Правова система Саудівської Аравії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Правова система Саудівської Аравії заснована на Шаріаті, Ісламському праві, що базується на Корані й Сунні Ісламського пророка Мухамеда. До джерел Шаріату також входить спільна думка Ісламського вченого співтовариства (Іджма), що розвинулася після смерті Моххамеда. На його інтерпретацію, здійснену суддями Саудівської Аравії, вплинули середньовічні тексти школи ісламської юриспруденції в Ханбалі. На відміну від інших мусульманських країн, у Саудівській Аравії Шаріат було перейнято без кодифікації. Це, разом з відсутністю правового прецеденту, призвело до значної невизначеності у сфері прийняття й дотримання законів країни. Саме тому у 2010 році уряд анонсував намір кодифікувати Шаріат, хоча він і досі залишається нереалізованим. Крім того, Шаріат було доповнено положеннями, затвердженими королівським указом, що охоплює сучасні проблеми, такі як інтелектуальна власність і корпоративне право. Тим не менш, Шаріат залишається основним джерелом влади, особливо у сферах кримінального, сімейного, комерційного і договірного права, а Коран і Сунна є декларованою конституцією країни. У сферах земельного й енергетичного права специфічною рисою є обширні майнові права держави Саудівської Аравії (насправді, Саудівської королівської сім'ї). 

Чинна судова система була створена королем Абдул Азізом, який заснував Королівство Саудівська Аравія у 1932 році і була введена в країну між 1927 і 1960 роками. Вона включає загальні та зведені Шаріатські суди з деякими адміністративними трибуналами для розгляду суперечок щодо застосування специфічних сучасних правил. Судові процеси в Саудівській Аравії проводяться без присяжних. Суди в Саудівській Аравії виявляють слабке додержання формальних процедур, і перший кримінальний процесуальний кодекс країни, виданий у 2001 році, значно ігнорується. Король Абдулла у 2007 році запровадив ряд значних судових реформ, які й досі залишаються не реалізовані. 

Покарання в Саудівській Аравії за кримінальним законом включають публічне обезголовлення, закидання камінням, і ампутацію і шмагання батогом. Серйозні кримінальні злочини включають не тільки міжнародно визнані злочини, такі як вбивство, зґвалтування, пограбування і крадіжку, а й зраду, перелюбство, чаклунство й відьмацтво. На додачу до регулярної поліції, Саудівська Аравія має секретну поліцію Махабіт і «релігійну поліцію» Мутава. Остання забезпечує дотримання ісламських соціальних і моральних норм. Західно-орієнтовані організації щодо людських прав, такі як Міжнародна амністія і Human Rights Watch критикували діяльність обох поліцій так само як і інші аспекти щодо людських прав у Саудівській Аравії. Сюди входить ряд екзекуцій, правопорушення яких є приводом до смертної кари, нестача охорони для обвинувачених в системі кримінального правосуддя, ставлення до гомосексуалістів, застосування тортур, нестача релігійної свободи, а так надзвичайно невигідне становище жінок. Albert Shanker Institute і Freedom House також відзвітували про те, що «Діяльність Саудівської Аравії розходиться з концепцією верховенства права»[1]

Історія[ред. | ред. код]

   Див. також: Історія Саудівської Аравії

Абдул Азіз Аль Сауд, перший король Саудівської Аравії і засновник судової системи країни.

Шаріат (або ісламський закон), головне джерело права у сучасній Саудівській Аравії,[2] був поступово розроблений мусульманськими суддями і вченими протягом сьомого — десятого століть.[3] З часів Халіфату Абассидів у восьмому столітті, розвиток Шаріату був прийнятий за основу закону в мусульманських містах, включаючи Аравійський півострів, і залишався у силі, підтримуваний місцевими правителями, затьмарюючи урф[en] (доісламське звичаєве право).[4] У сільських регіонах, урф продовжував домінувати протягом певного часу,[5] наприклад, був головним джерелом права серед бедуїнів Неджду в центральній Аравії до початку 20-го століття.[6]

До 11-го століття у мусульманському світі виникли чотири головні Сунітські школи ісламської юриспруденції (або фікгу), кожна мала свої інтерпретації Шаріату: ханбалітську, малікітську, шафіцьку and ханіфіцьку.[7] У Аравії за перевагу школі Ханбалі виступив Ваххабітський рух, заснований у 18-му столітті. Ваххабізм, сувора форма сунітського ісламу,[8] була підтримувана королівською сім'єю (Аль Сауд)[9] і зараз домінує в Саудівській Аравії.[10] Тому із 18-го століття, школа Ханбалі переважала в Неджді і центральній Аравії, серці Ваххабітського ісламу. У більш космополітичному Хіджазі, на заході півострова, обидві школи, Ханафі й Шафі, були в підтримці.[11]

Крім того, існували різні судові системи. У Неджді існувала проста система окремих суддів у кожному з великих міст. Суддя призначався місцевим губернатором, з яким тісно працював і розпоряджався стосовно справ. У Хіджазі була більш складна система з судами, що містять групу суддів. У 1925 році Абдул Азіз аль Сауд з Неджду завоював Хіджаз і об'єднав його зі своїми територіями, щоб сформувати Королівство Саудівської Аравії у 1932 році.[12] У 1927 році король запровадив нову судову систему в Хіджазі, що містить загальні й зведені суди і постановив, що має застосовуватися Ханбальський фігх Тим не менш, традиційна суддівська система Неджду залишилася в дії в особі консервативної опозиції Неджської релігійної еліти.

Після ознайомлення з судовою системою Хіджазу протягом наступних десятиліть, релігійна еліта дозволила її введення в решті країни протягом 1957—1960. Крім того, із 1930-х Абдул Азіз створив державні трибунали або «комітети», щоб виносити рішення у сферах, що охоплюються королівськими указами, таких як комерційне й трудове право.[13] Система шаріатських судів і державних трибуналів, створених Абдул Азізом залишалася в силі на місцях до 2007 року, доки не було введено судову реформу(дивитися нижче). До 1970 року судові обов'язки були відповідальністю Великого муфтія, найбільшого релігійного авторитету країни.[14]Однак, коли тогочасний Великий муфтій помер у 1969 році, король Фейсал вирішив не призначати собі наступника і скористався можливістю передати відповідальність до новоствореного міністерства юстиції.[15]

Шиїтська громада у східній провінції має окрему правову традицію.[16]Хоча вони й наслідують Шаріат, вони наслідують шиїтську школу юриспруденції Джафарі.[17] У 1913 році, коли Абдул Азіз підкорив територію, він надав шиїтам окрему судову владу у справах релігійного й сімейного права: одного суддю в Катіфі й одного в Аль-Хаса. Така ситуація, коли два судді правлять серед населення близько двох мільйонів, зберігалася до 2005 року, коли кількість суддів збільшилася до семи.[18] У всіх інших сферах права, шиїтська громада залишається під юрисдикцією регулярних сунітських судів.[19]

Джерела права[ред. | ред. код]

Вірші з Корану, основного джерела закону Саудівської Аравії.

Основним джерелом права в Саудівській Аравії є ісламський шаріат. Шаріат є похідним від Корану і  священних переказів Мухаммеда, що містяться в Сунні;[2] іджма, чи спільна наукова думка про значення Корану і Сунни розроблена після смерті Мухаммеда; і кийас або вирішення справ за аналогією згідно з принципами Корану, Сунни і Іджми.[20] Ваххабітська інтерпретація ісламу в Саудівській Аравії використовується кияасом тільки у випадках «крайньої необхідності».[21]

Мусульманські країни, які зберігають або приймають шаріат, як правило, визначають, які частини шаріату підлягають виконанню і кодифікуванню (і тим самим модернізовують) їх. На відміну від інших мусульманських країн, Саудівська Аравія розглядає нерегульований шаріат в цілому, як закон землі й не втручається в нього.[22]Таким чином, він унікальний не тільки порівняно із західними системами, а також у порівнянні з іншими мусульманськими країнами, і відповідно до одного з джерел, є найбільш близькою системою в сучасному світі у вигляді шаріату, прийнятим на появі Ісламу.[23]

Відсутність кодифікації шаріату призводить до значної варіації в тлумаченні і застосуванні.[24] Крім того, немає ніякої системи судового прецеденту[25] так, як Вахабізм відкидає імітацію минулого вчення (такліду) на користь незалежного мислення (іджтигад).[26] Однак, Саудівські судді повинні дослідити 6 середньовічних текстів з Ханбалітської школи юриспруденції, перш ніж прийняти рішення.[27] Ханбалітськоа школа відома своєю буквалістською інтерпретацією Корану і хадисів.[28]Якщо відповідь не знайдена в шести ханбалітських текстах, суддя може звернутися до трьох інших основних Сунітських шкіл або або застосовувати його незалежні судження і правове обґрунтування, яке називають іджтихад.

Тим не менш, оскільки суддя має право ігнорувати попередні судження (його власні або інших суддів) і може застосувати його особисту інтерпретацію шаріату в кожному конкретному випадку через іджтихад, розбіжні думки виникають навіть у, здавалося б, ідентичних випадках.[25] Існує презумпція проти перекидання рішення, коли воно засноване на іджтихаді.[29] Цей принцип має вирішальне значення у двох відношеннях.[29] По-перше, він концентрує сутність права в руках суддів, оскільки це випливає з припущення, що тільки суддя, здійснюючи іджтихад, а не король чи парламент, може визначити закон Божий.[29] По-друге, він робить рішення судді практично не схильним до розвороту по апеляції.[29] Роль іджтихада призвела до закликів до кодифікації шаріату, щоб дати ясність і усунути невизначеність.[30] У результаті, в 2010 році, міністр юстиції оголосив про плани зі здійснення кодифікації законів шаріату, хоча опір з боку релігійних установ, як повідомляється, затримує їх реалізації.[30]

Королівські декрети (Нізам) є ще одним джерелом права, але називаються правилами, а не законами, щоб вказати, що вони перебувають в підпорядкуванні Шаріату.[2][31] Королівські декрети доповнюють шаріат в таких областях, як праця, комерційне та корпоративне право.[32] Крім того, інші форми правил (lai'hah) включають Королівські накази, резолюції Ради міністрів резолюцій, резолюції і циркуляри міністрів,[33] і так само підпорядковуються шаріату.[33] Будь-які західні комерційні закони або інститути адаптовані й інтерпретовані з точки зору шаріату.[34][35]

Крім того, значне місце зберігається за традиційним племінним правом і звичаями. Наприклад, судді будуть застосовувати племінні звичаї, що стосуються шлюбу і розлучення.[36]

Суди й судова влада[ред. | ред. код]

Структура судової системи[ред. | ред. код]

Система шаріатського суду є основною в судоустрої Саудівської Аравії[37] і його судді та адвокати є частиною улемів,[38] релігійного керівництва країни.[39] Є також екстра-шаріатські державні суди, які вирішують спори, що стосуються конкретних королівських декретів і з 2008 року спеціальні суди, у тому числі Рада з розгляду скарг[40] та спеціалізований кримінальний суд.[41] Фінальною апеляційною інстанцією для шаріатських і державних судів є король, і з 2007 року всі суди й трибунали слідували правилам шаріату щодо процедури й доведення.[42]

Шаріатські суди мають загальну юрисдикцію над практично усіма цивільними й кримінальними справами.[43] Натепер існує два типи судів першої інстанції: загальні суди й дисциплінарні суди, що займаються меншістю справ.[44] Справи розглядаються суддями одноособово,[44] за винятком кримінальних справ, якщо потенційними покараннями є смертна кара, ампутація або побиття камінням — їх розглядає колегія з трьох суддів.[45]Є також два суди для шиїтської меншини в Східній провінції для вирішення сімейних та релігійних питань.[46] Апеляційні суди розташовано в Мецці й Ер-Ріяді, вони перевіряють рішення на предмет дотримання шаріату.[45]

Є теж нешаріатські суди, що охоплюють спеціалізовані галузі права, найбільш важливим з яких є Рада з розгляду скарг. Цей суд був створений, щоб мати справу з скаргами проти уряду, але станом на 2010 рік також володів юрисдикцією щодо комерційних та деяких кримінальних справ, таких, як хабарництво і фальсифікація, і виступає як апеляційний суд для низки нешаріатських державних судів.[47] Ці адміністративні суди, що їх називають «комітетами», розглядають конкретні питання, що врегульовано королівськими декретами, у таких сферах, як трудове та комерційне право.[13]

Судді[ред. | ред. код]

Судовий апарат у ширшому сенсі складається з кадіс, які виносять обов'язкові рішення щодо окремих судових справах, а також муфтіїв і решти членів улеми, які видають узагальнені, але значно впливові юридичні висновки (фатви).[48] Великий муфтій — головний член судового апарату, а так само найвищий релігійний авторитет у країні; його думки є дуже впливовими серед саудівської судової влади.[49] Cуддівські кадри (тобто, кадіс) нараховують 700 суддів,[50] що є відносно малою кількістю (на думку критиків) для країни з населенням більше 23 мільйонів.[51]

Кадіс зазвичай мають вчені ступені шаріату з ісламського університету, визнаного урядом Саудівської Аравії, разом з, у багатьох випадках, післядипломною кваліфікацією в Інституті вищих судових органів в Ер-Ріяді.[52] Підготовка, отримана від таких юридичних ступенів шаріату є повністю релігійного характеру, базується на Корані та багатовікових релігійних трактатах, що не мають зв'язків, наприклад, з сучасними комерційними питаннями.[53]Хоча більшість суддів були навчені і призначені в рамках нинішньої системи, деякі з старших суддів отримали традиційну підготовку каді протягом років навчання з релігійним наставником в мечеті.

Спроможність та реакційний характер суддів були піддані критиці. Основні нарікання, що в приватному порядку висловлюються громадянами країни, полягає в тому, що судді, які мають широку свободу розсуду у тлумаченні шаріату, не мають знань сучасного світу і часто ставляться до нього з презирством. Відомі приклади такого ставлення суддів включають заборону таких речей, як дитяча гра Покемон, телефонів, які програють музичні записи, і доставка квітів для пацієнтів лікарні. Саудівські судді походять з досить вузького контингенту кандидатів на посади. За однією з оцінок, 80 % із понад 600 саудівських суддів і майже всі старші судді[54] походять з Касіма, провінції в центрі країни з менш ніж 5 % населення,[55]але відомої як суворо релігійний ваххабітський центр країни.[51] Старші судді допускають потрапляння до судового корпусу лише однодумців, що є випускниками обраних релігійних інституцій, та відсторонюють суддів, які відхиляються від жорстко консервативних рішень.[56]

Реформи і розвиток 2008—2015 рр[ред. | ред. код]

Саудівську систему правосуддя критикували за повільність, таємничість,[57] нестачу деяких гарантій справедливості та неспроможність працювати з реаліями сучасного світу.[58] У 2007 році король Абдалла видав королівські декрети з метою реформування судової влади і створення нової судової системи.[45] Реформи ще не реалізовані в повному обсязі, але коли це станеться, включатимуть в себе створення Верховного суду[45] і передачу комерційної та кримінальної юрисдикції Ради до реструктурованої загальної судової системи.[45] Будуть створені нові спеціалізовані суди першої інстанції, що включатимуть загальні, кримінальні, з питань особистого статусу, комерційні і трудові суди.[45] Тому шаріатські суди позбудуться своєї загальної юрисдикції щодо розгляду всіх  справ і завдання державних адміністративних трибуналів буде передане новим судам.[45] Ще однією важливою зміною є створення апеляційних судів для кожної провінції.[45] Було заявлено, що реформи створять систему для кодифікації шаріату і запровадять принцип судового прецеденту у судову практику.[57]

Король Абдалла, який упорядкував ряд реформ судової системи під час свого правління.

У 2008 році був створений спеціалізований кримінальний суд.[41] Суд розглядає справи підозрюваних у тероризмі[59] і правозахисників.[60][61]26 червня 2011 року, суд почав слухання щодо 85 осіб, підозрюваних у причетності до Аль-Каїди на Аравійському півострові і вибухів на складах у Ер-Ріяді 2003 року,[59] а у вересні 2011 року ще 41 підозрюваних Аль-Каїди постали перед судом.[62] У тому ж році суд проводив слухання щодо правозахисників, у тому числі Мохаммеда Салех аль-Беджаді, співзасновника Саудівської асоціації громадянських і політичних прав(the Saudi Civil and Political Rights Association (ACPRA))[61]і Мубарака Зуаіра, адвоката для довгострокових ув'язнених[41] і протестувальника Халед Аль-Йохані, який розповів Арабському телебаченню Бі-бі-сі про протест у Ер-Ріяді.[63][64][65] Суд засудив 16 правозахисників до 5-30 років ув'язнення 22 листопада 2011 року.[60] У 2009 році король вніс ряд істотних змін у суддівський корпус на найвищому рівні за рахунок залучення молодого покоління.[57]Наприклад, поряд з призначенням нового міністра юстиції також призначено нового голову Вищої судової ради.[57] Попередник, що залишив свій пост на останній посаді, як відомо, виступав проти кодифікації шаріату.[57] Король також призначив нового голову Ради з розгляду скарг і першого головного суддю нового Верховного суду Абдулрахмана Аль Келя.[57][66]Згідно з королівським декретом у січні 2013 року Вищу судову раду очолив міністр юстиції. Головний суддя Верховного Суду також входитиме до її складу.[67]

Правозастосування[ред. | ред. код]

Департамент поліції Саудівської Міністерства внутрішніх справ ділиться на три сили: регулярна поліція, таємна поліція і релігійна поліція.[68]

Регулярна й таємна поліція[ред. | ред. код]

Департамент громадської безпеки-це офіційна назва регулярних поліцейських сил, вони виконують більшість повсякденної діяльності поліції. Це дуже централізована сила і, як правило, на чолі — член королівської родини. «Таємна поліція», або Мабахіт, має справу з внутрішньою безпекою і контррозвідкою. Вона працює у в'язниці Ulaysha  в Ер-Ріяді, де тримає своїх бранців.[69]Робоча група Організації Об'єднаних Націй з довільних затримань виступила проти довільного затримання Мабахітом у Ulaysha.[69]

Мутава[ред. | ред. код]

Релігійна поліція (мутава — це назва окремої релігійної поліції, «Комітет із заохочення чесноти і запобігання гріху» — назва поліцейської організації) застосовує ісламські норми поведінки.[70] Налічує близько 20 000 чоловіків, нетренованих для правоохоронних органів, мутава забезпечує суворе розділення статей в громадських місцях, закриття підприємств в години молитви, тиск на жінок носити традиційний одяг, а в деяких регіонах, перешкоджати їм водити автомобілі. Часто супроводжувана поліцейським ескортом, мутава може винести рішення про затримання і арешт «бунтарів».[70] Критика мутави саудівцями зросла з 2002, коли 15 школярок загинуло в пожежі в школі в Мецці після того, як мутава перешкодила чоловікам- рятівникам потрапити всередину, бо дівчата були непокриті.[70]

Основні галузі права[ред. | ред. код]

Конституційне право[ред. | ред. код]

Саудівська Аравія є абсолютною монархією,[71] і не має юридично обов'язкової письмової Конституції.[72] Однак, у 1992 році, королівським указом  був затверджений Основний закон Саудівської Аравії.[73] У Основному законі викладені обов'язки і процедури державних інститутів, але він є недостатньо конкретним, щоб вважатися Конституцію.[74]Він проголошує, що король повинен дотримуватися шаріату (тобто Ісламського закону) і що Коран і Сунна є Конституцією країни.[73]Тлумачення Корану і Сунни залишається необхідним, і це здійснюється улемами саудівського релігійного істеблішменту.[72] Основний Закон далі говорить:

Монархія — це система влади в Королівстві Саудівська Аравія. Правителі країни повинні бути з числа синів засновника Короля Абдулазіз бін Абдулрахман Аль-Фейсал Аль-Сауд та їх нащадків. Найправдивіший між ними отримує довіру відповідно до Книги Всемогутнього Бога і Сунни його посланника (Переказів)… Управління в Королівстві Саудівська Аравія черпає свою владу з книги Божої і Сунни Пророка (Мир йому і благословення Аллаха), які є кінцевим джерелом посилання для цього Закону та інших законів держави… Правління в Королівстві Саудівська Аравія засноване на принципах справедливості, сура (консультації) і рівності у відповідності з Ісламським Шаріатом.[75]

Кримінальне право[ред. | ред. код]

Саудівська Аравія використовує систему суду без участі присяжних. Ці суди дотримуються кількох формальностей.[76]Перший в країні Кримінально-процесуальний кодекс було введено в 2001 році і містить положення, запозичені з єгипетського та французького права.[77]Human Rights Watch, у доповіді за 2008 рік, зазначив, що судді були або невігласами у питаннях кримінально-процесуального кодексу або були обізнані з ним, але зазвичай його ігнорували.[78]

Кримінальне право регулюється Шаріатом і включає три категорії: худуд (фіксовані Коранічні покарання за конкретні злочини), Кізас (око за око), і Тазір, загальна категорія.[77]Злочини Худуд є найсерйознішими і включають: крадіжки, грабіж, богохульство, відступництво, перелюбство, содомія і блуд.[79] Злочини Кізас включають в себе вбивство або будь-який злочин, пов'язаний з нанесенням тілесних ушкоджень.[77]Тазір представляє більшість випадків, багато з яких визначаються національним законодавством, такі, як хабарництво, контрабанда і наркоманія.[77]Найбільш поширеним покаранням за злочином для Тазіру є шмагання.[77]

Доведення має обґрунтовуватися у один з трьох способів.[80] Перший — це вільне зізнання.[80]Альтернативний спосіб — за свідченням двох свідків-чоловіків[80](чотирьох — у разі перелюбства), якщо не йдеться про злочин худуд — в цьому випадку також потрібне зізнання.[80]Свідчення жінки у шаріатських судах зазвичай важать вдвічі менше, чім свідчення чоловіків, проте в кримінальному процесі показання жінок не приймають взагалі.[80] Показання від немусульман чи мусульман, чиї погляди вважаються неприйнятними (наприклад, шиїтів) може не братися до уваги.[81]Нарешті, третім варіантом є виголошення чи відмова у виголошенні клятви[80]До клятви ставляться особливо серйозно в такому релігійному суспільстві, як Саудівська Аравія,[80]і відмова скласти присягу буде сприйнята як визнання провини, що матиме наслідком засудження.[82]

Deera Square, центральна площа Ер-Ріяд. Відома у місцевому масштабі як «Chop-chop square», це місце громадського обезголовлення[83]

Саудівські суди накладають цілий ряд суворих фізичних покарань.[84]Смертна кара може застосовуватися на широке коло злочинів,[85]в тому числі вбивство, зґвалтування, збройне пограбування, повторне вживання наркотиків, відступництво,[86]перелюбство,[87]чаклунство[88] і може бути здійснена через усічення мечем,[86]побиття камінням або розстріл,[87] з подальшим розп'яттям.[88] Повідомлено про 345 страт в періоді між 2007 і 2010 роками, вони здійснювалися публічно шляхом обезголовлення.[89] Дві страти за «чаклунство і чарівництво» були здійснені в 2011 році.[90] У період між 2007 і 2010[89] роком не було ніяких повідомлень про побиття камінням. Побиття камінням, однак, сталося порівняно недавно і, наприклад, і як повідомляється, між 1981 і 1992 роками мали місце чотири випадки страти через побиття камінням.[91]

Хоча неодноразові крадіжки можуть бути покарані шляхом ампутації правої руки і крадіжку при обтяжуючих обставинах шляхом крос-ампутації руки і ноги[87] , повідомлялося тільки про один випадок судової ампутації між 2007 і 2010.[89] Гомосексуальні акти караються шмаганням, тюремним ув'язненням чи смертю.[92] Шмагання є поширеною формою покарання[93] і часто призначається за злочини проти релігії та суспільної моралі — такі, як вживання алкоголю, нехтування молитвою і постом.[87]

Відплатні заходи покарання, або Кізас, реалізуються на практиці: наприклад, око може бути видалено хірургічним шляхом за наполяганням потерпілого, який позбувся власного ока.[56]Це сталося у випадку, про який повідомлялося в 2000 році.[56] Сім'ї, у яких когось незаконно вбито, можуть вибрати між вимогою смертної кари або помилуванням в обмін на сплату злочинцем дийя.[94] Відзначається зростаюча тенденція непомірних вимог дийя, наприклад, як повідомлялося, нещодавно вимагали[94] суму в $11 млн. Саудівські чиновники і релігійні діячі піддали критиці цю тенденцію і заявили, що практика дийя стала неправильною.[94]

Сімейне право[ред. | ред. код]

Закони, що стосуються шлюбу, розлучення, дітей та спадщини, не кодифіковані і входять у загальну юрисдикцію Шаріатських судів.[95] Полігамія дозволена для чоловіків, але одночасно не може бути більше чотирьох дружин.[96]Є докази, що така практика зросла, особливо серед освіченої еліти Хеджазі, в результаті нафтового збагачення.[97] Уряд заохочує до полігамії у рамках програми повернення до «ісламських цінностей».[97] У 2001 Великий Муфтій (вищий релігійний орган) видав фетву, чи думку, закликаючи саудівських жінок приймати багатоженство як частину ісламу і заявляючи, що полігамія була необхідною «для боротьби із … зростаючою епідемією безшлюбних жінок».[97] У Саудівській Аравії не існує мінімального віку для вступу в шлюб і Великий муфтій зазначив у 2009 році, що дівчата у віці 10 чи 12 є здатними до шлюбу.[98]

Чоловіки мають право в односторонньому порядку розлучитися зі своїми дружинами (талак) без необхідності будь-яких юридичних підстав.[98] Розлучення вступає в силу негайно.[98] Чоловік зобов'язаний в такому разі надати фінансову підтримку колишній дружині протягом чотирьох місяців і десяти днів.[98] Жінка може отримати розлучення тільки за згодою чоловіка або в судовому порядку, якщо її чоловік заподіяв їй шкоду.[95] На практиці, саудівській жінці  дуже складно отримати судове розлучення.[95]Відсоток розлучень є високим, 50 % шлюбів розпадаються.[98] У разі розлучення батько має автоматичну опіку над синами у віці від 7 років і дочками у віці від 9 років.[99]Право чоловіків мати до чотирьох дружин, у поєднанні з їх здатністю розлучитися з дружиною в будь-який час без причини, можете призвести до необмеженого багатоженства.[100]Король Абдель Азіз, засновник країни, як повідомляється, зізнався, що укладав шлюб більше, ніж із двомастами жінками.[101]Однак, його багатоженство вважалося надзвичайним навіть за стандартами Саудівської Аравії.[101]

Що стосується права спадкування, Коран вказує, що фіксована частина нерухомості померлого повинна лишатися так званим коранічним спадкоємцям.[97]Як правило, спадкоємці жіночої статі отримують половину частки спадкоємців чоловічої статі.[97] Мусульманин-суніт може заповідати не більше третини свого майна некоранічним спадкоємцям. Залишок ділиться між спадкоємцями по чоловічій лінії.[97]

Комерційне й договірне право[ред. | ред. код]

Бізнес і комерція підпорядковуються шаріату,[102]комерційна юрисдикція покладається на Раду з розгляду скарг у складі підготовлених з шаріату суддів,[102] але було створено «спеціальні трибунали», на яких покладено завдання «знайти шляхи, щоб обійти більше обмежувальних аспектів шаріату».[103]

Для іноземних інвесторів невизначеність навколо змісту комерційного права через аспект шаріату є стримуючим фактором для інвестування в Саудівській Аравії.[102] Договірне право не кодифіковане, адже воно регулюється Шаріатом.[104]У межах загальних обмежень шаріату це надає значну свободу сторонам для узгодження умов контракту.[104]Тим не менш, контракти, що передбачають спекуляцію або сплату відсотків, заборонені і не підлягають виконанню.[104]Якщо порушено умови договору, саудівські суди тільки присудять компенсацію за доведений прямий збиток.[104]Претензії за упущену вигоду чи можливість не допускаються, тому що вони являють собою домисли, які не допускаються згідно з Шаріатом.[104] Принаймні з 2003 року нешаріатські «спеціальні трибунали» або «спецкомітети» розглядають більшість комерційних юридичних справ, що варіюються від «порушення договору до незаконного використання товарного знака та трудових спорів»[103] Трибунали забезпечують дотримання нізаму (указів), виданих королем.[35] Конкретні сучасні аспекти господарського права, наприклад, комерційні папери і цінні папери, інтелектуальна власність і корпоративне право регулюються сучасним законодавством і спеціальні державні трибунали вирішують пов'язані з цим спори.[102] Нещодавно уряд переглянув свої закони про інтелектуальну власність для задоволення стандартів Світової організації торгівлі в рамках вступу до СОТ у 2004 році[105] Через брак ресурсів, коли новий патентний закон набув чинності в 2004 році, в Саудівському патентному відомстві зареєстровано тільки 90 патентів, починаючи з 1989 року, з відставанням понад 9000 заяв.[105] Вважається, відставання в даний час скоротилося.[105]

Уряд Саудівської Аравії також активізував ресурси в боротьбі з піратством програмного забезпечення, друкованих матеріалів, записів і відео, однак піратські матеріали до цих пір широко поширені.[105] Зусилля правоохоронних органів були підтримані фетвою, або релігійною постановою, що комп'ютерне піратство заборонено в Ісламі.[105] Саудівська Аравія була  в Special 301 Watchlist,[105] випущеному в США переліку країн, у  яких, як вважається, неадекватне регулювання або захист прав інтелектуальної власності,[106] але була вилучена у 2010 році.[107] Саудівське право визнає тільки корпоративні або партнерські підприємства, створені відповідно до шаріату або Закону про саудівські компанії 1982 р.[108] Контракт з будь-яким іншим типом компанії буде анульований, а особи, що підписали договір від імені компанії, будуть нести персональну відповідальність за нього.[108] Згідно шаріату, корпорації можуть приймати різні форми, але найбільш поширеною в Саудівській Аравії є Sharikat Modarabah, де деякі партнери вносять активи та діловий досвід.[108] Крім того, Закон про компанії (який заснований на Єгипетській корпоративному праві) виділяє вісім допустимих форм юридичної особи, включаючи спільні підприємства та товариства з обмеженою відповідальністю.

Трудове право[ред. | ред. код]

Роботодавці мають ряд обов'язків, у тому числі не менше 21 днів оплачуваної відпустки за рік роботи і  30 днів після п'яти років безперервної служби.[109][110] Звільнені співробітники повинні отримати на «кінець служби» виплату півтори місячних окладів за кожен пропрацьований рік за один місяць, якщо працюють більше 5 років.

Земельне право[ред. | ред. код]

Більшість земель Саудівської Аравії є державною власністю і тільки оброблювані землі й міське майно є об'єктом індивідуальної власності.[111] Усі права на землю повинні бути зареєстровані, але немає точної інформації про масштаби реєстрації.[111]Нерухомість може бути тільки у власності громадян Саудівської Аравії[111] до 2000 року, коли в закони про власність були внесені поправки, що дозволяють іноземцям володіти власністю в Саудівській Аравії.[112] Інвестування нерухомості іноземцями з більш ніж 30 мільйонів Саудівських ріалів вимагає схвалення Ради Міністрів й іноземцям заборонено володіти власністю в Медині і Мецці.[112]

Саудівська Аравія має три категорії земель: освоєних (Амір), неосвоєних (мават), і охоронних зон (харім).[113] Освоєні землі включають землі міської та сільської забудови та сільського господарства і можуть бути продані, куплені й успадковані фізичними особами.[113] Неосвоєні землі включають землі для грубого випасу худоби, пасовища та пустелі.[113] Землі для грубого випасу і пасовища належать громаді і кожен має рівні права на її використання.[113] Пустелі є власністю держави і можуть бути відкриті для всіх, якщо немає особливих обмежень.[113] Земля Харім це захисна буферна зона між приватною землею й неосвоєними землями. У разі, якщо йдеться про місто, її визначають як площу, яка може бути взята та повернена протягом дня з метою збору дров й випасання худоби.[113]

Саудівське право використовує Вакф, який є формою володіння землею, в силу якої мусульманин може передавати майно фонду для довгострокових релігійних чи благодійних цілей.[114] Власність в такому разі не може бути відчужена або передана..[114]

Енергетичне право[ред. | ред. код]

Saudi Aramco, комплекс штаб-квартир у Дахрані, Східній провінції

Величезні запаси нафти Саудівської Аравії перебувають у власності саудівського уряду, а по суті у саудівської королівської родини.[115] Стаття 14 Основного Закону говорить:

Усі природні ресурси, які Бог зберігає в надрах, над землею, в територіальних водах або в сухопутних і морських володіннях під владою держави, разом з доходами від цих ресурсів, є власністю держави відповідно до закону. Закон визначає способи використання, захисту й розвитку цих ресурсів в інтересах держави та її безпеки й економіки.[75]

Міністерство нафти та мінеральних ресурсів відповідає за загальну стратегію в нафтовому та газовому секторах та моніторинг державної нафтової компанії «Сауді Арамко».[116] Нафтова, газова та нафтопереробна промисловості Саудівської Аравії керуються за законом компанією «Сауді Арамко», яка має майже монопольне становище в цих областях.[117]Це найбільший виробник нафти у світі, найбільша компанія на Близькому Сході і, як правило, вважається найбільш важливою енергетичною компанією у світі.[117] Однак, у 2003 році закон був змінений, щоб дозволити іноземним компаніям вести розвідку в Саудівській Аравії величезних запасів природного газу, які, як вважають, становлять 4 % від світових запасів.[118] Це був перший раз з 1970-х років, що іноземні компанії отримали дозвіл на пошук нафти або газу.[118]

У даний час 75 % електроенергетики перебуває в руках  державної Саудівської електричної компанії, але були оголошені плани про приватизацію галузі.[119]

Див. також: Економіка Саудівської Аравії

Питання прав людини та верховенства права[ред. | ред. код]

Питання прав людини і недоліків верховенства права в Саудівській Аравії піддаються різкій критиці.[1][84] Вони включають в себе кримінально-правові покарання, які вважаються жорстокими, а також становище жінок, релігійну дискримінацію, відсутність релігійної свободи та діяльність Саудівської релігійної поліції.[84] Між 1996 і 2000 роками, Саудівська Аравія приєдналася до чотирьох конвенцій ООН з прав людини, і в 2004 році для контролю за їх імплементацією уряд схвалив створення Національного товариства з прав людини (NSHR), укомплектованого співробітниками уряду.[120] На сьогоднішній день, діяльність NSHR була обмежена і залишаються сумніви щодо її нейтральності та незалежності.[121] Саудівська Аравія була однією з восьми країн, які не сприймали Загальну декларацію ООН з прав людини, коли вона була видана у 1948 році.[122] Тепер, тільки Саудівська Аравія  відкрито виступає проти декларації.[122] У відповідь на триваючу критику ситуації з правами людини уряд Саудівської Аравії вказує на спеціальний ісламський характер країни і стверджує, що це виправдовує інший соціальний і політичний порядок.[23]

Верховенство права[ред. | ред. код]

Через те, що шаріат, який застосовується судами Саудівської Аравії, не кодифікований, а судді не пов'язані судовим прецедентом, обсяг і зміст закону є невизначеним.[24][25][102] У дослідженні, опублікованому Albert Shanker Institute та Freedom House, піддано критиці ряд аспектів відпоавлення правосуддя в Саудівській Аравії і зроблено висновок, що в країні «практика розходиться з концепцією верховенства права».[1] У дослідженні стверджується, що судді виносять рішення без дотримання належної процедури і «тільки найсміливіші юристи….оскаржують рішення суддів; як правило, апеляції до короля засновані на милосерді, а не на справедливості чи невинуватості.»[1] Також стверджується, що члени саудівської королівської родини не змушені поставати перед судами Саудівської Аравії.[1]

Як і в багатьох країнах, ті, хто має вплив, може отримати сприятливий режим перед законом. За словами колишнього головного редактора в Arab News, правління саудівського дому настільки не бажає «щоб хоч один з їхніх представників зустрівся з наслідками його злочинної діяльності», що в рідкісних випадках, коли їх заарештовували за злочин, принц-правопорушник був помилуваний (принц Фахд бін Наїф, якому було 19, застрелив Мундіра аль-Каді в 2002 році) або звільнений, а подальші згадки в ЗМІ про інцидент були заборонені Міністерством культури та інформації (чотирьох князі, що брали участь в зриві 2002 року зібрання Eid al-Fitr на схилі гори Джидда)[123]

З іншого боку, іноземні робітники іноді були не в змозі забрати зарплату, навіть з рішенням Саудівського бюро праці на їх користь, коли роботодавці могли затримувати зарплату до тих пір, поки строк дозволу на роботу не минув.[124]

Права жінок[ред. | ред. код]

Саудівська жінка в традиційному одязі нікаб

Держдепартамент США вважає, що дискримінація щодо жінок є серйозною проблемою в Саудівській Аравії і що жінки мають мало політичних чи соціальних прав.[125] Після візиту у 2008 році спеціальний доповідач ООН з питання про насильство щодо жінок відзначив відсутність самостійності жінок і відсутність закону про кримінальну відповідальність за насильство щодо жінок.[125]The World Economic Forum 2012 Global Gender Gap Report оцінили Саудівську Аравію 131-ю з 135 країн за гендерним паритетом, попереду Сирії, Чаду, Пакистану та Ємену.[126]

Кожна доросла жінка повинна мати близького родича чоловічої статі як її «опікуна».[125]У результаті Human Rights Watch охарактеризував становище саудівських жінок, як таке, що нічим не відрізняється від становища неповнолітніх, з невеликою владою над власним життям.[127] Опікун має право робити ряд важливих рішень від імені жінки.[127]Вони включають в себе: давати жінці дозвіл на подорож, володіння деякими видами ліцензій на підприємницьку діяльність, навчання в університеті чи коледжі, роботу, якщо тип бізнесу не «вважається придатним для жінки».[125]Навіть там, де юридично не вимагається дозвіл опікуна, деякі чиновники досі просять його.[128]Жінки також стикаються з дискримінацією в судах, коли показання одного чоловіка дорівнює показанню двох жінок, у сімейному й спадковому правах[125](дивіться вище).

Релігійна поліція Мутава накладає обмеження на жінок у громадських місцях.[129][125] Ці обмеження включають в себе вимогу сидіти жінкам в окремих, спеціально відведених відділах ресторану з родиною, носити Абая (вільно облягаючий, чорний плащ на весь зріст, який покриває все тіло), і приховувати своє волосся.[125] Жінки також ризикують бути арештованими за їзду в автомобілі, яким керує чоловік, котрий не є співробітником або близьким родичем чоловічої статі.[125] Хоч і немає ніяких письмових заборон на керування автомобіля жінками, але в Саудівській Аравії водійські права вимагаються законом, а жінкам їх не видають.[130] Таким чином, керування авто жінками фактично незаконне[130]і заборона контролюється Мутавою. У 2013 році була зареєстрована перша жінка-стажер адвоката, Arwa al-Hujaili.[131]

Політична свобода і свобода слова[ред. | ред. код]

Жодні політичні партії чи національні вибори не допускаються в Саудівській Аравії,[71] і згідно з  The Economist's 2010 Democracy Index уряд Саудівської Аравії є сьомим най авторитарнішим з числа 167 країн за рейтингом.[132]У країні немає правового захисту свободи слова та громадянам заборонено публічно критикувати уряд, іслам або королівську сім'ю.[133]Саудівська преса підлягає суворій цензурі і статті про саудівських дисидентів заборонені.[134]Саудівська цензура вважається однією з найбільш обмежувальних у світі й країна блокує широкий обсяг інформації в інтернеті.[135]Після акцій протесту, які відбулися на початку 2011 року, уряд заборонив всі громадські демонстрації та марші.[136]

Кримінальні справи й покарання[ред. | ред. код]

Основні західні організації, такі як Amnesty International і Human Rights Watch, засудили саудівську систему кримінального правосуддя і її суворі покарання. Однак, більшість саудівців, як повідомляється, підтримують систему і кажуть, що вона підтримує низький рівень злочинності.[137]

Human Rights Watch 2008 року у своїй доповіді про систему кримінального правосуддя Саудівської Аравії зазначила, що в Кримінальному процесуальному кодексі, введеному 2002 року, були відсутні деякі основні заходи захисту, але як уже згадувалося вище, в будь-якому разі офіційна процедура була проігнорована суддями.[78]Заарештовані часто не повідомляються про злочин, у якому вони звинувачені, або не мають доступу до адвоката і піддаються жорстокому поводженню й тортурам, якщо не надають зізнання.[138]У ході судового розгляду діє презумпція вини і обвинувачений не може допитувати свідків і вивчати докази або представляти правовий захист.[138]Більшість досліджень проводяться в таємниці, тобто, без громадськості чи преси.[139] Також були сильно розкритиковані фізичні покарання, що накладаються саудівськими судами — такі, як обезголовлення, побиття камінням, ампутації та шмагання, а також ряд екзекуцій.[84]

Релігійна свобода[ред. | ред. код]

У 2010 році Державний департамент США заявив, що в Саудівській Аравії «свобода релігії не є визнаною, не захищається законом і суворо обмежена на практиці» і що «державна політика як і раніше накладає серйозні обмеження на свободу віросповідання».[140] Не допускається практикування іншої віри, крім Ісламу, хоча у Саудівській Аравії є близько мільйона християн — переважно іноземних працівників.[141] У країні немає церков або інших немусульманських молитовних будинків, вони не дозволені.[140]Навіть приватні молитовні послуги заборонені на практиці і саудівська релігійна поліція регулярно перевіряє будинки християн.[141]Іноземні робітники повинні дотримуватися Рамадану, не дозволяється святкувати Різдво чи Великдень.[141] Зміна мусульманами релігії (відступництво) карається стратою, хоча не було жодного підтвердженого повідомлення про страти за відступництво в останні роки. Прозелітизм немусульман є незаконним,[140] і останній християнський священик був висланий з Саудівської Аравії в 1985 році.[141] Компенсації у судовому порядку відбувається на дискримінаційних засадах щодо немусульман: мусульманин отримує все визначене відшкодування, єврей чи християн — половину, усі інші — шістнадцяту частину.[141]

Відповідно до Human Rights Watch, шиїтські меншини потрапляють під дискримінацію від уряду Саудівської Аравії у сфері освіти, системи правосуддя і особливо релігійної свободи.[142]Обмеження накладаються на громадське святкування шиїтських фестивалів, таких, як Ашура і на шиїтів, які беруть участь в церковній службі.[143]

У березні 2014 року Міністерство внутрішніх справ Саудівської Аравії видало королівський декрет клеймувати всіх атеїстів як терористів, який визначає тероризм, як «закликання до атеїзму в будь-якій формі, або ставлення під сумнів основ ісламської релігії, на якій базується ця країна».[144]

ЛГБТ права[ред. | ред. код]

Саудівська Аравія є однією з небагатьох країн у світі, де гомосексуальні зв'язки не тільки незаконні, а й караються стратою.[92]Однак з 2002 року, коли троє чоловіків з Абха були обезголовлені, в Саудівській Аравії не було жодної страти за гомосексуалізм.[92]Утім, повідомляється, мали місце набіги на гей-вечірки та арешти чоловіків за те, що ті «вели себе, як жінки».[92]Звичайні покарання цим особам були обмежені до шмагання і позбавлення волі.[92]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д «Rule of Law: Country Studies — Saudi Arabia». Democracy Web: Comparative Studies in Freedom. Albert Shanker Institute and Freedom House. Retrieved 13 February 2013.
  2. а б в Campbell, Christian (2007). Legal Aspects of Doing Business in the Middle East. p. 265. ISBN 978-1-4303-1914-6.
  3. Bahl, Taru; Syed, M.H. (2004). Encyclopaedia of the Muslim World. p. 46. ISBN 978-81-261-1419-1.
  4. Hourani, Albert (2005). A History of the Arab peoples. p. 113. ISBN 978-0-571-22664-1
  5. Hourani, Albert (2005). A History of the Arab peoples. pp. 161—162. ISBN 978-0-571-22664-1.
  6. Wynbrandt, James; Gerges, Fawaz A. (2010). A Brief History of Saudi Arabia. p. 183. ISBN 978-0-8160-7876-9.
  7. Hourani, Albert (2005). A History of the Arab peoples. p. 158. ISBN 978-0-571-22664-1
  8. Kaim, Markus (2008). Great powers and regional orders: the United States and the Persian Gulf. p. 162. ISBN 978-0-7546-7197-8.
  9. Bowen, Wayne H. (2007). The history of Saudi Arabia. pp. 69–70. ISBN 978-0-313-34012-3.
  10. Wilson, Peter W.; Graham, Douglas (1994). Saudi Arabia: the coming storm. p. 16. ISBN 1-56324-394-6.
  11. Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. pp. 144—145. ISBN 978-90-8728-057-4.
  12. Bowen, Wayne H. (2007). The history of Saudi Arabia. p. 135. ISBN 978-0-313-34012-3.
  13. а б Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 146. ISBN 978-90-8728-057-4.
  14. Nyron, Richard F.; Walpole, Norman C. (1977). Area handbook for Saudi Arabia. p. 188.
  15. Hassner, Ron Eduard (2009). War on sacred grounds. p. 144. ISBN 978-0-8014-4806-5.
  16. Cordesman, Anthony H. (2003). Saudi Arabia enters the 21st century. p. 286. ISBN 978-0-275-98091-7.
  17. Human Rights Watch (2009). Denied dignity: systematic discrimination and hostility toward Saudi Shia citizens. p. 13. ISBN 1-56432-535-0.
  18. Louėr, Laurence (2008). Transnational Shia politics: religious and political networks in the Gulf. pp. 248—249. ISBN 978-0-231-70040-5.
  19. Human Rights Watch (2009). Denied dignity: systematic discrimination and hostility toward Saudi Shia citizens. p. 12. ISBN 1-56432-535-0.
  20. Kettell, Brian B. (2011). Introduction to Islamic Banking and Finance. pp. 13–12. ISBN 978-0470978047.
  21. DeLong-Bas, Wahhabi Islam, 2004: 96
  22. Peters, Rudolph (2006). Crime and Punishment in Islamic Law: Theory and Practice from the Sixteenth to the Twenty-First Century. p. 148. ISBN 978-0-521-79670-5.
  23. а б Wilson, Peter W.; Graham, Douglas (1994). Saudi Arabia: the coming storm. p. 201. ISBN 1-56324-394-6.
  24. а б в Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. pp. 161—162. ISBN 978-90-8728-057-4.
  25. DeLong-Bas, Wahhabi Islam, 2004: 100
  26. Al-Farsy, Fouad (2004). Modernity and tradition: the Saudi equation. p. 36. ISBN 978-0-9548740-1-8.
  27. Campo, Juan Eduardo (2006). Encyclopedia of Islam. p. 288. ISBN 978-0-8160-5454-1.
  28. а б в г Commins, David Dean (2006). The Wahhabi mission and Saudi Arabia. p. 115. ISBN 1-84511-080-3.
  29. а б «Saudi to codify Sharia 'for clarity'». Middle East Online. 21 July 2010. Retrieved 19 July 2011.
  30. Gayle E. Hanlon (2009), «International Business Negotiations in Saudi Arabia», in James R Silkenat, Jeffrey M. Aresty & Jacqueline Klosek eds., The ABA Guide to International Business Negotiations, Chicago, Illinois: American Bar Association, p. 918, ISBN 978-1-60442-369-3
  31. Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 157. ISBN 978-90-8728-057-4.
  32. а б «Doing Business in Saudi Arabia» (PDF). Latham & Watkins LLP. May 2010.
  33. Coulson, Noel J. (Graham and Trotman, 1984), Commercial Law in the Gulf States: The Islamic Legal Tradition, 3
  34. а б Hafeez, Zeeshan Javed (2005). Islamic Commmercial Law and Economic Development. Islamic Commercial Law. pp. 26–7. Retrieved 17 February 2015
  35. Ertürk, Yakin (14 April 2009). «Report of the Special Rapporteur on violence against women, its causes and consequences: Mission to Saudi Arabia» (PDF). United Nations.
  36. Esposito, John L. (1998). Islam and politics. p. 111. ISBN 978-0-8156-2774-6
  37. Esposito, John L. (1998). Islam and politics. p. 110. ISBN 978-0-8156-2774-6.
  38. Powell, William (1982). Saudi Arabia and its royal family. p. 102. ISBN 978-0-8184-0326-2.
  39. Baamir, Abdulrahman Yahya (2010). Shari'a Law in Commercial and Banking Arbitration. p. 23. ISBN 9781409403777.
  40. а б в «Saudi Arabia: Renewed Protests Defy Ban». Human Rights Watch. 2011-12-30. Archived from the original on 2012-02-24. Retrieved 2012-02-24.
  41. Campbell, Christian (2007). Legal Aspects of Doing Business in the Middle East. pp. 268—269. ISBN 978-1-4303-1914-6.
  42. Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 174. ISBN 978-90-8728-057-4.
  43. а б Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 159. ISBN 978-90-8728-057-4.
  44. а б в г д е ж и Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 160. ISBN 978-90-8728-057-4.
  45. Louėr, Laurence (2008). Transnational Shia politics: religious and political networks in the Gulf. pp. 248—249. ISBN 978-0-231-70040-5.
  46. Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 161. ISBN 9789087280574.
  47. Vogel, Frank E. (1999). Islamic law and legal system: studies of Saudi Arabia. pp. 16–20. ISBN 978-90-04-11062-5.
  48. Baamir, Abdulrahman Yahya (2010). Shari'a Law in Commercial and Banking Arbitration. pp. 28–30. ISBN 9781409403777.
  49. Newman, Graeme R (2010). Crime and Punishment Around the World. p. 357. ISBN 978 0313351334. Retrieved 20 May 2012.
  50. а б «Cruel, or just unusual?». The Economist. 14 June 2001. Retrieved 12 November 2014.
  51. Vogel, Frank E. (1999). Islamic law and legal system: studies of Saudi Arabia. p. 81. ISBN 978-90-04-11062-5.
  52. Baamir, Abdulrahman Yahya (2010). Shari'a Law in Commercial and Banking Arbitration. p. 187. ISBN 9781409403777.
  53. Tripp, Harvey; North, Peter (2009). CultureShock! A Survival Guide to Customs and Etiquette. Saudi Arabia (3rd ed.). Marshall Cavendish. p. 68.
  54. Preliminary results of census of 2004-09-15
  55. а б в «Saudi Arabian justice: Cruel, or just unusual?». The Economist. 14 June 2001. Retrieved 14 July 2011.
  56. а б в г д е «Tentative steps in Saudi Arabia: The king of Saudi Arabia shows some reformist credentials». The Economist. 17 February 2009. Retrieved 9 July 2011.
  57. «Support for shake-up of Saudi justice system». The Financial Times. 4 October 2007. Retrieved 10 July 2011.
  58. а б «Specialized criminal court begins hearings against 85 people accused of terrorism». Royal Embassy of Saudi Arabia in Washington, DC. 2011. Archived from the original on 2012-02-24. Retrieved 2012-02-24.
  59. а б «Saudi Arabia: Lengthy sentences for reformists a worrying development». Amnesty International. 2011-11-23. Archived from the original on 2012-02-24. Retrieved 2012-02-24.
  60. а б «World Report 2012: Saudi Arabia». Human Rights Watch. 2012. Archived from the original on 2012-02-24. Retrieved 2012-02-24.
  61. Carey, Glen (2011-09-19). «Saudi Court Tries Militants for Planning Attacks on U.S. Troops». Bloomberg L.P. Archived from the original on 2012-02-24. Retrieved 2012-02-24.
  62. Kennedy, Dana (2011-04-08). «Imprisoned Father of Autistic Boy Called „the Bravest Man in Saudi Arabia“». AOL News. Archived from the original on 2011-06-06. Retrieved 2011-06-06.
  63. Buchanan, Michael (2011-05-24). «Saudi Arabia: Calls for political reform muted». BBC. Archived from the original on 2011-06-06. Retrieved 2011-06-06.
  64. «Saudi Arabia: Trial of Riyadh protester 'utterly unwarranted'». Amnesty International. 2012-02-22. Archived from the original on 2012-02-24. Retrieved 2012-02-24.
  65. Ramady, Mohamed A. (2010). The Saudi Arabian Economy: Policies, Achievements, and Challenges. p. 18. ISBN 978 1 4419 59874. Retrieved 19 September 2012.
  66. «King reshuffles Supreme Judiciary Council and Ulema». Arab News. 15 January 2013. Retrieved 22 March 2014.
  67. Dammer,, Harry R.; Albanese, Jay S. (2010). Comparative Criminal Justice Systems. p. 106. ISBN 978-0-495-80989-0.
  68. а б «Human Rights and Saudi Arabia's Counterterrorism Response». Human Rights Watch. 10 August 2009. Retrieved 28 July 2011.
  69. а б в «Saudi minister rebukes religious police». BBC News. 4 November 2002. Retrieved 21 July 2011.
  70. а б Cavendish, Marshall (2007). World and Its Peoples: the Arabian Peninsula. p. 78. ISBN 978-0-7614-7571-2.
  71. а б Champion, Daryl (2003). The paradoxical kingdom: Saudi Arabia and the momentum of reform. с. 60. ISBN 978-1-85065-668-5. 
  72. а б Robbers, Gerhard (2007). Encyclopedia of world constitutions, Volume 2. с. 791. ISBN 0-8160-6078-9. 
  73. Niblock, Tim (2006). Saudi Arabia: power, legitimacy and survival. p. 104. ISBN 978-0-415-27419-7.
  74. а б «The Basic Law of Governance». Royal Embassy of Saudi Arabia, Washington D.C. Retrieved 28 July 2011.
  75. Shoult, Anthony (2006). Doing business with Saudi Arabia. p. 95. ISBN 978-1-905050-06-2.
  76. а б в г д Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 166. ISBN 978-90-8728-057-4.
  77. а б Human Rights Watch (2008). Precarious Justice. p. 4. Retrieved 12 July 2011.
  78. Dammer,, Harry R.; Albanese, Jay S. (2010). Comparative Criminal Justice Systems. p. 56. ISBN 978-0-495-80989-0.
  79. а б в г д е ж Kritzer, Herbert M. (2002). Legal Systems of the World: A Political, Social, and Cultural Encyclopedia. p. 1415. ISBN 978-1-57607-231-8.
  80. Wynbrandt, James; Gerges, Fawaz A. (2010). A Brief History of Saudi Arabia. p. 310. ISBN 978-0-8160-7876-9.
  81. Beling, Willard A. (1980). King Faisal and the modernisation of Saudi Arabia. p. 117. ISBN 0-7099-0137-2.
  82. Saudi Justice?. CBS News. 5 December 2007. Процитовано 18 July 2011. 
  83. а б в г Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 175. ISBN 978-90-8728-057-4.
  84. Whitaker, Brian (9 August 2003). «Saudi system condemned». The Guardian (London). Retrieved 27 July 2011.
  85. а б «Saudi executioner tells all». BBC News. 5 June 2003. Retrieved 11 July 2011.
  86. а б в г Federal Research Division (2004). Saudi Arabia A Country Study. p. 304. ISBN 978-1-4191-4621-3.
  87. а б Miethe, Terance D.; Lu, Hong (2004). Punishment: a comparative historical perspective. p. 63. ISBN 978-0-521-60516-8.
  88. а б в U.S. State Department Annual Human Rights Reports for Saudi Arabia 2007—2010: «2010 Human Rights Report: Saudi Arabia». U.S. State Department. 8 April 2011. Retrieved 11 July 2011.; «2009 Human Rights Report: Saudi Arabia». U.S. State Department. 11 March 2010. Retrieved 11 July 2011.; «2008 Human Rights Report: Saudi Arabia». U.S. State Department. 25 February 2009. Retrieved 11 July 2011.; «2007 Human Rights Report: Saudi Arabia». U.S. State Department. 11 March 2008. Retrieved 11 July 2011.
  89. «Saudi woman executed for 'witchcraft and sorcery'». BBC News Online. 12 December 2011. Retrieved 21 May 2012.
  90. Vogel, Frank E. (1999). Islamic law and legal system: studies of Saudi Arabia. p. 246. ISBN 978-90-04-11062-5.
  91. а б в г д Whitaker, Brian (13 September 2010). «Saudi Arabia's juggling act on homosexuality». The Guardian (London). Retrieved 27 July 2011.
  92. «Report: Saudi girl accepts lashing for assaulting headmistress». CNN. 24 January 2010. Retrieved 11 July 2011.
  93. а б в «Saudis Face Soaring Blood-Money Sums». The Washington Post. 27 July 2008. Retrieved 11 July 2011.
  94. а б в Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 163. ISBN 978-90-8728-057-4.
  95. Long, David E. (2005). Culture and Customs of Saudi Arabia. p. 66. ISBN 978-0-313-32021-7.
  96. а б в г д е Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. p. 165. ISBN 978-90-8728-057-4.
  97. а б в г д Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. с. 164. ISBN 978-90-8728-057-4. 
  98. Otto, Jan Michiel (2010). Sharia Incorporated: A Comparative Overview of the Legal Systems of Twelve Muslim Countries in Past and Present. pp. 163—164. ISBN 978-90-8728-057-4.
  99. Elhadj, Elie (2006). The Islamic Shield: Arab Resistance to Democratic and Religious Reforms. p. 51. ISBN 978-1-59942-411-8.
  100. а б Al-Rasheed, Madawi (2010). A History of Saudi Arabia. p. 72. ISBN 978-0-521-74754-7.
  101. а б Tripp, Harvey; North, Peter (2009). CultureShock! A Survival Guide to Customs and Etiquette. Saudi Arabia (3rd ed.). Marshall Cavendish. p. 220.
  102. а б в г д Hinkelman, Edward G. (2003). Importers Manual USA: The Single Source Reference Encyclopedia for Importing to the United States. p. 131. ISBN 978-1-885073-93-8.
  103. а б в г д е International Business Publications (2007). Saudi Arabia Investment and Business Guide. p. 46. ISBN 978-1-4330-4366-6.
  104. Atkinson, Benedict; Fitzgerald, Brian (2007). The True History of Copyright. p. 412. ISBN 978-1-920898-45-8.
  105. «2010 Special 301 Report» (PDF). The Office of the United States Trade Representative. 30 April 2010. Retrieved 18 July 2011.
  106. а б в Baamir, Abdulrahman Yahya (2010). Shari'a Law in Commercial and Banking Arbitration. p. 38. ISBN 978-1-4094-0377-7.
  107. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 квітень 2015. Процитовано 23 грудень 2015. 
  108. Hinkelman, Edward G. (2003). Importers Manual USA: The Single Source Reference Encyclopedia for Importing to the United States. p. 133. ISBN 978-1-885073-93-8.
  109. а б в Ziadeh, Farhat J. (1979). Property law in the Arab world. In an unpaginated Appendix: Note on Real Rights in Saudi Arabia and the Gulf. ISBN 978-0-86010-112-3.
  110. а б Cordesman, Anthony H. (2003). Saudi Arabia enters the 21st century. p. 334. ISBN 978-0-275-98091-7.
  111. а б в г д е Vincent, Peter (2008). Saudi Arabia: an environmental overview. p. 251. ISBN 978-0-415-41387-9.
  112. а б Vassiliev, Alexei (1997). The history of Saudi Arabia. p. 413. ISBN 978-0-86356-935-7.
  113. McGovern, James (1981). The Oil Game. p. 9. ISBN 978-0-670-52134-0.
  114. Oxford Business Group (2009). The Report: Saudi Arabia 2009. p. 130. ISBN 978-1-907065-08-8.
  115. а б Oxford Business Group (2007). The report: Emerging Saudi Arabia. p. 129. ISBN 978-1-902339-66-5.
  116. а б Watson, Mark (2008). Prophets and princes: Saudi Arabia from Muhammad to the present. p. 2. ISBN 978-0-470-18257-4.
  117. Oxford Business Group (2009). The Report: Saudi Arabia 2009. p. 135. ISBN 978-1-907065-08-8.
  118. Al-Rasheed, Madawi (2010). A History of Saudi Arabia. p. 250. ISBN 978-0-521-74754-7.
  119. Al-Rasheed, Madawi (2010). A History of Saudi Arabia. pp. 251—252. ISBN 978-0-521-74754-7.
  120. а б Weiss, Thomas G.; Forsythe, David P.; Coate, Roger A. (1994). The United Nations and Changing World Politics. p. 116. ISBN 978-0-8133-1761-8.
  121. Bradley, John R. (2005). Saudi Arabia Exposed: Inside a Kingdom in Crisis. Palgrave. p. 138. In May 2004, … a son of Interior Minister Prince Naif, who had been found guilty of killing a 15-year-old boy after an `argument`, was saved from beheading [by a pardon] the father of his victim … a transparent attempt to demonstrate that the Al-Saud would apparently be willing to let one of their own face the consequences of his criminal activity. It is difficult to believe that the father of the murdered boy would have been able to live a free and fulfilling life had he not pardoned Fahd at the last minute. The only thing that was remarkable about the whole charade was that Fahd had been charged at all. … just as it was beginning to seem like justice might be seen to be done in a case involving a member of the royal family for the first time in the history of the kingdom, the episode — as with the Fahd beheading charade — culminated in an anticlimax: Orders came through to editors in chief from the Ministry of Information that nothing more about the subject was to be printed. So the matter was closed, and all four of the princes got of scot-free.
  122. Bradley, John R. (2005). Saudi Arabia Exposed: Inside a Kingdom in Crisis. Palgrave. pp. 122–3. Saudi authorities often protest that the Labor Law offers comprehensive protection against … abuses, but as in so many other ways, the difference between rhetoric and reality is vast. For example, 160 Egyptian and Asian employees went on strike at a factory in Jeddah in 2002. They had the law of the land on their side, and the Labor Office ruled in their favor. However, six months after their industrial action began — undertaken in protest of the company's failure to pay outstanding salaries totaling millions of riyals — their plight was still far from being resolved. They then launched a last-ditch appeals to the Court of Cassation because their salaries had not been paid for seven months. Many of their residence permits, or `iqama` which all foreigners in Saudi Arabia are required to carry about their person at all times or risk arrest and imprisonment, had in the meantime expired, meaning they had now become illegal `overstayers.` The experience of being in such legal limbo was already familiar to many of their colleagues …
  123. а б в г д е ж и 2010 Human Rights Report: Saudi Arabia. U.S. State Department. 8 April 2011. Процитовано 11 July 2011. 
  124. World Economic Forum (2012). The Global Gender Gap Report 2012 (PDF). ISBN 978-92-95044-78-4. Retrieved 15 December 2012.
  125. а б Human Rights Watch (2008). Perpetual Minors: human rights abuses from male guardianship and sex segregation in Saudi Arabia. p. 2. Retrieved 27 July 2011.
  126. Human Rights Watch (2008). Perpetual Minors: human rights abuses from male guardianship and sex segregation in Saudi Arabia. p. 3. Retrieved 27 July 2011
  127. Dammer,, Harry R.; Albanese, Jay S. (2010). Comparative Criminal Justice Systems. p. 106. ISBN 978-0-495-80989-0.
  128. а б Alsharif, Asma (24 May 2011). «Saudi should free woman driver-rights group». Reuters. Retrieved 28 July 2011.
  129. http://www.middle-east-online.com/english/?id=58013
  130. The Economist Intelligence Unit. «The Economist Democracy Index 2010» (PDF). The Economist. Retrieved 6 June 2011.
  131. Lewis, James R.; Skutsch, Carl (2001). The human rights encyclopedia, Volume 2. p. 465. ISBN 978-0-7656-8023-5.
  132. Champion, Daryl (2003). The paradoxical kingdom: Saudi Arabia and the momentum of reform. p. 267. ISBN 978-1-85065-668-5.
  133. «Internet Censorship, Saudi Style». Bloomberg Businessweek. 13 November 2008. Retrieved 28 Jujy 2011. Check date values in: |access-date= (help)
  134. «Saudi Arabia imposes ban on all protests». BBC News. 5 March 2011. Retrieved 29 July 2011.
  135. «Analysis: Saudi rough justice». BBC News. 28 March 2000. Retrieved 10 July 2011.
  136. а б Human Rights Watch (2008). Precarious Justice. p. 3. Retrieved 12 July 2011.
  137. Human Rights Watch (2008). Precarious Justice. pp. 101—102. Retrieved 12 July 2011.
  138. а б в «Saudi Arabia: International Religious Freedom Report 2010». U.S. State Department. 17 November 2010. Retrieved 27 July 2011.
  139. а б в г д Owen, Richard (17 March 2008). «Saudi Arabia extends hand of friendship to Pope». The Times (London). Retrieved 27 July 2011.
  140. Human Rights Watch (2009). Denied dignity: systematic discrimination and hostility toward Saudi Shia citizens. p. 1. ISBN 1-56432-535-0.
  141. Human Rights Watch (2009). Denied dignity: systematic discrimination and hostility toward Saudi Shia citizens. pp. 2, 8–10. ISBN 1-56432-535-0.
  142. «Saudi Arabia declares all atheists are terrorists in new law to crack down on political dissidents» Independent, April 2014