Поштово-телеграфна контора (будинок Миклашевських)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поштово-телеграфна контора (будинок Миклашевських)

Glukhiv Poshtovo-telegrafna Kontora 02 Postoviy prov.4 (DSC 2981).JPG

Будівля станом на квітень 2014 року
51°40′42″ пн. ш. 33°54′39″ сх. д. / 51.67833333336110968° пн. ш. 33.91083333336111139° сх. д. / 51.67833333336110968; 33.91083333336111139Координати: 51°40′42″ пн. ш. 33°54′39″ сх. д. / 51.67833333336110968° пн. ш. 33.91083333336111139° сх. д. / 51.67833333336110968; 33.91083333336111139
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Сумська область м. Глухів провулок Поштовий, 4
Тип споруда і пам'ятка архітектури
Тип будівлі житловий будинок, перепланований під поштове приміщення
Стиль необароко
Засновник Миклашевські
Дата заснування 18 століття
Будівництво 1720 1912 роки
Статус  пам'ятка архітектури місцевого значення

Поштово-телеграфна контора (будинок Миклашевських). Карта розташування: Україна
Поштово-телеграфна контора (будинок Миклашевських)
Поштово-телеграфна контора (будинок Миклашевських)
Поштово-телеграфна контора (будинок Миклашевських) (Україна)

Поштово-телеграфна контора — двоповерхова мурована будівля XVIII — початку XX століття, пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 340-См)[1]. Розташована в історичному середмісті Глухова на розі провулку Поштового та провулку Спартака за адресою провулок Поштовий, 4.

Будинок — унікальна памятка житлової архітектури XVIII — XX століть, визначна історико-меморіальна будівля, пов'язана зі знаменитою родиною Миклашевських та розвитку театрального мистецтва в Україні.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка про будинок[ред. | ред. код]

Східне рамено поштово-телеграфної контори (світлина червня 2013 року)
Вид на південно-західні фасади другого поверху будівлі (світлина травня 2011 року

Перша згадка про нерухомість полковника Миклашевського в Глухові належить російському шпигуну дьяку Андрію Виніусу, який у 1693 році перебував на Лівобережній Україні. Священик переоповів конфлікт між Іваном Мазепою та Кочубеєм: «В Глухове на обеде у Стародубского полковника Миклашевского, Мазепа бросылся на Кочубея, бил его по щекам. Ступая опять в Глухов к Миклашевскому. Мазепа сейчас же поехал к Миклашевскому, послал за Кочубеем и помирился с ним»[2].

У 1710 році священик Іоан Лук'янов також згадує садибу полковника: «Град Глухов земляной, обруб дубовый; палаты в нем полковника Стародубскова Моклышевскаго зело хороши»[3]. Його прив'язаність до Глухова була обумовлена першим шлюбом з донькою глухівського сотника Рубана[4]. Будучи одним з найбагатших представників козацької старшини, Михайло Миклашевський опікується не лише глухівським маєтком, але й фінансує будівництво кам'яного храму в ім'я святого архистратига Михайла[5].

Плани Глухова XVIII ст. дозволяють локалізувати садибу полковника. Так на планах міста 1724 року будинок Миклашевського відсутній[6]. Хоча, за іншою інформацією, у 1720-х рр. у північно-східній частині Глухівської фортеці на садибі нащадків Стародубського полковника Михайла Миклашевського був збудований невеликий одноповерховий, на підвалі, мурований будинок квадратовим у плані[7].

Перша театральна вистава у будинку[ред. | ред. код]

Саме у цьому будинку бунчукового товариша Степана (Стефана) Михайловича Миклашевського 7 (18 — за новим стилем) квітня 1730 року в Глухові, що був, на той час, столицею Лівобережної України, починає діяти театральна трупа[8][9]. Саме про цю дату є свідчення у «Денних записках» Якова Марковича, який у щоденникових записах за 7 квітня 1730 року писав: «У Миклашевського інспектор з дітьми виправляли комедію»[10][11].

Дослідник старовини Олександр Купцов відзначає, що це лише перша документальна дата існування театру в Лівобережній Україні, але до цієї дати вже діяв шкільний театр, а ще раніше широкого поширення набули виступи скоморохів і вертепні вистави. Але професійний театр все-таки виник на основі театру аматорського (самодіяльного)[12].

Тоді ставили п'єси Мольєра, Корнеля, Расіна тощо[13][14][15][16].

Садиба середини XVIII століття[ред. | ред. код]

Відсутня інформація про маєток Миклашевського і на плані міста 1746 року[17]. В експлікації до плану Глухова 1765 року, завізованого обер-квартирмейстером Маґнусом фон Ренне, є «Двор бунчукового товарища Михаила Малишевского. Новой. Забором. Плетнем»[18].

Ця садиба знаходилась у північно-східній частині глухівської фортеці. Маєток складається з дев'яти прямокутних та одного Г-подібного приміщення. Маєток родини Миклашевських із західної та східної сторін обмежений вулицями, з південної сторони межує з «Двором казака Петра», північним сусідом є «Двор мещанина Гаврила та двор войскового канцеляриста Гаврила Пуховича». Також сусідом Миклашевських є «Старий Острог та Караульня»[18]. У період з 1765 по 1776 роки садиба Миклашевських збільшилась. Вона змінила свою конфігурацію, витягнувшись у південному напрямку[19]. У 1778 році садиба не змінює своїх обрисів. Відомі плани міста XVIII століття не підтверджують версію, про існування мурованого будинку Миклашевських. У переліку партикулярних будинків Глухова з опису Новгород-Сіверського намісництва за 1779—1781 роки, садиба Миклашевських відсутня[20].

Квартальне перепланування Глухова, розпочате наприкінці XVIII століття, видозмінило конфігурацію середньовічної забудови. Згідно планів Глухова початку XIX століття, колишній родинний маєток був розділений між трьома сусідніми кварталами[21]. На мапах Глухова початку XIX століття відсутні зображення кам'яних будинків в кварталі, де існував родинний маєток Миклашевських[22][23].

Перепланування під поштово-телеграфну контору[ред. | ред. код]

Наприкінці 1890 року Андрій Михайлович Миклашевський заповідає Глухівському земству новий двоповерховий будинок вартістю 20 тис. рублів. Андрій Михайлович хотів, щоб земство здавало в оренду будинок, а виручені кошти акумулювало в спеціальному благодійному фонді. Коли фонд збере 3-4 тис. руб., тоді земство мало побудувати декілька невеликих будинків богоділень[24].

1901 року скарбниця викупила будинок у нащадків Миклашевського для влаштування в ньому Глухівської Поштово-телеграфної контори.[25] У 1908 році почався процес перевтілення маєтку Миклашевського на Глухівську поштово-телеграфну контору[26]. За наступні чотири роки будинок відремонтували і значно перепланували та влаштували дворові прибудови.

У 1950-х роках до будинку Миклашевських перенесено радіовузол. Для його безперебійної роботи у підвалі знаходився дизельний двигун[27]. На першому поверсі будинку розташовувалась сортувальна, операційний зал, апаратна і квартира чиновника, а на другому — чотири квартири: начальника пошти, його помічника і двох чиновників[28]. У правому крилі будівлі розташовувався поштамп з операційним залом, а у лівому — телеграф та кабінки для міжміської телефонної мережі. А на другому поверсі знаходились три квартири (кімнати із спільною кухнею). Також тут знаходились робочі місця для телефоністок.[29].

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Пошта і телеграф знаходились в цьому будинку до 1970-х років. Ще довгий час використовувалась частково. Юридично належить Сумській дирекції ПАТ «Укрпошта»[30]. До 1990-х років тут працювало Глухівське відділення «Союздрук» та «Укрпошта». Останні десятиліття будівля пустує і перебуває в аварійному стані. Потребує термінової реставрації.

Починаючи з 2018 року науковий співробітник національного заповідника «Глухів» Олександр Мірошниченко за підтримки небайдужих започаткував акцію порятунку пам'ятки архітектури збираючи вторсировину. Всі кошти від зібраних і зданих скляних чи пластикових пляшок або бляшанок, а також металу, пластику та склобою планується використати на ремонт дірявої покрівлі та західної стіни-брандмауера[31][32][33]. Керівництво Укрпошти готове надати дозвіл на ремонт пам'ятки після погодження з державними органами влади[34] та відновити тут поштове відділення[35].

Опис[ред. | ред. код]

Арка східного рамена через яку можна увійти до двору поштово-телеграфної контори (світлина жовтня 2013 року)

Будинок Г-подібного плану. Будинок, що був зведений раніше, має проїзд у двір, перекритий коробовим склепінням з боку провулку Спартака, що обмежується двома брандмаузерами[36].

Новіша частина будинку, що має чоловий симетричний фасад, який виходить на провулок Поштовий. Будинок загалом зведено за двопрогоновою конструктивною схемою на основі поздовжніх несучих стін. Перекриття між поверхами плоскі по дерев'яних балках. Підлоги дощані. Сходи дерев'яні та залізобетонні. Вальмовий дах по дерев'яних кроквах[37] укритий шифером зараз протікає і потребує негайного ремонту. Раніше дах був прикрашений трьома залізними димарями.

Фасади вирішено в еклектичній стилістиці, що тяжіє до необароко. Чітко виділено цоколь, масивний міжповерховий та вінчальний карнизи. Фасадні площини першого поверху рустовані, вікна мають лучкові перемички й пласку лиштву. Прямокутні вікна другого поверху облямовані тонко профільованою лиштвою. По другому поверху фасади розчленовані лопатками й прикрашені фігурними фільонками з орнаментальними мотивами. По центру чолового фасаду є портал оригінальної форми: дверний отвір фланкують напівколонки, що несуть гострокутий фронтончик, за формою схожий на готичний вімперг. Над центральним входом другому поверху розміщувався балкон, огороджений ажурною залізною решіткою[28].

Ритмічний рисунок чолового фасаду ускладнюють спарені вікна. Пофарбування фасадів традиційне — вохристе тло, білі деталі. Підвал під старішою частиною будинку чотирикамерний перекрито коробовим склепінням. Підмурки цегляні стрічкові[36].

Під час перепланування внутрішнього простору, був втрачений оригінальний декор першого поверху. Стелі другого поверху досі прикрашають оригінальні розетки та ліпний плінтус, на дерев'яних віконних рамах частково збереглася фурнітура XIX ст. Між поверхами лишилися кам'яні сходини, виготовлені з місцевого пісковика та залізні перила[38].

Під час обстеження даху у 2019 році науковим керівником національного заповідника «Глухів» Олександром Мірошниченком були виявленні карнизні та лицьові кахлі, покриті білою поливою. У підвальному приміщенні можна побачити автентичні сходини, виготовлені з пісковика. Поріг до центрального входу в будинок викладений плитами з аналогічного матеріалу.[39]

Пам'ятка архітектури зараз перебуває в запустінні. На другому поверсі фасаду частково збереглися лопатки, прикрашені фігурними фільонками з орнаментальними мотивами. Напівколони центрального дверного отвору відділяються від чолового фасаду. Постійно вивітрюється тинькування та фарбування фасадів. Волонтери регулярно займаються роботами по благоустрою пам'ятки, зокрема, склінням вікон будинку[40]

Охорона[ред. | ред. код]

На початку 1990-х років будинок включено до Зводу пам'яток історії та культури (том "Сумська область"), а в 1998 році поставлено на державний облік, як пам'ятку архітектури місцевого значення з охоронним № 340-См.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. N 1563-р планувалось, що у 2009—2010 роках проведення робіт з ремонту та реставрації поштово-телеграфної контори (будинку Миклашевських), що не було виконано[41][42].

Наступною Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 р. за N 814 також планувалось Державною цільовою програмою збереження культурної спадщини та розвитку туристичної інфраструктури м. Глухова Сумської області на 2012—2016 роки виконання робіт з реставрації, ремонту, пристосування, консервації, реабілітації та музеєфікації об'єктів культурної спадщини, упорядження зон охорони пам'яток, серед яких і Поштово-телеграфна контора[43].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Наказ Міністерства культури і туризму України від 15 вересня 2010 року № 706/0/16-10 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам'яток та занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
  2. Соловьев Сергей История России в эпоху преобразования. Том второй. Москва: Типография Грачева и Комп, 1864. — С. 207.
  3. Путешествие в святую землю московского священика Іоанна Лукъянова, 1710—1711. Москва: Типография Лазаревского Института восточных языков, 1862. — С. 9.
  4. Довнар-Запольский М. В. Древности труды археографической комиссии императорского археологического общества. Том первый, выпуск третий. Москва: Печатня А. И. Снегиревой, 1899. — С. 193.
  5. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Книга шестая. Чернигов: Земская типография 1874. _ С. 277—278.
  6. Державна архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного. Шифр зберігання: 72 (084.12)/Ф4806/1-4-273115.
  7. Звіт пам'яток історії та культури України. Сумська область/ головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — С. 367
  8. Матеріали до історії українського театру. Від витоків до початку ХХ століття / відп. ред. Р. Я. Пилипчук; НАН України, ІМФЕ імені М. Т. Рильського. — Київ, 2016. — С. 109.
  9. Пилипчук Р. Я. Аматорський театр
  10. Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича / Изд. Александра Марковича. Часть первая. М.: Тип. В. Готье, 1859. С. 349.
  11. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича/ 1730—1734 / Изд. «Киевской Старины», под ред. Ал. Лазаревского. Часть третья. К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1897. С.18.
  12. Театр начинался в Глухове(рос.)
  13. Остання гетьманська столиця Глухів: материк знищеної пам'яті
  14. Пилипчук Р. Я. Аматорський театр
  15. Васильчиков А. А. Семейство Разумовских. Т. 1. СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1880. С. 152
  16. Казимиров О. Український аматорський театр (Дожовтневий період). К.: Мистецтво, 1965. С. 30
  17. ДНАББ ім. В. Г. Заболотного. Шифр зберігання: 72 (084.12)/Ф4805-1-4-424975.
  18. а б Російський державний військово-історичний архів у Москві. — Ф. 418. — Оп. 1. — № 605
  19. Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. К.: НДІТІАМ, 2002. — С. 279—280
  20. Лазаревська К. О. Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779—1781 р.р. — Київ, ВУАН., 1931 р. — С. 435—436
  21. Ананьєва Т. Б. Опис Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст. - Київ: «Наукова думка», 1997. — С. 293—294.
  22. Державний музей архітектури ім. А. В. Щусева, колекція V, негатив 23941.
  23. Російський державний архів древніх актів. — Ф. 1354. — Оп. 585. — спр. Г. 63 красн.
  24. Черниговские губернские ведомости. — Чернигов. — № 100. — 1890.
  25. Поштово-телеграфна контора (будинок Миклашевських)
  26. ДАЧО, Ф. 127, Оп. 10, спр. 1900, 30 арк.
  27. Сбитный И. И. Улица Спартака // Соборний майдан. — 2014. — № 5 (65). С. 1. (рос.)
  28. а б Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 304—305.
  29. Зникаюча краса: в центрі Глухова руйнується архітектурна пам'ятка
  30. «Укрпошта» довела пам'ятку архітектури місцевого значення до аварійного стану
  31. Жителі Глухова масово збирають вторсировину для порятунку колишньої поштово-телеграфної станції
  32. Врятувати пам'ятку, зібравши вторсировину У Глухові рятуватимуть «Будинок Міклашевських»
  33. У Глухові на екскурсії до пам'ятки архітектури приходять із мішками пляшок
  34. У Глухові готуються перекривати дах архітектурної пам'ятки за гроші від реалізації пляшок
  35. УСЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ: ЗРУЧНО І ПО-СУЧАСНОМУ
  36. а б ДАЧО, Ф. 127, Оп. 10, спр. 1900, 30 арк.
  37. РДІА. — Ф. 1152. — Оп. 13. — Спр. 87. — Арк. 1-3.
  38. Сбитный И. И. Улица Спартака // Соборний майдан. — 2014. — № 5 (65). С. 1.
  39. 5 канал. На шляху до мрії: аби створити "Музей пошти" краєзнавець вигадав корисний спосіб зібрати гроші. www.5.ua (uk). Процитовано 2019-05-12. 
  40. The Sumy Post. На Сумщині “Укрпошта” довела пам’ятку архітектури до аварійного стану (+Фото). sumypost.com (uk). Процитовано 2018-05-08. 
  41. Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану заходів із збереження історико-культурної спадщини та розвитку туристичної інфраструктури м. Глухова Сумської області
  42. Уряд піклується про Глухів
  43. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 р. за N 814 «Про затвердження Державної цільової програми збереження культурної спадщини та розвитку туристичної інфраструктури м. Глухова Сумської області на 2012—2016 роки»

Джерела[ред. | ред. код]

  • Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). — Ф. 127. — Оп. 10. — Спр. 1900. — Арк. 12, 12-а, 12-б.
  • Російський державний історичний архів (РДІА). — Ф. 1152. — Оп. 13. — Спр. 87. — Арк. 1-3.
  • Державна архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного (далі ДНАББ ім. В. Г. Заболотного). Шифр зберігання: 72 (084.12). Ф. 4806/1-4-273115.
  • ДНАББ ім. В. Г. Заболотного. Шифр зберігання: 72 (084.12)/Ф4805-1-4-424975.
  • Російський державний військово-історичний архів у Москві. — Ф. 418. — Оп. 1. — № 605.

Література[ред. | ред. код]

  • Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. — 420 с.
  • Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. — 592 с.
  • Вечерський В. В. Глухів [Текст] / В. В. Вечерський, В. І. Бєлашов . — Київ: Видавництво гуманітарної літератури «Абрис», 2003. — 166 с.: іл. — (Сер.: «Малі історичні міста України»). — Бібліогр.: с. 158—164. — ISBN 966-531-138-7
  • Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 304—305.
  • Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — С. 856.
  • Мірошниченко О. М. Воспоминания о почте // Соборний майдан. — 2018. — № 4 (88). — С. 6-7
  • Сбитный И. И. Улицы родного города Глухова // Соборний майдан. — 2014. — 6 (66). — 2 с.
  • Назарова В. В. Тропинками глуховских кладбищ. Тищенко-Мищенко // Соборний майдан. — 2016. — № 6 (78). — С. 4.