Потуторів
| село Потуторів | |
|---|---|
_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE_%D0%9F%D0%BE%D1%82%D1%83%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2.jpg) | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Кременецький район |
| Тер. громада | Шумська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA61020150320069223 
|
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1440[1][уточнити] |
| Колишня назва | Потуторове[2] |
| Населення | 445 осіб (2016 рік) |
| Територія | 2,22 км²[1] |
| Густота населення | 209,46 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47142 |
| Телефонний код | +380 3558 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°4′3″ пн. ш. 26°8′41″ сх. д. / 50.06750° пн. ш. 26.14472° сх. д. |
| Водойми | річка Кума (притока Вілії) |
| Відстань до районного центру |
38 км[3] |
| Найближча залізнична станція | Лепесівка |
| Відстань до залізничної станції |
20 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47100, Тернопільська область, Кременецький район, місто Шумськ, вулиця Українська, 59 |
| Карта | |
  Потуторів | |
 Потуторів | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Поту́торів — село в Україні, у Шумській міській громаді Кременецького району Тернопільської області. До 2020 року входило до складу Шумського району Тернопільської області та було центром Потуторівської сільської ради. За даними на 2016 рік, населення села становило 445 жителів.
Розташоване на лівому березі річки Кума (права притока Вілії, басейн Горині, сточище Прип'яті), за 7 км від Шумська, 20 км від найближчої залізничної станції Лепесівка та 38 км від Кременця[1][3]. Територія — 2,22 км²[1].
Станом на 1893 рік відстані від села Потуторів становили: до Житомира — 240 верст, до Кременця — 30 верст, до найближчої залізничної станції Рудня-Почаївська — 52 версти, до найближчої поштової станції в Ямполі — 10 верст. Найближчими парафіяльними селами були Биківці — 3 версти, Вовківці — 3 версти, Бриків — 3 версти[4].
У селі є вулиці: Вишнева, Горобівка, Дружби, Квіткова, Космонавтів, Лугова, М. Остап'юк, Миру, Молодіжна, Тиха, Хмелівка, Ювілейна[5].
За однією з версій, назва села походить від словосполучення «по ту сторону», бо колись село ділилося на дві частини. Як стверджується, волиняни в період російської окупації у 18 столітті перейменували село з чужої їм назви Потуторов на зрозумілу Полуторів (від Полутор). Також висувалася версія про походження назви від прізвища Полутор[1].
За іншою версією, твірною основою ойконіма Потуторів є відкомпозитне ім'я *Потутор чи *Потудор, що могло утворитися шляхом усічення фіналі препозитивного компонента По[и]- композитного імені *По[и]тудор або *По[и]тутор. Первісне значення «*Потуторів (двір чи ін.)»[6].
У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2015 році село Потуторів увійшло до Шумської міської громади, яка у 2020 році увійшла до складу Кременецького району Тернопільської області. У 2021 році в межах Шумської міської громади було створено Потуторівський старостинський округ із центром у селі Потуторів.
- Після 2-го та 3-го поділів Речі Посполитої 1793 і 1795 років Волинь було включено до складу Російської імперії. Станом на кінець 19 — початок 20 століття село Потуторів входило до Дедеркальської волості (Великодедеркальської) Кременецького повіту Волинської губернії[3][7].
- У листопаді 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, Волинь увійшла до складу Української Народної Республіки[8].
- З 1921 року Західна Волинь відійшла до складу Польщі й Дедеркальська волость продовжила існування як гміна Дедеркали Кременецького повіту Волинського воєводства Польської Республіки[9].
- 1939 року Кременецький повіт включено до Тернопільської області СРСР. У 1940 році повіт було ліквідовано й Потуторів увійшов до складу Катербурзького району Тернопільської області, згодом перейменованого на Великодедеркальський. У 1962 році село Потуторів відійшло до Шумського району. Підпорядковувалося Биковецькій сільській раді[10][11].
- У липні 2015 року село Потуторів увійшло до складу Шумської міської громади, територію якої було затверджено 12 червня 2020 року відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області»[12]. 17 липня 2020 року, у результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Шумського району, село увійшло до складу Кременецького району[13].
Перша письмова згадка про Потуторів — 1440 рік[1][уточнити]; згодом згадане у 1513 році, коли король Сигізмунд I (Жигимонт) закріпив село у власності Богуша Боговитиновича, підскарбія литовського[ком. 1]. Згодом Потуторів належав до частки Павла Боговитиновича, молодшого з синів Боговитина Петровича[16].
За поборовим реєстром Волинського воєводства 1583 року, податок з маєтку Потуторів за 10 димів і 2 городників сплачував Станислав Лащ[1][3][17], другий чоловік вдови Павла Боговитиновича, Зофії Конарської[18]. За поділом спадщини Боговитина Петровича в Кременецькому повіті, здійсненим 1585 року, Потуторів був закріплений за синами Павла Боговитиновича — Яном і Василем (Вацлавом) Павловичами[19].
У 1596 році Потуторів згаданий серед маєтків, на яких Вацлав Павлович Боговитин записав 40 тисяч злотих за позикою від своєї дружини Зофії Михайлівни з князів Чорторийських[20][21]. Після смерті Вацлава Павловича та згодом його вдови, князівни Чорторийської, належні їй права на залишені чоловіком маєтки перейшли до її брата Юрія, який 1605 року відступив їх овруцькому старості Михайлу Вишневецькому та його дружині Раїні Могилянці[22][23]. У 1616 році племінник Вацлава Павловича, Ян Янович, судився з Раїною Могилянкою та іншими особами щодо 30 тисяч злотих боргу, записаного 1596 року на Потуторові та інших маєтках[24].
У 1719 році маєтності, що перейшли до дому Радолинських від Стефана Лаща, до складу яких входив Потуторів, були передані в заставу Феліксові Корвин-Кохановському, буському підчашому, на суму 22 тисячі злотих польських[25]. У 1720 році посесором Потуторова був Феліціян Кухарський[26]. Серед власників Потуторова був Ян Станіслав Загурський[pl], підстолій і більший войський кременецький (1718—1732), стольник волинський (1732—1733)[27].
1792 року Катерина з Радолинських, вдова Миколая Ліберацького, разом із сестрою Маріанною, вдовою Пауліна Ґонсьоровського, як співспадкоємиці маєтностей Стефана Лаща в Потуторові та інших селах, уклали угоду з Якубом Годлевським, іновлодзьким ловчим, та його дружиною Анною Радолинською, також співспадкоємицею Лаща[28], за якою передали своє право на одну четверту частину спадкових прав на ці маєтності на користь Годлевського[25].
У 1799 році у селі було побудовано кам'яну церкву, освячену на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Будівництво було почато на кошти поміщиків Юзефа Загурського[pl] і Фелікса Стадовського[ком. 2], а завершене на кошти парафіян[30].
У 1825 році Потуторів перебував у спадковій власності Маріанни Домбровської (уродженої Спендовської), яка разом із чоловіком Федором Домбровським уклала угоду про взаємне довічне користування майном та у 1827 році продала Потуторів і Вовківці Прушинським. Після її смерті виник судовий спір щодо права Федора Домбровського на довічне володіння цими маєтностями, який у 1853 році було вирішено Правлячим Сенатом на користь спадкоємця за материнською лінією Маріанни Домбровської — Теофіла Лепковського[31].
Пізніше у 19 столітті власниками села були маршалок шляхти кременецького повіту Ян Чосновський, одружений з Марією з Єловицьких[32], та згодом їхній син Кароль Чосновський, одружений з Христиною Ярошинською[33]. Станом на 1893 рік власником села був Франц Чосновський[30]. Наприкінці 19 століття у селі було 98 дворів, 661 житель[1][3][34]. За переписом 1911 року до великої земельної власности в селі належало 311 десятин[1][3].
У селі діяли філії «Просвіти» та інших товариств[1]. У 1931 році Потуторів нараховував 857 жителів[1]. Останнім власником маєтку до 1939 року був Євстахій Ян Колонна-Чосновський герба Колюмна (Рох, Пєржхала) та його дружина Клементина[35][36].
Від початку липня 1941 року до 2 березня 1944 року село було під нацистською окупацією[1]. За оціночними даними дослідження польських авторів Владислава та Єви Семашків, у березні 1943 року в Потуторові загинуло щонайменше 20 людей з-поміж місцевого польського населення, відповідальність за що автори покладають на збройні формування українських націоналістів[37].
У жовтні 1944 року сталася велика пожежа, під час якої згоріла половина будівель села[1]. У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь понад 40 осіб. За радянської влади репресовано 27 родин. Із мобілізованих на фронти Другої світової війни загинуло 32 чоловіки, 20 пропало безвісти[1].
За матеріалами «Літопису УПА», у 1945—1948 роках у селі Потуторів фіксуються арешти місцевих жителів, обшуки господарств і допити з боку радянських органів[38][39]. У лютому 1945 року після виявлення друкарської машинки у селі було заарештовано 7 осіб; двох із них було убито, 5 забрали на Сибір (одного згодом звільнено)[40]. У травні 1947 року співробітники районного відділу МГБ заарештували двох мешканців села за нездачу позики[41], у березні 1948 року — заарештували двох жінок, які втекли з Сибіру[42].
У лютому 1948 року радянські органи двічі намагалися примусово залучити селян до вивезення колод з Віленського лісу на станцію до Кременця, однак безрезультатно[43]. У вересні того ж року в селі вилучали антиколгоспні листівки[44]. У грудні 1948 року під час обшуку в одному з господарств співробітники МГБ виявили криївку, де перебував поранений підпільник ОУН «Славко» (Савать Ільчук Теодосійович); коли почали розкопувати криївку, він знищив літературу та інші речі, що були при ньому, та застрелився[45].
У 1949 році у селі примусово організовано колгосп[1]. У 1956 році реконструйовано місцеву церкву[46]. У 1979 році споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у Другій світовій війні[46][ком. 3].
Церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці збудована 1799 року поміщиками Юзефом Загурським[pl] і Феліксом Стадовським[ком. 2]; завершена коштом парафіян. Кам'яна, з такою ж кам'яною дзвіницею[30]. У 1891 році, з нагоди інциденту в Оцу, селяни Потуторова придбали для місцевої церкви дзвін вагою 26 пудів 5 фунтів вартістю 470 рублів[47].
Церкву реконструйовано у 1956 році[46].
Копії метричних книг зберігалися з 1805 року. Земельний наділ церкви станом на 1893 рік складав садибну, городню, орну, сінокісну та цвинтарну землю загальною площею 40 десятин 1357 сажнів. До приходу Потуторова з 1887 року була приписана церква села Садки, що розташовувалося за 3 версти[30].
У лютому 2019 року парафія вийшла з Тернопільсько-Кременецької єпархії Української православної церкви Московського патріархату і приєдналася до Тернопільської єпархії Православної церкви України[48].
- За даними на 1885 рік у Потуторові були 521 житель та 58 дворів[49].
- За даними на 1893 рік у Потуторові було щонайменше 566 жителів та 64 двори[30].
- За переписом 1897 року в Потуторові було 653 жителі[50].
- Наприкінці 19 століття в Потуторові були 661 житель та 98 дворів[1][3][34].
- За даними на 1931 рік у Потуторові було 857 жителів[1].
- За переписом 1989 року постійне населення Потуторова становило 525 жителів. Наявне населення становило 510 жителів[51].
- За переписом 2001 року постійне населення Потуторова становило 513 жителів. Наявне населення становило 508 жителів[52][53].
- За даними на 2007 рік у Потуторові було 505 жителів[54].
- За даними на 2014 рік у Потуторові було 465 жителів та 130 дворів[1].
| Рік | 1885 | 1893 | 1897 | 19 ст. | 1931 | 1989 | 2001 | 2007 | 2014 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Жителів | 521 | 566 | 653 | 661 | 857 | 525 | 513 | 505 | 465 |
| Дворів | 58 | 64 | — | 98 | — | — | — | — | 130 |
- За переписом 1897 року в Потуторові серед 653 жителів було 309 чоловіків (47,32 %) та 344 жінки (52,68 %)[50].
- За переписом 1989 року в Потуторові серед 525 жителів постійного населення було 228 чоловіків (43,43 %) та 297 жінок (56,57 %). Серед 510 жителів наявного населення були 221 чоловік (43,33 %) та 289 жінок (56,67 %)[51].
- За переписом 2001 року в Потуторові серед 513 жителів постійного населення 512 людей (99,81 %) вказали рідною мовою українську, 1 людина (0,19 %) — російську[52][55].
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 512 | 99,81 % |
| російська | 1 | 0,19 % |
| Усього | 513 | 100 % |
- За даними на 1893 рік у Потуторові налічувалося 543 православних (95,94 %), 14 католиків (2,47 %) та 9 євреїв (1,59 %)[30].
- За переписом 1897 року в Потуторові серед 653 жителів було 622 православних (95,25 %)[50].
У селі є кам'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1799), 3 муровані фігури[1].
Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1979)[46][ком. 3].
Станом на 2014 рік працювали ЗОШ 1 ступеня, клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, 2 торгових заклади. Земельні паї селян орендували фермерське господарство «Любава» і ПАП «Колос»[1].
До збірки «Пісні, хрестини та весілля» з етнографічними матеріалами, зібраними Василем Кравченком упродовж 1889—1904 років, увійшла пісня, записана в Потуторові[56]:
Я на ринку була —
Мед—горілку пила,
Я росади накупила,
Ввесь город свій засадила.
с. Потуторів, Кременецького пов.
-
Знак при в'їзді в село -
Сільська вулиця -
Пам'ятний хрест -
Автобусна зупинка -
Став біля села
- Володимир Остап'юк (нар. 1949) — господарник, літератор[1].
- Василь Скрип'юк (1928—2005) — самодіяльний режисер, актор, заслужений працівник культури УРСР (1980)[1].
У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали понад 40 осіб, серед них[1]:
- Феодосій Безклуб'юк (1918—1945)
- Юхим Волощук (нар. 1924)
- Іван Киричук (нар. 1926)
- Володимир Кравець (нар. 1926)
- Володимир Лісовий (нар. 1926)
- Домна Миколайчук (нар. 1924)
- Стах Остап'юк (нар. 1926)
- Микита Поліщук (1903—1944)
- Василь Савчук (1910—1944)
- Дем'ян Самосюк (1910—1944),
- Іван Серветник (нар. 1926)
- Антін Хамула (нар. 1916)
- Микита (нар. 1924) та Ольга (нар. 1928) Чевелюки
- Василь Чуйко (нар. 1924)
- Данило Шаповал (нар. 1915—1944)
- Володимир Шевчук (нар. 1930)
- Галина Янюк (нар. 1924)
- Ожоганич Юрій Іванович (1972—2022) — старший офіцер, командир протитанкового артилерійського взводу. Родом з села Валява Черкаської області; проживав у Волновасі Донецької області, у 2014 році переїхав з родиною у село Потуторів. Загинув 21 листопада 2022 року в cелі Васинівка Оріхівського району Запорізької області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[57].
- Ясько Олександр Володимирович (1985—2025) — солдат, розвідник 2-го відділення корегування артилерійського вогню взводу корегування артилерійського вогню батареї управління артилерійської розвідки військової частини А5003. Народився в селі Потуторів, жив у Тернополі та селі Соборне. Загинув 15 липня 2025 року в районі села Садки Сумського району Сумської області[58].
- Богуш Боговитинович — станом на 1513 рік[ком. 1]
- Боговитин Петрович[16]
- Павло Боговитинович[16]
- Ян і Василь (Вацлав) Павловичі — станом на 1585 рік[19]
- Лащі:
- Софія Чорторийська — станом на 1596—1603 роки (орієнтовно)[20][21]
- Юрій Чорторийський — станом на 1604—1605 роки (орієнтовно)[22][23]
- Михайло Вишневецький та його дружина Раїна Могилянка — станом на 1605—1616 роки (орієнтовно)[22][23]
- Радолинські:
- Андрій, Юзеф, Максиміліан, Вавжинець, Андрій і Франциск Радолинські (заставодавці); Фелікс Корвин-Кохановський (заставодержатель) — станом на 1719 рік[25]
- Катерина з Радолинських, вдова Миколая Ліберацького — станом на 1792 рік[25][28]
- Маріанна з Радолинських, вдова Пауліна Ґонсьоровського — станом на 1792 рік[25][28]
- Якуб Годлевський та його дружина Анна з Радолинських — станом на 1792 рік[25][28]
- Феліціян Кухарський (посесор) — станом на 1720 рік[26]
- Загурські:
- Ян Станіслав Загурський[pl][27]
- Юзеф Загурський[pl] — станом на 1799 рік (орієнтовно)[30]
- Фелікс Стадовський[ком. 2] — станом на 1799 рік (орієнтовно)[30]
- Маріанна Домбровська (уроджена Спендовська), дружина Федора Домбровського — станом на 1825—1827 роки[31]
- Прушинські — станом на 1827 рік[31]
- Чосновські:
- ↑ а б У 1513 році король польський Сигізмунд I надав Богушеві Боговитиновичу герба Корчак, підскарбієві литовському, за різні посольські функції та інші заслуги перед державою, обширні маєтності в Литві й на Волині, у Кременецькому повіті. На Волині йому були виділені: село Пігаси (нині Рохманів), містечко Шумбар, села Кутно, Залужжя, Олибіси, Кордишів, Новостав, Горбівці, Жолобки, Волока, Биківці, Потуторів, Валів, Бриків, Баймаки та ще кілька інших[14][15].
- ↑ а б в Ймовірно, Фелікс Спендовський[29].
- ↑ а б За іншими даними — 1968 року[1].
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Тернопільщина. Історія міст і сіл, том 3, 2014, с. 583.
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 559.
- ↑ а б в г д е ж и Цинкаловський, 1984, с. 265.
- ↑ Теодорович, 1893, с. 334—335.
- ↑ Довідник поштових адрес. Укрпошта. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Волянюк, Інна. Ойконімія Шумщини крізь призму століть // Наукові записки. — Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2012. — С. 140. — (Серія: Мовознавство).
- Волянюк, Інна. Ойконіми Північної Тернопільщини зі слов'янськими іменами в основах // Вісник Львівського університету. — 2009. — Вип. 46. — Ч. ІІ. — С. 166. — (Серія філол.).
- ↑ Теодорович, 1893, с. 334.
- ↑ (III) Універсал Української Центральної Ради. static.rada.gov.ua. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Podział gmin wiejskich województwa wołyńskiego na gromady : [пол.] // Wołyński Dziennik Wojewódzki. — Łuck, 1936. — № 1 (4 stycznia). — С. 42.
- ↑ Биківці // Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 602. — 15 000 прим.
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 січня 1972 року) / В. I. Кирненко (відп. ред.), Д. О. Шелягін (упорядник). — К. : Вид-во політ. літ-ри України, 1973. — С. 428.
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області».
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Stecki, Tadeusz Jerzy. Dederkały Wielkie i Małe // Wołyń pod względem statystycznym, historycznym i archeologicznym : [пол.]. — Lwów, 1871. — С. 55. — (Serya 2-ga).
- ↑ Potuturów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 877. (пол.)
- Rachmanów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 351. (пол.)
- ↑ а б в Собчук, В. Д. (2002). Знать Південної Волині на схилі середніх віків: історико-генеалогічне та історико-географічне дослідження (PDF) (Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук). Національна академія наук України, Інститут європейських досліджень. с. 153—154.
- ↑ а б Jabłonowski, Aleksander. Ziemie ruskie. Wołyń i Podole : [пол.]. — Warszawa, 1889. — С. 140.
- ↑ Собчук, В. Д. Від коріння до крони : Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV — першої половини XVII ст.. — Кременець : Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. — С. 252—253. — ISBN 978-617-515-132-7.
- ↑ а б Собчук, 2014, с. 253.
- ↑ а б Собчук, 2014, с. 256.
- ↑ а б Stecki, 1871, с. 57.
- ↑ а б в Собчук, 2014, с. 256—257.
- ↑ а б в Stecki, 1871, с. 59.
- ↑ Собчук, 2014, с. 257.
- ↑ а б в г д е ж Grodzkie i ziemskie > Kalisz > Inskrypcje > XVII/XVIII wiek (пол.). Teki Dworzaczka. Materiały historyczno-genealogiczne do dziejów szlachty wielkopolskiej XV-XX wieku. 2004. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ а б Boniecki, Adam. Kucharscy // Herbarz polski. Część I. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Tom XIII : [пол.]. — Warszawa, 1909. — С. 84.
- ↑ а б Urzędnicy dawnej rzeczypospolitej XIV–XVIII wieku: spisy. – T. 3: Ziemie ruskie. – Zeszyt 5: Urzędnicy Wołyńscy XV–XVIII wieku: spisy : [пол.] / Opracowal Marian Wolski. — Kόrnik : Polska akademia nauk. Biblioteka Kόrnika; Instytut historii, 2007. — С. 185.
- ↑ а б в г д Laborscy - Lisieccy (пол.). Teki Dworzaczka. Materiały historyczno-genealogiczne do dziejów szlachty wielkopolskiej XV-XX wieku. 2004. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Żychliński, Teodor. Złota księga szlachty polskiéj : [пол.]. — Poznań, 1897. — Вип. XIX. — С. 112.
- ↑ а б в г д е ж и к Теодорович, 1893, с. 335.
- ↑ а б в Сборникъ рѣшеній Правительствующаго Сената : [рос.]. — Санктпетербургъ, 1864. — Т. 1. — С. 564—567.
- ↑ а б Żychliński, Teodor. Złota księga szlachty polskiéj : [пол.]. — Poznań, 1884. — Вип. VI. — С. 116.
- ↑ а б Dunin Borkowski, Jerzy Sewer. Rocznik szlachty polskiej : [пол.]. — Lwów : Nakładem księgarni K. Łukaszewicza, 1881. — Т. 1. — С. 457.
- ↑ а б Potuturów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 502. (пол.)
- ↑ а б Pototurów vel Potutorów na Wołyniu – wieś Collona-Czosnowskich (пол.). Archiwum Kresowe. 20 лютого 2022. Процитовано 29 січня 2026.
- Pototurów–Potutorów (пол.). zamki, pałace, dworki. 4 червня 2022. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ а б Majątki ziemskie województwa wołyńskiego. Maciej Rokicki Zabużanie (пол.). Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Siemaszko, W. Wieś Potutorów // Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939-1945 : [пол.] / W. Siemaszko, E. Siemaszko. — Wyd. III. — Warszawa : Wydawnictwo von borowiecky, 2008. — Т. 1. — С. 422.
- ↑ Тернопільщина. «Вісті з Терену» та «Вістки з Тернопільщини». 1943—1950. Книга перша / Редактори Ігор Гомзяк і Микола Посівнич. — Торонто — Львів : Видавництво «Літопис УПА», 2010. — С. 242, 433, 635. — (Літопис УПА. Том 49). — ISBN 978-966-2105-17-9.
- ↑ Тернопільщина. «Вісті з Терену» та «Вістки з Тернопільщини». 1943—1950. Книга 2 / Редактор Ігор Гомзяк. — Торонто — Львів : Видавництво «Літопис УПА», 2010. — С. 234, 295, 346, 783, 803, 914, 921. — (Літопис УПА. Том 50). — ISBN 978-966-2105-23-0.
- ↑ Літопис УПА, Том 49, 2010, с. 242.
- ↑ Літопис УПА, Том 49, 2010, с. 433.
- ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 295.
- ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 234.
- ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 783.
- ↑ Літопис УПА, Том 50, 2010, с. 921.
- ↑ а б в г Потуторів Тернопільська область. YouTube. Микола Демянюк Ксенія. 29 липня 2024. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Высочайшая благодарность : [рос.] // Церковныя вѣдомости, при Святѣйшемъ Правительствующемъ Сѵнодѣ. — 1892. — № 27 (4 июля). — С. 275.
- ↑ Ще дві релігійні на Тернопільщині перейшли до ПЦУ. Погляд. 19 лютого 2019. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 221. (рос. дореф.)
- ↑ а б в Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 26. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б Таблиця: 19A0501_061_061. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (1,2,3,4) (1989(12.01)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ а б Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України. Український центр суспільних даних. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Таблиця: 19A0501_07_061. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Тернопільський енциклопедичний словник, том 3, 2008, с. 126.
- ↑ Таблиця: 19A050501_02_061. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Пісні, хрестини та весілля / Зібрані Васильом Кравченком. — Житомір. — С. 55.
- ↑ Ожоганич Юрій Іванович. Шумська міська рада. 22 листопада 2022. Процитовано 29 січня 2026.
- Шумська громада попрощалася зі старшим офіцером Юрієм Ожоганичем. Шумська міська рада. 25 листопада 2022. Процитовано 29 січня 2026.
- ↑ Олександр Ясько. Тернопільська міська рада. 13 листопада 2025. Процитовано 29 січня 2026.
- Ясько Олександр Володимирович. Шумська міська рада. 16 липня 2025. Процитовано 29 січня 2026.
- Шумщина у скорботі. Шумська міська рада. 18 липня 2025. Процитовано 29 січня 2026.
- Potuturów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 877. (пол.)
- Potuturów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 502. (пол.)
- Теодоровичъ, Н. И. Потуторовъ // Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи : [рос.]. — Почаевъ : Типографія Почаевской Успенской Лавры, 1893. — Т. 3. — С. 334—335.
- Цинкаловський, Олександер. Потуторів // Стара Волинь і Волинське Полісся. — Вінніпег : Інститут Дослідів Волині; накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2. — С. 265.
- Бесараб, М., Романюк, О. Потуторів // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 126. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Бойко, В., Мельничук, Б., Фарина, І., Федечко, І. Потуторів // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 583. — ISBN 978-966-457-246-7.
- Pototurów vel Potutorów na Wołyniu – wieś Collona-Czosnowskich (пол.). Archiwum Kresowe. 20 лютого 2022.
- Відео
- Шумська громада: Шумщина недосліджена (Сураж, Ходаки, Боложівка, Биківці, Потуторів). YouTube. ІнСорс. 10 жовтня 2019.
- с. Потуторів (Тернопільщина) (На стежі прекрасного. Краса з висоти). YouTube. ІнСорс. 3 червня 2020.
- Потуторів Тернопільська область. YouTube. Микола Демянюк Ксенія. 29 липня 2024.