Почаїв

Почаїв
Герб Почаєва Прапор Почаєва
Почаївська лавра
Основні дані
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Кременецький район
Тер. громада	Почаївська міська громада
Засноване	—
Перша згадка	бл. 1450 року
Магдебурзьке право	1778 рік
Населення	▼ 7 633 (01.01.2022)
Площа	44 км²
Поштові індекси	47025
Телефонний код	+380-3546
Координати	50°0′23″ пн. ш. 25°30′37″ сх. д.
Назва мешканців	поча́ївець поча́ївка поча́ївці почаїв'я́нин почаїв'я́нка почаїв'я́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Кременець
До станції	20 км
До обл./респ. центру
- залізницею	75 км
- автошляхами	56 км
Міська влада
Адреса	47025, Тернопільська область, Кременецький район, м. Почаїв, пл. Тараса Шевченка, 16
Міський голова	Бойко Василь Сергійович
Почаїв у Вікісховищі Карта Почаїв

Поча́їв — місто в Кременецькому районі Тернопільської області. Відоме через Почаївську Лавру. Розташоване 20 км на південний захід від районного центру Кременця у північній частині Тернопільської області, на одній із височин низькогірного пасма Вороняків (частини Гологоро-Кременецького кряжу). Міській раді підпорядковане село Затишшя.

Населення становить 7735 осіб (2019). Відстань до Тернополя — 56 км.

Розташування

Місто Почаїв знаходиться за 5 км від лівого берега річки Іква, примикає до села Старий Почаїв. Знаходиться на перехресті автошляхів Р26 та Т 2013.

Походження назви

За першою версією граматичною формою топонім Почаїв — присвійний прикметник, похідний від дохристиянського імені Почай, за іншою — назва пішла від монастиря на річці Почайна, що тече в Києві, звідки в 1240 році при спаленні міста ханом Батиєм, монахи покинули монастир, втекли у ці місця і заснували тут новий монастир, зберігши стару назву.

Археологічні знахідки

На території Почаєва знайдено крем'яні знаряддя праці доби неоліту.

Історія

Литовсько-польський період

У 1442 році великий князь литовський Казимир IV Яґеллончик надав маєток Почаїв кременецькому війтові, а у 1451 — передав слузі Васькові Стрільцю. Згодом Почаїв належав панам Бережецьким, на початку 16 ст. — заможному українському шляхетному роду Гойських (Гостських).

У 1597 році вдова луцького земського судді Василя Гойського Ганна з Козинських заснувала у маєтку православний чоловічий Успенський монастир і виділила йому 10 волоків землі (бл. 200 га) та 6 сімей підданих, які по сусідству зі селом Почаїв (нині с. Старий Почаїв) започаткували нове поселення. Це монастирське село, відоме згодом під назвами Монастирська Юридика, Фундушова Юридика, Почаївська Юридика, Юридика, становить найдавнішу складову нинішнього міста Почаїв.

1602 року маєток Почаїв передали від Гойських польському шляхетському роду Фірлеїв, 1662 — Тарновським. У 2-й половині XVII століття Тарновські осадили під монастирем с. Новий Почаїв, в 2-й половині XVIII ст. — с. Березина.

Близько 1730 року при монастирі засновано Почаївську друкарню. 1778 року граф Ян Амор Тарновський виклопотав у короля Станіслава Августа Понятовського привілей на осадження в маєтку Почаїв містечка, яке отримало назву Новий Почаїв.

Почаїв на мапі Зигмунда Герстмана

Поділи Речі Посполитої

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) територія Почаєва відійшла до Російської імперії. Спочатку Новий Почаїв належав до Дубенського повіту, під час наступного адміністративно-територіального розмежування — Кременецького повіту Волинської губернії.

1802-го року Тарновські заставили це містечко і село Березина Почаївському монастиреві, 1842-го за указом імператора монастирське село Юридика і заставні поселення перейшли у відання палати державного майна, 1858 — остаточно приєднані до державних маєтків.

У 1-й половині XIX століття графи Ржищевські осадили по сусідству з Новим Почаєвом село Новий Тараж, або Рідкодуби (нині належить до Почаєва). У результаті селянської реформи 1861 містечко Новий Почаїв стало центром Почаївської волості. Наприкінці XIX століття до цієї адміністративно-територіальної одиниці належало 22 населені пункти, об'єднані в 15 сільських громад. Переважна більшість населення містечка Новий Почаїв та сіл Юридика, Березина і Новий Тараж займалася сільським господарством, частина — торгівлею, дехто працював у майстернях Почаївської лаври. Із навчальних закладів на початку XX століття в Новому Почаєві — двокласова церковнопарафіяльна школа та школа грамоти.

Перша світова

24 серпня 1915 року Новий Почаїв, який після початку Першої світової війни опинився в прифронтовій смузі, зайняли австро-угорські війська, влітку 1916 року — російська армія під час т. зв. Брусиловського прориву.

Українська революція

Сусідній Крем'янець впродовж 1917—1920 років 7 разів переходив з рук у руки, а Українській державній владі підпорядковувався від початку 1918 до червня 1919 року В лютому 1918 року Новий Почаїв зайняли німецькі війська, у червні 1919 року — більшовики, у серпні1919 року — поляки, яких 26 липня 1920 року знову витіснили більшовики, 8 вересня 1920 року — польські війська.

В складі Другої Речі Посполитої

На початку 1930-х роках містечко Новий Почаїв поділений на 2 населених пункти — містечко Почаїв, де майже 2/3 населення — євреї, і с. Новий Почаїв. Основне заняття — землеробство. У 1920–1939 роках містечко — центр Почаївської ґміни Кременецького повіту, утворена в межах дореволюційної волості.

Подальші роки

У вересні 1939 року територія Почаєва зайняла Червона Армія. На початку 1940 року містечко отримало статус селища міського типу і стало центром новоутвореного Почаївського району. Почала виходити районна газета «Почаївська правда». На основі майстерень, відібраних у Почаївської лаври, створений райпромкомбінат.

30 червня 1941 року Почаїв зайняли німецькі війська. За роки окупації гітлерівці знищили понад 2,5 тис. цивільних осіб. 20 березня 1944 року у населений пункт вступили війська 1-го Українського фронту.

1948 року в селах Новий Почаїв, Юридика і Новий Тараж створено колгоспи (ім. Хрущова, ім. Жданова та ім. Мічуріна), які 1950 року об'єднані в господарство ім. Жданова. У 1950-х роках ці села об'єднано в поселення під назвою Почаїв, за яким залишено статус селища міського типу. 1957 року став до ладу плодоовочевий консервно-сушильний завод.

Наприкінці 1962 року Почаїв втратив роль районного центру, але на розвитку поселення це мало позначилося. 1963 року тут відкрили ПТУ, 1964 року райпромкомбінат реорганізований у фабрику госппобуттоварів, 1966 року один із її цехів перетворили на взуттєву фабрику (1981 року реорганізовано у ВО «Іква»).

8 травня 1978 року селищу міського типу надали статус міста; міській раді підпорядкували села Старий Почаїв та Затишшя.

У 1990-х роках підприємства звузили або згорнули діяльність.

Період Відновлення Незалежності України

У 1992 році в селі Старий Почаїв утворили окрему сільраду.

У квітні 2016 року в місті відкрили поліційну станцію — третю в області. На відкриття завітала керівник Національної поліції Хатія Деканоїдзе.

Населення

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	97.12%
росіяни	1.98%
молдовани	0.24%
білоруси	0.22%
інші/не вказали	0.44%
Усього	100%

Мовний склад

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	7853	97.83%
російська	137	1.71%
румунська	17	0.21%
білоруська	9	0.11%
польська	2	0.02%
вірменська	2	0.02%
болгарська	1	0.01%
інші/не вказали	6	0.09%
Усього	8027	100%

Лавра

Монастир

Почаївська лавра у 2005 р.

14 листопада 1597 року в присутності свідків Ганна Гойська з роду Козинських підписала в Почаєві лист про заснування при цьому храмі чоловічого монастиря, у якому, зокрема, писала, що, маючи у своєму маєтку при селі Почаїв кам'яну церкву Успіння Божої Матері й дбаючи про те, «иж бы уставичная хвала Божия была», вона надумала тут «монастырь збудовати», де мало бути 8 ченців і 2 дяки православної віри, і надала «для выживеня их» 10 волок (бл. 200 га) поля й шість сімей підданих. Кожного, хто наважиться порушити волю засновниці й завдати її дітищу якоїсь кривди, пані суддина позивала «на страшный справедливый и нелицимирный суд пред маестат Божи ку декретови его святому». 1649 року поряд із Успенською церквою Федір і Єва Домашевські збудували ще один храм, який освятили в ім'я пресвятої Трійці.

У першій половині XVII століття монастир був помітним осередком релігійного й культурного життя Волині. 1618 року відомий письменник і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький опублікував тут свою працю «Зерцало богословіи». Літературною діяльністю займався також багатолітній ігумен монастиря, нині один із найбільше шанованих на Волині святих — Іов Желізо. Ченці навчали молодь грамоти. Як згадував потім один із шляхтичів, у дитинстві він ходив сюди до грека-бакаляра по науку.

1675 року Почаївський монастир витримав облогу турецько-татарського війська. Ця подія лягла в основу відомого переказу про порятунок обителі Божою Матір'ю, що з'явилася над нею з небесним воїнством і завернула стріли нападників на них самих.

Василіяни, Микола Василь Потоцький

У 1712 році монастир ввійшов у чин св. Василія Великого. Греко-католицький період історії обителі позначений інтенсивним будівництвом, у результаті якого на місці старих храмів з'явився новий — велетенський за розмірами монастирський комплекс, фундатором перебудови якого був магнат Микола Василь Потоцький. Василіяни активно займалися також видавничою діяльністю та освітою.

Лавра

Коли 1795 року в результаті третього поділу Речі Посполитої Почаїв потрапив до Російської імперії, деякий час монастир залишався за василіянами. Лише 1831 року, після польського повстання Тадеуша Костюшка (деякі монахи брали в ньому участь) царський уряд передав цю обитель Російській православній церкві.

При монастирі була друкарня — важливий осередок церковного та світського книгодрукування, важливий культурний осередок України (також русифікації після передачі РПЦ). Багато з видань Почаївської друкарні посіли визначне місце в історії українського друкарства. У тій друкарні надруковано 148 книжок церковнослов'янською та українською мовами, 32 польською і 7 латинською, разом 187 книжок. З переходом під адміністрацію російської православної ієрархії Почаївська Лавра у 1832 р. стала кафедрою Волинського православного архієрея РПЦ, який у 1833 році дістав титул архієпископа. Почаївська Лавра стала центром православ'я (РПЦ) на Волині. У XX столітті тут друкувався «Почаївський листок».

Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині XX століття.

На початку 1960-х років, після відвідин Микити Хрущова, лавра опинилася перед загрозою закриття. Влада відібрала поля, пасіку, сад і значну частину споруд (у тому числі навіть у межах лаврських мурів), розігнали майже всіх монахів.

Після розпаду СРСР ченцям повернули переважну більшість відібраних у них споруд і частину землі, світська влада перестала втручатися у внутрішнє життя обителі.

Соціальна сфера

Нині в Почаєві частково функціонують: ТОВ «Фабрика „Іква“» та ТОВ «Пластик».

Діють ЗОШ I—III ступенів, ДНЗ ВПУ-21, Почаївський будинок дитячої творчості та спорту, Почаївський дошкільний заклад, Почаївська музична школа, Почаївська Районна Комунальна Лікарня, Почаївський психоневрологічний будинок-інтернат, Почаївська психоневрологічна обласна лікарня, Почаївський історико-художній музей, Будинок культури, відділення Укрпошти, Нової Пошти, Приватбанку, Ощадбанку.

Логотип Центру надання соціальних послуг Почаївської міської ради

1 жовтня 2020 року створено Центр надання соціальних послуг Почаївської міської ради керівником якого призначено Гичку Юрія Сергійовича на підставі конкурсного відбору

Пам'ятки

У місті є Почаївська Свято-Успенська лавра, Почаївський Свято-Духівський монастир та Почаївська духовна семінарія, парафіяльна Свято-Миколаївська церква, парафіяльна церква Марії Магдалини, парафіяльна Свято-Андріївська церква ПЦУ.

Пам'ятник Т. Шевченку

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташований в міському парку, навпроти Лаври. Встановлений 1996 році (скульптор М. Невеселий). Скульптура – тонований бетон, постамент – бетон, граніт. Скульптура заввишки 3 м, постамент – 1,7 м.

Некрополі

На міському цвинтарі поховані 162 вояка Червоної Армії, які загинули під час відвоювання містечка у німців під час Другої світової війни. На цвинтарі є 5 братських могил, у яких поховано радянських солдатів. На одній з братських могил встановлений пам'ятник у формі обеліска.

Є могила командира 1-го кавполку бригади Г. І. Котовського і М. П. Ульріха (1897—1920). М. П. Ульріх був смертельно поранений. З військовими почестями його поховано у Почаєві. На могилі встановлено пам'ятник у вигляді стели з мармуровою таблицею, на якій зображення лаврової гілки та напис.

Відомі люди

Народилися

• художники Світлана Бутковська, Іполит Лазарчук, Іван Хворостецький, Олекса Шатківський.
• Ґерус-Тарнавецька Іраїда-Ірена Сергіївна — український мовознавець, доктор славістики.
• Свідерський Микола Миколайович (1920—1987) — громадський і театральний діяч, актор, хореограф, драматург, педагог, радіожурналіст в Австралії.
• Свідерський Микола Олексійович — член Української Центральної Ради, війт Почаєва у 1930-х роках.
• Василь Лящук — поет.
• Карел Ірена (справжнє — Кицюк Ірина Аполінаріївна; нар. 1943) — польська кіноактриса.
• Микола Ішин (1925—2013) — інженер-раціоналізатор, фахівець з технології обробки деревини.
• Сусанна Яра (нар. 1984) — польська співачка, композиторка, аранжувальниця, авторка та виконавиця пісень (словацькою, польською та українською мовами), вокалістка популярного словацького гурту Hrdza.
• Іов (Тивонюк) (1938—2020) — Митрополит РПЦ, з 2011 року перебував на спокої, останні роки свого життя провів у Москві. Упокоївся від ускладнень, викликаних коронавірусною інфекцією. Похований в місті Почаєві на лаврському чернечому цвинтарі.
• Віктор (Олійник) (нар. 1940) — Митрополит РПЦ, з 2018 року перебуває на спокої та проживає в місті Твері РФ.
• Варсонофій (Руднік) (нар. 1984) — єпископ Ужгородський і Закарпатський Православної Церкви України.
• Михаїл (Карнаух) (нар. 1991) — ієромонах Михайлівського Золотоверхого монастиря Православної Церкви України.

Працювали

• художники Антін Грушецький, Лука Долинський, Андроник Лазарчук, Олександр Якимчук, Юзеф та Адам Ґочемські;
• Євген Сверстюк — український письменник, мислитель, філософ, гоголезнавець, громадський діяч; учителем української мови 1952 року;
• російський архітектор О. Щусєв.

Перебували

• Тарас Шевченко — 1846 рік, за дорученням Київської археографічної комісії. Проживав більше тижня в архієрейському будинку.
• Мстислав — Патріарх УАПЦ, вів переговори з митрополитом Української автономної церкви Олексієм (Громадським) про об'єднання двох церков.
• Патріарх Кирил (Гундяєв) — 2009 рік, перебував з першим та поки що останнім своїм візитом у сані Патріарха Московського, намісника РПЦ.

Померли

• Іраклій (Северицький) — православний єпископ Волинський та Острозький

Великі панорами міста

Велика панорама Почаївської лаври

Велика панорама споруд Почаївської лаври

Велика панорама території Почаївської лаври

Світлини

• 
  Будинок культури
• 
  Середня загальноосвітня школа I-III ступеня
• 
  Почаївський історико-художній музей
• 
  Пам'ятник Богдану Хмельницькому
• 
  Рослинний артоб'єкт "Почаїв"
• 
  Миколаївська церква
• 
  Пам'ятник «Жертвам Чорнобильської катастрофи»
• 
  Монастирський цвинтар Почаївської Лаври
• 
  Капличка в стовбурі дерева
• 
  Хрест на честь церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Лисій горі
• 
  Місцевий стадіон

Див. також

• Кременецькі гори
• Почаївська Лавра

Джерела та література

• Почаїв // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — 608 с. : іл. — ISBN 978-966-457-246-7.
• Собчук В. Почаїв // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 466. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Собчук В. Д. Почаїв // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 126—127. — ISBN 978-966-528-279-2.
• У Почаєві пам'ятка природи може стати туристичною родзинкою: [ботанічну пам'ятку природи - Почаївську липа] / В. Кулик // Свобода плюс Тернопільщина. — 2019. — № 17 (27 лют.). — С. 12.
• Baliński М., Lipiński T. Poczajów // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawa: nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 902—906. (пол.)

Посилання

• Почаїв // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 305-306.
• Почаїв // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1459-1460. — 1000 екз.

• Вірші та пісні про Почаїв
• АМУ
• ВРУ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Собор Успіння Пресвятої Богородиці в Почаєві на фільмі з дрона (2018).