Правопис граматики Павловського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Право́пис грама́́тики Павло́вського — орфографічна система для української мови, вжита О. П. Павловським в «Грамматикѣ малороссійскаго нарѣчія» (1818).

Фонетична орфографія на основі стандартного російського алфавіту. «Я намѣренъ, — писав автор у першому розділі „Граматики“, — всѣ слова Малороссїйскія писать точно тѣми буквами, какими онѣ тамъ произносятся». Фактично це зводилось до таких правил:

  • голосний [і] з давніх о, е, ѣ передається літерою і; його йотація на письмі не позначається;
  • [и], що походить з и та ы — літерою ы (літера и не вживається);
  • Літера ѣ вживається не етимологічно, а для позначення [jе], ['е];
  • [jо], ['о] передаються диграфом ;
  • звук [g] («ґ») — сполученням кг;
  • закінчення дієслів -ться, -шся передаються згідно з вимовою як -цьця, -сся;
  • Зберігається літера ъ — наприкінці слів та як розділовий знак.
  • Зберігається літера ѳ — для запису деяких слів грецького походження. Пояснено, що її слід читати як буквосполучення «хвт»[1].

Правопис Павловського підтримали (з деякими змінами) в своїх творах Г. Квітка-Основ'яненко та П. Гулак-Артемовський.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004