Президент Української Народної Республіки в екзилі

Президент Української Народної Республіки в екзилі
Президент Української Народньої Республіки в екзилі (10 липня 1948)
Президент Української Народної Республіки в екзилі ; Президент Української Народньої Республіки в екзилі (10 липня 1948)
	Герб УНР
	Файл:File:Штандарт Президента УНР.png Штандарт Президента УНР
Країна	УНР
Тип	президент
Керує	Державний Центр Української Народньої Республіки в екзилі
Номінує	Українська Національна Рада
Каденція	рішення Української Національної Ради
Твірний інструмент	Тимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі
Попередник	Голова директорії
Створення	10 липня 1948
Перший на посаді	Андрій Лівицький
Останній на посаді	Микола Плав'юк
Скасовано	22 серпня 1992
Наступництво	Президент України
Заступник	Віцепрезидент УНР в екзилі
	Президент Української Народної Республіки в екзилі у Вікісховищі

Президент Української Народної Республіки в екзилі — колишня офіційна посада українського уряду у вигнанні після Другої світової війни. Посада була реорганізована з посади голови директорії України.

10 липня 1948 року ухвалено «Тимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі», який був скоординований поміж різними українськими політичними організаціями. Андрій Лівицький, який був головою Директорії, погоджений Українською Національною Радою як президент Української Народної Республіки в екзилі. З 1948 по 1992 рік було чотири президенти УНР у вигнанні. 15 березня 1992 року 10-та позачергова сесія Української Національної Ради прийняла резолюцію «Про передачу повноважень Державного центру УНР в екзилі державній владі в Києві і припинення роботи Державного центру УНР в екзилі». Останній президент Микола Плав'юк офіційно передав його президентські клейноди й повноваження новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку, чим фактично засвідчив спадковість інституції.

Президент мав бути обраний або підтверджений Українською Національною Радою. Він мав право брати участь у засіданнях Української Національної Ради та її президії, представляти Державний центр УНР в екзилі на зовнішніх відносинах, призначати голову уряду й, за пропозицією якого, членів уряду. У виняткових випадках Президент міг розпустити Українську Національну Раду за поданням уряду. Уряд УНР був відповідальним і підзвітним як Президенту, так і Раді. Всі президенти за винятком останнього носили титул пожиттєво.

Уряд УНР в екзилі також мав посаду віцепрезидента.

Перелік президентів

#		Обрано (подія)	Обійняв посаду	Полишив посаду
1	Андрій Лівицький (1879–1954)	Аугсбург	10 липня 1948	17 січня 1954	обійняв посаду після того, як був головою директорії (1926–1948) 1948 року провів реформу Державного Центру УНР у вигнанні, та створив посаду Президента УНР, замінивши посаду Головного отамана, намагався підтримувати зв'язки із УПА в Україні.
2	Степан Витвицький (1884–1965)	Мюнхен	березень 1954	9 жовтня 1965	Походив із аристократичної родини в Галичині, входив до політичної партії УНДО, після смерті А.Лівицького обраний Українською Національною Радою Президентом УНР.
3	Микола Лівицький (1907–1989)	Мюнхен	22 березня 1967	8 грудня 1989	Син Андрія Лівицького, після свого обрання 1967 року, провів реформу Української Національної Ради, та намагався концентрувати всю повноту влади у своїх руках, через це отримав характеристику сучасників як «диктатор в екзилі»
4	Микола Плав'юк^[1] (1925–2012)		8 грудня 1989	22 серпня 1992	передав президентські повноваження й клейноди Леоніду Кравчуку (Президент України)

УСДРП УНДО УНДС ОУН Незалежний / Безпартійний

Після проголошення незалежності України

1989 року в Європі відбулася зустріч М. Плав’юка з Левком Лук’яненком, який погодився бути представником ДЦ УНР в Україні. Після всеукраїнського референдуму ДЦ ухвалив рішення передати повноваження УНР новообраній владі України. 22 серпня 1992 року, в першу річницю проголошення незалежності України, президент УНР у вигнанні М. Плав'юк передав владні повноваження президенту України Леоніду Кравчуку^[2]. Складаючи повноваження, уряд УНР в езилі виконував постанову Трудового Конгресу УНР, підписану головою Директорії УНР С. Петлюрою, де йшлося про припинення діяльності Державного центру УНР в разі проголошення незалежності України^[3]

Президентські династії

Один раз в історії УНР, трапився прецедент, з президентською династією.

Микола Лівицький, син 1-го Президента УНР Андрія Лівицького.

Див. також

Примітки

↑ Останній президент УНР у вигнанні. Газета «День». 2012-3-13
↑ Державний центр УНР в екзилі: три чверті століття на повернення. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 17 січня 2026.
↑ УІНП. 1992 - президент УНР в екзилі Микола Плав’юк склав повноваження Державного Центру УНР. УІНП (укр.). Процитовано 17 січня 2026.

Література

Шульгин О. Without territory. Ideology and work of the UNR government in exile. Paris, 1931
Винниченко В. Testament to fighters for liberation. Kiev, 1991

Посилання

[1] Останній президент УНР у вигнанні. Газета «День». 2012-3-13

[2] Державний центр УНР в екзилі: три чверті століття на повернення. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 17 січня 2026.

[3] УІНП. 1992 - президент УНР в екзилі Микола Плав’юк склав повноваження Державного Центру УНР. УІНП (укр.). Процитовано 17 січня 2026.

[1]

[2]

[3]