Пракседес Матео Сагаста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пракседес Матео Сагаста
ісп. Práxedes Mateo Sagasta
Práxedes Mateo Sagasta. Pintado por Casado del Alisal en 1884.jpg
Голова Ради міністрів Іспанії
21 грудня 1871 — 26 травня 1872 року
Монарх: Амадей I
Попередник: Хосе Малькампо-і-Монхе
Наступник: Хуан Баутіста Топете-і-Карбальйо
3 вересня — 30 грудня 1874 року
Попередник: Хуан де Савала
Наступник: Антоніо Кановас дель Кастільйо
8 лютого 1881 — 12 жовтня 1883 року
Монарх: Альфонс XII
Попередник: Антоніо Кановас дель Кастільйо
Наступник: Хосе Посада Еррера
27 листопада 1885 — 5 липня 1890 року
Монарх: Альфонс XIII
Попередник: Антоніо Кановас дель Кастільйо
Наступник: Антоніо Кановас дель Кастільйо
11 грудня 1892 — 23 березня 1895 року
Попередник: Антоніо Кановас дель Кастільйо
Наступник: Антоніо Кановас дель Кастільйо
4 жовтня 1897 — 4 березня 1899 року
Попередник: Марсело Аскаррага Палмеро
Наступник: Франсіско Сильвела
6 березня 1901 — 6 грудня 1902 року
Попередник: Марсело Аскаррага Палмеро
Наступник: Франсіско Сильвела
 
Партія: Ліберальна партія[d]
Освіта: Technical University of Madrid[d]
Народження: 21 липня 1825(1825-07-21)[1][2][…]
Торресілья-ен-Камерос, Cameros[d], Ла-Ріоха, Іспанія[1][4]
Смерть: 5 січня 1903(1903-01-05)[1][2][3] (77 років)
Мадрид, Іспанія[1]
Батько: Clemente Mateo-Sagasta y Díaz Antoniana[d][5]
Мати: Valentina Esperanza Escolar Saenz del Prado[d][5]
Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі?

Пракседес Маріано Матео Сагаста-і-Есколар (ісп. Práxedes Mariano Mateo Sagasta y Escolar; 21 липня 18255 січня 1903) — іспанський інженер і політик, двічі очолював уряд Іспанії.

Життєпис[ред. | ред. код]

За освітою був інженером-залізничником.

Брав участь у повстанні 1854 року, після чого був обраний до лав кортесів. Однак 1856 року був змушений виїхати з країни, але невдовзі був амністований та повернувся до Мадрида, де отримав посаду професора в інженерній школі. Після невдалої спроби заколоту 1866 року знову був змушений тікати за кордон, звідки повернувся після повалення Ізабелли II, отримавши пост міністра внутрішніх справ. Невдовзі був призначений на посаду міністра закордонних справ. Був палким прибічником генерала Жоана Прима, а після його смерті — маршала Франсіско Серрано. 5 січня 1871 року Сагаста став міністром внутрішніх справ у кабінеті Серрано. 20 липня того ж року вийшов у відставку, коли Серрано мав поступитись місцем кабінету Мануеля Руїса Соррільї.

3 жовтня 1871 Сагаста був обраний головою кортесів. Трохи згодом він отримав посаду міністра внутрішніх справ у новому кабінеті Хосе Малькампо, а 20 грудня того ж року сам очолив уряд. 22 травня 1872 року його кабінет зазнав краху внаслідок не доброчесного витрачання державних коштів на передвиборчу кампанію, а також через невдоволення короля, який довідався про таємні відносини Сагасти з прибічниками претендента Альфонса. Після того Сагаста перейшов до опозиції.

Наприкінці 1873 року став одним з учасників змови проти президента Еміліо Кастелара. 3 січня 1874 року Сагаста став міністром закордонних справ, а потім — внутрішніх справ у кабінеті маршала Серрано. 4 вересня, коли останній вирушив на війну з карлістами, Сагаста став головою виконавчої влади. У той період він встиг організувати натовп містян, яких він навіть частково озброїв для вуличної боротьби з політичними противниками. Такі заходи, однак, не врятували його від повстання 30 грудня, спрямованого проти нього й маршала Серрано на користь короля Альфонса. Сагаста легко поступився, вважаючи опір небезпечним.

Після реставрації монархії та сходження на престол короля Альфонса XII, Сагаста став лідером поміркованої, династично-ліберальної опозиції. Коли 1881 року краху зазнав кабінет Антоніо Кановаса дель Кастільйо, король звернувся до Сагасти з пропозицією сформувати уряд. Відтоді для Іспанії настав порівняно спокійний період, що не заважало партіям вдаватись до грубих порушень конституції. Сагаста був головою кабінетів у 1881—1883 та 18851890 роках. Під час останньої з тих каденцій Сагатсті вдалось звільнити рабів на Кубі, розширити компетенції суду присяжних, ухвалити закон про цивільний шлюб. За його врядування було запроваджено загальне виборче право для чоловіків, старших за 25 років.

У 18921895 роках Сагаста знову очолював уряд. У той період жорстка політика метрополії щодо Куби спричинила там повстання, з яким Сагаста не зміг упоратись.

1897 року Сагаста сформував новий уряд. Він відкликав з Куби жорсткого генерала Валеріано Вейлера, замінивши його більш м'яким генералом Бланко та пообіцяв запровадження автономії. Коли повстання було майже придушено, втрутились Сполучені Штати, що призвело до війни, що завершилась цілковитою поразкою Іспанії. Це викликало в країні страшенне невдоволення Сагастою, який рятувався від падіння тільки тим, що тривалий час не скликав кортеси. Коли зрештою в лютому 1899 року їх було скликано, крах кабінету Сагасти став неминучим. Останній знову перейшов в опозицію.

Востаннє очолював уряд від березня 1901 до грудня 1902 року. Той період позначився багатьма страйками та заворушеннями, з якими Сагаста жорстко розправлявся.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]