Постріл (повість)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Постріл»
Povesti belkina.jpg
Автор О. С. Пушкін
Назва мовою оригіналу рос. Выстрел
Мова російська
Жанр повість
Видано 1831
Перекладач(і) Микола Зеров (1930)
Борис Ткаченко (1937)
Михайло Стельмах (1953)

«Постріл» (рос. Выстрел) — повість Олександра Сергійовича Пушкіна з циклу «Повістей покійного Івана Петровича Бєлкіна», написана 1830-го і видана у 1831 році. Це історія про відставного гусара Сільвіо, і його шестирічне очікування помсти.

Сюжет[ред. | ред. код]

Оповідання ведеться від імені свідка подій, який, перебуваючи на посаді армійського офіцера, познайомився з Сільвіо. Серед інших відставний гусар мав репутацію вельми похмурої людини, але мало хто б зважився вказати йому на це в обличчя: Сільвіо був чудовим стрільцем. Одного разу, через від'їзд, Сільвіо розповідає свою історію. Мовляв, шість років тому, він був учасником дуелі з одним молодим гульвісою, який, мало того, що, стріляючи першим, наче навмисне зіпсував Сільвіо його ківер, так ще й поставився до пострілу у відповідь досить байдуже (легковажно їв черешню, спльовуючи кісточки в сторону). Оскаженілий такою поведінкою, і зневагою противника до можливої ​​майбутньої смерті, Сільвіо відкладає свій постріл, подає у відставку і від'їздить. І ось, через шість років, він дізнається, що його кривдник одружується, і вирішує повернути йому борг.

Закінчення цієї історії, розповідає вже поміщик, граф — той самий молодий гульвіса, який образив Сільвіо. З'ясовується, що Сільвіо його знайшов, пред'явив свої права на постріл і змусив почати дуель заново, мотивуючи це тим, що не може стріляти в беззбройну людину. Дізнавшись, що тепер-то його противнику є що втрачати, побачивши сльози його переляканої дружини, задоволений Сільвіо їде, не заподіявши графу шкоди.

Згодом стає відомо, що Сільвіо загинув на війні за звільнення грецького народу в битві під Скулянами.

Сучасники[ред. | ред. код]

Ставлення сучасників до всього циклу повістей було вельми посереднє.[1][2] Особливо різко «Повісті» критикував Бєлінський, однак повість «Постріл» оцінювалася їм вище за інші.[3]

Нерідко «Постріл» порівнюють з нашумілою у 1830 році драмою «Ернані» Гюго (правда, у Гюго герцог де Сільва використовує своє право на життя Ернані, втручання доньї Соль, яка благає пощадити чоловіка, нічого не може змінити — гинуть всі), поемою «Бал» Баратинського (1828) і повістю Бестужева «Вечір на бівуаку» (1823).

Також в повісті помічені пародії на романтичні літературні штампи, зокрема ремінісценції з Олександра Бестужева («Вечір на Кавказьких водах 1824 року» 1830 року, «Роман в семи листах», «Гедеон», «Замок Вейден» 1821 року, «Замок Нейгауза» 1824 року, «Зрадник» і «Ревельский турнір» 1825 року).[4]

Автобіографічність[ред. | ред. код]

Відомо, що «Постріл» спочатку складався з одного першого розділу, закінчивши який 12 жовтня 1830 року, Пушкін приписав, що закінчення повісті втрачено, тим самим відмовившись від наміру продовжувати розповідь. У такому вигляді повість носила автобіографічний характер, бо містила елементи дуелі Пушкіна з офіцером Зубовим, що сталася в червні 1822 року в Кишиневі. Історик Петро Бартенєв, описуючи ці події і посилаючись на очевидців, писав, що Пушкін з'явився з черешнями і снідав ними, поки Зубов стріляв першим.[5] Після того, як Зубов промахнувся, Пушкін пішов геть не стріляючи. Другий розділ був дописаний 14 жовтня 1830 року.

Український переклад[ред. | ред. код]

Українською мовою повість уперше 1930 року видано харківським видавництвом «Книгоспілка» у перекладі Миколи Зерова (вона стала першою з «Повістей», що була опублікована в українському перекладі). У 1937 році видавництвом «Держлітвидав УРСР» видано переклад всіх «Повістей», виконаний Б. Д. Ткаченком[6]. У 1953 році видано переклад М. П. Стельмаха в складі «Зібрання творів О. С. Пушкіна в чотирьох томах»[7].

Екранізації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]