Потоки (Немирівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Потоки
Країна Україна Україна
Область Вінницька
Район/міськрада Немирівський
Рада/громада Ковалівська сільська рада
Код КОАТУУ 0523084003
Основні дані
Населення 461
Площа 1,302 км²
Густота населення 200,46 осіб/км²
Поштовий індекс 22832
Телефонний код +380 4331
Географічні дані
Географічні координати 49°03′50″ пн. ш. 28°59′53″ сх. д. / 49.06389° пн. ш. 28.99806° сх. д. / 49.06389; 28.99806Координати: 49°03′50″ пн. ш. 28°59′53″ сх. д. / 49.06389° пн. ш. 28.99806° сх. д. / 49.06389; 28.99806
Середня висота
над рівнем моря
264 м[1]
Водойми Лопень
Найближча залізнична станція Немирів
Відстань до
залізничної станції
14 км
Місцева влада
Адреса ради 22833, Вінницька обл., Немирівський р-н, с. Ковалівка, вул. Центральна, 2; тел. 3-34-42[2]
Сільський голова Верховод Віктор Васильович[2]
Карта
Потоки. Карта розташування: Україна
Потоки
Потоки
Потоки. Карта розташування: Вінницька область
Потоки
Потоки
Мапа

По́токи — село в Україні, у Немирівському районі Вінницької області. Орган місцевого самоврядування — Ковалівська сільська рада. Населення становить 461 особу.

Назва[ред. | ред. код]

Сучасна назва найімовірніше пішла від засновників та перших власників поселення — Потоцьких.[3]

Історія[ред. | ред. код]

У XVI—XVIII століттях село Потоки було у складі Брацлавського воєводства спочатку Великого князівства Литовського, а згодом — Корони Польської у Речі Посполитій. Брацлавське воєводство ліквідоване 1793 року під час другого поділу Речі Посполитої, а його територія разом з селом Потоки увійшла до складу Брацлавського намісництва Російської імперії, а від 1796 року — у складі Брацлавського повіту Подільської губернії Російської імперії.

У ХІХ столітті маєток перейшов у власність княгині Кароліні Петрівні Вітгенштейн, а від 1862 року й до початку ХХ століття маєток перебував у власності графа Станіслава Грохольського, що постійно мешкав у селі П'ятничани Вінницького повіту (тепер частина міста Вінниця).

У XVIII столітті в Потоці встановлена невеличка дерев'яна церква[4], що була перевезена 1753 року з села Штиловки (тепер частина міста Немирів).[5] 1855 року був складений проект будівництва нової церкви, кам'яної, але через нестачу необхідних коштів не був виконаний. 1859 року був складений проект реконструкції дзвіниці, але й цей проект також залишився на папері. 1896 року завдяки старанням та коштом парафіян був споруджений новий дерев'яний Свято-Дмитріївський храм, вартістю 6 600 рублів. Іконостас був перенесений зі старої церкви. На той час в храмі були копії Іверської ікони Пресвятої Богородиці та ікони Святого Пантелеймона, що були намальовані 1899 року у монастирі святого Пантелеймона на горі Афон. Замовленням цих ікон займався чернець монастиря святого Пантелеймона Фока — колишній мешканець села Потоки Федір Кривоніс. Приміщення для пароха церкви збудоване 1896 року. 1895 року Дмитром Левинським при церкві відкрита церковно-парафіяльна школа. На початку ХХ століття товариство народної тверезості відкрило в Потоці будівлі чайної та читальні, де узимку влаштовувалися релігійно-етичні читання.[6][7]

Від 1920-х років село Потоки у складі Брацлавського району Тульчинської округи Подільської губернії, у 1932-1963 роках — у складі Брацлавського району новоутвореної Вінницької області, від 1964 року — у складі Немирівського району Вінницької області.

Нині в селі працює фермерське господарство «Пролісок», що спеціалізується на вирощуванні зернових культур (крім рису), бобових культур та насіння олійних культур. Також тут діють релігійна громада Великомученика Димитрія Солунського УПЦ МП та Потоцька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Погода в селі Потоки
  2. а б Ковалівська сільська рада
  3. Приходы и церкви Подольской епархии... — С. 203.
  4. Гульдман... — С. 245.
  5. Źródła do dziejów rozgraniczenia diecezji łacińskich... — S. 24.
  6. Приходы и церкви Подольской епархии... — С. 203-204.
  7. Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. — 1996. — т. 4. — С. 76.

Джерела[ред. | ред. код]