Праведний халіфат
| Праведний халіфат | |
| Прапор | |
 | |
| Дата створення / заснування | червень 632 |
|---|---|
| Засновник | Абу-Бакр |
| Посада керівника організації | Праведні халіфи |
| Офіційна мова | арабська |
| Континент | Азія і Африка |
| Столиця | Медина і Куфа |
| Форма правління | виборна монархія і Теократія |
| Посада голови держави | Праведні халіфи |
| Голова держави | Абу-Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан, Алі ібн Абу Таліб і Хасан ібн Алі |
| Валюта | динар |
| Документ започаткування | Constitution of Medinad |
| Попередник | Візантійська імперія, діоцез Єгипетd, Держава Сасанідів, Prophetic erad і Medina communityd |
| Наступник | Омеядський халіфат |
| Мова, яку використовують | арабська |
| Час/дата припинення існування | 28 липня 661 |
| Юридичне підтвердження | Коран і Сунна |
 | |
| Офіційна релігія | іслам |
 Праведний халіфат у Вікісховищі | |
Праведний халіфат (араб. الخلافة الراشدية) — держава, створена після смерті пророка Мухаммеда в 632 році. Халіфат послідовно очолювали чотири праведних халіфа Абу Бакр, Умар ібн аль-Хаттаб, Осман ібн Аффан і Алі ібн Абу Таліб. Територія халіфату включала Аравійський півострів, Шам, Кавказ, частину Північної Африки від Єгипту до Тунісу і Іранське нагір'я.
Абу Бакр ас-Саддик[ред. | ред. код]
Абу Бакр був найстарішим сподвижником пророка Мухаммада. Після його смерті в 632 році, група авторитетних Мединцев з числа ансарів стала обговорювати, хто з них повинен стати наступником пророка Мухаммада в управлінні справами молодої мусульманської держави. Рішучість Умара ібн аль-Хаттаба дозволила Абу Бакр стати першим халіфом («заступником») і приступити до поширення ісламу[1].
З перших днів після свого призначення Абу Бакру довелося зіткнутися з труднощами. Колись вірні ісламу арабські племена відійшли від ісламської громади, погрожуючи її єдності і стабільності. Віровідступництво (рідда) почалося ще за життя пророка Мухаммеда, однак війни з віровідступниками почалися вже після його смерті. Відступництво було настільки великим, що воно торкнулося всіх племен в Аравії, за винятком Хіджаза (Мекка і Медіна), племен Сакіф з ат-Таїф і Азд з Оману. Деякі племена відмовилися виплачувати обов'язкову милостиню (закят), що теж було розцінено як відхід від основних принципів ісламу. Деякі вожді племен зробили претензії на пророцтво (Мусайліма, Садж, Тулайха і ін.). У центральній Аравії рух відступництва очолив лжепророк Мусайліма. Абу Бакр розділив мусульманську армію на 11 загонів, найсильнішим з яких був загін Халіда ібн аль-Валіда. Халід був направлений в найважчі місця і переміг у всіх боях, в тому числі і Мусайліму в ямах[2]. Протягом року тривали військові дії проти стабільності і порядку, що закінчилися перемогою Абу Бакра і об'єднанням арабських племен. Після придушення заколотів Абу Бакр почав завойовницькі війни за межами Аравійського півострова. У 633 р Абу Бакр послав Халіда ібн аль-Валіда в Ірак, який був однією з найбагатших провінцій Сасанідської імперії. Після цього він відправив 4 армії в Сирію і в 634 році перекинув туди ж армію Халіда ібн аль-Валіда.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ taqawalife.com [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.] 2012 г.
- ↑ Tabari: Vol. 2, p. 518
Посилання[ред. | ред. код]
- О. В. Кресін. Халіфат // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
