Постійна армія
Постійна армія — це перманентна, часто професійна, армія. Вона складається з солдатів повної зайнятості, які можуть бути як кадровими військовослужбовцями, так і військовозобов'язаними, й не розпускається в мирний час.
Вона відрізняється від армійського резерву, який набирається на довгострокову перспективу, але вводиться в дію лише під час воєн чи стихійних лих, та тимчасових армій, які набираються з цивільного населення тільки під час війни чи її загрози і розпускаються, коли вона минула. Постійні війська, як правило, краще оснащені, навчені та підготовлені до надзвичайних ситуацій, оборонного стримування і, зокрема, воєн.[1] Термін датується приблизно 1600 роком, хоча явище, яке він описує, набагато давніше.[2]
Перша писемна згадка про постійну армію відноситься до військ Шумеру в Месопотамії, записана на Стелі Круків, між 2600 та 2350 до н. е. Також постійна армія була створена Саргоном з Аккадської імперії, який порушив мир між Шумером та Аккадом. Римська армія вважається постійною протягом більшої частини імперського періоду та окремими моментами протягом кінця республіканського періоду.
Першою сучасною постійною армією у Європі були яничари в Османській імперії, створені в XIV сторіччі н. е.[3][4] У Західній Європі першу постійну армю[яка?] створив французький король Карл VII у 1445 році.[5] Угорський король Матяш Корвін мав постійне військо починаючи з 1460-х років, яке називалося Чорною армією й було незвичайно великим для своєї епохи, а також здобуло серію перемог та захопила частини Австрії та Богемії.
Інші визначення постійної армії спираються на професіоналів-добровольців замість васалів або найманців, Іспанія за часів імператора Карла V створила першу в Європі та світі сучасну постійну армію, засновану на терції. Терція вчинила революцію в тогочасних методах ведення війни на континенті й стала найпрестижнішою та найефективнішою силою протягом епохи домінування Іспанських Габсбургів в Європі. Інші європейські армії надалі використовували терції або їхні аналоги. Терція стала настільки успішною, що її репутація, як непереможної сили, давала їй психологічну перевагу перед супротивником, який її панічно боявся. Іспанські Габсбурги сформували терції в усіх своїх володіннях: італійських, португальських та бургундських, для прикладу.
Створення постійної армії у Британії[en] у 1685 році королем Яковом II та пізніше здобуття контролю над Британськими колоніями в Америці Британською армією були суперечливими, оскільки призвели до недовіри арміям у мирний час, які перебували під занадто великим впливом голови держави, що призводить до тиранії, на противагу цивільному контролю над військовими. У Великій Британії та британських колоніях у Америці були присутні настрої недовіри постійній армії, що не підпадала під цивільний контроль.[6] В Англії це призвело до прийняття Білля про права 1689, який передав контроль над постійною армією від короля парламенту, а у Сполучених Штатах, до прийняття Конституції США (Стаття 1, Пункт 8[en]), яка залишає за допомогою права «влади гаманця[en]» схожі повноваження за Конгресом, на противагу Президенту. Президент, однак, зберігає командування над збройними силами як верховний головнокомандувач.[1] Під час конституційних дебатів на цю тему Елбридж Геррі від Массачусетсу виступав проти великої постійної армії, порівнюючи її, незабутньо і пустотливо, з ерегованим пенісом:
У своїй впливовій роботі «Багатство народів» (1776) економіст Адам Сміт відзначає, що постійні армії є ознакою модернізації суспільства, оскільки сучасне ведення бойових дій потребує їхніх кращих навичок та вищої дисципліни, що досягається постійними тренуваннями.[8] З XVIII сторіччя регулярні армії стали невід'ємною частиною оборони більшості економічно більш розвинених країн.
До країн із доступними військовими силами, але без регулярної армії, належать, наприклад, Панама, Коста-Рика, Маврикій та Ісландія.
- 1 2 Уіллс, Гаррі[en] (1999).
- ↑ Standing army, Dictionary.com; accessed 2012.03.22.
- ↑ Lord Kinross (1977).
- ↑ Goodwin, Jason (1998).
- ↑ Baigent, M&Leigh, R. The Temple and the Lodge.
- ↑ Hamner, Christopher.
- ↑ Isaacson, Walter (2003). Benjamin Franklin: An American Life. New York, NY: Simon & Schuster. с. 456. ISBN 0-684-80761-0.
- ↑ Smith, Adam. (1776) An Inquiry into the Nature And Causes of the Wealth of Nations Book 5.