Правова система Білорусі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сучасна правова система Республіки Білорусь входить до романо-німецьку правову сім'ю, утворюючи в ній (разом з Росією та іншими республіками СНД) самостійну "євразійську" групу.
У період існування Київської Русі на території нинішньої Білорусі діяло місцеве звичайне право, а також норми Руської Правди та церковне право. У XIV ст. західноруські землі увійшли до складу Литовсько-Руської держави (Великого князівства Литовського). З кінця XIV ст. тут отримує розвиток писане право у вигляді спеціальних або грамот привілеїв (окремих законів), спрямованих на забезпечення інтересів окремих осіб, груп і за все класу феодалів.
У 1468 був виданий Судебник, в якому зазнали кодифікації норми кримінального та кримінально-процесуального права, покликані захистити феодальну власність. У першій чверті XVI в. була здійснена робота з систематизації місцевого права, яка завершилася 1529 р. виданням білоруською мовою першого в Європі зводу законів - Статуту Великого князівства Литовського. У ньому містилося понад 240 статей (артикулів), систематизованих у 13 розділах, де викладені норми, що відносяться до державного, цивільного, земельного, кримінального, процесуального права. Основними джерелами Статуту 1529 були: місцеве звичаєве право, грамоти, Судебник 1468 і Руська правда. У 1566 р. був виданий другий Статут, який складається з 14 розділів і 367 статей, який закріпив соціально-економічні та політичні зміни в державі. В 1588 р. виданий третій Статут, який діяв на територією Білорусі та Литви до 1840 Джерелами двох останніх статутів було також польський законодавство, що римське і німецьке право, судебная практика.

Після приєднання білоруських земель до Росії на них поступово було поширено загальне законодавство Російської імперії. За радянських часів правова система Білорусі мало відрізнялася від правових систем РРФСР та інших союзних республік. У 1960-1970-і рр.. була проведена рекодіфікація основних галузей законодавства: у 1960 р. прийняті нові КК і КПК, у 1964 р. - ЦК та ЦПК, у 1972 р. - КЗпП і Водний кодекс, в 1976 р. - Кодекс про надра. З початку 1990-х рр.. правова система Білорусі переживає докорінну трансформацію. За темпами правових перетворень Білорусь випереджає більшість республік СНД і Балтії, поступаючись лише Узбекистану.

У 1994 р. прийнята нова Конституція, у 1997 р. - Кодексу про надра; в 1998 р. Цивільний кодекс, Водний кодекс, Митний кодекс, Господарського процесуального кодексу; в 1999 р. - Кримінальний кодекс, Кодекс про землю, Кодекс про шлюб та сім'ю, Цивільний процесуальний, Повітряна, Житловий, Трудовий кодекси. Окремі кодекси (Земельний, Митний, Господарський процесуальний) за роки реформ були прийняті навіть двічі.
Найбільш важливі з вищевказаних кодексів (Цивільного, Кримінального) грунтуються на модельному законодавстві, схваленому Міжпарламентської асамблеї держав - учасниць СНД. З усіх колишніх союзних республік правова система Білорусі найближча російської, що пояснюється прагненням білоруського керівництва до максимальною реінтеграції з Росією аж до створення єдиного Союзної держави. 2 квітня 1997 р. було підписано Договір про Союз Білорусі та Росії, а 8 Грудень 1999 - Договір про створення Союзної держави. Згідно ст.12 Статуту Союзу Білорусі й Росії в правовій сфері завданнями Союзу є, серед іншого, уніфікація і погоджений розвиток законодавства держав - учасників Союзу. У той же час правовий розвиток Білорусі в деяких відносинах йде врозріз з пануючими у Східній Європі та багатьох інших країнах ліберально-демократичними тенденціями. Населення Республіки традиційно підтримує такі цінності і підходи, як сильна держава, її активна роль у регулюванні економічних процесів, пріоритет суспільних інтересів над індивідуальними.
На референдум у листопаду 1996 р. переважна більшість населення проголосувало за суперпрезидентської республіку, заборону купівлі-продажу землі, збереження смертної кари і проти обрання місцевих адміністрацій прямим голосуванням. Конституція Білорусі 1994 єдина з усіх новітніх основних законів передбачає інститут відкликання депутатів Парламенту.

Основним джерелом права в Білорусі є закони та інші нормативні правові акти. На чолі ієрархії стоїть Конституція, далі слідують закони парламенту і декрети, видані Президентом у порядку делегованого чи надзвичайного (термінового) законодавства; укази Президента, постанови Уряду, підзаконні акти міністерств і відомств, Національного банку, акти регіональних представницьких і виконавчих органів, органів місцевого управління і самоврядування. Судовий прецедент, як і в інших країнах романо-германської родини, не є джерелом права. Однак роз'яснення Пленуму Верховного суду з питань застосування законодавства є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують закон (ст.47 Закону "Про судоустрій і статус суддів у Республіці Білорусь"). Таке ж значення для господарських судів мають роз'яснення пленуму Вищого господарського суду. Близьке до судових прецедентів місце в системі джерел права займають акти Конституційного Суду.
Важливим джерелом права є міжнародно-правових актів і доктрина. У відповідності зі ст.8 Конституції Білорусь визнає пріоритет загальновизнаних принципів міжнародного права і забезпечує відповідність їм законодавства. Однак нічого не говориться про пріоритет ратифікованих міжнародних угод над республіканськими законами. У числі можливих джерел права Конституція називає також міждержавних утворень акти, в які входить Білорусь.