Право вето в Раді Безпеки ООН
Право вето в Раді Безпеки ООН — право вето, яким володіють п'ять постійних членів Ради Безпеки ООН (РБ): Велика Британія, Китай, Росія, США і Франція. Право вето дозволяє постійним членам РБ відкидати проєкт будь-яких змістовних резолюцій ООН, незалежно від рівня підтримки, якою користується цей проєкт. Право вето не поширюється на голосування з процедурних питань.
Засади використання[ред. | ред. код]
Вето вважається накладеним, якщо який-небудь з постійних членів подає голос «проти» тієї чи іншої резолюції. Утримання від голосування не вважається накладенням вето[1].
Статут ООН не містить прямих згадок про право вето. Однак п. 3 статті 27 Статуту визначає, що рішення з усіх питань, крім процедурних, вважаються прийнятими, якщо за них подані «однакові голоси всіх постійних членів Ради»[2]. Отже, голос постійного члена Ради, поданий проти розглянутого рішення, є по суті накладенням вето.
Мета механізму вето полягає в тому, щоб запобігти дії ООН проти інтересів членів-засновників з урахуванням уроків Ліги Націй, де вето мав кожен член Ради і де відсутність обліку консенсусу країн, без згоди між якими практичне досягнення безпеки неможливо, призвело до непрацездатності організації.
Критика та протидія використання[ред. | ред. код]
Статут ООН не передбачає механізмів протидії зловживання правом вето, коли один з постійних членів РБ ООН фактично блокує втручання ООН в ситуації, в яких такий член РБ ООН порушує міжнародне право. Використання права вето Росією під час її агресії проти України та з метою протидії здійсненню міжнародного суду над винними у збитті Боїнга MH17 біля Донецька у липні 2014 змусило країни-члени ООН здійснити спробу скасувати право вето[3].
|
Це схоже на ліцензію на вбивство, коли ти можеш розпочинати військові дії без мандату Організації Об’єднаних Націй, розпочинати агресію, робити анексію на території суверенної незалежної країни, як Україна, і потім в Раді Безпеки ООН заблокувати розслідування, дії у відповідь, для чого і була створена Рада Безпеки ООН як механізм глобальної безпеки. | 
|
Примітки[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Т. І. Шинкаренко. Одноголосності принцип // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
