Правонаступництво України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Правонаступництво України — юридично-правові норми, що визначають перехід прав та зобов'язань від держав попередників до держави Україна.

Врегулювання юридично-правових норм правонаступництва здійснювали Верховна Рада УРСР, Верховна Рада України, інші державні установи в межах своїх повноважень. Крім того, Конституційний Суд України здійснював тлумачення окремих положень Конституції та Законів України в частині правонаступництва. Ці норми визначають Україну правонаступницею Української РСР та, частково, СРСР.

Формальне правонаступництво[ред. | ред. код]

Правонаступництво України як складова права України[ред. | ред. код]

Вперше юридично-правові норми правонаступництва України визначені в Декларації про державний суверенітет України[1] від 16 липня 1990 року. Декларація проголошує безперервність держави України та її територіальне наступництво в існуючих кордонах Української Радянської Соціалістичної Республіки. У Декларації оголошувалося правонаступництво в правах на частину в надбаннях СРСР (зокрема в алмазному і валютних фондах, золотому запасі). У Декларації проголошувалося "Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.

Закон України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво»[2] визначав чинність органів державної влади та законів УРСР до, відповідно, утворення та прийняття нових органів влади та законів України.

Правонаступництво України як складова міжнародного права[ред. | ред. код]

При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспектів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів та зобов'язань.

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року містила гарантії держав-учасниць СНД з виконання міжнародних зобов'язань, визначені в договорах і угодах колишнього СРСР. Кожна держава СНД також визначала для себе право підтвердити дію того чи іншого договору СРСР.

Неформальне правонаступництво[ред. | ред. код]

Окремі документи містять неформальні визначення, що прямо або непрямо проголошують правонаступництво України від інших держав українського народу: Русі, Гетьманщини, Української Народної Республіки. Неформальність такого правонаступництва також підтверджується передачею Президентом УНР у вигнанні Миколою Плав'юком 22 січня 1992 року клейнодів новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку та складання з себе повноважень Президента УНР.[3] Ця подія наразі вважається символічною, оскільки вона не мала жодних правових наслідків, хоча Кравчук запевнив делегацію УНР, що незабаром буде розроблено регламент використання державних символів, і, що важливо, наголосив:

"Цей акт має нагадати усім, що Україна веде свій родовід, свою політичну, державницьку біографію від історичних часів, які надають силу і велич нашому народові, – від часів Київської Русі, Козацько-Гетьманської держави й Української Народної Республіки".[4]

Разом з тим, 22 січня 2018 року у заходах присвячених 100-річчю проголошення незалежності Української Народної Республіки 5-ий Президент України під час виступів неодноразово наголосив на спадковості державної традиції.[5][6]

« Сучасна Україна – спадкоємиця багатовікових державно-національних традицій, відроджених під час та внаслідок Української революції 1917 – 1921 років. Ідея державної самостійності, поставлена на порядок денний та загартована під час Революції, стала потужною матеріальною силою. Вона визначила увесь подальший перебіг історії України «

22 січня 2018 року групою депутатів (Ю.Іллєнко, Ю.Левченко, М.Головко, О.Осуховський, О.Марченко, А.Білецький, О.Петренко) до Верховної Ради України було подано проект закону №7521 «Про правонаступництво України щодо Української Народної Республіки». Суть цього документу зводиться до того, що сучасна українська держава повинна проголосити себе правонаступницею УНР, а не УРСР, як це є формально зараз, з усіма похідними від цього наслідками.[7][8][9]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Декларація про державний суверенітет Україн
  2. Закон України Про правонаступництво України // Закон України
  3. 1992: останній президент УНР передає Кравчуку клейноди. http://www.istpravda.com.ua/. Історична правда. 2012-01-22. Процитовано 14 листопада 2017. 
  4. Чи є сучасна Україна правонаступницею УНР?. Історична правда. Процитовано 2019-02-14. 
  5. Сьогодні ми значно сильніші та об’єднані, загартовані століттям боротьби, спираємося на вагому міжнародну підтримку – Президент на відкритті виставки «Українське коло» до Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності УНР. http://www.president.gov.ua/. Адміністрація Президента України. 2018-01-22. Процитовано 22 січня 2018. 
  6. Виступ Президента України на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності УНР. http://www.president.gov.ua/. Адміністрація Президента України. 2018-01-22. Процитовано 22 січня 2018. 
  7. Олег Баган (2018-01-31). Правонаступництво України щодо УНР – це кінець «легальної» українофобії. http://www.vgolos.com.ua/. Вголос. Процитовано 6 лютого 2018. 
  8. Проект Закону про правонаступництво України щодо Української Народної Республіки. http://w1.c1.rada.gov.ua/. Верховна Рада України. 2018-01-22. Процитовано 6 лютого 2018. 
  9. Олег Тягнибок (2018-01-22). Україна – правонаступниця УНР. Проект закону. https://blogs.pravda.com.ua/. Українська правда. Процитовано 6 лютого 2018. 

Література[ред. | ред. код]