Перейти до вмісту

Потенційні наддержави

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Існуюча наддержава
   США — єдина на даний момент наддержава
Потенційні наддержави — підтримуються різними вченими

Потенційна наддержава — це держава чи інше державне утворення, яке вважається деякими (див. нижче) вченими наддержавою чи має потенціал стати нею; держава чи наднаціональний союз, який займає домінуюче положення у світі, що характеризується здатністю впливати чи проектувати свою владу в глобальному масштабі через економічні, військові, технологічні, політичні та/або культурні чинники[1][2][3].

Наразі лише Сполучені Штати відповідають критеріям, щоб вважатися наддержавою[4], хоча з кінця 2010-х це також піддається сумніву[5][6][7][8]. На даний момент лише Китай[9][10], Європейський Союз[11], Індія[12][13] та Росія[14] постійно обговорюються в академічних колах як такі, що мають потенціал для досягнення статусу наддержави.

Раніше, у 1980-ті, Японія також вважалася потенційною наддержавою через високий рівень економічного зростання[15][16][17]. Проте вона втратила цей статус у 1990-х роках через старіння населення та економічну стагнацію[18].

Китай

[ред. | ред. код]
Докладніше: Китайське століття
Див. також: Мирне піднесення Китаю
Китайська Народна Республіка

Китайська Народна Республіка отримала найбільш послідовне висвітлення у науково-популярній пресі свого потенційного статусу наддержави[19][20][21][22][23][24] і була визначена вченими та експертами як зростаюча економіка та «військова наддержава»[25][26][27][28], один із яких, Баррі Бузан, підсумував, що «Китай, безумовно, представляє найбільш багатообіцяючий всебічний профіль» потенційної наддержави, яка має високе економічне зростання та велику кількість населення[29].

Велика увага приділяється зростанню економічної активності Китаю на світовій арені, зокрема там, де він конкурує зі Сполученими Штатами. Прикладами цього є заснування та масштабне розширення країн, які приєдналися до Азійського банку інфраструктурних інвестицій на відміну від традиційних західних інституцій, а також ініціатива «Один пояс, один шлях» та роль Китаю у всесвітньому припиненні експлуатації Boeing 737 MAX[30][31]. Також стверджується, що в майбутньому зростатиме конкуренція між двома домінуючими країнами у вигляді Сполучених Штатів і Китаю, тоді як інші почнуть відставати економічно[32]. Також були зроблені прогнози, що у 2020-х роках КНР випередить США як найбільшу економіку світу[33].

Проте існують сумніви щодо тривалості такого темпу економічного зростання, насамперед через дуже велике, але старіюче та скорочувальне населення Китаю (1,4 мільярда), а також через довгострокові наслідки екологічного забруднення всередині країни, спричинене дуже швидким темпом індустріалізації, а також, незважаючи на економічний зріст, через непривабливість для кваліфікованої імміграції з-за меж країни, на відміну від інших країн, таких як Сполучені Штати[34][35][36][37].

Існує значна дискусія навколо військової могутності Китаю. Існують аргументи, що через зв’язки з Росією та Центральною Азією Шанхайська організація співробітництва може стати «східним НАТО»[38]. Також стверджується, що відсутність Америки в Індо-Тихоокеанському регіоні під час війни проти тероризму дозволила Китаю активно кинути виклик Сполученим Штатам як провідній силі в регіоні[39]. Проте інші стверджували, що КНР все ще залишається в оточенні потенційно ворожих країн і їй все ще бракує друзів або союзників, необхідних для справжньої конкуренції зі США[40].

Європейський Союз

[ред. | ред. код]
Див. також: Євросфера та Пан'європейський Союз
Європейський Союз

У 2000-х та першій половині 2010-х Європейський Союз (ЄС) називали наддержавою, яка досягає, або вже досягла цього статусу, головним чином, завдяки його економічній могутності та політичному впливу на світовій арені. Найчастіше виділялися такі переваги: велика кількість населення, розмір і глобальне охоплення його об’єднаної економіки та порівняна непопулярність зовнішньої політики США[41][42].

Незважаючи на відсутність власної згуртованої і централізованої армії, оскільки військовий потенціал Союзу все ще залежить від окремих держав-членів, стверджувалося, що це начебто не має значення в XXI столітті, і, відповідно, не повинно братись до уваги, коли розглядається статус ЄС як потенційної наддержави[43][44]. Однак, інші аналітики поставили під сумнів це тлумачення, натомість стверджуючи, що відсутність у нього єдиної повноцінної військової структури порівняно зі Сполученими Штатами підриває тезу про те, що ЄС є потенційною наддержавою[45][46].

Відсутність політичної інтеграції ЄС породжує суперечливі погляди щодо її впливу на статус наддержави. Деякі вчені стверджували, що більш «низька» дипломатія та наголос на верховенстві права представляють новий вид геополітичного впливу, який відповідає політичним вимогам для того, щоб вважатися наддержавою[42][47]. Проте інші стверджували, що відсутність у ЄС централізованої зовнішньої та оборонної політики залишає його ефективність невизначеною в порівнянні з більш політично інтегрованим союзом держав, таким як Сполучені Штати[48][29]. Також існує твердження, що ЄС залишається не більше ніж продовженням Європи, залежної від Сполучених Штатів або в якій США домінують[49].

Індія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Індія як потенційна наддержава
Республіка Індія

Починаючи з 2010-х років Республіка Індія стала свідком значного висвітлення свого потенціалу стати економічною наддержавою. Багато думок вказували на швидкий економічний розвиток Індії як на причину вважати її потенційною наддержавою, зокрема в 2010-х роках передбачалося, що в майбутньому за швидкістю економічного зростання вона випередить Китай[50][51][52][53]. У 2016 році економісти та дослідники з Гарвардського університету спрогнозували, що минулорічні (2015) темпи зростання Індії в 7% до 2024 року наздоженуть та випередять аналогічні китайські, що зробить її найбільш швидко розвиненою економікою у світі[54][55]. Крім того, Індія також має значну перевагу у дуже великому (1,4 млрд) та зростаючому молодому населенні із середнім віком 28 років, у порівнянні з середнім віком в Китаї 39 років[56].

Відповідно до звіту, опублікованого Федерацією індійських торгово-промислових палат (FICCI) та консалтинговою компанією McKinsey & Company у 2022 році, під назвою «Століття Індії – Досягнення сталого, інклюзивного зростання», Індія має потенціал стати «економічною наддержавою» до 100-річчя своєї незалежності (2047)[57][58].

Незважаючи на продовження економічного зростання Індії, вчені відзначають, що в країні залишається високою економічна та соціальна нерівність, що її потенціал для торгівлі виглядає більш обмеженим порівняно з головним регіональним суперником — Китаєм, та що незважаючи на те, що Індія на короткий час стала світовою економікою з найшвидшим зростанням у 2015 році, темп її зрісту поступається Китаю з 2018 року, всупереч гарвардським вченим[59][60][61][62][63].

Окрім того, зазначається, що уряд і бюрократія Індії налаштовані проти того, щоб стати наддержавою, при цьому стверджується, що вони «дуже мало колективно думають про довгострокові цілі своєї зовнішньої політики, оскільки більша частина стратегічного планування, яке відбувається всередині влади, відбувається на індивідуальному рівні»[64].

Росія

[ред. | ред. код]
Див. також: Історія Росії
Російська Федерація

Російська Федерація ще з імперських часів вважалася як великою, так і регіональною державою. Радянський Союз, протягом більшої частини своєї історії, був однією з двох світових наддержав. Однак після розпаду СРСР Російська Федерація як держава-правонаступник втратила статус наддержави. На початку XXI століття Росію вважали або потенційним кандидатом на відновлення статусу наддержави, або вже існуючою наддержавою[65]. У своїй публікації 2005 року під назвою Russia in the 21st Century: The Prodigal Superpower Стівен Роузфільд, професор економіки в Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл, передбачив, що Росія стане великою державою до 2010 року та передвіщає нову гонку озброєнь. Проте Роузфільд зазначив, що такий результат принесе величезні жертви глобальній безпеці та свободі російського народу[66]. Стівен Кінзер з газети The Boston Globe порівняв дії Росії по відношенню до її сусідніх територій з діями «будь-якої іншої наддержави», взявши за приклад Україну та Крим[67].

Проте існують більш песимістичні погляди щодо здатності Росії відновити статус наддержави. Метью Флейшер з Los Angeles Times висловив неоднозначну думку, що для того, щоб більшість природних ресурсів Росії стала життєздатною необхідна серйозна зміна клімату[68].

Кілька аналітиків прокоментували той факт, що в Росії спостерігаються ознаки старіння та скорочення населення. Фред Вейр заявив, що це серйозно звужує і обмежує потенціал Росії знову стати центральною світовою державою[69]. У 2011 році британський історик і професор Ніл Ферґюсон також наголосив на негативних наслідках зменшення населення Росії та припустив, що Росія перебуває на шляху до «глобальної незначності»[70]. У РФ, однак, відбулося незначне зростання населення з кінця 2000-х років, частково через імміграцію, швидке зростання народжуваності та повільне зниження смертності[71]. Однак, з кінця 2010-х років населення країни знов почало скорочуватися, а особливо ці темпи пришвидшилися під час війни з Україною[72].

Військова могутність Росії також була поставлена під сумнів після вторгнення в Україну в 2022 році, коли через низьку ефективність російської армії економіст Пол Круґман припустив, що Росія була не більш ніж «Потьомкінською наддержавою»[73].

Порівняльна статистика

[ред. | ред. код]
Країна/Союз Населення[74][75] Площа
(км2) 		ВВП (номінал)[76] ВВП (ПКС)[76] Військові витрати ($)[77] ІЛР[78] Право вето в Раді Безпеки ООН
(млн. доларів США) На душу населення ($) (млн. доларів США) На душу населення ($)
США США 339,996,563 9,525,067 25,035,164 68,309 22,675,271 75,180 877 0.926 (дуже високий) Так
КНР КНР 1,425,671,352 9,596,961 18,321,197 11,819 26,656,766 21,291 292 0.761 (високий) Так
Європейський Союз Європейський Союз 448,400,000 4,233,262 17,127,535 38,256 20,918,062 53,960 186[79] 0.911 (дуже високий) Так (Франція)
Індія Індія 1,428,627,663 3,287,263 3,468,566 3,057 10,207,290 10,475 81.4 0.645 (середній) Ні
Росія Росія 144,444,359 17,125,191 2,133,092 11,654 4,328,122 31,967 86.4 0.824 (дуже високий) Так

Японія

[ред. | ред. код]
Японська Держава

У 1980-х роках деякі політичні та економічні аналітики передбачали, що Японія врешті-решт отримає статус наддержави через велику кількість населення, великий валовий внутрішній продукт і високі темпи економічного зростання в ті часи. Очікувалося, що Японія з часом навіть перевершить економіку Сполучених Штатів[15][16][17]. Однак це передбачення не справдилося після обвалу фондового ринку та, як наслідок, «Втрачених десятиліть», коли Японія страждала від стабільно негативних економічних прогнозів[18], а її населення старіло з кінця 1980-х, після чого почало реально скорочуватися, починаючи з 2011 року[20].

Проте Японія вважається культурною наддержавою через великомасштабний вплив японської їжі, музики, відеоігор, манґи, аніме та фільмів на весь світ[80][81][82][83][84]. У 2021 році US News & World Report назвав Японію першою найвпливовішою в культурному відношенні країною в Азії та п'ятою у світі[85]. Японія також вважається технологічною державою, будучи лідером у галузі автомобільної промисловості, електроніки та робототехніки[86].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Munro, André. superpower. Encyclopedia Britannica. Процитовано 2 травня 2023. 
  2. ↑ Leonard, Mark (18 лютого 2005). Europe: the new superpower. Irish Times. Архів оригіналу за 27 березня 2009. Процитовано 31 травня 2015. 
  3. ↑ McCormick, John (2007). The European Superpower. Palgrave Macmillan. 
  4. ↑ C. Herring, George (2008). From Colony to Superpower: U.S. Foreign Relations since 1776. Oxford University Press. с. 1. ISBN 978-0-19-507822-0. 
  5. ↑ Institute, Lowy. Map - Lowy Institute Asia Power Index. Lowy Institute Asia Power Index 2023 (англ.). Процитовано 12 лютого 2023. 
  6. ↑ America's innovation edge now in peril, says Baker Institute, American Academy of Arts and Sciences report. news.rice.edu. Процитовано 23 жовтня 2020. 
  7. ↑ China will overtake US in tech race. OMFIF (брит.). 22 жовтня 2019. Процитовано 23 жовтня 2020. 
  8. ↑ China now has more diplomatic posts than any other country. BBC News (брит.). 27 листопада 2019. Процитовано 21 жовтня 2020. 
  9. ↑ Jacques Martin (15 червня 2006). This is the relationship that will define global politics. The Guardian. London. Процитовано 22 травня 2010. 
  10. ↑ Anthony H. Cordesman (12 вересня 2019). China and the U.S.: Cooperation, Competition and/or Conflict (PDF). CSIS (Звіт). Архів оригіналу (PDF) за 11 січня 2020. Процитовано 14 березня 2024. 
  11. ↑ Guttman, R.J. (2001). Europe in the New Century. Lynne Rienner Publishers. ISBN 9781555878528. 
  12. ↑ Robyn Meredith (2007). The Elephant and the Dragon: The Rise of India and China and What it Means for All of Us. W.W Norton and Company. ISBN 978-0-393-33193 6. 
  13. ↑ India – A Superpower in the Making?. Архів оригіналу за 29 липня 2017. Процитовано 14 березня 2024. 
  14. ↑ Стівен Роузфільд (2005). Russia in the 21st Century: The Prodigal Superpower. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-83678-4. Процитовано 13 вересня 2015. 
  15. ↑ а б Закарія, Фарід (2008). The Post-American World. W. W. Norton and Company. с. 210. ISBN 978-0-393-06235-9. 
  16. ↑ а б Land of the setting sun. The Economist. 12 листопада 2009. 
  17. ↑ а б Japan From Superrich To Superpower. Time. 4 липня 1988. 
  18. ↑ а б Leika Kihara (17 серпня 2012). Japan eyes end to decades long deflation. Reuters. Процитовано 7 вересня 2012. 
  19. ↑ Visions of China – Asian Superpower. CNN. 1999. Процитовано 19 липня 2014. 
  20. ↑ а б China's military presence is growing. Does a superpower collision loom?. The Guardian. 1 січня 2014. Процитовано 19 липня 2014. 
  21. ↑ Cordesman, Anthony (1 жовтня 2019). China and the United States: Cooperation, Competition, and/or Conflict. Center for Strategic and International Studies. Процитовано 22 березня 2021. З цієї точки зору такі тенденції явно показують, що Китай вже є справжньою економічною наддержавою зі зростаючими ресурсами технологічною базою, що постійно покращується. Його військова структура розвивається до такого степеня, що Китай може порівнюватися зі США та конкурувати з ними — принаймні в Азії. 
  22. ↑ Silver, Laura; Devlin, Kat; Huang, Christine (5 грудня 2019). China's Economic Growth Mostly Welcomed in Emerging Markets, but Neighbors Wary of Its Influence. Pew Research Center. Процитовано 22 березня 2021. За останні десятиліття Китай перетворився на світову економічну наддержаву. Він не тільки є другою найбільшою економікою світу та найбільшим експортером за вартістю, але й швидкими темпами інвестує у закордонну інфраструктуру та розвиток. 
  23. ↑ Lendon, Brad (5 березня 2021). China has built the world's largest navy. Now what's Beijing going to do with it?. CNN. Процитовано 22 березня 2021. Згідно з даними Організації Об'єднаних Націй, приведених China Power Project у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, у 2018 році Китай займав 40% світового ринку суднобудування у брутто-тонах, що значно випереджає Південну Корею, зайнявшу друге місце із 25%. В історичній перспективі обсяги суднобудування Китаю приголомшують, затьмарюючи навіть зусилля США під час Другої світової війни. Китай побудував більше кораблів протягом одного мирного року (2019), ніж США за чотири роки війни (1941—1945). 
  24. ↑ Lemahieu, Herve (29 травня 2019). Five big takeaways from the 2019 Asia Power Index. Lowy Institute. Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 22 березня 2021. Китай, наддержава, що розвивається, досяг найвищого приросту, загальної потужності у 2019 році, посівши перше місце по половині з восьми показників Індексу. Вперше Китай ледве випередив США в оцінці економічних ресурсів Індексу. В абсолютному вираженні економіка Китаю в 2018 році зросла більше, ніж загальний обсяг економіки Австралії. Найбільша у світі торговельна країна також, як не парадоксально, зауважила, що її ВВП став менш залежним від експорту. Це робить Китай менш уразливим для ескалації торгової війни, ніж більшість інших азіатських економік. 
  25. ↑ Romana, Chito (2 березня 2010). Does China Want to Be Top Superpower?. Abcnews.go.com. Процитовано 10 лютого 2012. 
  26. ↑ From Rural Transformation to Global Integration: The Environmental and Social Impacts of China's Rise to Superpower – Carnegie Endowment for International Peace. 9 лютого 2006. Процитовано 10 лютого 2012. 
  27. ↑ China: The Balance Sheet Summary. getabstract.com. 2006. Процитовано 19 липня 2014. 
  28. ↑ Uckert, Merri B. (April 1995). China As An Economic and Military Superpower: A Dangerous Combination? (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 січня 2013. Процитовано 10 лютого 2012. 
  29. ↑ а б Buzan, Barry (2004). The United States and the Great Powers. Cambridge, United Kingdom: Polity Press. с. 70. ISBN 0-7456-3375-7. 
  30. ↑ Allen-Ebrahimian, Bethany (1 квітня 2015). Obama Is Sitting Alone at a Bar Drinking a Consolation Beer. Foreign Policy. 
  31. ↑ Aboulafia, Richard (20 березня 2019). Boeing's Crisis Strengthens Beijing's Hand. Foreign Policy. 
  32. ↑ Tunsjø, Øystein (27 лютого 2018). The Return of Bipolarity in World Politics: China, the United States, and Geostructural Realism. Columbia University Press. ISBN 9780231546904. 
  33. ↑ Thair Shaikh (10 червня 2011). When Will China Become a Global Superpower?. CNN. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 28 червня 2014. 
  34. ↑ Beardson, Timothy (28 червня 2013). I don't see China becoming a superpower in this century. The Times Of India. Архів оригіналу за 5 березня 2016. 
  35. ↑ Timothy Beardson (24 травня 2013). Action Needed on the Environment. Huffington Post. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 26 липня 2014. 
  36. ↑ Susan Shirk (2008). China: Fragile Superpower. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-537319-6. 
  37. ↑ Amy Chua (2007). Day of Empire: How Hyperpowers Rise to Global Dominance – and Why They Fall. Random House. ISBN 978-0-385-51284-8. 
  38. ↑ Khanna, Parag. Waving Goodbye to Hegemony. The New York Times. Процитовано 19 липня 2014. 
  39. ↑ Ashley Townshend, Brendan Thomas-Noone, Matilda Steward (19 серпня 2019). Averting Crisis: American strategy, military spending and collective defence in the Indo-Pacific. United States Studies Centre (Звіт). 
  40. ↑ Minxin Pei (20 березня 2012). The Loneliest Superpower. Foreign Policy. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 28 червня 2014. 
  41. ↑ Europe: the new superpower. CER. 18 лютого 2005. Процитовано 28 травня 2014. 
  42. ↑ а б John McCormick (14 листопада 2006). The European Superpower. Macmillan Education UK. ISBN 978-1-4039-9846-0. 
  43. ↑ Europe in the New Century: Visions of an Emerging Superpower. Lynne Rienner Publishers. 2001. ISBN 9781555878528. Процитовано 10 лютого 2012. Europe emerging superpower. 
  44. ↑ Trevor Williams (29 жовтня 2008). Danish Envoy: Economic Strength Makes EU a 'Rising Superpower'. Globalatlanta. Процитовано 19 липня 2014. 
  45. ↑ Robert Lane Greene (18 липня 2003). EU Constitution: A 'Superpower Europe' It Won't Be. Globalpolicy.org. Процитовано 10 лютого 2012. 
  46. ↑ Colin S. Gray, "Document No. 1: The Quadrennial Defense Review (QDR), 2006, and the Perils of the Twenty-First Century," Comparative Strategy, 25/2, (2006): p 143.
  47. ↑ Adrian Hyde-Price (23 жовтня 2004). The EU, Power and Coercion: From 'Civilian' to 'Civilising' Power (PDF). ARENA Centre for European Studies. Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2009. 
  48. ↑ Europe vs. America by Tony Judt. The New York Review of Books. 10 лютого 2005. Процитовано 10 лютого 2012. 
  49. ↑ Zbigniew Brzezinski, Strategic Vision: America and the Crisis of Global Power, (New York: Basic Books, 2012), p 22, 126.
  50. ↑ Dingman, Michael (9 січня 2011). India 2025: What kind of superpower?. The Economic Times. Bennett, Coleman & Co. Ltd. Процитовано 10 лютого 2012. 
  51. ↑ India will be the biggest superpower. Rediff. 2006. Процитовано 19 липня 2014. 
  52. ↑ Subramanian, Samanth (1 травня 2012). The Outlier:The inscrutable politics of Subramanian Swamy. The Caravan: A Journal of Politics & Culture. Процитовано 29 березня 2018. 
  53. ↑ Zakaria, Fareed (5 березня 2006). India Rising. Newsweek. Процитовано 2 серпня 2014. 
  54. ↑ New Growth Projections Predict the Rise of India, East Africa and Fall of Oil Economies. Harvard Kennedy School. 7 травня 2015. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 12 квітня 2016. 
  55. ↑ Zhong, Raymond (1 січня 2016). India Will Be Fastest-Growing Economy for Coming Decade, Harvard Researchers Predict. The Wall Street Journal. Процитовано 12 квітня 2016. 
  56. ↑ Silver, Laura; Huang, Christine; Clancy, Laura. Key facts as India surpasses China as the world’s most populous country. Pew Research Center (амер.). Процитовано 23 лютого 2024. 
  57. ↑ Anand, Saurav (16 грудня 2022). FICCI, McKinsey lays down roadmap to achieve ₹10 L per capita income by 2047. mint (англ.). Процитовано 26 травня 2023. 
  58. ↑ India's Century – Achieving sustainable, inclusive growth (PDF). www.india-century.com. FICCI; McKinsey & Company. December 2022. Процитовано 26 травня 2023. 
  59. ↑ Khanna, Parag (27 січня 2008). Waving Goodbye to Hegemony. The New York Times. Процитовано 10 лютого 2012. 
  60. ↑ Khanna, Parag (18 травня 2008). The Rise of Non-Americanism. New America Foundation. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 10 лютого 2012. 
  61. ↑ Pritchett, Lant (2009). A Review of Edward Luce's 'In Spite of the Gods: The Strange Rise of Modern India'. Journal of Economic Literature. 47 (3): 771—081. doi:10.1257/jel.47.3.771. 
  62. ↑ India to beat China again as fastest-growing economy in 2016: IMF. The Economic Times. Bennett, Coleman & Co. Ltd. 9 липня 2015. Процитовано 20 листопада 2015. 
  63. ↑ India loses place as world's fastest-growing economy. BBC News (брит.). 31 травня 2019. Процитовано 18 жовтня 2020. 
  64. ↑ Miller, Manjari Chatterjee (May–June 2013). India's Feeble Foreign Policy. Foreign Affairs. 92 (3): 14—18. Процитовано 27 червня 2013. 
  65. ↑ A Superpower Is Reborn. The New York Times. Процитовано 19 листопада 2015. 
  66. ↑ Стівен Роузфільд (February 2005). Russia in the 21st Century. УПК Press. ISBN 978-0-521-54529-7. 
  67. ↑ Stephen Kinzer (11 травня 2014). Russia acts like any other superpower. Boston Globe. Процитовано 7 липня 2014. 
  68. ↑ Matthew Fleischer (12 березня 2014). How curbing climate change can prevent Russia from becoming a superpower. Los Angeles Times. Процитовано 7 липня 2014. 
  69. ↑ Fred Weir (3 листопада 2011). Despite huge cash bonuses to mothers, Russia's population is shrinking. GlobalPost. Процитовано 8 липня 2014. 
  70. ↑ Niall Ferguson (12 грудня 2011). In Decline, Putin's Russia Is On Its Way to Global Irrelevance. Newsweek. Процитовано 2 серпня 2014. 
  71. ↑ Mark Adomanis (11 травня 2013). Russia's Population Isn't Shrinking (It's Growing Very, Very Slowly). Forbes. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 8 липня 2014. 
  72. ↑ Населення Росії стрімко скорочується, і буде ще гірше – The Economist. www-pravda-com-ua.cdn.ampproject.org. Процитовано 16 березня 2024. 
  73. ↑ Paul Krugman (28 лютого 2022). Russia Is a Potemkin Superpower. New York Times. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 1 березня 2022. 
  74. ↑ Population by Country (2024) - Worldometer. www.worldometers.info (англ.). Процитовано 18 березня 2024. 
  75. ↑ Population and population change statistics. ec.europa.eu (англ.). Процитовано 18 березня 2024. 
  76. ↑ а б World Economic Outlook Database, April 2021. IMF (англ.). Процитовано 23 липня 2021. 
  77. ↑ Trends in world military expenditure-2022 (PDF). SIPRI. April 2023. 
  78. ↑ Human Development Report 2019 – Technical notes (PDF). hdr.undp.org. United Nations Development Programme. с. 2—4. Процитовано 15 грудня 2020. 
  79. ↑ European defence spending hit new high in 2019. eda.europa.eu (англ.). Процитовано 16 травня 2021. 
  80. ↑ How Japan became a pop culture superpower. The Spectator. 31 січня 2015. 
  81. ↑ Nagata, Kazuaki (7 вересня 2010). 'Anime' makes Japan superpower — через Japan Times Online. 
  82. ↑ Tamaki, Taku (26 квітня 2017). Japan has turned its culture into a powerful political tool. The Conversation (англ.). 
  83. ↑ 'Pure Invention': How Japan's pop culture became the 'lingua franca' of the internet. The Japan Times. 18 липня 2020. 
  84. ↑ How Japan's global image morphed from military empire to eccentric pop-culture superpower. Quartz. 27 травня 2020. 
  85. ↑ Top 10 Countries for Technological Expertise, Ranked by Perception. U.S. News & World Report. 18 травня 2021. 
  86. ↑ Japan, the World's Leading "Robot Nation". The University of Tokyo. 

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Потенційні_наддержави&oldid=43888370