Потебня Андрій Опанасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Опанасович Потебня
A.Potebnya.jpg
Народився 19 серпня 1838(1838-08-19)
Перекопівка, Роменський повіт, Полтавська губернія
Помер 4 березня 1863(1863-03-04) (24 роки)
Пяскова Скала
смертельне поранення
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовий
Відомий учасник Польського визвольного повстання 1863—64
Alma mater Констянтинівський кадетський корпус
Звання підпоручник
Батько Панас Юхимович Потебня
Родичі брат Олександр Потебня

Андрій Опанасович Потебня (19 (31) серпня 1838 — 20 лютого (4 березня) 1863) — український військовик шляхетського роду, політичний діяч, учасник Польського визвольного повстання 1863—64.

Брат філолога Олександра Потебні. В 1856 закінчив Констянтинівський кадетський корпус у Петербурзі. Служив у Шліссельбурзькому піхотному полку (з 1861 був підпоручником). Став одним з організаторів і керівників таємної організації — «Комітет російських офіцерів у Польщі». У червні 1862 залишив службу. 27 червня (9 липня) 1862 здійснив замах на царського намісника у Польщі Олександра Лідерса.

Взяв участь у Польському повстанні 1863—64. Загинув у бою з російськими військами біля Піскової Скали.

Біографія[ред.ред. код]

Андрій Потебня народився 19 серпня 1838 року в селі Перекопівка на Роменщині Полтавської губернії. Батько Андрія — Панас Юхимович Потебня, козацького роду, походив із запорожців, був відставним штабс-капітаном — брав участь у війнах з Персією і Туреччиною в 1828–1829 роках. Служив судовим засідателем у Ромні, де мав будинок: у Перекопівці в нього був хуторець з п'ятьма кріпаками. У родині Потебні було п'ятеро дітей: чотири сини й одна донька. (Троє з чотирьох братів — Андрій, Петро і Микола — віддали свої життя у боротьбі з російським царизмом, стали революціонерами). Ерудований у багатьох наукових питаннях, володіючи кількома мовами, батько майбутнього героя визвольного повстання над усе цінував освіченість. Андрій був у сім'ї другим сином. Першому, Олександру, судилося стати відомим вченим, засновником так званого психологічного напряму у вітчизняній філології. Його іменем названо Інститут мовознавства Академії наук України.

У 1848 році батьки віддають десятилітнього Андрія до Орловського, а згодом до Полоцького кадетського корпусу. Відкритий 1835 року в древньому білоруському місті, корпус мав цілком конкретну мету: активно русифікувати дворянську молодь західних, недавно загарбаних губерній, подолати ворожі царській Росії настрої, які йшли з Польщі після потопленого в крові повстання 1830–1831 років.

Згодом 16-й випуск Полоцького кадетського корпусу, до якого належав Андрій Потебня, переводять до Петербурга.

Андрій Потебня закінчив навчання в званні прапорщика і був направлений у 16-й Шліссельбурзький піхотний полк 4-ї піхотної дивізії, розквартирований у Варшаві. Між ним і людьми, до яких так рвалася його душа, постав мундир офіцера російської армії — мундир загарбника. Не допомагали ані досконале знання польської мови, ані вроджені щирість та доброта. Через два роки Потебню посилають у Царськосільську стрілецьку школу.

Там студентська громадськість перебувала під впливом діячів революційно-демократичного руху, зокрема друга Тараса Шевченка Зигмунта Сераковського, який називав себе «українцем з правого берега Дніпра». Дружба з ним і завершила формування поглядів Андрія Потебні. Діставши 1 грудня 1859 року свідоцтво І ступеня про відмінне закінчення офіцерської школи, він повертається до свого Шліссельбурзького полку в Польщу. І одразу знаходить однодумців.

Політична діяльність[ред.ред. код]

Виникає революційна організація російських офіцерів у Польщі, що згодом дістала назву «Організація Потебні».

У лютому 1863 року Андрій Потебня приїздить до Лондона, аби переосмислити ситуацію після кількаденної партизанської війни. Поразка польського повстання була очевидною, але він особисто пообіцяв Огарьову та Герцену будь-що зберегти комітет російських офіцерів.

Після повернення до Варшави, закликає офіцерів і солдатів російської армії підтримати польське повстання; переконує, що свобода багатостраждальної батьківщини тісно пов'язана із звільненням Польщі.

У ніч з 4 на 5 березня 1863 року польські повстанці, озброєні косами, напали на значно чисельніший загін російського війська. Їх очолював, також з косою в руках, Андрій Потебня. Куля наздогнала його біля стіни цвинтаря містечка Пяскова Скала. Товариші віднесли смертельно пораненого в груди Потебню в сторожку, і там він на світанні помер на їхніх руках — спокійно й мужньо. Останніми його словами були: «Дай вам Бог перемогти в боротьбі супроти тиранії…».

Поховання[ред.ред. код]

Надгробок на могилі А.Потебні

Низка закордонних газет відгукнулася на смерть Андрія Потебні, глибоко схвилювала вона й польських патріотів.

1953 року, на 90-ту річницю повстання, прах Андрія Потебні й загиблих разом з ним повстанців з великими військовими почестями було перенесено до розташованого неподалік місця бою замку на околиці Кракова, біля Пяскової Скали і поховано в братській могилі. Цей замок перетворений на історико-краєзнавчий музей, тут завжди людно.

На надгробку написано: «Тут спочиває шістдесят п'ять невідомих повстанців 1863 року і серед них академік Стефан Залевський й українець Андрій Потебня колишній офіцер російських військ та соратник Олександра Герцена. Вічна слава бійцям за нашу і вашу свободу!»

Фільмографія[ред.ред. код]

Образ Андрія Потебні, російського офіцера, який співчуває польському національно-визвольному руху та бере активну участь у замаху на російського генерал-губернатора в Польщі Олександра фон Людерса, був втілений в польсько-радянському фільмі Ярослав Домбровський (1976). Роль Андрія Потебні виконав російський актор Володимир Івашов.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]