Буданів
| село Буданів | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Тернопільська область | ||||
| Район | Чортківський район | ||||
| Громада | Білобожницька сільська громада | ||||
| Облікова картка | Буданів | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1549 | ||||
| Населення | 1634 | ||||
| Площа | 4,702 км² | ||||
| Густота населення | 347,51 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 48154 | ||||
| Телефонний код | +380 3551 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°09′53″ пн. ш. 25°42′12″ сх. д.H G O | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
243 м | ||||
| Водойми | Серет | ||||
| Відстань до районного центру |
20 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Деренівка | ||||
| Відстань до залізничної станції |
15 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 48530, Тернопільська обл, Чортківський р-н, с. Білобожниця, вул. Лесі Українки, 34 | ||||
| Карта | |||||
  Буданів | |||||
 Буданів | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Буда́нів (до 1946 — Будзанове) — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Білобожницька сільська громада. Адміністративний центр колишньої Буданівської сільської ради, якій було підпорядковане також село Папірня.
У 2002 році населення становило 1724 особи[1].
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Білобожницької сільської громади.[2]
Історія[ред. | ред. код]
.jpg)
Археологічні розвідки[ред. | ред. код]
Поблизу Буданова виявлено поселення трипільської та давньоруської епох, знайдено римські монети ІІ століття нашої ери. В урочищі Креміння, під лісом Липник розташоване поселення трипільської культури. На поверхні зібрано уламки кераміки, крем'яні і кам'яні вироби. Під час розкопок виявлено рештки жител, у яких знайдено уламки розписної кераміки та крем'яні знаряддя. Розвідка В.Деметрикевича у 1890-х роках. Матеріал зберігається у Краківському археологічному, Львівському історичному та Тернопільському обласному краєзнавчому музеях[3][4].
Ранній період[ред. | ред. код]
Вперше згадується у 1549 році, коли король Сигізмунд II Август дозволив шляхтичці Катерині із Золотників (або на Золотниках), дружині шляхтича, галицького войського[5] Якуба Будзановського заснувати на теренах дідичного[6] села Скомороше (або Скоморохи) міста з назвою Бодзанів (Скоморохи залишилися, містечко почали будуватися трохи північніше). Згідно пізнішої легенди, село, котре дало початок місту Бодзанову (Будзанову), було засноване пастухами, назва походила від виду сиру (будз[7]). Шляхтичі Бодзановські (або Будзановські, гербу Самсон[8]), за даними польських дослідників, походили з Куявії в Польщі.[5]
Власником міста був войський львівський шляхтич Марцін Вільчек (?—1583), який в 1570-х роках сприяв переселенню до знищеного кримськими татарами міста частини мешканців своїх поселень у Мазовії. В останніх роках XVI — на початку XVII ст. місто належало Тарановським (зокрема, 1606 року шляхтичу Анджею Тарановському); пізніше перейшло у власність Ходоровських (1614 року співвласником був Лукаш Ходоровський; 1625 року — Шимон Ходоровський, ймовірно, син львівського стольника Шимона Ходоровського, який був одружений з Ельжбетою Тарановською — представницею роду Тарановських, тодішніх власників Будзанова. 1631 року Ян та Марцін Ходоровські продали місто із замком, їхніми околишніми селами Александрові Сененському (сину Даніеля Сененського та Ельжбети Тарновської[9]); пізніше місто належало Лєвочинським. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. місто мало майстрів — представників 21 ремесла.[10]
Гористий рельєф місцевості приваблював поселенців. На одному з пагорбів близько 1550 р. галицьким воєводою[джерело?] був побудований дерев'яний замок. На початку XVII ст. власники Будзанова збудували на місці старого дерев'яного замку кам'яну фортецю. Восени 1648 року міщани-українці взяли участь у повстанні проти польської шляхти (цього, також 1651 років місто було знищене, замок здобутий, пограбований[11]). Власником міста був Томаш Лужецький (пол. Tomasz Łużecki, за нього замок був відбудований), який керував невдалою обороною замку під час турецько-татарського нападу 1672 року. Після нападу турків у 1675 р. замок перебував у стані руїни (зокрема, три з чотирьох міських брам були зруйновані[11]).
На початку XVIII ст. місто стало власністю Станіслава Антонія Щуки — секретаря короля Яна ІІІ Собеського, учасника битви під Віднем 1683 року, підканцлера литовського з 1699 року, потім — радника короля Августа ІІ. Новий дідич сприяв переселенню ремісників з Білгораю, який купив у 1693 році, а 1705 року дав згоду на утворення в місті п'яти цехів (шевського, кушнірського, ситарського, горнецького, різницького). Після нього місто перейшло до Потоцьких гербу Срібна Пилява; 1743 року Евстахій Потоцький видав грамоту-привілей, у якій було визначено права мешканців Будзанова. 1765 року коштом Евстахія Потоцького (львівського старости, сина Єжи Потоцького — старости тлумацького[12] та дружини Марії з Концьких (Контських) замок був частково відбудований, його західне крило перебудоване на костел. 1771 року була епідемія чуми, від неї помер латинський парох о. Ян Цьвіклінський (пол. Jan Ćwikliński).
У XVIII столітті місто відродилося — в цей час щороку у ньому відбувалося 12 ярмарків.
Австрійський період[ред. | ред. код]
1780 року права Будзанова підтвердив дідич Йоахім Кароль Потоцький (староста теребовельський[13]). 1802 року Міхал Бобровський на ліцитації судовій купив права на Будзанів, села Вербівець, Ласківці, Косів; скасував права цехів, гарантовані попередніми власниками, що спричинило тривалі судові суперечки. 1817 року: права міщан підтвердили сини Міхала Бобровського — Антоній Міхал; руїни опустілого замку були передані місцевому латинському пароху. В 1830-х роках місто належало Скаржинським, у першій половині ХІХ ст. Александру Перекладовському, потім його спадкоємцям, які 1870 року виставили маєток на публічну ліцитацію. В кінці ХІХ ст. місто було власністю Владислава Баворовського, у ХХ ст. Єжи Баворовського. У 1880 році був 4661 мешканець, садиби суду повітового, нотаріяту, уряду поштового.[14]
1889 року було засновано ткацьку школу. 1900 року населення становило 5601 особа.
Польський період[ред. | ред. код]
В 1930-х роках Будзанів мав розвинуту міську структуру (пошту, переговорний пункт (розмовниця телефонна), інституцію кредитову, 2 готелі, 2 ресторани).[14] До 1939 року у містечку діяли товариства «Сокіл» (1903), «Просвіта», «Луг», а також народний дім.
Радянський період[ред. | ред. код]
1940 року радянська влада надала Буданову статус села, було утворено Буданівський район з центром у Буданові, що 1959 року ввійшов до складу Теребовлянського району.
Після приходу других «совітів» влада організувала так званий «істрєбітєльний батальйон», у котрому служило 40-60 поляків.
Від січня до березня 1944 року місто було кілька разів атаковане загонами УПА, польська оборона концентрувалась в замку.[14]
У 1954—1955 рр. в селі діяла національно-патріотична організація «Молода Україна» під керівництвом В. Крушельницького.
Період незалежності[ред. | ред. код]
26 травня 2019 року відбулася офіційна церемонія відкриття пам'ятника Сомі Моргенштерну (скульптор Володимир Цісарик).[15]
До 19 липня 2020 р. Буданів належав до Теребовлянського району.[16]
З 26 листопада 2020 р. Буданів належить до Білобожницької сільської громади.[17]
З лютого 2022 р. діє волонтерський центр.[18]
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2413 осіб, з яких 1097 чоловіків та 1316 жінок[19].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1764 особи[20].
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[21]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,20 % |
| російська | 0,43 % |
| польська | 0,37 % |
Мовні особливості[ред. | ред. код]
У селі побутує говірка наддністрянського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Буданові:
- бабуля (згрубіла назва баби);
- глицє (велика голка);
- граса (вила з тупими кінцями (кульками), якими насипають картоплю);
- дзядзьо (дід);
- дідуля (згрубіла назва діда);
- завізно (переповнено, скупчено);
- заселити (просунути у вузький отвір, наприклад нитку в голку);
- затильник (задня дошка короба воза);
- мамуля (згрубіла назва мами);
- мамця (пестлива назва мами);
- моравка (дерен);
- мороз з вочима (сильний мороз);
- татура (згрубіла назва тата);
- чинити (наповнювати, начинювати (кишку), виготовляючи ковбасні вироби)
- шкробати (чистити молоду картоплю).
Символіка[ред. | ред. код]
Затверджений 25 березня 1999 р. рішенням № 17 III сесії сільської ради XXIII скликання[22][23][24].
Автор — Андрій Гречило.
Герб[ред. | ред. код]
- Австрійський
Герб австрійського періоду виглядав так: у розтятому синьому щиті в першій частині — срібний трираменний патріарший хрест без правої частини нижнього рамена (герб графів Потоцьких — «Пилява»), у другій — повстаючий золотий лев на срібній хмарі або горі (імовірно герб Чарнецьких — «Лев»). Дані про герб збереглися в колекції львівського архівіста межі XIX—XX ст. Франца Ковалишина (ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 137. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 24).
- Сучасний
У синьому полі срібна кам'яна стіна з вежею, на якій виникає золотий лев із золотим мечем у лапах. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною.
Фортечна стіна вказує на причину виникнення Буданова та його стратегічне значення як укріпленого містечка з оборонним замком. Золотий лев із мечем відображає героїзм мешканців у боротьбі з різними завойовниками.
Прапор[ред. | ред. код]
Квадратне полотнище, горизонтально розділене зубчастим січенням (у 5 виступів) на дві частини, у верхній синій виходить жовтий лев із жовтим мечем у лапах, нижня частина біла (відстань від нижнього краю полотнища до нижнього краю січення становить 1/4 сторони прапора).
Мікротопоніми[ред. | ред. код]
Назви місцевостей села та околиць[25]:
- поля:
- Вододівка,
- Голодний Горб,
- Драбова,
- Кремінна,
- Сапушна,
- ліс Букшин,
- яр Перейма.
Поширені прізвища[ред. | ред. код]
Бойко, Бігорай, Біль, Бородайко, Бугарешта, Дюк, Закордонець, Кершко, Копогриз, Кучма, Литвин, Ласконь, Моронг, Москалик, Расяк, Сак, Шкрибайло, Сушко, Татарчук, Цвігун, Чабан, Шозда[25], Юрчишин.
Релігія[ред. | ред. код]
.jpg)
- Костел Воздвиження святого Хреста (1765; Горнунг вважав роботою Пінзеля статуї в костелі,[26] голова ангела з костелу брала участь у виставці робіт Пінзеля у Львові 1987 р.;[27] нині — психіатрична лікарня), монастирські келії XVIII століття
- церква Покрови Пресвятої Богородиці (1852, мурована, ПЦУ)
- церква святого Юрія (2001, мурована, УГКЦ)
- колишня синагога
- капличка (1992, УГКЦ)
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Буданівський замок
- два хрести на місці колишніх церков
- три хрести на честь скасування панщини.
- Загальнозоологічна пам'ятка природи місцевого значення «Резерват змій».
У Буданові, поруч з Будинком культури, є кладовище радянських воїнів. На кладовищі — 42 могили, з яких 29 — братські, 12 — індивідуальні. При вході пам'ятник — скульптура воїна на постаменті[28]. Встановлений 1970 року. Скульптор Михайло Кордіяка, архітектор І. Тимчишин.[29] У 1968 було споруджено пам'ятник воїнам-односельчанам, полеглим у німецько-радянській війні, 1990 року насипано символічну могилу з написом «Вічна слава Героям!», встановлено 3 меморіальні дошки воїнам-інтернаціоналістам.
На Замковій горі, на одній з могил донедавна стояв дерев'яний хрест, на якому була таблиця з написом: «Тут поховані оборонці віри від турків і татар (1575 p.)».
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
У селі діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів[30][31], з 1959 професійне технічне училище, будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад освіти, ветеринарна лікарня, психіатрична лікарня, цегельня, 3 кар'єри, селянська спілка.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Валер'ян Серватовський — ксьондз, пробощ парафії Всіх святих (Краків), письменник[32]
- А. Ласько — культурно-освітній діяч
- Богдан Проник — журналіст
- Соломон Морґенштерн (1890-1976) - німецькомовний письменник
- Лі Страсберг (1901—1982) — видатний американський актор і театральний педагог
- Цвігун Іван — командир боївки Буданівського районного проводу ОУН, лицар Золотого хреста бойової заслуги УПА 2 класу.
Пов'язані з Будановом[ред. | ред. код]
- Проживав письменник Павлівський Борис Сергійович.
Навчалися[ред. | ред. код]
- С. Костишин — академік
- Михайло Ониськів — краєзнавець, публіцист, поет.
Перебували[ред. | ред. код]
- святий Амфілохій Почаївський — запроторений радянською міліцією в Буданівську психлікарню.
Почесні громадяни Будзанова[ред. | ред. код]
- граф Єжи Баворовський (1870, Острів — 1933, Львів) — парламентар, дідич, почесний громадянин Теребовлі.[33]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Тернопільський Енциклопедичний Словник». — Т. І. — С. 191.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
- ↑ Археологічні пам'ятки Української РСР. — К. : Наукова думка, 1966. — С. 310.
- ↑ Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // МИА. — М. : Наука, 1961. — № 84. — С. 6. (рос.)
- ↑ а б Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 33.
- ↑ тобто такого, що перебувало у спадковій власности
- ↑ Що таке будз. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 7 серпня 2013.
- ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1899. — Cz. 1. — T. 1. — S. 321. (пол.)
- ↑ Sienienscy (01) [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 33—34.
- ↑ а б Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 34.
- ↑ Potoccy (02) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Potoccy (03) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ а б в Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie… — S. 35.
- ↑ Тернопіль сьогодні: Відкрито пам'ятник Сомі Моргенштерну. Тернопіль сьогодні. понеділок, 27 травня 2019 р. Процитовано 30 вересня 2022.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Габруський, Л. На Чортківщині ОТГ провели свої перші сесії // Голос народу. — 2020. — № 49 (3 грудня). — С. 2. — (Життя громад).
- ↑ "Гартовані" ч.17 Буданівські волонтери (uk-UA) , процитовано 30 вересня 2022
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Українська геральдика. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
- ↑ Гречило А., Савчук Ю., Сварник І. Герби міст України (XIV — І пол. ХХ ст.).
- ↑ Гречило А., Герби та прапори міст і сіл України. — Львів, 2004. — Ч. 1. — С. 37.
- ↑ а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174
- ↑ [1] [Архівовано 28 лютого 2017 у Wayback Machine.]. — S. 115. (пол.)
- ↑ Ostrowski Jan K. W kręgu mistrza Pinsla: W związku z wystawą w Olesku i we Lwowie [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.] // Folia Historiae Artium. — 1990. — № 26. — S. 151. (пол.)
- ↑ Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
- ↑ Михайло Кордіяка. Кераміка. Каталог / автор-упорядник О. М. Голубець. — Львів, 1989.
- ↑ "Гартовані" ч.143 "Знання під час війни у Буданові" (uk-UA) , процитовано 16 жовтня 2022
- ↑ "Гартовані" ч.144 Тривога у школі (uk-UA) , процитовано 16 жовтня 2022
- ↑ Irena Homola-Skąpska. Serwatowski Walerian / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków: PAN, 1996.— Tom XXXVI/4, zeszyt 151.— S. 336—339. (пол.)
- ↑ Red. Baworowski Jerzy hr. (1870—1933) // Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa (Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane), 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— S. 367—368. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Blaschke K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2009. — T. 17. — 508 s., 806 il. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)
- Budzanów, os, przedtem mko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 273. (пол.) — S. 273. (пол.)
- Budzanów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 446. (пол.) — S. 446. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Буданів |
- Замки і Храми України [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Budanov, Ukraine
- [2] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Буданів. Опис і фото
- Буданівський замок на www.zamki-kreposti.com.ua [Архівовано 20 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
| |||||
| |||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
|
