Шматковий цукор
 | |
| Необхідні компоненти | цукор |
|---|---|
Шматковий цукор - цукор у формі однакових за розміром кубів або паралелепіпедів. Також відомий як пиляний цукор (всупереч назві, зазвичай виготовляється пресуванням, тому й ще одна назва, пресований цукор). Зазвичай застосовується для підсолоджування чаю або інших напоїв.
Історія[ред. | ред. код]
До появи шматкового цукру дозоване додавання цукру в чай та каву було ускладнено. Перший пиляний цукор з'явився біля 1840 року: цукрові голови розпилювали на шматки за допомогою пилки, ці шматочки (англ. cut sugar) продавалися поштучно, на вагу[1].
Вперше промислове виробництво шматкового цукру було здійснено під керівництвом Я. Рада в 1840-х роках в Австро-Угорській імперії. Рад зайнявся проблемою після того, як його дружина сильно поранилася під час розколювання цукру. Шматочки цукру виготовлялися пресуванням, пакували по 250 штук; цукор продавався під назвою «Чайний». Виробництво пресованого цукру (в Дачице) виявилося комерційно неуспішним через дорожнечу місцевої сировини і припинилося в 1852 році. Винахід Рада був забутий.
Перший комерційно успішний шматковий цукор був вироблений на фабриці Г. Тейта в Лондоні. Тейт в 1875 році уклав контракт з О. Лангеном, патенти якого, отримані в 1874 році, описували спосіб отримання шматкового цукру із застосуванням центрифуги. Контракт передбачав як початковий платіж (4000 фунтів стерлінгів), так і роялті (10 пенсів за тону цукру). Необхідні капітальні вкладення вимагали великого ринку, і Тейт побудував новий завод в передмістях Лондона; завод запрацював у 1878 році. Тейт вклав усі свої гроші в завод і тимчасово був змушений навіть забрати свою дочку Ізоліну з пансіону, в якому вона виховувалася. Підприємство виявилося успішним: виробництво цукру зросло з 214 тон в 1878 році до 1300 тон в 1888. У 1891-1894 роках процес Ланге був замінений на винахід бельгійця Густава Аданта (фр. Gustave Adant), і вже в 1894 році кусковий цукор Тейта став стандартом на лондонській біржі, а Тейт - одним з найбагатших людей Англії[2].
Шматковий цукор і абсент[ред. | ред. код]
Шматковий цукор займає центральне місце в класичному ритуалі розлиття абсенту: шматочок цукру розміщується на спеціальній ажурній ложці для абсенту, яка спирається на краю келиха з абсентом. Крижана вода з фонтану для абсенту тонкою цівкою ллється на шматочок цукру, створюючи в келисі напій з жовтуватим молочним відтінком (фр. louche)[3]. Для цієї мети навіть випускається спеціальний шматковий цукор.
В «богемному» способі приготування просочений абсентом шматочок цукру підпалюється в ложці для абсенту, і стікає в келих з абсентом карамелізований цукор змішується з напоєм[4].
В архітектурі та скульптурі[ред. | ред. код]
У місті Дачице (Чехія) був установлений пам'ятник шматочку цукру-рафінаду.
Цукровий куб - назва будівель певного типу[5][6].
Література[ред. | ред. код]
- Pagan Kennedy. Who Made That Sugar Cube? [Архівовано 18 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Нью-Йорк Таймс, 16 ноября 2012 года(англ.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Virginia Mescher. «How Sweet It Is!» A History of Sugar and Sugar Refining in the United States [Архівовано 18 вересня 2021 у Wayback Machine.]. С. 13.(англ.)
- ↑ Thames refinery and the cubes [Архівовано 18 вересня 2021 у Wayback Machine.]. // Philippe Chalmin. The Making of a Sugar Giant: Tate and Lyle, 1859-1989. Taylor & Francis, 1990. С. 75-80. (англ.)
- ↑ Strang, John, Wilfred N. Arnold, and Timothy Peters. Absinthe: what's your poison?: Though absinthe is intriguing, it is alcohol in general we should worry about [Архівовано 3 квітня 2015 у Wayback Machine.]. // BMJ: British Medical Journal 319.7225 (1999): 1590.(англ.)
- ↑ Labrecque, Lauren I., Garret M . Warr, and Joseph Labrecque. Absinthe: an Exploration of the Role of Mythology and Ritual in Market Revival. // Celebrating America's Pastimes: Baseball, Hot Dogs, Apple Pie and Marketing ?. Springer International Publishing, 2016. 325-328. (англ.)
- ↑ Sugar Cube / KPMB. ArchDaily (англ.). 11 квітня 2009. Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 24 жовтня 2017.
- ↑ Sugar Cubes « ROJO Architecture. rojoarchitecture.com. Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 24 жовтня 2017.
| |||||||||||