Предраг Матвійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Предраг Матвійович
хорв. Predrag Matvejević
Народився7 жовтня 1932(1932-10-07)[2][4][3]
Мостар, Герцеговинсько-Неретванський кантон[4][3]
Помер2 лютого 2017(2017-02-02)[1][2][3] (84 роки)
Загреб, Хорватія[3]
ПохованняМирогойське кладовище[5]
Країна Королівство Італія
 Італія
 Хорватія
Діяльністьесеїст, публіцист, scholar of French literature, перекладач, викладач університету, письменник
Галузьтворче та професійне письмоd[4], публіцистика[4], французька література[4], перекладацтво[d][4] і історія літератури[4]
Відомий завдякиСімона де Бовуар
Alma materСараєвський університет, Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Zagrebd, Паризький літературний факультетd і Університет Париж III
Знання мовфранцузька, італійська і хорватська[6][7]
ЗакладЗагребський університет, Римський університет ла Сапієнца і Університет Париж III
Нагороди
IMDbID 1759284

Предраг Матвійович (хорв. Predrag Matvejević; 7 жовтня 1932, Мостар, Боснія і Герцеговина — 2 лютого 2017, Загреб, Хорватія) — хорватський та боснійський письменник.

Чонтварі. Весна в Мостарі, 1903

Біографія

[ред. | ред. код]

Батько — Всеволод, етнічний росіянин, емігрант з Одеси, після повернення з полону в Німеччині в 1945-му році він став суддею в місті Мостар. За заявою самого Предрага, його батько був більшовицьких переконань і відчував велику симпатію до російської культури, незважаючи на те, що його батько і брат померли від голоду в ГУЛАГу. Мати — хорватка, Ангеліна. Предраг Матвійович народився в БосніїМостарі). Закінчив університет в Сараєво. Викладав французьку літературу в Загребському університеті. У 1991 переїхав до Франції, поділяючи життя між Парижем і Римом. Громадянин Італії. Викладав в Університеті Париж III і Університеті Сап'єнца в Римі. Почесний віце-президент Міжнародного ПЕН-центру. Член Академії наук і мистецтв Боснії і Герцеговини.

Творчість і визнання

[ред. | ред. код]

Видав дві книги бесід з Мирославом Крлежа (1969, 1982). Найбільш відомий збірник його есе «Середземноморський требник» (1987), він переведений на багато мов і удостоєний Європейської премії Шарля Вейонна за есеїстику (1992), премії за кращу іноземну книгу (1993).

Відомий своєю політичною діяльністю. У 1992 балотувався в парламент Хорватії від проюгославського Соціал-демократичного союзу. Входив до складу експертної ради відомого лівого журналу «Novi Plamen», що видається в Загребі. Симпатизував Соціалістичній робітничій партії Хорватії.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Твори

[ред. | ред. код]
  • Razgovori s Miroslavom Krležom (1969)
  • Prema novom kulturnom stvaralaštvu (1975)
  • Književnost i njezina društvena funkcija: od književne tendencije do sukoba na ljevici (1977)
  • Te vjetrenjače (1977)
  • Jugoslavenstvo danas: pitanja kulture (1982)
  • Stari i novi razgovori s Krležom (1982)
  • Відкриті листи / Otvorena pisma (1986)
  • Середземноморський требник / Mediteranski brevijar (1987)
  • Istočni epistolar (1994)
  • Gospodari rata i mira (2001)
  • Інша Венеція/ Druga Venecija (2002, італійська премія Стрега, 2003)
  • Проклята Європа/ Un'Europa maledetta (2005)
  • Хліб наш/ Pane Nostro (2010)

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]