Перейти до вмісту

Права ЛГБТ в Україні

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Права ЛГБТК у Україні Україна
Мапа прав ЛГБТ в Європі. Україна має обмежений захист від дискримінації.
Одностатеві шлюби, повні права на усиновлення та:
   широкий захист від дискримінації
   обмежений захист від дискримінації
Зареєстровані партнерства та:
   повні права на усиновлення та широкий захист
   право на усиновлення пасербиці / пасинка та широкий захист
   широкий захист від дискримінації
   обмежений захист від дискримінації
Відсутність визнання партнерства та:
   широкий захист від дискримінації
   обмежений захист від дискримінації
   відсутність захисту від дискримінації
   Обмеження свободи слова
Правовий статусз 1991 року[1]
Гендерна ідентичністьТрансгендерним особам дозволено змінювати стать
Військова службаДозволено здійснювати військову службу
Захист від дискримінації●Захист прав у медіа та у сфері зайнятості, пов’язаних із сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю (див. нижче)
Сімейні права
Визнання стосунківВідсутність визнання одностатевих стосунків, окрім визнання фактичних шлюбних відносин судами[2]
ОбмеженняОдностатеві шлюби не дозволені Конституцією України
Усиновлення Одиноким людям дозволено усиновлювати дітей;
одностатевим парам — заборонено

У лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інших представників ЛГБТ+ в Україні може виникати більше соціальних, правових, загальних державно-політичних проблем, ніж у гетеросексуальних осіб або осіб, які мають більш звичну гендерну ідентичність в українському суспільстві.

Одностатеві сексуальні стосунки між особами, що досягли віку згоди, в приватних умовах є законними в Україні, але основні соціальні установи та українці часто описують їх нетерпимо, негативно ставлячись до ЛГБТ+ і їхніх домашніх господарств чи бізнес-установ, очолюваних одностатевими парами, які не мають законодавчого права на будь-який із заходів правового захисту, доступний для різностатевих пар[джерело?].

Українська ЛГБТ-спільнота поступово стає політично помітнішою і організованішою.[3] 2011 року в декларації Генеральної Асамблеї ООН про права ЛГБТ Україна була єдиною східнослов'янською країною, яка висловила свою підтримку. Наприкінці 2022 року парламент одноголосно схвалив законопроєкт про регулювання мас-медіа, який забороняє ворожнечу та підбурювання на основі сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.

27 листопада 2024 року у Верховній Раді України було зареєстровано законопроєкт про зареєстровані партнерства[4].

14 травня 2025 року уряд схвалив дорожню карту під час вступу до ЄС[5], зокрема пункт 3.11 передбачає розробку та прийняття закону, що визначає правовий статус реєстрованих партнерств[6] для одностатевих пар.

25 лютого 2026 року Верховний Суд у справі Кіся та Левчука ухвалив знакове рішення, яке підтвердило юридичний факт наявності шлюбних відносин між представниками однієї статі.[7][8][9][10]

Історія

[ред. | ред. код]

У той час як у державах Західної Європи гомосексуальність каралася смертю через спалення, законодавство Київської Русі та Великого князівства Литовського були набагато м'якшими; невідомо жодного окремого випадку страти через сексуальну орієнтацію. Максимальним покаранням у Київському князівстві та Королівстві Руському були церковний піст, відлучення від церкви, молитва та обов'язкове покаяння[11][12][13].

У часи Запорізької Січі гомосексуальних людей втоптували кіньми в землю, бо вважалося що це явище від диявола і суперечать християнським нормам[14][відсутнє в джерелі].

З огляду на те, що у XVI-XVIII століттях більшість територій, населених українцями, перебували під контролем різних держав, на відповідних територіях діяли різні закони. На заході Україні, що тоді входив до складу Речі Посполитої, людей негетеросексуальної орієнтації здебільшого обезголовлювали та публічно вішали; на сході (Гетьманщина), яка тоді перебувала під протекторатом Московії та пізніше Російської імперії, їх саджали на палю або відправляли на каторгу до Сибіру; на півдні, який тоді перебував під владою Кримського ханства та Османської імперії, негетеросексуальних людей жорстоко вбивали або кастрували.[джерело?]

В українському селі XIX століття популярність набуло так зване секеляння (мастурбація) серед підлітків, зокрема гомосексуальне[15].

Після Лютневої революції та здобуття Українською Народною Республікою (УНР) автономії в 1917 році та проголошення незалежності в 1918 році всі закони Російської імперії були скасовані, включно зі статтею, що карала за гомосексуальність. За часів УНР гомосексуальні стосунки були легальними, але становище цієї групи населення публічно не обговорювалося політиками того часу[джерело?].

   Одностатевий шлюб (кільця: в окремих випадках)
   Визнаються шлюби з інших юрисдикцій
   Цивільний союз або партнерство
   Обмежене правове визнання
   Одностатеві союзи не визнаються
   Закони обмежують свободу слова і свободу об'єднань
   Одностатеві стосунки де-юре незаконні1
   Ув'язнення
   Довічне ув'язнення
   Смертна кара
1Жодних арештів за останні три роки або мораторій на закон

Після Жовтневого перевороту більшовики скасували всі закони Російської імперії, зокрема й статтю про «мужолозтво». 1922 року ця стаття не ввійшла до першого радянського кримінального кодексу під приводом рівності прав. І багато представників ЛГБТ-спільноти сприйняли це з ентузіазмом, сподіваючись, що нова влада ставитиметься до них терпимо. Проте ставлення радянської влади до представників ЛГБТ все ще не було толерантним. Чекісти встановлювали над гей-салонами приховане спостереження, деяких представників судили за статтею про «контрреволюцію»[джерело?].

15 вересня 1933 року заступник голови ОДПУ Генріх Ягода доповів Йосипу Сталіну про розкриття «змови спільноти гомосексуалістів» у Москві, Ленінграді, Харкові, який на той момент був столицею Української РСР, у Києві та інших містах, у різних республіках. Як вказував Ягода в пояснювальній записці, «змовники займалися створенням мережі салонів та інших організованих формувань з подальшим перетворенням цих об'єднань на прямі шпигунські осередки»[16][17]. Сталін доручив «показово покарати покидьків», а до законодавства запровадити відповідну керівну постанову. На першому етапі репресій заарештували приблизно 130 осіб, які під тортурами дали потрібні зізнання, а 17 грудня 1933 року Президія Центрального виконавчого комітету СРСР ухвалила поширення кримінальної відповідальністі на «мужолозтво». За добровільний статевий акт між двома чоловіками засуджували терміном від 3 до 5 років таборів, а за одностатевий акт із застосуванням насильства— від 5 до 8[джерело?].

Після смерті Сталіна та хрущовської відлиги політика СРСР щодо геїв суттєво не змінилася.

Кримінальний кодекс УРСР забороняв одностатеву сексуальність. Багато представників ЛГБТ були ув'язнені або запроторені в психіатричні лікарні, де їх, як і всіх інших, хто не вписувався в стандарти системи, роками катували. Цю статтю відмінили лише з відновленням незалежності України. 1991 року закон було переглянуто з метою захисту прав на недоторканність приватного життя громадян України[1]. Після перегляду закон стосується тільки одностатевої сексуальної діяльності. Якщо мова йде про проституцію, порушенням норм суспільної моралі вважається заняття нею особами, які не досягли встановленого законом віку згоди або займаються нею недобровільно чи внаслідок суспільної поведінки.

Трансгендерність зазвичай асоціювалась із гомосексуальністю і заборонялась. 1996 року уряд України переглянув закони щодо гендерної ідентичності, щоб забезпечити, в рамках медичного висновку, хірургічну зміну статі та нову ідентифікацію особистості[джерело?].

Сучасність

[ред. | ред. код]

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]
Докладніше: ЛГБТ-люди в російсько-українській війні[en]

Ситуація з правами ЛГБТ (як і з правами усіх людей) на окупованих територіях набагато гірша.

У тимчасово окупованому Росією Криму місцеві представники ЛГБТ переслідуються владою колаборантів. Утиск іде головним чином через «законодавство» РФ. В.о. «голови республіки» Сергій Аксьонов заявив, що «жодних гей-парадів не дозволить», а будь-які ЛГБТ-акції будуть розігнані «самообороною» та поліцією[18]. Слід зазначити, що Крим та, зокрема, кримський курорт Сімеїз ще з радянських часів був відомим гей-курортом для усіх країн пострадянського простору[19].

Лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери та інші квір-люди скаржаться щодо збільшення нападів на них на території терористичних ДНР та ЛНР[20][21][22][23].

Сім'я і шлюб

[ред. | ред. код]
Докладніше: Одностатеві шлюби в Україні
Див. також: Маймулахін і Марків проти України та Справа Кіся та Левчука

Одностатеві шлюби в Україні не мають юридичного визнання.[24]

27 листопада 2024 року у Верховній Раді України було зареєстровано законопроєкт про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність до вимог статей 8 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) та Регламенту Ради (ЄС) 2016/1104 про впровадження посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного законодавства та визнання та виконання рішень у справах майнових наслідків зареєстрованих партнерств[4].

14 травня 2025 року уряд схвалив дорожню карту під час вступу до ЄС[5], зокрема пунктом 3.11 передбачено розробку та прийняття закону, що визначає правовий статус реєстрованих партнерств з терміном виконання у III кварталі 2025 року та антидискримінаційне законодавство з адміністративною та кримінальною відповідальностями[6].

Деснянський районний суд міста Києва визнав «існування фактичних шлюбних відносин» між двома українськими чоловіками 10 червня 2025 року, що стало першим таким рішенням для України.[25] 25 лютого 2026 року Верховний Суд вперше в історії українського судочинства ухвалив остаточне рішення, яке підтверджує факт наявності шлюбних відносин між представниками однієї статі, залишивши без змін постанову нижчого суду, що офіційно визнав двох чоловіків сім'єю[2].

22 січня 2026 року Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук та велика група законодавців подали до Верховної Ради України проєкт Цивільного кодексу України. Він вносить зміни, які визначають сім'ю як співжиття чоловіка та жінки, а також включає положення про автоматичне анулювання шлюбу, якщо один з подружжя здійснює законну зміну статі. Голова Верховної Ради назвав пропозицію «сучасною та європейською». Якщо його буде прийнято, новий Цивільний кодекс де-факто заборонить одностатеві партнерства та де-юре українську судову практику щодо «фактичних шлюбних відносин» між одностатевими парами.[26][27]

Своє застереження щодо проєкту нового Цивільного кодексу щодо прав одностатевих пар висловила також Європейська комісія[28][29].

12 березня 2026 року у своєму листі Міністерство юстиції України виступило з критикою шостої книги «Право сімейне» проєкту Цивільного кодексу України. Відомство зазначило, що повне виключення з проєкту ЦК питання правового визнання та захисту одностатевих пар суперечить євроінтеграції та вступу України до ЄС. Мін'юст наголосив, що ігнорування цього аспекту порушує позитивні зобов'язання держави за статтями 8 та 14 Європейської конвенції з прав людини, а також блокує виконання рішення ЄСПЛ у справі «Маймулахін і Марків проти України». Крім того, у міністерстві попередили, що відсутність у кодексі базового підґрунтя для інституту реєстрованих партнерств нівелює відповідні законопроєкти (№ 9103 та № 12252) і ставить під загрозу виконання урядової Дорожньої карти з питань верховенства права, яка є базовою передумовою для відкриття офіційних переговорів про вступ України до ЄС.[30][31]

Дискримінація та переслідування

[ред. | ред. код]
Протест на підтримку рівності у сфері зайнятості під Верховною Радою України, 2015 рік.

25 вересня 2016 року європейські дослідження виявили, що українці показують більш високий рівень гомофобії, ніж албанці та італійці, підтверджуючи центральну роль культурних відмінностей в гомофобних настроях. Рівень гомофобії HS (homophoby scale) усереднений в Італії становив 22.26 ± 16.73 згідно з дослідженнями, в Албанії 38.15 ± 17.28, в Україні 59.18 ± 16.23[32].

В Україні немає антидискримінаційного закону, що охоплював би сексуальні орієнтації або гендерну ідентичність, конституція забороняє юридичне визнання одностатевих шлюбів. 4 серпня 2025 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації[33]. Законопроєкт пропонує оновити адміністративне та кримінальне законодавство, і до наявних 16 ознак в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» додати ще чотири: національне походження, стан здоров’я, сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність.[34]

12 листопада 2015 року Верховна Рада України схвалив поправку до Кодексу законів про працю України, яка забороняє дискримінацію на роботі за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.[35][36][37] Закон, прийнятий 12 листопада 2015 року, був вимогою ЄС до України для просування її заявки на безвізовий режим до Шенгенської зони.[36]

У грудні 2022 року Верховна Рада України одноголосно ухвалила Закон України «Про медіа», який забороняв мову ненависті та дискримінацію щодо ЛГБТК-спільноти[en] у медіа.[38][39] Це положення було включено до законопроєкту про регулювання медіа, який був однією з головних вимог для надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС. Законопроєкт мав на меті привести українське законодавство у відповідність до Директиви про аудіовізуальні медіапослуги (Директива (ЄС) № 2018/1808).[40][41]

Уряд і політика

[ред. | ред. код]
Банер «Рівність для всіх» у Верховній Раді України, 2015 (депутати Світлана Заліщук та Мустафа Найєм, праворуч – активіст Богдан Глоба)

12 грудня 1991 року Україна стала першою країною на пострадянському просторі визнаною ООН, що почала шлях декриміналізації гомосексуальності.[1] Одностатеві стосунки між особами, які досягли шістнадцятирічного віку, було легалізовано в рамках пострадянської реформи кримінального кодексу. Операції дорослих зі зміни статі було узаконено 1996 року[джерело?].

За оцінкою Святослава Шеремета, голови організації «Гей-Форум України», станом на 2006 рік чисельність геїв і лесбійок в Україні оцінювалась від 420 тис. до 1,2 млн осіб[42]. За даними організації «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права», від 2 до 7 % українських військових, що захищають Україну від російської агресії, можуть бути представниками спільноти ЛГБТ[43].

Конституційні права

[ред. | ред. код]

Стаття 51 Конституції України визначає шлюб як добровільний союз лише між чоловіком і жінкою. Суд України поки не виносив вироку щодо дозволу або заборони юридичного визнання цивільних союзів[44].

Конституція України забороняє одностатеві шлюби. Конституція, прийнята 1996 року, явно не згадує сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність. Натомість вона містить кілька пропозицій, що підтверджують права людини, зокрема незалежно від «політичних, релігійних та інших переконань» або «інших характеристик». Такі положення можуть бути використані для просування прав ЛГБТ, але українські суди зазвичай уникають цього[джерело?].

Політичні партії та політики

[ред. | ред. код]

Більшість політичних партій не підтримує права ЛГБТ[45].

1999 року президент України Леонід Кравчук, заявив, що є важливіші проблеми, ніж права ЛГБТ, щоб обговорювати в парламенті, і що «гомосексуальність» зумовлена психічним захворюванням чи згубним впливом іноземних фільмів[46].

2007 року лідер парламентського комітету з прав людини Леонід Грач закликав «геїв-збоченців», зупинитися. Інші депутати намагалися обмежити свободу вираження, маркуючи ЛГБТ-тематику публікацій, як порнографічну пропаганду[47].

Нардеп України Борислав Береза, який не входить до складу коаліції і є членом «Правого сектора» назвав порушення прав ЛГБТ важливою проблемою в Україні[48]. В інтерв'ю єврейському порталу «Tablet[49]» він відповів на запитання про те, яким є його особисте ставлення до утисків прав ЛГБТ в Україні:

«Порушення прав представників ЛГБТ, як і антисемітизм, є реальною і важливою проблемою, але я не знаю жодної країни, де б не існувала гомофобія. Я не знаю жодної країни, де не було б ні гомофобів, ні ксенофобів. Такі люди є скрізь. Особисто у мене немає питань до представників ЛГБТ-спільноти, і я вважаю, що це питання особистої свободи», — сказав позафракційний народний депутат і колега Дмитра Яроша.

Дмитро Ярош, лідер політичної партії «Правий сектор» та депутат ВРУ відповів на запитання, чи буде він ініціювати закон, який забороняє «пропаганду гомосексуальних стосунків»:

«Зараз це не на часі, іде війна і треба займатись військовими питаннями. Я не виступаю активно проти сексуальних меншин. Ради Бога, хай сплять з ким хочуть, не про те ідеться. Ідеться про те, щоб вони не нав'язували свої правила людям нормально орієнтованим і все»[50].

Законодавство 2012—2013 років

[ред. | ред. код]

Проєкт закону, який заборонив би «розмови про гомосексуальність в суспільстві і ЗМІ», а також імпорт і трансляцію відео, фото та аудіопродукції, що «пропагує гомосексуальність», було прийнято в першому читанні ВРУ 2 жовтня 2012 року[джерело?]. Він передбачав до п'яти років тюремного ув'язнення та штраф до 5000 грн (616$ за тодішнім курсом)[51][52]. 16 жовтня його мав підписати тодішній президент Віктор Янукович[53][54][nb 1]. Закон вважався гомофобним і різко засуджувався в Amnesty International, ЄС та ООН[53]. Венеціанська комісія в червні 2013 року дійшла висновку, що законопроєкт був «несумісним з Європейською конвенцією з прав людини та міжнародними стандартами щодо прав людини»[56].

На початку лютого 2013 року міністр закордонних справ України Леонід Кожара заявив, що планується до прийняття закон щодо «заборони дискримінації геїв»[57].

Дорожня карта з питань верховенства права 2025 року

[ред. | ред. код]

14 травня 2025 року Кабінет Міністрів України ухвалив та затвердив дорожню карти трансформацій у сферах верховенства права під час вступу до ЄС[5], зокрема п. 3.11 про дискримінацію щодо представників ЛГБТІК спільноти, передбачено розроблення та прийняття закону, який визначає правовий статус реєстрованих партнерств, особисті немайнові та майнові права й обов'язки партнерів, їх захист, зі строком виконання в III кварталі 2025 року[6].

Також у ІІ кварталі 2026 року передбачається розроблення та прийняття законопроєкту, спрямованого на внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України з метою[6]:

  • визначення адміністративної відповідальності за прояви дискримінації;
  • вчинення кримінального правопорушення з мотивів нетерпимости (включаючи ознаки ґендерна ідентичність та сексуальна орієнтація) як обтяжуючої обставини;
  • кримінальної відповідальності за публічні заклики до насильства з мотивів нетерпимості (включаючи ознаки ґендерна ідентичність та сексуальна орієнтація);

Окремо також розробляється законопроєкт про внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» з метою забезпечення надання безоплатної вторинної правничої допомоги потерпілим від кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості та запровадження обліку таких правопорушень у ЄРДР[6].

Військова служба

[ред. | ред. код]

Усі працездатні громадяни чоловічої статі віком від 20 до 27 років повинні відслужити або 18 місяців у флоті, або один рік на іншій службі. Після відбуття терміну служби призовники України стають частиною неактивного резерву та мають право бути відкликаними для мобілізації до досягнення ними 55 років або 60 років для офіцерів.[58]

Згідно із законом, гомосексуальність не є підставою для звільнення з армії. Однак багато молодих геїв намагаються уникнути призову на військову службу, оскільки бояться зіткнутися з несанкціонованими стосунками та іншими труднощами.[59] У 2018 році Віктор Пилипенко, який два роки прослужив у війні на Донбасі, став першим українським солдатом, який публічно заявив про свою гомосексуальність.[60] У 2019 році кілька солдатів-геїв в українській армії взяли участь у фотовиставці під назвою «Ми тут».[61] У 2021 році Пилипенко намагався організувати спеціальний підрозділ в українській армії для солдатів ЛГБТ.[60] У липні 2021 року Пилипенко заявив, що в українській армії є 16 відкритих солдатів ЛГБТ.[62]

Російське вторгнення 2022 року призвело до збільшення відкритості та прийняття ЛГБТ-солдатів в українській армії. Зростаюча кількість солдатів розкрила свою ідентичність, вважаючи, що вони можуть боротися не лише за свою батьківщину, а й проти існуючих стереотипів.[63] Вторгнення також призвело до поширення «емблем єдинорога», які українські ЛГБТ-солдати пришивають до своєї форми. Єдинорога було обрано через його природу як «фантастичну «неіснуючу» істоту», саркастично спростовуючи твердження про відсутність ЛГБТ+ осіб в українській армії.[64][65]

Донорство крові

[ред. | ред. код]

У квітні 2016 року Міністерство охорони здоров'я України запровадило нові правила, що регулюють донорство крові, дозволяючи геям та бісексуальним чоловікам здавати кров.[66] Раніше Міністерство охорони здоров'я включало гомосексуальність до «ризикованої поведінки», для якої донори не можуть здавати кров.[67]

Суспільство

[ред. | ред. код]

Релігія

[ред. | ред. код]

Одностатева сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність залишається суперечливою темою в Україні, особливо серед релігійного населення.

Більшість українських християн, як правило, розглядають гомосексуальність і нетрадиційні гендерні ролі як ознаки аморальності[68][69]. До КиївПрайду 25 травня 2013 року глава Української православної церкви Київського патріархату патріарх Філарет заявив, що люди, які підтримують ЛГБТ «будуть прокляті»[70], а архієпископ Святослав Шевчук з Української греко-католицької церкви засудив гомосексуальність як «гріх, рівносильний вбивству»[71]. Загалом, українські католики більш толерантні до ЛГБТ, ніж православні[джерело?].

Крім релігійних навчань, більшість українців не була добре проінформованою про проблематику гомосексуальності, сексуальні орієнтації або гендерні ідентичності[джерело?].

Римсько-католицька церква

[ред. | ред. код]

Конференція римсько-католицьких єпископів України прийняла документ, в якому сказано, що «церква відновлює своє зобов'язання виступати проти будь-якої дискримінації та насильства на сексуальній основі»[72].

Українська греко-католицька церква

[ред. | ред. код]

У спільному зверненні УГКЦ та РКЦ зауважили, що гомосексуальність несе загрозу сімейним цінностям та зазначають, що не можна допустити, щоб гомосексуальні зв'язки посягнули на права, що належать винятково подружжю та родині, бо саме сім'я збудована на нерозривному союзі чоловіка та жінки[73].

Блаженніший Любомир Гузар вважав, що люди повинні ставитися до людей з гомосексуальної орієнтацією з розумінням. Проте УГКЦ проти того, щоб гомосексуальність «пропагувалась» як варіант норми статевого життя[74].

Православна церква України

[ред. | ред. код]

Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній каже, що ПЦУ не підтримує ЛГБТ і ніколи не підтримає. «Якщо ми почитаємо Біблію, Новий Завіт, то там категорично це заборонено. Ми вважаємо, що це гріх. Ми не відкидаємо людей, ми закликаємо до виправлення гріховного життя. Якщо людина рухається і живе таким життям, вона має право покаятися в тому гріху, який вона чинить. Тому що всі грішні, і всі приходять в Церкву для того, щоб через покаяння отримати прощення своїх гріхів від Бога. І тому ми всі одностайні — і Церкви, і релігійні організації звертались неодноразово із спільними заявами, що такі явища ми не підтримуємо і в майбутньому не підтримаємо», — сказав він[75].

Переслідування

[ред. | ред. код]

В УРСР інформація про гомосексуальність була вкрай обмеженою. Геї зазвичай зображувались[де?] розбещувачами і сексуальними маніяками, натомість лесбійки — як психічно хворі чи розумово відсталі люди[68][76]. Сучасне українське суспільство часто переслідує та коїть насильство проти представників ЛГБТ[77][ангажоване джерело]. Більшість геїв вимушені приховувати сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, аби не стати мішенню для дискримінації чи насильства[джерело?].

Нетерпимість чи загроза насильства примушує громадських діячів і відомих осіб приховувати свою приналежність до ЛГБТ-спільноти[78][nb 2].

Противники

[ред. | ред. код]

Найбільша з груп противників ЛГБТ в Україні — «Любов проти гомосексуалізму», що має суспільну підтримку відомих в Україні людей і членів парламенту, які вважають, що ЛГБТ є сексуальним збоченням, яке треба лікувати[джерело?].

Утвердження й планування родини

[ред. | ред. код]

Окремі особи, які є громадянами України, незалежно від сексуальної орієнтації, можуть усиновлювати дітей. Проте одностатевим парам заборонено усиновлення (п. 211 Сімейного кодексу України)[79][80]. Крім того, усиновитель повинен бути не менше ніж на 15 років старшим від усиновлюваної дитини, або на 18 років старший, якщо усиновлюється підліток. Закон також згадує, що людина, чиї інтереси суперечать інтересам дитини, не може бути усиновителем.

Додаткові обмеження накладаються на іноземних усиновлювачів. Тільки пари в зареєстрованому шлюбі, можуть усиновлювати дітей з України[80][81]. Лесбійським парам надано більш широкий доступ до виховання дітей, ніж чоловікам[джерело?].

ЛГБТ-рух

[ред. | ред. код]
Див. також: Історія ЛГБТ-руху в Україні та ЛГБТ-організації в Україні
КиївПрайд 2019.

Перші спроби організації українського ЛГБТ-руху мали місце у 1993-95 роках (створення та реєстрація у 1994 р. Всеукраїнської асоціації «Ганімед»), хоча вони через низку суб'єктивних обставин були не досить вдалими[82]. З 1996 р. (фактично, бо до цього року існував у вигляді самвидаву) почав виходити перший український ЛГБТ-журнал «Один з нас». 1998 року була створена перша група із захисту прав ЛГБТ — «Наш світ»[83].

За даними Гей-Форуму України, в Україні діє три координаційні структури із гей-лесбійських питань, 19 ЛГБТ-організацій, щонайменше 14 неформальних ЛГБТ-об'єднань і понад 20 організацій, які надають соціальні послуги для людей, що практикують одностатеві сексуальні контакти або підтримують розвиток ЛГБТ-руху[84]. 2008 року.три з них — «Гей-альянс», Центр «Наш світ» та «Гей-альянс Черкаси» — створили Союз гей-організацій України. Головною метою його проголошено об'єднання зусиль організацій-учасників у справі відстоювання прав і свобод геїв, мобілізацію гей-спільноти на побудову громадянського суспільства в Україні та підвищення ефективності профілактики ВІЛ-інфекції серед гомосексуалів. Учасники Союзу здійснюють спільні проєкти в інтересах ЛГБТ-спільноти України і надають інформаційні, правозахисні, соціальні послуги, а також послуги з охорони здоров'я. Серед інших цілей Союзу — підтримка молодих гей-організацій та навчання гей-активістів[85].

У лютому 2011 року були зареєстровані громадська організація ЛГБТ-християн «Центр святого сотника Корнілія» та Всеукраїнська спілка «Рада ЛГБТ-організацій України». Засновниками Ради були чотири організації: Інформаційно-освітній центр «Жіноча Мережа», Всеукраїнська громадська організація «Гей-альянс Україна», Регіональний інформаційний і правозахисний Центр для геїв і лесбійок «Наш світ» та Міжрегіональний центру ЛГБТ-досліджень «Донбас-СоцПроєкт». Станом на березень 2011 року Рада об'єднувала 17 організацій ЛГБТ.

На початку серпня 2014 року в Україні легалізовано 44 ЛГБТ-організації.

2016 року в Україні заснована перша премія для журналістів, що пишуть про ЛГБТ — Charlie Award[86].

Прайди та мітинги

[ред. | ред. код]
Поліція охороняє Марш рівності-2019

У вересні 2003 року, перший, нехай і невеликий, громадський парад був проведений в місті Київ[87].

У травні 2008 року українські спілки ЛГБТ завадили маркуванню Міжнародного дня боротьби з гомофобією після останньої хвилини втручання влади у приватне життя українців, які сказали організаторам, що у зв'язку з імовірністю протистояння програма заходів повинна бути скасована. Католики, Християни євангелістської віри, адвентисти сьомого дня, єпархія християнства і Хрестителя і Союз Незалежних православних церков попросили місцеву владу заборонити будь-які дії представників сексуальних меншин.[88]

У травні 2012 року (парад, що мав відбутися в Києві) був скасований його учасниками, тому що вони побоювалися за свою безпеку через анонімні погрози і бездіяльність влади та правозахисних органів.[89] Два активіста за права геїв були побиті з використанням сльозогінного газу групою молодих людей і після заходу були евакуйовані конвоєм.[90][89][91]

За оцінками, 20 громадських активістів, що представляють кілька організацій протестували за межами Верховної Ради під час жовтня 2012, коли відбувалося голосування у «анти-гомосексуального» законопроєкту.[52]

На 23 травня 2013 року український суд задовольнив клопотання київських міських властей заборонити проведення будь-яких заходів, крім тих, що передбачено програмою для святкування Дня Києва (у центральній частині міста); при цьому де-факто заборонивши гей-парад в Києві, який був запланований на 25 травня.[92] Тоді формат заходу був змінений на «окремому ділянку за межами центральної частини міста Київ».[93] Цього дня на вузькій стежці поблизу Парку Пушкіна та Станція метро Шулявська, більше 50 осіб зібралися та рушили.[90][94] Серед них, принаймні 10 були з Мюнхену (Німеччина), в тому числі віце мер Мюнхена Hep Монатзедерс, і деякі зі Швеції.[95] Вони пройшли під захистом 1500 співробітників міліції, 13 з приблизно 100 анти-геїв (березень) протестувальників були заарештовані і ніякого фізичного[nb 3] насилля не сталося.[90][94][96] Через годину мітингувальники, які брали участь у параді, були евакуйовані з району.[90] У спробі уникнути помсти у формі нападів вони потім переодягнулися і перейшли через різні види транспорту кілька разів.[90]

Хода, організована активістами за права геїв пройшла в центрі Києва 11 січня 2014 року; серед протестів Євромайдану.[22]

5 липня 2014 року хода, яка мала відбутися в Києві, була скасована після того, як міліція не гарантувала її захист, хоча активісти вимагали захистити своє мирне зібрання відповідно до закону.[97] Відбувся невеликий, закритий марш в декількох кілометрах за межами Києва.[22][98] На 7 липня 2014 року київський міський голова Віталій Кличко попросив скасувати ЛГБТ-ходу: «Я думаю, що в даний час, коли відбуваються бойові дії і багато людей вмирають, розважальні заходи не відповідають ситуації, що склалася. І я закликаю всіх цих людей не робити цього. Я думаю, що це буде неправильно на тлі цих обставин».[98] Під «Бойовими діями» Кличко мав ті, що є АТО.[99] Однак, активісти були дуже засмучені словами Кличка, оскільки це був не «карнавал» чи будь-який інший розважальний захід, а Хода рівності, яку влада міста не тільки не підтримала, але і відмовилася захищати, попри погрози організаторам і учасникам, більшість з яких були учасниками Євромайдану[100].

4 червня 2015 року голова Києва Кличко знову просив скасувати парад через «небезпеку провокацій». З іншого боку, президент України Петро Порошенко заявив 5 червня 2015 року, що не має ніяких причин, щоб запобігти маршу.
6 червня 2015 року відбувся другий парад в Україні. Марш був закінчений у менше, ніж півгодини. Кількість міліції для захисту значно перевершувала учасників параду. Місце проведення ходи розкривалося лише тим учасникам маршу, які зареєструвалися на сайті. Під час маршу п'ять міліціонерів отримали поранення у сутичках з невідомими, які напали на мітинг з димовими шашками та камінням. Один міліціонер був у важкому стані. 25 активістів-гомофобів були заарештовані. Члени парламенту Світлана Заліщук і Сергій Лещенко брали участь у марші разом з послом Швеції в Україні Андреасом фон Бекератом та іншими західними дипломатами. Організатори закликали учасників параду збиратися у малі групи, а не використовувати Київський метрополітен.

Громадська думка

[ред. | ред. код]

Опитування в масштабах усієї країни, проведеного Інститутом соціології у 2007 році, 16,7 % сильно не згодні і 17,6 % не погоджуються з такою заявою: Геї та лесбійки повинні мати можливість вільно жити своїм власним життям, яке вони хочуть. 30,2 % дуже згодні з цим твердженням і згодні із тезою. Це був найнижчий рейтинг дуже згодних і згодних із даних досліджень проведених серед 24 країн.[101]

В опитуванні Angus Reid Global Monitor, у грудні 2007 року 81,3 % українців, опитаних сказали, що гомосексуальні стосунки «ніколи не будуть для них прийнятними», 13 % відповіли, що «іноді вони для них прийнятні» і 5,7 % «прийнятні»[102]. З усіх перерахованих тез, гомосексуальність розглядалася як третя найгірша справа після крадіжки в магазинах і водіння в нетверезому вигляді. Примітно те, що більшість українців розглядають це абсолютно неприйнятним, ніж переглядання статевого зношення гетеросексуалів на вулиці (61,5 % ніколи, 29,3 % іноді), порушення правил дорожнього руху (70,2 % ніколи, 25,6 % іноді), сміття на вулиці (73,3 % ніколи, 22,4 % іноді), ухилення від сплати податків (48,5 % ніколи, 37,5 % іноді), обман заради прибутку (48,3 % ніколи, 41,6 % іноді), а також список інших речей, зокрема аборти, дошлюбний секс, чи скарга владі на друга, крадіжку тощо.

В іншому опитуванні Angus Reid Global Monitor, в червні 2007 року, з довгого списку можливих соціальних реформ в країні, легалізація одностатевих шлюбів отримала тільки 4,7 % голосів, найнижчий показник (наступного найнижча зверху це — легалізація легких наркотиків, 7,1 %)[103].

У грудні 2010 року Інститут Горшеніна заявив про результати опитування, щодо «Ставлення українців до сексуальних меншин» було «Повністю негативним» для 57,5 % респондентів, «скоріше негативно» для 14,5 %, «скоріше позитивним» для 10 % і «Досить позитивним» для 3 %.

Згідно опитування у 2015 році, 50 % опитаних українців вважають, що в Україні не існує дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Це дані опитування, проведеного інформаційно-аналітичним центром «Rating Pro»[104].

У травні 2022 року в опитуванні центру «Наш світ», яке також проводив Київський міжнародний інститут соціології, 12,8% респондентів заявили про позитивне ставлення до ЛГБТ-людей загалом, тоді як 38,2% поставилися негативно, а 44,8% – байдуже. На запитання про рівні права 63,7% погодилися, що представники ЛГБТ-спільноти повинні мати рівні права, тоді як 25,9% не погодилися, а 10,4% не змогли або не захотіли відповісти. Центр «Наш світ» вважає, що сприйняття ЛГБТ-людей в Україні «значно покращилося» порівняно з результатами аналогічного опитування 2016 року. Це могло бути результатом російського вторгнення[en], яке здійснювалося під гаслами захисту традиційних цінностей та боротьби з гей-парадами.[105]

Згідно з опитуванням, проведеним у січні 2023 року Національним демократичним інститутом за підтримки Київського міжнародного інституту соціології, 56% українців погодилися з тим, що одностатеві пари повинні мати право реєструвати свої стосунки у формі цивільного партнерства, тоді як 24% не погодилися. 44% підтримали одностатеві шлюби, 36% були проти. 30% підтримали усиновлення дітей одностатевими парами, 48% були проти.[106] Роль членів ЛГБТ-спільноти в українських збройних силах після російського вторгнення у 2022 році вважається причиною зміни ставлення громадськості до одностатевих партнерств в Україні.[107]

У червні 2024 року в опитуванні, проведеному Київським міжнародним інститутом соціології, на запитання, чи повинні ЛГБТ-люди мати ті ж громадянські свободи та конституційні права, що й усі українці, 70% респондентів відповіли «так».[108][109] Опитаних запитали, чи підтримали б вони (на той час неіснуючу) можливість для ЛГБТ-пар укладання законного цивільного партнерства (без можливості усиновлення); 28,7% респондентів відповіли «так», 35,7% відповіли «ні», а 25,6% заявили про «байдужість».[108][109] В опитуванні також йшлося про ставлення (опитаних) до ЛГБТ-людей; 47,3% заявили про «байдужість», а 32,1% заявили про «негативне».[108][109] Опитувальник дійшов висновку, що підтримка прав ЛГБТ в Україні продовжує покращуватися, і що молодша демографічна група та жінки загалом більш позитивно ставляться до питань ЛГБТ.[108][109]

Правові умови життя

[ред. | ред. код]
Одностатеві сексуальні взаємини увійшли у зону прав Yes (у 1991 році[1][52])
Однаковий вік згоди для сексуальних стосунків Yes[110]
Прийнято Антидискримінаційне законодавство в сфері зайнятості праці Yes[111]
Антидискримінаційне законодавство в наданні товарів і послуг Yes[111]
Антидискримінаційне законодавство в усіх інших областях (вкл. Непряма дискримінація, розпалювання ненависті) Yes[111]
Одностатеві шлюби No[112] (конституційно заборонені з 1991 року)
Визнання одностатевих пар, як зареєстрованих партнерів No[112]
Дозвіл брати прийомну дитину у родини одностатевих пар No
Суспільне прийняття одностатевих пар No (іноземним парам в шлюбі в зареєстрованому вигляді одностатевих шлюбів дозволено усиновлювати дітей з України; самотні особи, які є громадянами України незалежно від сексуальної орієнтації можуть також це робити)
Жінкам дозволено відкрито служити в армії Yes[113]
Гомосексуальним особам дозволено відкрито служити в армії No (Стаття 18 ВЛК. Включено — розлади статевої ідентифікації, сексуальні розлади. а) різко виражені-непридатні до військової служби з виключенням з військового обліку[114]
Право на зміну статі Yes (СРС допускається тільки для тих, хто старше 25 років[115])
Доступ до ЕКЗ лесбійкам No
Комерційне сурогатне материнство для гомосексуальних пар чоловіків No (комерційне сурогатне материнство є незаконним для всіх пар, незалежно від сексуальної орієнтації, і в різних країнах амбасади можуть відмовити в наданні новонародженим громадянства і проїзних документів в країну (передбачуваного) батька[116])

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • HPLGBT, українська Громадська організація
  • KyivPride2014 гей-парад у столиці.
  • Наш світ, українська гей-організація
  • «Один з нас», Український гей-журнал
  • Тамара Марценюк. Права людини для ЛГБТ-спільноти і Євромайдан 2013—2014. Журнал соціальної критики Спільне. 15 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  • Ілона Довгань, Ірина Славінська. Видимість ЛГБТ в Україні. Громадське радіо. 27 липня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  • Кіра Ковальські. У Києві презентують звіт «НА ГРАНІ: вирішення проблеми нерівності та дискримінації в Україні». Гей-Альянс Україна. 27 липня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)(рос.)
  • Юлія Ворона. Побиття, зґвалтування, шантаж. Чому в Україні не карають за напади на ЛГБТ. Українська правда. 10 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
Мультимедія:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). 12 грудня 1991. Процитовано 13 березня 2026.
  2. ↑ а б Прецедент для ЛГБТІ+ в Україні: Верховний Суд визнав шлюб між двома чоловіками (укр.). 5 канал. 9 березня 2025.
  3. ↑ Про досвіди ЛГБТК+ в Україні під час повномасштабної війни. Українська Феміністична Мережа (укр.). Процитовано 13 березня 2026.
  4. ↑ а б Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність до вимог статей 8 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) та Регламенту Ради (ЄС) 2016/1104 про впровадження посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного законодавства та визнання та виконання рішень у справах майнових наслідків зареєстрованих партнерств. itd.rada.gov.ua. Процитовано 13 березня 2026.
  5. ↑ а б в Кабмін затвердив дорожні карти, які є умовою відкриття переговорів про вступ до ЄС ➜ ZMINA. zmina.info (укр.). 14 травня 2025. Процитовано 18 травня 2025.
  6. ↑ а б в г д ДОРОЖНЯ КАРТА З ПИТАНЬ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА
  7. ↑ Верховний Суд уперше підтвердив факт шлюбних відносин між двома чоловіками в Україні. NV (укр.). Процитовано 26 березня 2026.
  8. ↑ Landmark Court Ruling in Ukraine a Step Toward Equality | Human Rights Watch (англ.). 13 березня 2026. Процитовано 26 березня 2026.
  9. ↑ Supreme Court of Ukraine upholds landmark ruling recognising ‘de facto’ same-sex marriage. Novaya Gazeta Europe. 5 грудня 2066. Процитовано 26 березня 2026.
  10. ↑ In landmark ruling, same-sex couple recognized as family by Ukrainian court. The Kyiv Independent (англ.). 3 липня 2025. Процитовано 26 березня 2026.
  11. ↑ О содомском грехе // Стоглав. — СПб.: Д. Е. Кожанчиков, 1863. — С. 109—110. — 312
  12. ↑ Кон, 2003, с. 320—322
  13. ↑ Хили, 2008, с. 96—99, 356—374.
  14. ↑ Ставлення до проявів сексуальності в Україні XVII–XVIII століть. Гендер в деталях. Процитовано 26 травня 2025.
  15. ↑ Секс та розмови про нього в українському селі ХІХ — початку ХХ століття. Гендер в деталях. Процитовано 26 травня 2025.
  16. ↑ Игорь Кон. Лики и маски однополой любви: лунный свет на заре
  17. ↑ Дэн Хили. Гомосексуальное влечение в революционной России: регулирование сексуально-гендерного диссидентства = Homosexual Desire in Revolutionary Russia: The Regulation of Sexual and Gender Dissent / науч. ред. Л. В. Бессмертных, Ю. А. Михайлов, пер. с англ. Т. Ю. Логачева, В. И. Новиков. — Москва: НИЦ «Ладомир», 2008. — 624 с. — (Русская потаенная литература). — 1000 экз.
  18. ↑ Аксенов: Гей-парадов в Крыму не будет. Харьков, новостное агентство. 2019-09-02. Архів оригіналу за 13 вересня 2014. Процитовано 14 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  19. ↑ Монро розповіла про кардибалети можновладців на гей-курортах у Криму. TCH.ua. 2014-09-12. Процитовано 14 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  20. ↑ Ukraine News One: Donetsk gay club attacked by separatists (VIDEO). Kyiv Post. 10 червня 2014. Архів оригіналу за 10 червня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  21. ↑ У «ЛНР» почали розстрілювати геїв // Патріоти України — Листопад 14, 2014. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 15 листопада 2014.
  22. ↑ а б в http://america.aljazeera.com/articles/2014/7/5/despite-a-move-towardeuropelgbtukrainiansfacenewhurdles.html
  23. ↑ Активістка, яку катували бойовики "ДНР", розповіла про весь час перебування в полоні батальйону "Восток". TCH.ua. 2014-09-02. Процитовано 14 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
  24. ↑ Same-sex marriage in Ukraine: accept or deny?. www.unian.info (англ.). Процитовано 25 січня 2023.
  25. ↑ Anna Kovalenko (3 липня 2025). "Important precedent": for the first time, a Ukrainian court recognized the actual marriage relationship between two men. Ukrainska Pravda – Zhyttia (Ukrainian) . Процитовано 3 липня 2025.
  26. ↑ "Legal regression" — New draft Civil Code intended to "harmonize" Ukraine’s law with EU standards actually undermines eurointegration. gwaramedia.com. Процитовано 12 лютого 2026.
  27. ↑ Ukrainian Bill Threatens to Roll Back LGBTQ+ Rights and Jeopardise EU Ambitions. out.tv. Процитовано 28 січня 2026.
  28. ↑ Заблоцька, Оксана (19 лютого 2026). Єврокомісія прокоментувала проєкт нового Цивільного кодексу України. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 26 березня 2026.
  29. ↑ “Точка Опори ЮА” та ЛГБТ-військові звернулися до Єврокомісії через новий Цивільний кодекс: що їм відповіли? ➜ ZMINA
  30. ↑ Лист Міністерства юстиції до Верховної Ради щодо проєкту нового Цивільного кодексу (законопроєкт №14394). Сторінки 172-174
  31. ↑ Уряд Свириденко просуває одностатеві партнерства: аналіз листа Мін’юсту до Верховної Ради | Всі разом!
  32. ↑ Cross-cultural and socio-demographic correlates of homophobic attitude among university students in three European countries, Legal Journal of Endocrinological Investigation
  33. ↑ Картка законопроекту - Законотворчість. itd.rada.gov.ua. Процитовано 13 березня 2026.
  34. ↑ Законопроєкт № 13597: в Україні хочуть оновити підхід до відповідальності за дискримінацію ➜ ZMINA
  35. ↑ Про внесення зміни до Кодексу законів про працю України щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації з правом Європейського Союзу. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 13 березня 2026.
  36. ↑ а б UPDATE: Rada pushes through non-discrimination amendment to Labor Code, UNIAN (12 November 2015) Ukraine eschews visa-free EU travel by blocking law to protect gay people, The Guardian (5 November 2015) Ukraine finally passes anti-bias law, a prerequisite for visa-free travel to EU, Kyiv Post (12 November 2015) Ukraine passes anti-discrimination law, BBC News (12 November 2015) Ukrainian parliament will never back same-sex marriages - speaker, Interfax-Ukraine (12 November 2015)
  37. ↑ Kerry Brodie (12 листопада 2015). In A Historic Step, Ukraine Passes Legal Protections for Nation's LGBT Citizens. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
  38. ↑ Lavers, Michael K. (16 грудня 2022). Ukrainian lawmakers pass LGBTQ-inclusive media regulation bill. Washington Blade. Процитовано 20 грудня 2022.
  39. ↑ Ukraine passes bill banning LGBTQ+ hate speech in media. 21 грудня 2022.
  40. ↑ У Раді Європи оцінили, що новий закон про медіа значною мірою відповідає директиві ЄС. Європейська правда (укр.). Процитовано 14 травня 2024.
  41. ↑ Експерти Ради Європи оцінили Закон України "Про медіа" - Центр демократії та верховенства права. Центр демократії та верховенства права - (укр.). 10 березня 2023. Процитовано 14 травня 2024.
  42. ↑ В Украине насчитывается до 1,2 млн геев и лесбиянок. Архів оригіналу за 23 травня 2012. Процитовано 12 вересня 2014.
  43. ↑ Коли поранений дізнався, що медик — гей, він не скаже: "Зупиніть евакуацію". ЛГБТ-військові про реєстровані партнерства. Суспільне Новини (укр.). 26 червня 2023. Процитовано 19 січня 2024.
  44. ↑ Constitution of Ukraine. Rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 травня 2011. Процитовано 20 січня 2011.
  45. ↑ Gay Ukraine News & Reports. Globalgayz.com. Архів оригіналу за 7 вересня 2011. Процитовано 20 січня 2011.
  46. ↑ PDF[недоступне посилання з грудня 2021]
  47. ↑ Gay Ukraine News & Reports. Globalgayz.com. Архів оригіналу за 7 вересня 2011. Процитовано 20 січня 2011.
  48. ↑ Депутат Береза з «Правого сектора» назвав порушення прав ЛГБТ важливою проблемою в Україні [Архівовано 2014-12-27 у Wayback Machine.] // lgbt.org.ua
  49. ↑ Right-Wing Ukrainian Leader Is (Surprise) Jewish, and (Real Surprise) Proud of It/A Q&A with the Right Sector Parliamentarian Borislav Bereza // tabletmag.com By Vladislav Davidzon|December 1, 2014 (англ.)
  50. ↑ Дмитро Ярош: «Я не активний противник сексменшин» [Архівовано 2014-12-31 у Wayback Machine.] Національний ЛГБТ-портал України — 1 грудня 2014
  51. ↑ Convert United States Dollar to Ukraine Hryvnia [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], The Money Converter (8 December 2012)
  52. ↑ а б в Ukraine vote on anti-gay bill sparks outrage [Архівовано 2018-08-08 у Wayback Machine.], Bay Area Reporter (4 October 2012)
  53. ↑ а б Gays attacked during human rights march, six detained, Kyiv Post (8 December 2012)
  54. ↑ European Voice: Ukraine seeks to revive EU talks, Kyiv Post (7 February 2013)
  55. ↑ а б The interns of the Program of Internship at the Verkhovna Rada of Ukraine and Central Executive Bodies for 2012-2013 learned the procedure of submission and passage of bills in the Verkhovna Rada, Верховна Рада України (14 December 2012)
    Ukraine: Energy Policy Review 2006, International Energy Agency, 24 October 2006, ISBN 9264109919 (page 130)
  56. ↑ Venice Commission says Ukrainian bill banning promotion of homosexuality contradicts international standards, Інтерфакс-Україна (18 June 2013)
  57. ↑ Ukraine to ban discrimination against gays, says foreign minister [Архівовано 2014-09-12 у Wayback Machine.], Gay Star News[en] (8 February 2013)
  58. ↑ Ukraine to spend five percent of 2015 budget on defense and security. reuters. 20 грудня 2014. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 30 червня 2017.
  59. ↑ Andriy Maymulakhin; Olexandr Zinchenkov; Andriy Kravchuk (2007). Ukrainian Homosexuals and Society - Report 2007 (PDF). Kyiv: LGBT Human Rights NASH MIR Center. Процитовано 12 березня 2016.
  60. ↑ а б LGBTQ troops and vets go to war with homophobia in Ukraine. Deutsche Welle. 27 червня 2011. Процитовано 28 червня 2021.
  61. ↑ Sima, Milan (19 квітня 2019). Jsem gay, veřejně přiznal ukrajinský voják. Aby národ pochopil, že i homosexuálové jsou vlastenci. www.seznamzpravy.cz. Процитовано 6 вересня 2020.
  62. ↑ (укр.) "I had a friend and now I have a girlfriend." How the Ukrainian LGBT military is coming out of the shadows, Ukrayinska Pravda (18 July 2021)
  63. ↑ 'We're breaking stereotypes': LGBT+ soldiers hope Ukraine moves towards same-sex marriage. France24. 9 серпня 2022. Процитовано 23 вересня 2022.
  64. ↑ Garcia, Horaci (31 травня 2022). Ukraine's 'unicorn' LGBTQ soldiers head for war. Reuters. Архів оригіналу за 3 серпня 2023. Процитовано 28 вересня 2023.
  65. ↑ Ukraine's gay soldiers fight Russia—and for their rights. The Economist. 5 квітня 2023. Процитовано 28 вересня 2023.
  66. ↑ Ukraine has lifted the ban on blood donation for homosexuals. Gay News Europe. 27 квітня 2016. Архів оригіналу за 24 січня 2022.
  67. ↑ Порядок медичного обстеження донорів крові та (або) її компонентів (укр.). Ministry of Health of Ukraine. 2005.
  68. ↑ а б Kiev court cancels Ukraine's first-ever gay pride rally [Архівовано 24 травня 2013 у Wayback Machine.], en: The Washington Post (23 May 2013)
  69. ↑ RRT RESEARCH RESPONSE UKRAINE [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.], Refugee Review Tribunal Australia (10 July 2008)
  70. ↑ Церковь Филарета выступила против гомосексуализма: "Каждый, кто поддерживает и одобряет "узаконение" содомского греха, подпадает под анафему". censor.net.ua.
  71. ↑ Про ставлення УГКЦ до гомосексуалізму та ВІЛ-інфікованих розповів Блаженніший Святослав під час вебконференції. news.ugcc.ua (англ.). Департамент інформації УГКЦ. 08 листопада 2011. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 4 червня 2021.
  72. ↑ Синод єпископів та ЛГБТК (укр.). 31 жовтня 2018. Архів оригіналу за 8 листопада 2018. Процитовано 8 листопада 2018.
  73. ↑ Гомосексуалізм несе загрозу сімейним цінностям, - Звернення УГКЦ і РКЦ. news.ugcc.ua (англ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019.
  74. ↑ Блаженніший Любомир: «Церква мусить бути собою – не політичною і не державною». news.ugcc.ua (англ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019.
  75. ↑ Митрополит Епіфаній про ЛГБТ: це суперечить божественному вченню. glavcom.ua (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 20 червня 2020.
  76. ↑ Feminists Contest Politics and Philosophy (Philosophy and Politics), Peter Lang, 2005, ISBN 978-90-5201-252-0 (page 199)
  77. ↑ New Ukraine, Old Homophobia. Thegully.com. Процитовано 20 січня 2011.
  78. ↑ а б Fearing scandal for being different, politicians keep themselves, nation in closet, Kyiv Post (14 October 2010)
  79. ↑ Austrian couple wins landmark adoption case [Архівовано 2018-08-08 у Wayback Machine.], Bay Area Reporter (21 February 2013)
  80. ↑ а б Family Code of Ukraine (in Ukrainian)
  81. ↑ Elton 'cannot adopt in Ukraine', BBC News (14 September 2009)
  82. ↑ Взлёты и падение // Один из нас. — 1995. — № 0. — С. 3.
  83. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 грудня 2008. Процитовано 12 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  84. ↑ Украинское движение секс-меньшинств разрабатывает стратегию.
  85. ↑ Создан Союз гей-организаций Украины.
  86. ↑ Charlie Award. Charlie Award. Архів оригіналу за 28 квітня 2016. Процитовано 23 квітня 2016.
  87. ↑ Trembling in Ukraine [Архівовано 29 липня 2009 у Wayback Machine.], The World Congress of Gay, Lesbian, Bisexual, and Transgender Jews: Keshet Ga'avah (2008)
  88. ↑ Stars back gay-bashing campaign for «traditional love» in Ukraine [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.], Pink news (18 November 2008)
  89. ↑ а б Kiev's first Pride marred by threats and violence [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.], Bay Area Reporter[en] (24 May 2012)
  90. ↑ а б в г д е Ukraine's gays fear coming out of the closet // Al Jazeera English (31 May 2013)
  91. ↑ Ukraine takes aim against 'gay propaganda', BBC News (11 October 2012)
  92. ↑ Court bans gay pride parade in Kyiv on May 25, Interfax-Ukraine (23 May 2013)
  93. ↑ Equality March to be held as a private event, not in central Kyiv, say organizers, Interfax-Ukraine (24 May 2013)
  94. ↑ а б Gay-Pride Activists Briefly March In Kyiv, Radio Free Europe/Radio Liberty (25 May 2013)
  95. ↑ Despite interruptions, Kyiv holds first ever gay pride, Kyiv Post (25 May 2013)
  96. ↑ Гей парада в Киеве - 2013. Кому это надо?. YouTube. 6 червня 2013. Процитовано 11 квітня 2014.
  97. ↑ http://www.huffingtonpost.com/brian-dooley/wheres-ukrainian-far-righ_b_5564680.html
  98. ↑ а б http://www.interfax-religion.com/?act=news&div=11379
  99. ↑ Ukraine crisis timeline, BBC News
  100. ↑ У Києві скасували гей-ходу, а його організаторам погрожували
  101. ↑ Evhen Golovakha, Andriy Gorbachyk, Natalia Panina, «Ukraine and Europe: Outcomes of International Comparative Sociological Survey», Kiev, Institute of Sociology of NAS of Ukraine, 2007, ISBN 978-966-02-4352-1, pp. 133—135 in Section: «9. Social discrimination and migration» (pdf)
  102. ↑ Ukrainians Decry Shoplifting, Drunk Driving [Архівовано 29 квітня 2010 у Wayback Machine.], Angus Reid Global Monitor[en] (18 December 2007)
  103. ↑ (06/29/07) (18 червня 2007). Ukrainians Endorse Status Quo on Social Issues. Angus-reid.com. Архів оригіналу за 29 жовтня 2007. Процитовано 20 січня 2011.
  104. ↑ «Rating Pro» (15 липня 2015). Rating Pro. lgbt.org.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
  105. ↑ Ukrainians Have Dramatically Improved Their Attitude Towards LGBT People. LGBT Human Rights NASH SVIT Center (амер.). 1 червня 2022. Процитовано 7 червня 2022.
  106. ↑ Нове соціологічне дослідження підтвердило радикальне поліпшення ставлення українського суспільства до ЛГБТК. Правозахисний ЛГБТ Центр «НАШ СВІТ» (укр.). 24 лютого 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  107. ↑ Several hundred LGBT Ukrainian servicemen and women and their supporters marched in central Kyiv today to demand more rights and highlight their service to their country in its war with Russia. The Guardian. 16 червня 2024. Процитовано 16 червня 2024.
  108. ↑ а б в г PERCEPTION OF LGBT PEOPLE AND THEIR RIGHTS IN UKRAINE: RESULTS OF A TELEPHONE SURVEY CONDUCTED ON MAY 26 - JUNE 1, 2024. Kyiv International Institute of Sociology. 17 червня 2024. Процитовано 17 липня 2024.
  109. ↑ а б в г Nate Ostiller (18 червня 2024). Poll: More than 70% of Ukrainians say LGBTQ people should have same rights as any other citizen. The Kyiv Independent (English) . Процитовано 8 липня 2024.
  110. ↑ The No-nonsense Guide to Sexual Diversity[недоступне посилання з квітня 2019] by en: Vanessa Baird, en: New Internationalist, 2007, ISBN 1904456642 (page 139)
  111. ↑ а б в Дискриминация гомосексуалов в Украине запрещена по решению Высшего специализированного суда (Russian) .
  112. ↑ а б Legal Report: Ukraine, COWI[en] (2010)
  113. ↑ Про військовий обов'язок і ... | від 25.03.1992 № 2232-XII. web.archive.org. 1 червня 2020. Архів оригіналу за 1 червня 2020. Процитовано 30 червня 2023.
  114. ↑ Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 30 червня 2023.
  115. ↑ Integrating Transsexual and Transgendered People (Part 2 of 3), Press for Change[en] (December 1999)
  116. ↑ Ukraine Surrogacy Boom Not Risk-Free, Radio Free Europe/Radio Liberty (4 June 2011)

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bills are usually considered by the Верховна Рада України (Ukraine's Parliament) following the procedure of three readings; the Президент України must sign a law before it can be officially promulgated.[55] The Verkhovna Rada can take the decision on final adoption of the bill after the first or second reading if the bill is considered as such that does not require refinement.[55]
  2. ↑ Former Minister of Justice Сергій Головатий has never denied being a homosexual.[78]
  3. ↑ A few religious anti-gay protesters, disguised as press, attempted to rip banners and placards of the paraders.[90]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Права_ЛГБТ_в_Україні&oldid=48040009