Православне сповідання віри

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перша сторінка «Православного сповідання віри» виданого 1750 року у друкарні Києво-Печерської лаври

«Православне сповідання віри» (також «Великий катехизис» Петра Могили) — твір, написаний близько 1640 року, який систематизував та уніфікував віросповідні догмати та їх тлумачення, що поширювалися на українських землях та в православ'ї загалом.[1]

Повна назва — «Православне сповідання віри католицької та апостольської церкви східної» (стцерк.-слов. Православноє исповѣданїє вѣры, Кафолічєскїѧ и Апостолскїѧ Црквє Восточныѧ).

Первісна назва — «Виклад віри церкви Малої Росії». Його авторами є Петро Могила та Ісайя Козловський-Трофимович. Розглянутий на Київському соборі (ІХ.1640) та на помісному соборі в Яссах (ІХ-Х.1642), він був затверджений тогочасними патріархами Сходу і став катехизичною основою для всього православного світу.[2]

«Православне сповідання віри» стало першою із трьох символічних книг у православ'ї (дві інші — «Послання патріархів православної католицької церкви» 1723 року та катехизис Філарета Московського[ru][3]).[1] Праця зчинила величезний вплив на православну богословську освіту.[2][4] Лише у середині 19 століття православна церква переоцінила значення символічних книг як зайвий західний вплив, і їх богословське значення поступово почалося зменшуватися.[3][4]

Історія видання[ред.ред. код]

1629 року у Женеві, одному з центрів Реформації, латинською мовою було опубліковано «Сповідання віри православної» Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, яке було написане під значним впливом кальвінізму. Поява цієї праці зчинила фурор у релігійних та політичних колах Європи. Невдовзі після загибелі Лукаріса у 1638 році, Константинопольський православний собор наклав анафему на Кирила та його «Сповідання». Засуджено Лукаріса було і на наступних соборах — Київському 1640 року та Яському 1642 року.[4]

На хвилі відстоювання недоторканності православних догматів і було написане «Православне сповідання віри», яке початково призначалося для використання в межах Малоросії. На меті Петра Могили було дати недвозначене і чітке визначення православ'я за найвищими взірцями римо-католицької вченості й за методологією латинських викладів віри.[4]

«Православне сповідання віри» було прийняте на соборі у Києві (1640), а згодом, в дещо підправленому за низкою важливих питань вигляді, знову було прийняте на соборі у румунських Яссах (1642). Там само воно було перекладене грецькою богословом Мелетієм Сірігосом (або Сірігом), який написав власну критику твору («Противоглаголание»[5]). У перекладі було усунуто деякий вплив латинства (відновлено початкову візантійську позицію щодо чистилища та засновничих слів Євхаристії). В такому оновленому вигляді працю було схвалено Константинопольським собором 1643 року.[4]

Оскільки греки не поспішали з виданням «Православного сповідування віри» (яке згодом стало також відомим як «Великий Катехизис» Петра Могили), київський митрополит видрукував його скорочений варіант українською і польською мовами, відомий як «Малий Катехизис», що мав заголовок «Събраніе короткой науки о артикулах веры православно-кафолической христианской ведлуг вызнаннія и науки церкве» (Київ, 1645).[2]

Згодом, вже після смерті Могили, «Великий Катехизис» був видрукуваний у Амстердамі (1667) грецькою мовою, а також у багатьох інших європейських країнах грецькою, латинською, церковно-слов'янською, румунською, російською та іншими мовами.[2] В 1695 році його було опубліковано в Лейпцигу. Наступного року, за патріарха Андріана, у Москві вийшов слов'янський переклад «Сповідання», а у 1837 році синод російської православної церкви виніс рішення перекласти «Сповідання» російською мовою.[3][6]

Зміст книги[ред.ред. код]

Книга сприятливо для релігійного навчання укладена в формі питань та відповідей.[7]

Принципами структурної побудови книги є три богословські цноти: віра, надія, любов. Серед них найважливіше місце посідає любов, яку автори розглядають як принцип Бога, світу і людини. Значну увагу приділено проблемі внутрішньої людини і її серцю як центру духовного життя, переображення і єднання з Богом.[2]

Твір не має полемічного характеру, але викладаючи катехизичне вчення, автори відзначають розходження православних і католицьких догматів (зверхність влади римського папи над християнським світом, походження Святого Духа «і від Сина», чистилище). Ці догмати вони не приймають і критикують. Так само протестантському розумінню свободи волі, передвизначення, добрих справ, значення віри для спасіння вони протиставляють православне тлумачення. Але в процесі доведення автори широко послуговуються раціоналістичними доказами, використовують праці вчених різних сповідань.[2]

Оцінки[ред.ред. код]

За оцінкою україністки та дослідниці життя і творчості Петра Могили Валерії Нічик, книга впродовж трьох століть не втратила значення кращого викладу символу віри і зберігає його й понині.[2]

Відомий історик церкви Макарій (Булгаков) у 1848 році дав таку оцінку «Православного сповідання віри»:[8]

Православне Сповідання воістину становить епоху у… історії (православного богослів'я). Досі сини Церкви Східної не мали осібної символічної книги, у якій би могли знаходити для себе найдетальніше керівництво, дане від імені самої Церкви, керівництво у ділі віри. Православне Сповідання Петра Могили… стало першою символічною книгою Східної Церкви. Тут вперше викладені всі догмати від її імені з можливою точністю… Отже тут дано якомога детальніше і разом з тим надійніше керівництво у ділі віри, як усім православним, так, зокрема, і православним богословам при ґрунтовному розкритті догматів.

Оригінальний текст (рос.)

Православное Исповедание поистине составляет эпоху в... истории (православного богословия). Доселе сыны Церкви Восточной не имели особой символической книги, в которой бы могли находить для себя подробнейшее руководство, данное от имени самой Церкви, руководство в деле веры. Православное Исповедание Петра Могилы... явилось первою символическою книгою Восточной Церкви. Здесь в первый раз изложены все догматы от ее имени в возможной точности... Здесь, следовательно, дано подробнейшее и вместе надежнейшее руководство в деле веры, как всем православным, так, в частности, и православным богословам при обстоятельном раскрытии догматов.

Натомість сучасний російський дослідник Олександр Дворкін називає книгу «фатальним документом», негативно розцінюючи вплив католицизму, що відчувається у книзі. На його думку «Православне сповідання віри» є найбільш «латинським за духом та формою» документом, який коли-небудь офіційно був схваленим православними ієрархами за всю історію православної церкви. Він також вважає, що праця була написана під значним впливом католицького катехизису Петра Канізія.

Видання[ред.ред. код]

  • Ортодокс омологія сирѣчь Православное исповѣданіе католіческія и апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. — М., 1696.
  • Катихисис сирѣчь исповѣданіе православныя вѣры католіческія и апостолскія церкве восточныя… — К., 1712.

Література[ред.ред. код]

  • Andre Partykevich. Metropolitan Petro Mohyla and the Orthodox Confession of Faith. — Little Litany Press, 2014. — ISBN 978-0692272077

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Валерія Нічик. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997. — С. 12-35.
  2. а б в г д е ж Нічик Валерія. Православне сповідування віри.
  3. а б в 2.3.5. «Символические книги» Православия. // Давыденков О. В., прот. Догматическое богословие. — М.: Изд-во ПСТГУ, 2007. — 415 с.
  4. а б в г д Эпилог. После Империи. II. Церковь и инославие // Дворкин А.П. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви: Курс лекций. Нижний Новгород: Издательство Братства во имя св. князя Александра Невского, 2005. (рос.)
  5. Мелетий Сириг // Брокгауз и Ефрон. Энциклопедия Брокгауза и Ефрона. — 2012.
  6. V. Оценка "исповеданий веры". Катехизис Митрополита Филарета (Дроздова) // Архиепископ Василий (Кривошеин). Обзор Существующих Символических Документов и Вопрос Составления Нового.
  7. В 1640 году в Киеве начался церковный собор, утвердивший православный катехизис — UBR.ua.
  8. Христианское чтение на 1848 год

Посилання[ред.ред. код]