Правова система Словаччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Правова система Словаччини — правова система, що належить до романо-германської правової сім'ї.

Становлення[ред. | ред. код]

Словаччина входить в романо-германську правову сім'ю. Розвиток права Словаччини відбувся під впливом германського права. Також значний вплив на історію розвитку права завдало Угорське королівство, яке володарювало на словацьких землях у період з XI ст. до початку XX ст. Відповідно на цих землях було визначальним угорське право та діяла судова система Угорського королівства.

З початком періоду історії Словаччини в складі Чехословаччини угорське право не змінилося повністю на користь чехословацького, а залишило свій вплив у деяких галузях (наприклад, цивільне право).

Формування теперішньої правової системи розпочалося з заснуванням Словацької Республіки 1 січня 1993 р. Однак, точкою відліку словацької правової традиції можна вважати прийняття Конституції роком раніше — 1 вересня 1992 р. Подальший вектор розвитку Словацької та Чеської Республік вже окремо, але був направлений на реінтеграцію права до романо-германської правової сім'ї, з одночасною відмовою від соціалістичної шляхом запровадження реформ. Але все ще існують деякі моменти з чехословацької традиції[1].

Джерела сучасного словацького права[ред. | ред. код]

Джерелами сучасного словацького права є наступні правові акти в ієрархічній послідовності:

  • Конституція СР 1992 р.
  • Конституційні закони.
  • Закони.
  • Рішення Президента СР.
  • Постанови уряду.
  • Загальнообов'язкові правові акти міністерств, інших адміністративних відомств та органів територіального самоврядування.

Також, якщо встановлено законом, інші органи державного управління та Міністерства мають право видавати загальнообов'язкові правові акти.

Згідно з ч.2 ст. 7[2]. Конституції «Словацька Республіка може передати здійснення частину своїх прав міжнародним договором, який був ратифікований і оприлюднений в порядку, встановленому законом, або на основі такого договору Європейського співтовариства та Європейської унії. Обов'язкові правові акти Європейського співтовариства і Європейської унії мають пріоритет порівняно з законами Словацької Республіки.

Включення в національне законодавство обов'язкових правових актів, які потребують імплементації, здійснюється законом або розпорядженням Уряду, згідно з абзацом 2 статті 120».

Фактично, судові та адміністративні прецеденти також можна вважати джерелами словацького права. Ця традиція була поширеною особливо в цивільному праві до моменту прийняття ЦК 1950 р. Але юридичного підґрунтя цей звичай не має.

Як і в інших східноєвропейських країнах, в СР з кінця XX ст. велику вагу мають рішення конституційного суду в системі джерел права.

До прийняття ЦК 1950 р., одним з найважливіших джерел права був звичай, але з часом він втратив свого значення.

Галузі права Республіки Словаччина[ред. | ред. код]

Цивільне та суміжні з ним галузі права[ред. | ред. код]

Звичаєве та прецедентне угорське право були впродовж століть визначальними на території Словаччини. У 1850-х рр. була здійснена спроба впровадити австрійське Загальне цивільне укладення 1811 р., однак ця спроба була невдалою. «Юдекскуріальні постанови» стали вирішальним джерелом цивільного права з 1861 р., які видавалися двірським суддею. Ці постанови були зібрані до 8-томної праці з назвою «Тимчасові юридичні правила». Так як в Угорщині аж до розпаду Австро-Угорської монархії не була проведена кодифікація законів, то в значній мірі діяло звичаєве право.

Спеціальна комісія з розробки Торгового Кодексу для Німецького союзу розробила Торговельний кодекс, який діяв також на території Словаччини, та формально був Угорським Торговим Кодексом 1875 р.

Угорське звичаєве право було замінено лише у 1950 р. з появою Цивільного кодексу Чехословаччини, який був оновлений — у 1964 р.. Все, що було пов'язано з діяльністю підприємств та відносин між ними регулювалося спеціальним Господарським кодексом 1964 р.

Після 1989 р. почалось реформування Цивільного права, вектор розвитку якого був направлений на континентальну європейську традицію. Щодо приватної власності, то ст. 55[3]. говорить що «Економіка Словацької Республіки ґрунтується на принципах соціально та екологічно орієнтованого ринкового господарства. Словацька Республіка захищає і підтримує економічну конкуренцію. Подробиці встановлюються законом.»

В 1991—1992 були прийняті новий Торговельний Кодекс та оновлений ЦК, з чого можна зробити висновок, що Словаччина пішла шляхом «дуалістичної системи» приватного права. Також були прийняті декілька законів за для підтримання економіки СР, наприклад Закон про захист конкуренції 1994 р. Також складовою економічної реформи СР була приватизація.

Цивільний процес регулюється чинним ще з 1963 р. ЦПК Чехословаччини.

Конституція 1992 р. дає широкі трудові, соціальні права населенню та можливість робітникам вдаватися до страйку. Робочий тиждень за нормами Трудового кодексу становить 42,5 години.

Кримінальне право та процес[ред. | ред. код]

Регулювалося укладеннями угорського уряду «Про злочини та проступки» 1878 р. та «Про порушення» 1879 р. до 1950 р. коли був прийняти КК Чехословаччини, але він був швидко замінений на новий у 1961 р.

Кримінальне законодавство почали змінювати після Оксамитової революції, зміни були направлені на гуманізацію, тобто, наприклад, відмови від смертної кари, та декриміналізація деяких правопорушень. Система покарань є стандартною для східноєвропейських країн, починаючи від штрафу, та закінчуючи довічним позбавленням волі.

Кримінальний процес також має багато спільних рис з східноєвропейськими державами. У Конституції, а саме у ч.3 ст. 17[4]. встановлюється, що «обвинуваченого або підозрюваного в скоєнні злочину можна затримати лише у випадках, встановлених законом. Затриманий має бути негайно ознайомлений з доводами затримання, вислухана і не пізніше ніж через 48 годин звільнений або переданий до суду. Суддя повинен протягом 48 годин, а у випадках скоєння особливо тяжких злочинів — протягом 72 годин з моменту доставки в суд затриманого вислухати його і прийняти рішення про арешт або про його звільнення». Обвинувачений може бути випущений під заставу при відповідних умовах, встановлених судом окрім випадків здійснення умисного тяжкого злочину.

В СР обвинувачення може бути представлено суду тільки прокуратурою, яка здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, а також в деяких випадках може й сама його проводити, але ця функція є основною для поліції. Також особливістю кримінального права Словаччини є колегіальний розгляд справ у складі 2-х народних засідателів та 1-го професійного судді, окрім випадків, коли покарання не перевищує строк ув'язнення більше 2-х років.

Судова система та органи контролю Республіки Словаччина[ред. | ред. код]

Основними регулюючими документами судової системи Словаччини є Конституція 1992 р. та Закон «Про суди та суддів» від 27.08.1991.

Закон «Про суди та суддів», а саме ч. 2 ст.1[5] Словаччини встановлює наступну систему судоустрою — «Судова влада здійснюється судами з загальної та спеціальної юрисдикції. Систему судів загальної юрисдикції утворюють Верховний суд Словацької Республіки, окружні суди і прирівняний до них міський суд Братислави (виступають в основному як апеляційна, а також перша інстанція з найбільш важливих справ), районні суди. Є також районні військові і вищий за ієрархією військовий суди».

Верховний суд здійснює контроль щодо діяльністі всіх судів загальної юрисдикції. Судді, згідно з Законом, обираються Національними зборами на 4 роки, а після закінчення строку — довічно. Голову та Заступників Голови обирає Парламент з числа суддів Верховного суду на 5 років, але не більше 2 строків підряд. Парламент може припинити повноваження судді у випадку скоєнням суддею дій, які не сумісні з цією посадою, також може припинити повноваження за станом здоров'я та після 65-річного віку.

Конституційний контроль[ред. | ред. код]

Ст. 124[6] Конституції встановлює, що «Конституційний суд Словацької Республіки є незалежним судовим органом захисту конституційності». Ч. 1 ст. 128[7] говорить — «КС приймає рішення про відповідність: а) законів Конституції і конституційним законам; б) постанов Уряду, загальнообов'язкових правових актів міністерств та інших центральних органів державного управління — Конституції, конституційним законам і законам; в) загальнообов'язкових рішень органів територіального самоврядування — Конституції і законам; г) загальнообов'язкових правових актів місцевих органів державного управління — Конституції, законам чи іншим загальнообов'язковим правовим актам; д) загальнообов'язкових правових актів — міжнародних договорів, оприлюдненими тим же способом, що і закон». Інші повноваження КС встановлюються в наступних статтях: з 128а до ст. 131.

Ст. 134[8], а саме ч.1 та ч.2, Конституції визначає склад суду — «1. Конституційний суд складається з тринадцяти суддів; 2. Суддів Конституційного суду строком на 12 років призначає за пропозицією Національної ради Словацької Республіки Президент Словацької Республіки. Національна рада Словацької Республіки пропонує подвійну кількість кандидатів в судді, які повинен призначити Президент Словацької Республіки». Голову Конституційного Суду призначає Президент.

Прокуратура[ред. | ред. код]

Ст. 149[9] Конституції вказує — «Прокуратура Словацької Республіки захищає права та охоронювані законом інтереси фізичних і юридичних осіб та держави».

По пропозиції Уряду Президент призначає Генерального прокурора. Прокуратура, за Конституцією, є незалежним органом, що виявляється у неможливості ніякого зовнішнього органу надавати інструкції та розпорядження прокуратурі.

Верховне контрольне управління Словацької Республіки[ред. | ред. код]

Діяльність цього органу регулюється другим розділом третьої глави Конституції, а саме ст.60[10] говорить — «Верховне контрольне управління Словацької Республіки є незалежним органом, що здійснює контроль за господарськими та бюджетними коштами, за державним майном, майновими правами та претензіями держави. Голови та заступника голови Вищого контрольного управління обирає і відкликає парламент Словаччини».

Згідно зі ст. 62[11] — «Верховне контрольне управління не рідше одного разу на рік подає звіт про результати контрольної діяльності Національної ради Словацької Республіки. На вимогу Національної ради Словацької Республіки такий звіт подається в будь-який час».

Також у СР діє такий інститут права, як омбудсмен.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. Под ред. Сухарева А. Я. 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Норма, 2003. — 944 с.
  2. Конституція Республіки Словаччина
  3. Закон Словаччини «Про суди та суддів»

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Конституція Республіки Словаччина
  2. Закон Словаччини «Про суди та суддів»
  3. Офіційний сайт Президента Словаччини
  4. Збірка законів Словаччини
  5. Офіційний сайт Уряду Словаччини

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. Под ред. Сухарева А. Я. 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Норма, 2003. — 944 с. — ст.695-696.
  2. Конституція Словацької Республіки — ч. 2 ст. 7.
  3. Конституція Словацької Республіки — ст. 55.
  4. Конституція Словацької Республіки — ч.3 ст.17.
  5. Конституція Словацької Республіки — ч.2 ст.1.
  6. Конституція Словацької Республіки — Ст. 124.
  7. Конституція Словацької Республіки — ч.1 ст. 128.
  8. Конституція Словацької Республіки — Ст. 134.
  9. Конституція Словацької Республіки — Ст. 149.
  10. Конституція Словацької Республіки — Ст. 60.
  11. Конституція Словацької Республіки — Ст.62.