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б), голови Ради Народних Комісарів СРСР В'ячеслава Молотова (Скрябіна), секретарів ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича та Павла Постишева, члена ЦК ВКП(б), генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних комісарів УРСР Власа Чубаря та члена ЦК ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, постановив закрити кримінальну справу у зв'язку зі смертю обвинувачених[1][2].

Натхненник знесення пам'яток церковної архітектури в Україні.

Біографія[ред.ред. код]

Поштова марка СРСР, присвячена П. П. Постишеву (дата смерті зазначена невірно), 1968 (Каталог ЦФА 3667, Скотт 3514)

Народився у Іваново-Вознесенську (тепер — Іваново, Росія) в родині ткача. Навчався у початковій школі в Іваново-Вознесенську, яку не закінчив. У 1899—1908 роках — робітник текстильних підприємств, а у 1906—1908 роках — одночасно член правління профспілки ситцевибійників у Іваново-Вознесенську.

З 1901 року брав участь у революційному русі, з 1904 року — член РСДРП(б). У 1905—1908 роках більшовицький партійний функціонер в Івано-Вознесенську.

1908 року заарештований і засуджений до каторги, з 1912 року — на поселенні в селі Усть-Уда Іркутській губернії, потім у місті Іркутську. У 1914—1917 роках — член нелегального Іркутського бюро РСДРП(б).

У 1917—1918 роках — член Іркутського ревкому, голова революційного трибуналу, голова Іркутського комітету РСДРП(б). У 1918—1920 роках — один з керівників більшовицького партизанского руху на Далекому Сході. У 1920 році — комісар юстиції, уповноважений ЦК РКП(б) по Хабаровському району в місті Хабаровську. У 1920—1922 роках — комісар фронту, начальник політичного відділу дивізії Народно-революційної армії на Далекому Сході, член Військової ради Приамурського округу та емісар уряду Далекосхідної республіки (ДСР) у Приамур'ї. З квітня 1922 року — обласний комісар уряду Далекосхідної республіки (ДСР) у Прибайкаллі (місто Верхньоудинськ), голова Прибайкальського губернського виконавчого комітету.

У вересні 1923 року направлений ЦК РКП(б) в Україну. У листопаді 1923 — травні 1924 р. — інструктор і завідувач організаційного відділу Київського губернського комітету КП(б)У. У травні — листопаді 1924 р. — голова Київської губернської Контрольної Комісії КП(б)У — Робітничо-Селянської Інспекції (РСІ). У листопаді 1924 — 1925 р. — відповідальний секретар Київського губернського комітету КП(б)У. У 1925 — листопаді 1926 р. — відповідальний секретар Київського окружного комітету КП(б)У. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925 року. Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — травні 1937 року. Кандидат в члени Політичного бюро ЦК КП(б)У в грудні 1925 — листопаді 1926 року. Кандидат в члени ЦК ВКП(б) в грудні 1925 — грудні 1927 року.

У листопаді 1926 — червні 1930 р. — відповідальний секретар Харківського окружного комітету КП(б)У і одночасно — секретар ЦК КП(б)У. Член Політичного бюро та Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1926 — липні 1930 року. Член ЦК ВКП(б) в грудні 1927 — лютому 1938 року.

З липня 1930 до січня 1934 року — секретар ЦК ВКП(б) і член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) у Москві. Одночасно, у липні 1930 — січні 1933 р. — завідувач відділу агітації і пропаганди ЦК ВКП(б), завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК ВКП(б).

Робота в Україні[ред.ред. код]

На початку 1933 року ЦК ВКП(б) видав постанову, в якій засуджувалась діяльність української парторганізації через невиконання плану хлібозаготівель. Ця постанова викликала кадрові зміни в партійній організації, найсуттєвішою з них було призначення в січні 1933 року Павла Постишева другим секретарем ЦК КП(б)У. У січні 1933 — березні 1937 р. — 2-й секретар ЦК КП(б)У, член Політичного бюро та Організаційного бюро ЦК КП(б)У. Одночасно, у січні 1933 — червні 1934 р. — 1-й секретар Харківського обласного комітету КП(б)У, а у червні 1934 — січні 1937 р. — 1-й секретар Київського обласного комітету КП(б)У. Кандидат в члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в лютому 1934 — січні 1938 року.

Був в Україні завзятим провідником політики ВКП(б), за що період його керівництва отримав назву «постишевщина»[3][4].

Виступав провідником ідеї загострення класової боротьби, заохочував репресивну політику, вів боротьбу з «шкідництвом» і «саботажництвом». Постишев за безпосередньою вказівкою Йосипа Сталіна розгромив українське національне відродження, політику українізації, очолив політичну кампанію проти Миколи Скрипника, що привела до його самогубства.

Постишев виступав за застосування репресивних методів при проведенні колективізації і виконання плану хлібозаготівель в Україні, за боротьбу зі «шкідниками» і «націоналістичною контреволюцією». Постишев був одним з найголовніших організаторів голодомору 1932—1933 років в Україні[1].

Антицерковна діяльність[ред.ред. код]

1934 року Перший секретар Київського обкому ВКП(б) Павло Постишев, виступаючи на пленарних зборах Київської міської ради, відверто заявив, що треба раз і назавжди знести з лиця землі увесь цей «історичний мотлох, який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму». За свідченням очевидця тих зборів, Постишев видав наказ про негайне зруйнування Золотоверхого Михайлівського монастиря та інших історичних будов Києва, зокрема мазепинських церков на Подолі і Печерську. Микільський собор, його дзвіницю і монастирську браму було зруйновано 1934 року. Руйнування мусило бути, за законами Радянської України, проведене за згодою Народного комісара освіти старого більшовика і недавно обраного дійсного члена Всеукраїнської академії наук Володимира Затонського[джерело?].

Заслання та страта[ред.ред. код]

17 березня 1937 року звільнений від обов'язків 2-го секретаря ЦК КП(б)У. У березні 1937 — січні 1938 р. — 1-й секретар Куйбишевського обласного комітету ВКП(б). У лютому 1938 року був виключений з ВКП(б).

У ніч на 22 лютого 1938 року Павла Постишева разом із дружиною було заарештовано. 9 квітня 1938 року Постишев пише заяву на ім'я наркома внутрішніх справ Миколи Єжова, у якій запевняв, що має «намір дати органам слідства відверті свідчення про контрреволюційну діяльність проти партії та Радянської влади, яку я проводив протягом кількох років».

Слідство констатувало, що

« Постишев П. П. упродовж кількох років був членом центру правотроцькістської організації в Україні. У проведенні ворожої роботи був зв'язаний з Косіором, Чубарем, Балицьким, Якіром, Ашрафяном, Вегером, Косарєвим та іншими. Брав активну участь в організації та керівництві диверсійно-шкідницькою роботою в Україні. З 1920 р. був агентом японської розвідки, яку постачав найважливішими шпигунськими відомостями по Радянському Союзу.  »

Як «японського шпигуна» та «правого троцькіста» Постишева було розстріляно 26 лютого 1939 року.

1956 року рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР повністю реабілітований, чому немало сприяла симпатія до нього з боку Микити Хрущова: той кілька разів відгукнувся про нього позитивно в Доповіді на ХХ з'їзді КПРС як про «чесного, принципового більшовика».

13 січня 2010 року Апеляційний Суд міста Києва визнав Постишева винним у організації Голодомору та постановив наступне: «Підстав для реабілітації Постишева Павла Петровича немає».

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Постанова Апеляційного суду м. Києві від 10 січня 2010 року по кримінальній справі № 1-33/2010 // Єдиний державний реєстр судових рішень України
  2. Апеляційний суд Києва назвав організаторів Голодомору 1932—1933 рр. Історичну справедливість відновлено
  3. История и культура Украины
  4. Мицик Ю. А., Бажан О. Г., Власов В. С. Історія України. Навчальний посібник. — К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008.

Джерела[ред.ред. код]