Правобережна Сокілка
| село Правобережна Сокілка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район | Полтавський район |
| Громада | Кобеляцька міська громада |
| Облікова картка | Правобережна Сокілка |
| Основні дані | |
| Населення | 207 |
| Поштовий індекс | 39254 |
| Телефонний код | +380 5343 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°01′35″ пн. ш. 34°08′31″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
104 м |
| Водойми | р. Ворскла |
| Відстань до обласного центру |
85 км |
| Відстань до центру громади/сільради |
17 км |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Правобережна Сокілка | |
 Правобережна Сокілка | |
| Мапа | |
| |
Правобережна Сокілка (в минулому — Сокілка) — село в Україні, у Кобеляцькій міській громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 207 осіб.
Географія[ред. | ред. код]
Село Правобережна Сокілка знаходиться на правом березі річки Ворскли, за 17 км від районного центру Кобеляки та за 85 км від обласного центру Полтава. Вище за течією річки, на відстані 5-ти кілометрів розташоване село Перегонівка, нижче за течією, на відстані 4-х кілометрів розташоване село Лучки — центр Лучківської сільської ради, на протилежному, лівому березі річки — села Панське та Лівобережна Сокілка.
Історія[ред. | ред. код]
Поселення Соколя Гора згадується ще 1646 (коли його разом із низкою інших захопив князь Ярема Вишневецький). 1672 сотник Соколевої Гори присягав разом із Полтавським полком і далі Сокільська сотня вже постійно у складі цього полку (до того вона бувала у підпорядкуванні і Чигиринського полку). 12 квітня 1709 відбулася битва біля містечка Сокілка між військами Швеції та Війська Запорозького Низового із військами московських інтервентів. 1714 свої маєтності тут заповів церкві місцевий козак Микита Федорович. 1717 гетьман ствердив це надання і на їх основі став будуватися Сокологірський (Сокільський) Преображенський монастир - формально ліквідований 1786 (але лише 1797 іконостас монастиря та інше церковне начиння передали Успенському кафедральному собору Катеринослава). Після 1765 Сокілка стала однією з рот Дніпровського пікінерного полку. Восени 1769 ця рота повстала (одним з приводів було запровадження форменого зимового мундиру замість зручніших-тепліших козацьких шуб-тулупів), повстання придушили лише на початку 1770. Сокілка була одним з найлюдніший міст Кременчуцького повіту (мала 6 тис. мешканців у 1780-х), згодом увійшла до виокремленого з нього Кобеляцького повіту.
За даними на 1859 рік у казеному містечку Сокілка Кобеляцького повіту Полтавської губернії, мешкало 3399 осіб (1650 чоловічої статі та 1749 — жіночої), налічувалось 151 дворове господарство, існували 4 православні церкви та приходське училище, відбувалось 3 ярмарки на рік та базари[1].
Станом на 1900 рік село було центром Сокільської волості[2].
З 1917 - у складі УНР. Під час москвосько-большевицької окупації Сокілка постраждала від терору голодом 1932-1933.
Сокільська порода овець[ред. | ред. код]
Сокільська порода овець створена на Полтавщині понад 500 років тому методом народної селекції та добору місцевих овець, що мали сірий смушок, з можливимвикористанням овець каракульської породи та кримських маличів.
Назва породи походить від села Сокілка, відомим як місце розведення сокільських овець та центр торгівлі смушками особливого забарвлення і рельєфу. Смушки переважно сірі з блакитним чи стальним відтінками, іноді чорні. Їх одержували від забитих ягнят у віці 1—3 дні. Домінантний ген широзі (сірий колір) у гомозиготному стані призводить до хронічної тимпанії і загибелі ягнят у 3 – 4-місячному віці, якщо їх не використовувати для одержання смушків. Зазвичай забивають до 40–60% народженого поголів’я чоловічої статі.
Повністю Сокільська порода сформувалася до ХІХ ст. і розводилась на всій території сучасної центральної України. Нині порода перебуває в критичному стані: стабільно зменшується як кількості суб’єктів племінної справи, так і загальне й маточне поголів’я тварин у них. Поголів’я племінних самок не перевищує 100 голів і 5 самців і зберігається лише в одному дослідному господарстві Інституту тваринництва.[3]
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Відомі люди[ред. | ред. код]
В селі народилися:
- Лось Іван Григорович (1904—1985) — живописець.
- Лось Леонід Федорович (1928—2000) — архітектор, лауреат Шевченківської премії,
- Наріжний Симон Петрович (1898—1983) — дослідник української еміграції, бібліограф, історик.
- Семен Журахович (1907—1997) — український письменник, сценарист
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 1910)
- ↑ рос. дореф. Адресъ-календарь. Справочная книжка Полтавской губерніи на 1900. Составлен Д. А. Иваненко, Секретарем Полтавского Губернскаго Статистического Комитета. Полтава. Типо-литографія Губернскаго Правленія. 1900
- ↑ Ковчег смаку. Україна
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||
| ||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Полтавської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |