Правова система Ватикану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Правова система міста-держави Ватикан містить у собі багато складових, найважливішою з них є Основний Закон міста-держави Ватикан, по суті це Конституція міста-держави Ватикан. Кримінально-процесуальний Кодекс регулює трибунали(суди), а Латеранський Договір регулює відносини з Італійською Республікою.

Основний закон[ред. | ред. код]

Основний Закон міста-держави Ватикан, який оприлюднив Папа Римський-Іоанн Павло II , 26 листопада 2000 року, складається з 20 статей і є Конституцією міста-держави Ватикан[1]. Він набув чинності 22 лютого 2001 року, у свято Святого Петра, апостола, і в повному обсязі замінив Основний закон Ватикану оприлюднений Папою Пієм XI 7 червня 1929 року (закон № . I). Всі норми, що діяли у місті-державі Ватикан і не були узгоджені з новим законом були скасовані, і оригінал Основного Закону, з печаткою міста-держави Ватикан, був поміщений в Архів законів міста-держави Ватикан і аналогічний текст був опублікований в Додатку до Acta Apostolicae Sedis[2]

Судова влада[ред. | ред. код]

Судову система Ватикану складають:[3][4]

  • Єдиний суддя (GiudiceUnico) з обмеженою юрисдикцією
  • Трибунал (Tribunale) до складу якого входять, чотири члени
  • Апеляційний суд (Corted'Appello), що складається з  чотирьох членів
  • Верховний суд (Corte di Cassazione)який становлять три члени

Правосуддя здійснюється від імені Верховного Понтифіка.

Єдиний суддя повинен бути громадянином Ватикану, також, він може одночасно служити членом трибуналу. Сам трибунал складається з голови і трьох інших суддів (проте, були випадки рішення справ куріями у складі трьох суддів). Промоутер (активатор) правосуддя (Promotore dі Giustizia) виступає як адвокат як у трибуналі, так і в суді єдиного судді. Члени трибуналу, єдиний суддя і промоутер правосуддя — вони усі є юристами-мирянами, які призначаються Папою Римським.

У четвер, 7 травня 2015 року, Папа Римський Франциск призначений суддею Церковного суду міста-держави Ватикан, Преподобним монсеньйором Лусіо Банерджі, духовенством Римсько-католицької єпархії Тревізо, в Тревізо (Італія), і преподобним отцем Паоло Скевола, Римсько-католицької єпархії Віджевано, для служіння нотаріальним актуарієм (службовцем суду) в той же суд;  вони є посадовими особами в загальних справах Державного секретаріату Святого Престолу.[5]

Апеляційний суд складається з голови і трьох інших суддів (за аналогією з трибуналом, були  випадки рішення справ курією у складі трьох суддів). Члени Апеляційного суду призначаються Папою Римським, строком на п'ять років і є церковнослужителями і мирянами. Промоутером правосуддя Апеляційного суду Ватикану нині, за призначенням Папи Римського Франциска від середи, 12 червня 2013 року, є професор Рафаель Коппола, професор юридичного факультету Державного університету Барі в Барі, Італія, і член колегії адвокатів з розгляду основних принципів і цивільного права в Святому Престолі (Ватикані).[6]

Верховний суд складається з його голови, на цей час з 2014 року, за законом Кардинал-префекту Апостольської Сигнатури, — це кардинал Домінік Мамберті, і двох інших кардиналів, які призначаються Президентом на щорічній основі, і які також повинні бути членами Сигнатури.

Усі суди мають своє місце в Palazzodel Tribunale, на площі Piazza Santa Marta, позаду базиліки Святого Петра.

Законодавство[ред. | ред. код]

Велика частина законодавства заснована на Італійському кодексі  1889. Воно застаріло у багатьох відношеннях. В 2013 році до нього було внесено зміни, з метою включення низки конвенцій Організації Об'єднаних Націй, підписаних протягом багатьох років та діючих нині. Кримінальний кодекс тепер містить в собі особливості визначення відмивання грошей, перерахований список сексуальних злочинів, та порушення конфіденційності. Відтоді як в 2013 році Папа Римський Франциск скасував довічне ув'язнення; максимальне покарання становить від 30 до 35 років позбавлення волі.[7]

У 2008 році Ватикан заявив, що він більше не буде автоматично приймати нові італійські закони, так як багато цих законів розходяться з католицькою доктриною. Ця заява була зроблена в результаті конфлікту права на життя у справі Елуана Енгларо. Існуючий закон передбачав, що італійські закони рецепувалися автоматично, за винятком двосторонніх договорів або тих, які мають різку розбіжність з основою канонічного права. Відповідно до нової процедури, Ватикан розглядає італійські закони, перш ніж виносити рішення про їх рецепцію . Проте, Ватикан і раніше не завжди реципував італійські закони і за старою процедурою, тому мало що змінилося, що за словами одного журналіста є «замаскованим попередженням» італійському уряду.[8]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Відповідна стаття в англійській Вікіпедії

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Law Library of Congress, «Guide to Law Online: Holy See», accessed Jan-2-2013
  2. VaticanState.va, «Fundamental Law of Vatican City State» Архівовано 23 February 2012[Дата не збігається] у WebCite, concluding paragraphs; accessed Jan-2-2013
  3. Giuseppe Dalla Torre (2009). «L'Ordinamento Giudiziario». Ottanta anni dello Stato della Città del Vaticano. Governatorato dello Stato della Città del Vaticano. pp. 135—144.
  4. «Legge che approva l'ordinamento giudiziario dello Stato della Città del Vaticano (Suppl. 12)». Acta Apostolicae Sedis (AAS) 79Holy See. 1987.
  5. http://press.vatican.va/content/salastampa/en/bollettino/pubblico/2015/05/07/0344/00761.html
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 червень 2013. Процитовано 7 червень 2016. 
  7. «Archbishop Dominique Mamberti Explains the Importance of the Laws Approved by the Pontifical Commission for Vatican City State». Vatican Information Service. 2013-07-11. Retrieved 2013-07-15.
  8. Babington, Deepa (2008-12-31). «Vatican ends automatic adoption of Italian law». Reuters. Retrieved 2014-09-16.