Правова система Азербайджану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Правова система Азербайджану базується на континентальній правовій традиції. Як країна, що до 1991 року входила до складу Радянського Союзу, її правова система також значною мірою зазнала впливу соціалістичного права.[1][2]

Кримінальне право[ред. | ред. код]

Кримінальний кодекс Азербайджану набрав чинності у вересні 2000 року, замінивши собою старий Кримінальний кодекс 1960 року, який був заснований на принципах радянського права.[3] Стаття 1 Кримінального кодексу говорить, що «Кримінальне законодавство Азербайджанської Республіки складається з цього Кодексу. Нові закони, що визначають кримінальну відповідальність, підлягають включенню до даного Кодексу.»; це характерно для романо-германська правової сім'ї, як у Франції і Італії.[3]

Джерела права[ред. | ред. код]

На відміну від країн із системою загального права, таких як Сполучені Штати та Сполучене Королівство, азербайджанські суди значною мірою не покладаються на прецедентне право і судовий прецедент.[4] За винятком рішень Конституційного суду Азербайджану, рішення судів, як правило, не розглядаються як джерело права. Джерелами права у цій правовій системі є:[5]

Судова система[ред. | ред. код]

Верховний Суд Азербайджану є найвищим судовим органом у цивільних, кримінальних та інших справах, пов'язаних з функціонуванням судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів. Конституційний Суд Азербайджану є вищим органом конституційного правосуддя з питань, віднесених до його розгляду Конституцією, з правом на тлумачення і застосування Конституції Азербайджану.

Конституція 1995 року передбачає проведення відкритих судових процесів в більшості випадків, презумпцію невинуватості в кримінальних справах, а також право підсудного на адвоката. Як підсудний, так і прокурор мають право на апеляцію. На практиці, однак, суди політично орієнтовані та ігнорують порушення прав людини урядом. У липні 1993 року Гейдар Алієв витіснив головного суддю Верховного Суду через нібито політичну лояльність до опозиції. Безпосередньо президент призначає суддів нижчих рівнів. Глава держави також призначає суддів Конституційного Суду, Верховного Суду та прокурорів за підтвердженням законодавчого органу. Міністр юстиції призначає прокурорів на окружному, місцевому та республіканському рівнях. Конституція передбачає рівний статус для прокурорів та адвокатів у судах, але, на практиці, повноваження щодо арешту та проведення слідства з боку обвинувачення мають домінуючий вплив в судах. Суди частіше повертають справу для додаткового розслідування прокуратури, а не виносять вирок не винним. Слідство частіше спирається на отримання свідчень, а не на збиранні доказів.

Становище з правами людини в Азербайджані потребує покращення, хоча дозволені деякі публічні обговорення питань суспільно-політичного життя і функціонують правозахисні організації. Уряд обмежує свободу зібрань, релігії та об’єднань. Відомі численні випадки свавільних арештів, побиття (навіть зі смертельними наслідками в деяких випадках), необґрунтованих обшуків, а також інших порушень прав людини. Політичні опозиціонери переслідуються та арештовуються, також в Азербайджані налічуються десятки політичних в'язнів. Конфлікт між вірменами району Нагірний Карабах і азербайджанцями сприяв широкому поширенню порушень прав людини з обох сторін. Проте, деякі опозиційні газети мають право на існування. Етнічні лезгини і талиші скаржаться на порушення прав людини, такі як обмеження можливості здобуття освіти їхніми рідними мовами.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]