Праведники народів світу в Одесі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Праведники народів світу Одеси — неєвреї, які ризикували життям під час Голокосту в Одесі, щоб врятувати євреїв від знищення нацистами.

Звання Праведника народів світу[ред. | ред. код]

Праведники народів світу — це почесне звання, яке, згідно із Законом про увічнення пам'яті мучеників і героїв (1953), присвоюється ізраїльським національним меморіалом Катастрофи і Героїзму Яд Вашем людям різних національностей і віросповідання, які під час Голокосту рятували євреїв від переслідування та знищення. На січень 2018 р., почесним званням Праведників народів світу нагороджено 80 мешканців Одеси[1][2].

Кількість євреїв у Одесі напередодні війни та окупація Одеси та області[ред. | ред. код]

Відповідно до перепису населення 1939 р. у Одеській області проживало близько 250 000 євреїв, у тому числі 200 961 — у Одесі (33,26 % загальної кількості населення)[3].

Одеська область була окупована німецькими й румунськими військами у період з 22 липня по 29 серпня 1941 р., а місто Одеса — 16 жовтня того ж року. З 1 вересня 1941 р. управління територіями між річками Дністер і Південний Буг (так зване губернаторство «Трансністрія») прийняла румунська цивільна адміністрація[4].

Хроніка Голокосту в Одесі[ред. | ред. код]

16 жовтня 1941 р. — підрозділи 4-ї румунської армії вступили в Одесу. Одразу після цього румунські військовослужбовці розпочали так звану «зачистку міста від ворожих елементів». У реальності це виявлялось у арештах, спонтанних убивствах цивільного населення Одеси та червоноармійців, які не змогли евакуюватися з міста. Головними мішенями окупаційного терору стали євреї та комуністичні партійні функціонери.

18 жовтня 1941 р. — штабом румунської 10-ї піхотної дивізії видано «Інструкцію щодо організації відбору й евакуації євреїв Одеси в гетто.

22 жовтня 1941 р. — вибух у будівлі, де розміщувався штаб румунської 10-ї піхотної дивізії. Жертвами радянської диверсії стали 135 румунських і німецьких військовослужбовців. Серед загиблих був комендант міста та командуючий дивізією генерал Глогожану. Через 3 години після вибуху генерал Тресторіяну (заступник командувача 10-ї піхотної дивізії) доповів вищому командуванню:

«Я принял меры к тому, чтобы повесить на площадях Одессы евреев и коммунистов»[5].

23 жовтня 1941 р. — командування 4-ї армії отримує наказ, який передбачав проведення репресивні дії проти цивільного населення Одеси. На його основі генерал Тресторіяну видав розпорядження, згідно якого було передбачено стратити близько 18 000 євреїв з гетто і принаймні по 100 осіб у кожному районі міста, шляхом повішення на площах. Цього ж дня розпочинається примусова депортація євреїв-мешканців Одеси у село Богданівка на Південному Бузі. Загалом до середини листопада 1941 р. туди було депортовано до 30 000 осіб.

24 жовтня 1941 р. — Воєнний кабінет Ради міністрів Румунії надсилає розпорядження командуванню 4-ї армії:

"…1. Казнить всех евреев из Бессарабии, которые нашли убежище в Одессе. 2. Все лица, которые подпадают под приказ № 3161 (302 858) от 23 октября 1941 г., еще не казненные и те, кого можно к ним добавить, должны быть помещены в здание, которое будет заминировано и взорвано. Эта акция должна состояться в день похорон жертв"[6]

Того ж дня на околиці Одеси (район застави Дальнік) було убито близько 5000 євреїв. Бараки, в яких проводилися розстріли, було підірвано динамітом 25 жовтня 1941 р.

25—26 жовтня 1941 р. — кілька тисяч євреїв-біженців[7] з Бессарабії, які перебували у міські в’язниці, були вбиті на території артилерійських порохових складів на Люстдорфській дорозі.

Окрім військовослужбовців румунської армії, масові убивства євреїв Одеси здійснювала німецька зондеркоманда 11b, що входила до складу айнзатцгрупи D. Її жертвами стали від 3500 до 5000 євреїв.

27 жовтня1941 р. — згідно з румунськими документами, у гетто Одеси залишались 16 258 євреїв, у тому числі 6625 чоловіків, 7658 жінок и 1975 дітей.

7 листопада 1941 р. — наказ претора підполковника Нікулеску про обов'язкову явку протягом 48 годин у міську в’язницю всіх чоловіків єврейського походження у віці від 18 до 50 років. Порушники наказу мали бути розстріляні. Також наказ вимагав від усіх мешканців Одеси повідомляти поліцію про кожного єврея, що порушив наказ. Порушення наказу також каралося розстрілом.

Станом на середину листопада 1941 р. у в’язниці перебували близько 12 000 євреїв-чоловіків.

10 січня 1942 р. — початок депортації євреїв Одеси у північну частину повіту «Очаків» і південну частину повіту «Березівка».

1 квітня 1942 р. — у Одесі зареєстровано лише 587 євреїв (172 чоловіки, 220 жінок и 195 дітей). Згідно підсумкових звітів про депортацію з Одеси було вивезено 32 643 євреї, 847 — померло у ході депортації.

За даними дослідника О. Круглова у сукупності протягом в 1942—1944 рр. у Березівському, Мостовському и Доманівському районах румунською поліцією, а також загонами самооборони з числа ніцмецьких колоністів, було убито близько 23000 євреїв з Одеси та Одеського повіту.

10 червня 1942 р. — закриття єврейського гетто на Слободці.

23 червня 1942 р. — останній ешелон, у якому перебували близько 400 євреїв, було відправлено з Одеси у Березівку.

3 січня 1943 р. — в Одесі залишилось лише 54 євреї — ремісники з Чернівців та Румунії, які обслуговують потреби румунської армії.

За підрахунками дослідників, жертвами Голокосту у період 1941—1944 рр. стали близько 95 000 євреїв-мешканців Одеси. Також у місті було убито близько 25000 євреїв з Бессарабії, Буковини та Румунії[8].

Порятунок євреїв мешканцями Одеси[ред. | ред. код]

Станом на 1 січня 2018 р. Національний меморіал Яд Вашем подає статистику про 44 випадки порятунку та допомоги, наданих євреям 80 мешканцями Одеси. Завдяки цьому було врятовано життя 108 особам. Найстаршому з Праведників народів світу на момент початку румунської окупації було 62 роки (лікар Іван Кобозєв)[9], наймолодшій — 10 (школярка Лідія Масленнікова)[10].

На специфіку порятунку в Одесі впливала окупаційна політика румунської адміністрації, яка після масових страт жовтня-листопада 1941 р. депортувала євреїв, що залишалися в живих, до гетто, розташованих поза межами Одеси. Там люди перебували до закінчення періоду окупації у 1944 р.

Поширеним видом допомоги ставало постачання харчів мешканцям гетто, виготовлення фальшивих документів та організація втечі з гетто до міста, організація та утримання сховків.

Як і в інших регіонах, одним із вирішальних факторів надання допомоги було знайомство рятівника з євреями до моменту окупації. Хоча випадки допомоги незнайомим людям також були достатньо частими.

Праведниця Наталія Анісімова проживала в Одесі разом зі своєю заміжньою донькою Клавдією Єрьоменко. Після того як румунські військовослужбовці зібрали одеських євреїв у міській вязниці, жінки пішли до місця збору. Там одна із єврейок підштовхнула до Наталії свою 10-річну доньку — Поліну Єзрубільську. Місяцем пізніше завдяки коштам, зібраним Наталією Анісімовою, вдалося підкупити охоронців вязниці та добитися звільнення матері Поліни. Завдяки цьому Поліна і Тетяна Єзрубільські змогли вижити та виїхати до Кременчука, де дочекалися вигнання окупантів. Наталія Анісімова ж у квітні 1943 р. долучилася до порятунку ще однієї дитини — Валентини Мар’ясіс, яка втратила своїх батьків у таборі Доманівка. Майже рік, до квітня 1944 р., родина Анісімових платила хабарі сторожу будинку, у якому вони мешкали та переховували маленьку єврейську дівчину. Завдяки цьому її вдалося врятувати[11].

Будинок Праведників Миколи Прохорова і його доньки Анни Прохорової розташовувався на околиці Одеси та межував із виходом до катакомб. Починаючи з січня 1942 р. у Прохорових знайшли притулок 8 євреїв, у тому числі його невістка із двома онуками. Батько і донька Прохорови з’єднали одну з кімнат будинку із катакомбами. У такий спосіб їхні підопічні могли швидко й непомітно пробиратися у підземелля. Кожні два дні Анна Прохорова спускалась у катакомби та приносила продукти та розповідала новини людям, які знаходились у сховку.

У відповідь на дії партизан румунські військові підрозділи блокували всі виходи з катакомб, унаслідок чого люди, якими опікувалися Прохорови, стали заручниками цієї ситуації та протягом місяця залишалися без контакту із зовнішнім світом і джерела харчування. Тим не менше, як тільки було послаблено режим, Микола й Анна Прохорови знайшли людей у сховку та вивели їх на поверхню. Завдяки Праведникам Прохоровим семеро з восьми євреїв залишилися в живих і дочекались завершення окупації у квітні 1944 р.

Одеський психіатр, доктор медичних наук, професор Євген Шевальов очолював кафедру психіатрії у Одеському медичному інституті. У роки війни він керував міською психіатричною лікарнею, де на лікуванні перебували близько 600 осіб. Він виписав близько двох десятків медичних карточок із фіктивними прізвищами. За допомогою цих документів він зміг рятувати євреїв-працівників лікарні, видаючи їх за пацієнтів, що мали неєврейське походження. Так само професор Шевальов разом зі своїм сином Андрієм вчинили із медичними документами справжніх пацієнтів-євреїв. Таким чином, на початок 1942 р. за документами в лікарні не було жодного пацієнта-єврея.

Батько і син Шевальови не залишали спроб добитися від окупаційної влади задовільного харчового забезпечення для душевнохворих пацієнтів і саме завдяки його наполегливості багато людей залишились у живих. У січні 1942 р. Андрій Шевальов привів до батька свого однокурсника Володимира Тендлера, якому вдалося втекти з колони євреїв, яких депортовували до табору у Доманівці. Професор Шевальов детально пояснив Володимиру, як симулювати симптоми психічного захворювання, аби залишатись у лікарні в якості пацієнта. Подібним же чином він врятував 17-річну Лілію Раппопорт, видаючи її за особу, хвору на аутизм[12].

Меморіалізація подвигу Праведників народів світу в Одесі[ред. | ред. код]

У 2001 р. в Одесі було відкрито Алею Праведників світу. Вона стала частиною Меморіалу жертв Голокосту. Об’єкт розташований на території Прохоровського скверу — місця, звідки колони євреїв прямували у напрямку с. Богданівка Миколаївської області. Алея складається з двох березових гаїв, кожне дерево у яких було висаджене на честь одеситів-Праведників народів світу[13].

Імена Праведників народів світу[ред. | ред. код]

Список Праведників народів світу з Одеси[14].
Прізвище, ім'я Дата присудження звання Шифр справи у Яд Вашем
Авдєєнко Валентин 1996 M.31.2/7034
Авдєєнко Ігор 1996 M.31.2/7034
Авдєєнко Сергій 1996 M.31.2/7034
Авдєєнко Тетяна 1996 M.31.2/7034
Аветісян (Лук'янович) Інна 1998 M.31.2/8113
Александрова (Масленнікова) Лідія 1998 M.31.2/8114
Анісімова Наталія 1999 M.31.2/8390
Ахієзер (Чистюхіна) Неоніла 2000 M.31.2/8989
Балєбіна Клавдія 1998 M.31.2/7561
Басова Єлизавета 1999 M.31.2/8415
Бєлоусов Дмитро 1990 M.31.2/4495
Бєлоусов Олександр 1990 M.31.2/4495
Бєлоусова Марина 1990 M.31.2/4495
Биченко Раїса 1995 M.31.2/6837
Болган Лідія 2000 M.31.2/8838
Брайкевич Олена 2001 M.31.2/9378
Брайкевич Ольга 2001 M.31.2/9378
Брейтшнайдер Анатолій 1995 M.31.2/6566
Бромберг (Максименюк) Тамара 2000 M.31.2/9087
Веліканова (Никифорова) Поліна 1995 M.31.2/6523
Виржицька Галина 1995 M.31.2/6484
Гайденко Єлизавета 1989 M.31.2/4328
Гайденко Єфросінія 1989 M.31.2/4328
Гайденко Яків 1989 M.31.2/4328
Грек (Бєлоусова) Анна 1990 M.31.2/4495
Гурська Євгенія 1998 M.31.2/7561
Єгорова (Лесніченко) Ірина 2001 M.31.2/9540
Єрьоменко (Анісімова) Клавдія 1999 M.31.2/8390
Ігнатова Лідія 2001 M.31.2/9316
Іонеско Антонін 1995 M.31.2/6837
Калініна (Сєдова) Єлизавета 1997 M.31.2/7568
Капутерко (Торгонська) Поліна 1997 M.31.2/7624
Каражова-Попова Лідія 2001 M.31.2/9316
Кісленко (Колесник) Ольга 2000 M.31.2/8835
Кобозєв Іван 2010 M.31.2/11822
Колесніченко Зинаїда 1995 M.31.2/6566
Косорукова Клавдія 1997 M.31.2/7674
Кузьміна Антоніна 2006 M.31.2/10795
Лаврент'єва Олена 2011 M.31.2/12137
Лесніченко Анна 2001 M.31.2/9540
Лук'янович Олександра 1998 M.31.2/8113
Лукшина Олександра 2006 M.31.2/10833
Ляхов Антоніна 1994 M.31.2/5773
Ляхов Володимир 1994 M.31.2/5773
Максименюк Евангеліна 2000 M.31.2/9087
Марчук Олексій 2000 M.31.2/8838
Масленніков Микола 1998 M.31.2/8114
Масленнікова Марія 1998 M.31.2/8114
Мінкова (Штепан) Світлана 2003 M.31.2/10158
Міхєєва Анастасія 2009 M.31.2/10503
Мішустіна Євдокія 1999 M.31.2/8415
Назіу (Солтис) Віра 1997 M.31.2/7413
Олейніченко Парасковія 2000 M.31.2/8794
Осипенко Любов 1997 M.31.2/7674
Осташевський Генріх 1997 M.31.2/7623
Панібрашцев Георгій 2001 M.31.2/9378
Подлєгаєва Олександра 1996 M.31.2/6033
Полескул Фьокла 1999 M.31.2/8544
Прохоров Микола 1993 M.31.2/5789
Русіна Емілія 1999 M.31.2/8544
Свищ Мирон 1998 M.31.2/7706
Стаднік Дмитро 1995 M.31.2/6485
Стаднік Ліна 1995 M.31.2/6485
Станєва Лідія 1998 M.31.2/8007
Станєва Марія 1998 M.31.2/8007
Станєва Ніна 1998 M.31.2/8007
Станченко Костянтин 1997 M.31.2/7462
Стащук Марія 1999 M.31.2/8558
Стойкова (Прохорова) Анна 1993 M.31.2/5789
Тимченко Євдокія 2011 M.31.2/12111
Тимченко Мирон 2011 M.31.2/12111
Ткачук Надія 2014 M.31.2/12807
Торгонська Єфросінія 1997 M.31.2/7624
Торгонський Володимир 1997 M.31.2/7624
Цвиговська Олександра 1997 M.31.2/7674
Цвиговський Авраам 1997 M.31.2/7674
Шевальов Андрій 2001 M.31.2/9302
Шевальов Євген 2001 M.31.2/9302
Шеліпун Ольга 1997 M.31.2/7674
Ясинськая Олександра 2002 M.31.2/9611
Ясинський Яків 2002 M.31.2/9611

Кількість присудження звання Праведника народів світу мешканцям Одеси за роками[15].

Рік Кількість
1989 3
1990 4
1993 2
1994 2
1995 7
1996 5
1997 12
1998 11
1999 7
2000 7
2001 9
2002 2
2003 1
2006 2
2009 1
2010 1
2011 3
2014 1

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Праведники народів світу: Довідник / За ред. І. Я. Щупака. – Дніпро: Український інститут вивчення Голокосту «Ткума», 2016. – С. 22–44; База данных Праведников народов мира стран бывшего СССР [Електронний ресурс] Режим доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/advancedSearch.html?language=ru
  2. База данных Праведников народов мира стран бывшего СССР [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/search.html?language=ru (останній перегляд: 08.12.2018).
  3. Малахов В.П. Одесса 1920 – 1965 гг.: Люди… События…Факты / В.П. Малахов, Б.А. Степаненко. – Одесса: «Наука и техника», 2008. – С. 244.; Круглов А. Истребление евреев Одессы в 1941 – 1943 гг. – Днепропетровск: Институт «Ткума», 2014. – С. 4.
  4. Михайлуца М.І., Нікульча І.Я. Трансністрія [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Transnistriia (останній перегляд: 08.12.2018)
  5. Цит. за: Круглов А. Истребление евреев Одессы в 1941 – 1943 гг. – Днепропетровск: Институт «Ткума», 2014. – С. 14.
  6. Цит. за: Круглов А. Истребление евреев Одессы в 1941 – 1943 гг. – Днепропетровск: Институт «Ткума», 2014. – С. 21 – 22.
  7. Думки дослідників різняться у оцінці кількості жертв цієї акції масового убивства. Прийнято вважати, що на території колишніх порохових складів було убито від 11 до 25 тис. осіб (Див.: Круглов А. Истребление евреев Одессы в 1941 – 1943 гг. – Днепропетровск: Институт «Ткума», 2014. – С. 5)
  8. Круглов А., Уманский А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. – Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. – С. 442
  9. История спасения Ивана Кобозевым [Електронний ресурс]. Точка доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/family.html?language=ru&itemId=7819193 (останній перегляд: 08.12.2018)
  10. История спасения семьей Масленниковых [Електронний ресурс]. Точка доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/family.html?language=ru&itemId=4045098 (останній перегляд: 08.12.2018)
  11. История спасения семьей Анисимовых [Електронний ресурс]. Точка доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/family.html?language=ru&itemId=4013712 (останній перегляд: 08.12.2018)
  12. История спасения Евгения и Андрея Шевалевых [Електронний ресурс.]. – Точка доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/family.html?language=ru&itemId=4065138 (останній перегляд: 08.12.2018)
  13. Мемориал жертвам Холокоста в Прохоровском сквере Одессы [Електронний ресурс]. – Точка доступу: https://ujew.com.ua/objects/odesskaya-oblast/odessa/memorial-zhertvam-holokosta-v-prohorovskom-skvere-odessy6 (останній перегляд: 08.12.2018)
  14. База данных Праведников народов мира стран бывшего СССР [Електронний ресурс] // — Режим доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/search.html?language=ru (останній перегляд: 08.12.2018)
  15. База данных Праведников народов мира стран бывшего СССР [Електронний ресурс] // — Режим доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/search.html?language=ru (останній перегляд: 08.12.2018).


Література[ред. | ред. код]

  • База данных Праведников народов мира стран бывшего СССР [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/search.html?language= (останній перегляд: 08.12.2018).
  • История спасения Евгением и Андреем Шевалевым [Електронний ресурс.]. Точка доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/family.html?language=ru&itemId=4065138 (останній перегляд: 08.12.2018)
  • История спасения Ивана Кобозевым [Електронний ресурс]. Точка доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/family.html?language=ru&itemId=7819193 (останній перегляд: 08.12.2018)
  • История спасения семьей Анисимовых [Електронний ресурс]. Точка доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/family.html?language=ru&itemId=4013712 (останній перегляд: 08.12.2018)
  • История спасения семьей Масленниковых [Електронний ресурс]. Точка доступу: http://db.yadvashem.org/righteous/family.html?language=ru&itemId=4045098 (останній перегляд: 08.12.2018)
  • Малахов В.П. Одесса 1920—1965 гг.: Люди… События…Факты / В.П. Малахов, Б.А. Степаненко. — Одесса: «Наука и техника», 2008. — 504 с.
  • Мемориал жертвам Холокоста в Прохоровском сквере Одессы [Електронний ресурс]. Точка доступу: https://ujew.com.ua/objects/odesskaya-oblast/odessa/memorial-zhertvam-holokosta-v-prohorovskom-skvere-odessy6 (останній перегляд: 08.12.2018).
  • Михайлуца М.І., Нікульча І.Я. Трансністрія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Transnistriia (останній перегляд: 08.12.2018).
  • Круглов А., Уманский А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. — Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. — 564 с.
  • Круглов А. Истребление евреев Одессы в 1941—1943 гг. — Днепропетровск: Институт «Ткума», 2014. — 160 с.
  • Праведники народів світу: Довідник / За ред. І. Я. Щупака. — Дніпро: Український інститут вивчення Голокосту «Ткума», 2016. — 224 с.