Правова система України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
України
 
Category КатегоріяІнші країни

Правова система України — це цілісна, структурно впорядкована за допомогою джерел права та інших юридичних засобів стійка взаємодія суб'єктів національного права, що забезпечує досягнення належного правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства.

Зародження правової системи України[ред.ред. код]

Українська правова система почала своє формування з давніх часів. Протягом усього часу вона вдосконалювалася і розвивалася, приймалися різні важливі для розвитку правової системи України нормативно-правові акти.

11-12 століття[ред.ред. код]

Розвиток рівня права в Київській державі призвів до створення Правди Ярослава Мудрого («Руська правда»)вона містила норми кримінального, спадкового, торгового та процесуального законодавства і була головним джерелом правових, соціальних та економічних відносин Давньої Русі. Руська Правда — найдавніший пам'ятник слов'янського права. У всіх своїх редакціях і списках це документ великого історичного значення. Протягом кількох століть Руська Правда служила основним керівництвом при судових розглядах. У тому чи іншому вигляді вона увійшла до складу або послужила одним з джерел пізніших судних грамот: Псковської судної грамоти, Двінської уставної грамоти, Судебника Казимира 1468, Судебників 1497 і 1550 рр. Навіть деяких статей Соборного Уложення 1649 р.

17-18 століття[ред.ред. код]

Створення Гетьманських статей XVII—XVIII ст — документи державно-правового характеру, котрі визначали суспільно-політичний устрій Української держави — Гетьманщини XVII—XVIII ст. та порядок її васальних взаємовідносин з Російською державою.

Також була видана Конституція Пилипа Орлика — створювала демократичні засади державності в Україні — незалежний судовий трибунал, приватна власність, розподіл влади, багатогалузевий характер права та інше. До речі, за оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. Ці документи дали матеріал до позиціювання України як демократичної, самобутньої країни.

20-21 століття[ред.ред. код]

Сучасна правова система України почала своє формування саме з прийняття Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України. Деякі дослідники пропонують поділити процес формування правової системи України на два етапи: попередній — до прийняття Конституції (1990—1996) і сучасний — після 28 червня 1996 р. Попередній етап характеризувався визначенням основних засад формування правової системи України, ліквідацією деформацій радянського періоду, прийняттям значної кількості законодавчих актів, пов'язаних, насамперед, з реформуванням економіки та демократизацією життя суспільства. Сучасний етап почався з прийняттям Конституції України, в якій знайшли відображення зміни соціального характеру, структури та змісту правової системи України, положення, які засновані на юридичних поняттях романо-германського типу правової системи.

Ідентифікація правової системи України з романо-германським(континентальним) типом правової системи[ред.ред. код]

Сучасна правова система України була заснована на юридичних поняттях та принципах характерних романо-германському типу правової системи, що приводить до схожості основних принципів підходу регулювання держави, створюючи ідентичність з континентальною сім'єю.

Отже можна зробити висновок, що вона найбільш наближена до романо-германської правової сім'ї, або рухається у цьому напрямку. Такої думки дотримується переважна більшість українських вчених.

Щоправда, з ними не згоден проф. Ю. М. Оборотов, який вважає, що правова система України належить до особливої так званої євразійської правової сім'ї[1].

Ознаки правової системи України, характерні для романо-германської правової сім'ї[ред.ред. код]

Найбільш суттєві ознаки правової системи України, характерні для романо-германської правової сім'ї:

  • визнання нормативно-правового акта основним джерелом права;
  • усі нормативно-правові акти підпорядковуються за їх юридичною силою таким чином складаючи певну ієрархічну систему.
  • згідно зі статтею 8 конституції України — «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.»;
  • Україна є країною кодифікованого права, тобто норми, які складають одну галузь права, зведені в крупні, внутрішньо систематизовані нормативні акти. В Україні прийняті Кримінальний, земельний, сімейний та інші кодекси;
  • наявні спеціалізовані органи конституційного правосуддя, в Україні органом конституційного правосуддя є Конституційний Суд України;
  • існує поділ права на приватне і публічне. До приватного права відносять сукупність галузей права предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб'єктів за допомогою диспозитивного методу регулювання. До публічного права відносять сукупність галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері реалізації публічних (державних) інтересів з допомогою імперативного методу регулювання.;
  • відведення ролі генетичного джерела формування принципів права правовій доктрині;
  • має подібні правові принципи та поняття у національних правових системах цього типу;
  • наявність чіткої та ефективної юридичної техніки.

Джерела сучасного українського права[ред.ред. код]

  • Нормативно-правові акти. Писана конституція, що характерно для романо-германської правової сім'ї, є найвищим законом країни. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
  • Чинні Міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Встановлені норми міжнародного права мають вищу юридичну силу порівняно з законом;
  • Принципи права- є джерелом, що сприяє якості законодавства та визначає основні вектори його дії та напрямків розвитку.
  • Судова практика- встановлює розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і положення. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентувалися.
  • Правова доктрина — норма, вироблена правовою доктриною, є нормою-принципом. Такі норми-принципи можуть виражатися, а можуть і не виражатися в нормах позитивного права, але обов'язково застосовуються в судовій практиці та мають досить загальний характер. Ці принципи визначають діяльність судової влади, яка бере їх із закону чи із звичаю за допомогою тлумачення.

Інтеграційні процеси[ред.ред. код]

Завдання інтеграції України до ЄС:

  • співробітництво України з ЄС потрібне для технічного оновлення Українського виробництва;
  • забезпечення виходу на Європейський ринок, що дає можливість конкурування з іншими країнами;
  • запозичення досвіду та деяких правових принципів Європейських країн. Під запозиченням розуміється не сліпе копіювання, а науковий аналіз можливостей «трансплантації і вживлення» іноземних елементів у національну правову систему;
  • адаптація України до законодавства ЄС, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС.

Головні кроки України на шляху інтеграції до ЄС:

  • 1992 р. — вступ України до НБСЄ (з 1995 р. ОБСЄ);
  • 1994 р. — надання Україні гарантій з боку великих держав. Відмова України від ядерної зброї. Початок участі у програмі НАТО «Партнерство заради миру»;
  • 1995 р. — вступ України до Ради Європи (РЄ);
  • 2002 р. — саміт «Україна—ЄС»;
  • травень 2002 р. — рішення України про бажання набути повноправного членства в НАТО;
  • 2003 p. — набуття Україною статусу «сусіда ЄС».

Джерела[ред.ред. код]

  1. Загальна теорія держави і права — Цвік М. В.,Петришин О. В., Аврвменко Л. В.-Харків,-2009 рік.
  2. Конституція України
  3. Луць Л. А. Сучасні правові системи світу
  4. Вісник Університету внутрішніх справ
  5. Конституція Пилипа Орлика
  6. Судова практика як джерело права в Україні
  7. Судовий прецедент
  8. ПИТАННЯ ПРОЦЕСУ ТА СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Основи права України: навч. посібник / ред. В. Л. Ортинський. — 2-ге вид., доп. і перероб. — Львів: Оріяна-Нова, 2005. — 365, [2] с. — ISBN 5-8326-0128-9

Примітки[ред.ред. код]

  1. Оборотов Ю. М. Традиції та оновлення у правовій сфері: питання теорії (від пізнання до розуміння права). — О.: Юрид. л-ра, 2002. — 280 с.