Приватна військова компанія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Приватна військова компанія (ПВК; англ. Private military company) — комерційне підприємство, що пропонує спеціалізовані послуги, пов'язані з охороною, захистом (обороною) кого-небудь і до чого-небудь, нерідко з участю у військових конфліктах, а також зі збором розвідувальної інформації, стратегічним плануванням, логістикою і консультуванням[1].

Історія[ред. | ред. код]

Практика використання приватних силових (воєнізованих) організацій в збройних конфліктах, залучення на контрактній основі військових спеціалістів, радників та інструкторів для підготовки поліцейських та збройних сил має багатовікову історію.

Перша в сучасному розумінні приватна військова компанія «Watchguard International» була створена в 1967 році у Великій Британії, її засновником був полковник британської армії Девід Стерлінг (раніше створив SAS)[2].

Збільшення чисельності контрактників було відзначено вже в середині 1970-х років. Один з перших великих контрактів в новітній історії був укладений в 1974 році, коли приватна військова компанія «Vinnell Corp.», що належала американському військово-промислового концерну «Northrop Grumman», уклала з урядом США контракти більш ніж на півмільярда доларів. Її співробітники повинні були зайнятися підготовкою Національної гвардії Саудівської Аравії та захистом нафтових родовищ в цій країні[3].

Після початку війни в Анголі центри з вербування найманців для участі у війні були відкриті у кількох країнах світу. На міжнародному рівні отримала широку відомість створена у Великій Британії приватна фірма «Security advisory services», яка здійснювала вербування найманців з числа громадян країн Західної Європи, забезпечення їх спорядженням і відправку для участі у війні.

В липні 1976 р. в Луанді відбувся судовий процес над взятими в полон іноземними найманцями, в ході якого було встановлено, що з Великої Британії були відправлені 96 найманців (36 з яких були вбиті, 5 -  пропали без вісті, 13 були поранені в ході бойових дій, а один — розстріляний за вироком, військового трибуналу). Результати процесу стали причиною розгляду питання англійським парламентом, в ході якого було встановлено, що діяльність фірми «Security advisory services» являла собою порушення закону 1870 року, що забороняв вести вербування найманців для участі у війні. Тим не менш, винні в порушенні закону названі не були[4].

Надалі, кількість ПВК та їх співробітників  збільшувалася: «Останнім часом зростає чисельність „найманців у білих комірцях“. Так називають військових та технічних спеціалістів з США, Англії, Франції та інших провідних капіталістичних країн, які вербуються на роботу у військових органах низки країн, наприклад, Ірану, Оману, Саудівської Аравії, Єгипту. За даними державного департаменту США, на початку 1978 року за кордоном над реалізацією військових програм працювали близько 11 300 американських громадян — в три рази більше, ніж у 1975 році»[5].

У зв'язку з випадками використання найманців у військових конфліктах в 1979 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про необхідність розробити конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців; був створений спеціалізований комітет, до складу якого увійшли представники 35 країн (хоча до 20 січня 1987 року відбулося шість сесій комітету, проте нормативно-правових документів з проблеми прийнято не було)[6].

У 1980 році в США відкрито пройшов перший в сучасній історії з'їзд найманців, організатором якого виступив американський журнал  "Soldier of Fortune«. На наступний рік, в місті Фінікс (штат Арізона, США) відбувся другий з'їзд, в якому взяло участь до 800 осіб[7].

Під час холодної війни приватні військові компанії були створені в США, Великій Британії, Ізраїлі та ПАР, їх діяльність проходила під патронажем відповідних держав. Надалі, кількість ПВК стало збільшуватися[8].

У 1999 році командування армії США прийняло нормативно-правовий документ, який встановлює порядок взаємодії військовослужбовців США і співробітників приватних охоронних і військових компаній у зоні бойових дій — настанова FM 100-21[9].

З початку 2000-х років відзначено зростання зацікавленості до послуг ПВК з боку великих міжнародних корпорацій, бізнес яких пов'язаний з присутністю в точках нестабільності. Відзначені випадки використання приватних військових компаній міжнародними організаціями (як приклад, „DynCorp“ стала підрядником ООН).

У квітні 2001 року була створена організація „Peace Operations Association“ (POA), що координує діяльність приватних військових і охоронних компаній на міжнародному рівні.

Після початку війни в Іраку була створена асоціація західних приватних військових і охоронних компаній „Private Security Company Association of Iraq“ (PSCAI), що координує їх діяльність в Іраку. До складу асоціації увійшли 40 військових і охоронних компаній.

У 2004 році керівник тимчасової адміністрації в Іраку Пол Бремер підписав наказ № 17 (Coalition Provisional Authority Order 17), згідно з яким контрактники США (в тому числі, співробітники військових і охоронних компаній) отримували недоторканність; вони не могли бути притягнуті до відповідальності за скоєні ними злочини на території Іраку відповідно до законодавства Іраку[10]

Фінанси і економіка[ред. | ред. код]

Станом на початок 2006 року, обсяг ринку послуг приватних військових компаній становив 20 млрд доларів США.

За даними журналу The Economist, за перше десятиліття XXI ст. ринок ПВК з невеликої спеціалізованої ніші перетворився в глобальний сектор послуг обсягом  більше 100 млрд. доларів США[11].

Основним замовником ПВК є уряди країн Заходу. Тільки в Іраку і Афганістані в 2012 році працювали понад 20 тис. приватних охоронців.

Бойові операції і участь у збройних конфліктах XX—XXI ст[ред. | ред. код]

  • британська приватна військова компанія «KMC Ltd.», яку заснував в 1977 році відставний майор британських повітряно-десантних військ Девід Вокер в 1980-і роки брала участь у підтримці нікарагуанських «контрас» (як було встановлено в ході розслідування по справі «Іран-контрас», за пошук і підбір пілотів для літаків, що здійснювали постачання «контрас» на території Нікарагуа, компанія отримала  від ЦРУ США 110 тис. доларів), в 1987 році діяльність компанії була припинена— після того, як було встановлено, що компанія направила щонайменше трьох інструкторів в Пакистан для військової підготовки бойовиків афганських антиурядових формувань[12].
  • в 1987 році на Філіпінах асоціація землевласників створила для боротьби з селянськими заворушеннями приватну військову організацію, в підпорядкуванні якої знаходилися 200 озброєних солдатів[13]. Військова підготовка солдат проходила під керівництвом відставного американського генерала Дж. Сінглауба і декількох відставних офіцерів арміі США[14].
  • в 1991 році в війні в Перській затоці співробітники західних приватних компаній приймали участь в забезпеченні діяльності сил міжнародної коаліціі[15]. Так, «DynCorp» виконувала технічне обслуговування гвинтокрилів ПВС США. В цілому, в період операціі кількість «контрактників» США складало 1 % від загальної кількості  військовослужбовців США.
  • в період з 1993 по 1996 роки південноафриканська ПВК «Executive Outcomes» займалася військовою підготовкою урядових  військ Анголи, плануванням і проведенням  бойових операцій проти повстанців УНІТА[16].
  • в 1994—1996 рр. співробітники британської військової компанії «Sandline International» приймали участь в придушенні повстання на Папуа-Новій Гвінеї, загальна вартість виконання  контракта склала 36 млн доларів США[17].
  • в період з січня 1995 по лютий 1997 року, під час  громадянської війни в Сьєрра-Ліоне південноафриканська ПВК «Executive Outcomes» займалася займалася військовою підготовкою урядових військ та приймала безпосередню участь в боях з повстанцями «Революційного обєднаного фронту Сьєрра-Ліоне» (RUF)[18][19]. Крім того, для участі в бойових діях на боці урядових сил був найнятий загін британської компанії «Gurkha Security Guards», але після того, як в первом ж бою загін поніс важкі втрати, контракт був разірваний[20]
  • в середині 1990-х років в ході громадянської війни в Югославії американська військова компанія MPRI займалась підготовкою  хорватської армії і 5-го корпусу армії Боснії та Герцоговини;
  • на початку 2000-х рр. американська приватна військова компанія «DynCorp» брала участь в бойових  діях в Колумбії, в лютому 2001 року повстанці збили гвинтокрил, яким керували співробітники компанії[21];
  • в період після 2001 року особовий склад приватних військових компаній  приймає активну участь у війні в Афганістані. Станом на початок лютого 2009 року, в Афганістані діяли 104 тис. співробітники  приватних військових та охоронних  компаній[22]. В подальшому, за наполяганням уряду Афганістану[23] їх кількість було зменшено. Станом на середину 2012 року, в Афганістані діяло до 40 тис. чол. співробітників иноземних приватних військових компаній[24].
  • весною 2003 року в Нігерії співробітники британської військової компанії «Northbridge Services Group Ltd.» виконали  операцію по звільненню нафтовиків із США та  Великої Британії, які були захоплені в заручники на нафтовій платформі компанії «Transocean»[25]
  • в період після 2003 року особовий склад приватних військових компаній  приймає активну участь у війні в Іраце. В 2003 році чисельність «контрактників» США складала 10 % від загальної чисельності військовослужбовців США. Станом  на початок грудня 2006 року тільки виконанням урядових контрактів в Іраці займалися 100 тис. співробітників (без врахування субпідрядників)[26]. Загалом, за  період з 2003 по 2010 роки в Іраку діяло до 200 тисяч співробітників у 400 приватних охоронних і військових компаніях [27].
  • у середині травня 2006 року поліція Конго арештувала за звинуваченням в підготовці державного  перевороту групу з 32 іноземних найманців (в тому числі, 3 громадян  США, 19 громадян  ПАР і 10 громадян Нігерії), при цьому троє громадян США були співробітниками компанії «AQMI Strategy Corp.», а половина громадян  ПАР — співробітниками південноафриканської військової компанії «Omega Security Solutions». Пізніше, звинувачені  були депортовані з країни[28][29]
  • перед початком конфлікту у Південній Осетії 2008 року[30] навчанням військовослужбовців грузинської армії займались до 200 інструкторів і військових спеціалістів[31] ізраїльських приватних військових компаній «Defensive Shield» і «Global Comprehensive Security Transformation» («Global CST»)[32], 20-30 консультантів американської приватної військової компанії «Cubic»[33] і 15 військових інструкторів двох американських приватних військових компаній: «MPRI» і «American Systems»[34], а також співробітники іноземної військової компанії «Ніртал»[35]. Крім того, у 2008 році на територіїГрузії працювала американська приватна військова компанія (Kellog, Brown and Root)[36];
  • у 2008 році уряд Сомалі уклав контракт з французькою військовою компанією «Secopex» для боротьби з піратами і забезпечення безпеки плавання у Червоному морі[37].
  • у Сомалі діє американська приватна військова компанія «Bancroft Global Development», яка забезпечує охорону військової бази у районі Могадішо, а в 2010 році отримала від уряду Сомалі контракт на навчання місцевих військовослужбовців для боротьби з бойовиками угрупування «Аш-Шабааб» вартістю 7 млн доларів. Крім того, в країні діє південноафриканська компанія «Saracen International»[38]
  • у 2011 році що найменше «декілька сотень співробітників приватних військових компаній Західної Європи» брали участь у війні в Лівії[39]. У травні 2012 року в Бенгазі було вбито главу французької військової компанії «Secopex»[40].
  • У бойових діях на Донбасі і в Сирії в 2014—2015 роках брала участь офіційно не зареєстрована російська ПВК Вагнера[41][42][43][44][45].

Приклади послуг[ред. | ред. код]

  • набір особового складу для контингенту міжнародних поліцейських місій США та керування ними (DynCorp)
  • охорона об'єктів, у тому числі що мають важливе і стратегічне значення (так, «DynCorp» забезпечувала охорону стратегічно важливого нафтового резерву США);
  • охорона нафтових родовищ і трубопроводів Іраку (Blackwater Security Consulting, Erinys Iraq Limited),
  • охорона енергетичної системи Іраку (Hart Group)
  • охорона посольств США та охорона президента Афганістану (Triple Canopy),
  • супровід конвоїв ООН в Іраку і Афганістані (Kroll)
  • навчання особового складу урядових збройних сил, поліції та інших сил безпеки (так, у лютому 2002 року 70 співробітників ізраїльської компанії «Levdan» займалися навчанням збройних сил Конго),
  • надання послуг військових перекладачів (CACI),
  • охорона в'язниць в Іраку і Афганістані (Titan Corporation),
  • розмінування мінних полів та знищення невикористаних боєприпасів (RONCO, MAG, BACTEC, Armor Group, Minetech, EODT)
  • протипожежний захист (Group 4 Falck)
  • тилове забезпечення військ (KBR)
  • авіарозвідка (AirScans Inc., Eagle Aviation Services & Technology),
  • збройний супровід і захист морських суден від піратів (Global Marine Security Systems)

Переваги і недоліки[ред. | ред. код]

  • їх використання не викликає у західноєвропейського населення того невдоволення, яке може викликати застосування регулярних збройних сил;
  • вони можуть являти собою противагу місцевим збройним силам в державах зі слабкими політичними інституціями.
  • вони здатні до швидкого розгортання.
  • втрати особового складу ПВК не враховуються в офіційних звітах урядів[46].
  • більш гнучке оперативне управління.
  • відсутність бюрократії.
  • більш високий професіоналізм у порівнянні з регулярними військами.
  • відсутність ідейної та ідеологічної мотивації особового складу[47]
  • умови контрактів ПВК не передбачають всі варіанти розвитку ситуації, що зменшує гнучкість їх дій у бойовій обстановці[джерело не вказане 2082 дні];
  • відсутність єдиного плану заходів та єдиного оперативного центру управління військами і ПВК[джерело не вказане 2082 дні].
  • відсутність обміну або неповні дані оперативного характеру[джерело не вказане 2082 дні].

Збільшення використання приватних військових компаній може представлятися проблематичним з-за потенційно більш високої ціни, меншої стійкості до ризику і питань, пов'язаних з ефективним інтегруванням військових і урядових операцій з діяльністю компанії. Проблеми з підтримкою військових операцій приватними підрядниками часто включають неясні відносини командування-підпорядкування, залежність від можливостей, які несподівано можуть виявитися недоступними, зменшений контроль за ключовими функціями, етичні міркування і юридичні питання.

(Ключова концепція армії США на 2016—2028 роки Operational Adaptability)[48]

Між тим, за перші 9 місяців президентства Обами кількість озброєних співробітників компаній-підрядчиків Міністерства оборони США виросло на 236 % — з 3 184 до 10 712.[49] Зараз кількість приватних контрактників в Афганістані становить за різними оцінками від 22 до 30 % збройних сил США. І це без урахування тих, хто працює на Держдепартамент або ЦРУ (а на ЦРУ, зокрема, в Афганістані працюють Blackwater).[джерело не вказане 2788 днів]

Юридичні наслідки[ред. | ред. код]

Правовий статус співробітників приватних військових компаній, певною мірою, незважаючи на те, що їх діяльність регулюється вже існуючими нормами міжнародного і національного права, являє собою «сіру зону»[50] у правовому регулюванні, яка однак, зважаючи на прийняття низки міжнародних документів рекомендаційного характеру та вироблення консенсусу в академічному середовищі в даний час є більш визначеною.

Статус[ред. | ред. код]

Співробітників приватних військових компанії часто представляють у ЗМІ та публіцистиці в якості найманців, хоча це далеко не завжди правильно і часто говорить лише про негативне ставлення до них[51][52]. Переважна частина співробітників приватних військових компаній не бере участь у військових діях, а тому вони не можуть бути кваліфіковані як найманці. Ще одним важливим критерієм для віднесення до найманцям є той факт, що зазначені люди не повинні бути інкорпоровані у склад збройних формуванні держави, при тому має значення як де-юре (як у Сьєрра-Леоне), так і де-факто інкорпорація, яка може бути встановлена не тільки правовим актом, але і договором (Саудівська Аравія). Таким чином, лише незначна частина з співробітників ПВК, що беруть участь у міжнародних військових конфліктах може бути визнана найманцями[53]

Відповідальність держави[ред. | ред. код]

Держава-наймач несе відповідальність за протиправні дії приватних військових компанії у випадку якщо останні діяли за його вказівками, інструкціями або воно здійснювало над ними ефективний контроль. При тому, під інструкціями і вказівками можуть розумітися такі цілі і положення контракту, виконання яких неможливо іншим, крім протиправного шляхом[54].

Приймаюча держава несе відповідальність за діяльність приватних військових компаній на своїй території. Воно зобов'язане стежити в межах своєї юрисдикції за дотриманням співробітниками ПВК прав людини і в разі їх порушення забезпечувати ефективне розслідування і покарання[55].

Держава місця реєстрації ПВК зобов'язана забезпечити загальний контроль за діяльністю ПВК, а також питань пов'язаних з ліцензуванням і навчанням та в межах своєї компетенції залучати юридичних осіб, які порушили норми міжнародного гуманітарного права і прав людини до юридичної відповідальності[56].

Список відомих ПВК[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Peter Warren Singer. Corporate Warriors: The Rise of the Privatized Military Industry. Cornell University Press, 2003 — ISBN 978-0801474361
  • Lindsey Cameron, Vincent Chetail. Privatizing War: Private Military and Security Companies under Public International Law, 2013 — ISBN 1107021057
  • Кашніков Б. Н. Приватні військові компанії і принципи jus in bello // «Військово-юридичний журнал», № 12, 2010. стор. 27-32
  • Нестеркин Ст. Громадяни ФРН на службі приватних військових кампаній в Іраку // «Закордонний військовий огляд», № 7 (712), 2006. стор. 28-31
  • Сотников Р. Діяльність американських охоронних фірм в Іраку // «Закордонний військовий огляд», № 12 (729), 2007. стор 76
  • Мартьянов О. Приватні військові компанії США: призначення і роль у військових конфліктах // «Закордонний військовий огляд», № 5 (770), 2011. стор. 8-13
  • Мартьянов О. Підготовка кадрів для приватних військових компаній в навчальних центрах США // «Закордонний військовий огляд», № 6 (783), 2012. стор. 27-36
  • І. П. Коновалов, О. В. Валецкий. Еволюція приватних військових компаній // Пушкіно: Центр стратегічної кон'юнктури, 2013. — 138 стор.
  • Башкіров Н. Міжнародно-правові аспекти використання приватних військових компаній // «Закордонний військовий огляд», № 8 (797), 2013. стор. 10-18
  • Саврыга К. П. Приватні військові і охоронні компанії по міжнародному праву // "Міжнародне право і міжнародні організації № 4, 2013. стор. 456—464

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [1]
  2. Ю. Мукин. Использование гражданских контрактников и частных вооружённых формирований в современных конфликтах // «Зарубежное военное обозрение», № 6 (735), 2008. стр. 26—31
  3. Кинес Кизиитов, Мария Симонова, Илья Дашковский. «Частные армии на $200 млрд». / «РБК», май 2011
  4. О. К. Игнатьев. Империалистический заговор против Анголы // «Новая и новейшая история», № 1978. стр.112-136
  5. В блокнот лектору // журнал «Международная жизнь», № 3, 1979. стр.160
  6. В. Солдатов. Обсуждается проблема наёмников // «Известия», № 21 (21828) от 21 января 1987. стр.4
  7. Слет наемников. // „Известия“, № 227 (19903) от 27 сентября 1981. стр.4
  8. капитан 1 ранга А. Логунов. Зарубежные негосударственные субъекты военно-политических отношений в XXI веке // „Зарубежное военное обозрение“, № 3 (708), март 2006. стр.2-11
  9. FM 100-21 Contractors on the Battlefield. Washington, U.S. Army Headquarters, 1999
  10. »two days before he left Iraq for good, L. Paul Bremer III, the Coalition Provisional Authority administrator, signed a blanket order immunizing all Americans, because, as one of his former top aides told me, «we wanted to make sure our military, civilians and contractors were protected from Iraqi law.» … Nor can these private armies even be prosecuted in America under U.S. law. The Military Extraterritorial Jurisdiction Act of 2000, which permits charges to be brought in U.S. courts for crimes abroad, apparently applies only to Defense Department contractors (and even then the administration has rarely used it). Blackwater and other security firms work for the State Department."
    Michael Hirsh. The Age of Irresponsibility. How Bush has created a moral vacuum in Iraq in which Americans can kill for free. // «Newsweek» от 20 сентября 2007
  11. «The industry's growth has been paid for by Western governments, keen to limit the political cost of military boots on the ground»
    «Bullets for hire» The Economist, Nov 17th 2012
  12. А. Кривопалов. Тайные дела британской фирмы KMC // «Известия», № 329 (22136) от 25 ноября 1987. стр.1,5
  13. Создана частная армия // «Известия», № 162 (21969) от 11 июня 1987. стр.4
  14. Подрывник из ЦРУ // «Известия», № 53 (21860) от 22 февраля 1987. стр.5
  15. Валерий Прасолов. Встать в строй ЧВК // журнал «Охранная деятельность» от 13 апреля 2012
  16. Олег Валецкий. Частные армии против арабских революций // «Forbes.RU» от 23 мая 2011
  17. Петр Иванченко. Для России настало время частных армий? // журнал «Охранная деятельность» от 13 декабря 2010
  18. Э. Дж. Вентер. Наёмники против анархистов // «Солдат удачи», № 3, 1996. стр.20-27
  19. Simon Akam. The vagabond king // «New Statesman» от 2 февраля 2012
  20. Николай Ефимов. Внимание, ЧВК! // «Красная звезда» от 29 августа 2013
  21. U.S. Says Colombian Rebels Fired on American Civilians // «The Washington Post», Friday, February 23, 2001; Page A18
  22. Afganistán: una guerra «subcontratada» // «BBC Mundo» от 5 декабря 2009
  23. Карзай решил выгнать из Афганистана частных охранников // «Lenta.RU» от 17 августа 2010
  24. Т. Камов. О деятельности частных военных компаний в Афганистане // «Зарубежное военное обозрение», № 7 (784), июль 2012. стр.86
  25. John Vidal. Oil rig hostages are freed by strikers as mercenaries fly out // «The Guardian» от 3 мая 2003
  26. Renae Merle. Census Counts 100,000 Contractors in Iraq // «Washington Post» от 5 декабря 2006
  27. А. Гушер. Частные военные компании и их роль в политике и практике некоторых государств (19.01.2011)
  28. Congo Holding 3 Americans in Alleged Coup Plot // «Washington Post» от 25 мая 2006
  29. Congo Deports Nearly 3 Dozen Foreigners // «Washington Post» от 25 мая 2006
  30. Российско-грузинская война. 
  31. Павел Шеремет, Этери Какабадзе. Реформа в цвете хаки // «Огонёк» от № 21 (5047) от 19-25 мая 2008
  32. Владимир Бейдер. Беспилотный бизнес // «Огонёк», № 34 (5060) от 16-24 августа 2008
  33. «The Pentagon is to privatise its military presence in Georgia by contracting a team of retired US military officers to equip and advise the former Soviet republic's crumbling military… a team of 20-30 private defence consultants are already in Tbilisi. Their employer, a Washington security firm, Cubic, has a three-year $15m contract with the Pentagon to support all aspects of the Georgian ministry of defence.»
    Nick Paton Walsh. US privatises its military aid to Georgia // «The Guardian», Tuesday 6 January 2004
  34. Charles Clover, Demetri Sevastopulo. US Military, MPRI trained Georgian Commandos before South Ossetia invasion // «Financial Times», September 5, 2008
  35. Н. Башкиров, О. Туляков. Аутсорсинг в странах НАТО // «Зарубежное военное обозрение», № 6 (795), июнь 2013. стр.37-43
  36. Александр Михайленко. Военные услуги… В частном порядке // «Красная звезда» от 25 августа 2010
  37. J. M. le Samedi. Carcassonne envoie ses mercenaires // журнал «Marianne» от 14 июня 2008
  38. Jeffrey Gettleman, Mark Mazzetti, Eric Schmitt. U.S. relies on contractors in Somalia conflict // «The New York Times» от 10 августа 2011
  39. Происшествия // «Зарубежное военное обозрение», № 8 (773), 2011. стр.101
  40. Kareem Fahim, Maïa de la Baume. Head of French company is killed in Libyan city // «The New York Times» від 12 травня 2012
  41. Up to Nine Russian Contractors Die in Syria, Experts Say // The Wall Street Journal
  42. Die russische «Wagner-Einheit» zieht in den Syrien-Krieg // Die Welt
  43. Призраки войны: как в Сирии появилась российская частная армия // РБК
  44. Они сражались за Пальмиру // Фонтанка.ru
  45. Из Молькино в Пальмиру: как тренируют российских наемников // Газета.ru
  46. «More civilian contractors working for American companies than American soldiers died in Afghanistan last year for the first time during the war. American employers here are under no obligation to publicly report the deaths of their employees and frequently do not. While the military announces the names of all its war dead, private companies routinely notify only family members. Most of the contractors die unheralded and uncounted — and in some cases, leave their survivors uncompensated
    Rod Nordland. War's risks shift to contractors // «The New York Times» от 12 февраля 2012
  47. В. Печорский. Опыт использования аутсорсинга в вооружённых силах США // «Зарубежное военное обозрение», № 2 (791), 2013. стр.37-39
  48. The Army Capstone Concept: Operational Adaptability | Army News at DefenseTalk
  49. Number Of Private Security Contractors In Afghanistan Doubles In Just Four Months | TPMMuckraker
  50. Волеводз А. Г. О международных инициативах в сфере правого регулирования деятельности частных военных и охранных компаний// Международное уголовное право и международная юстиция № 1, 2009, сс.12-17
  51. Andrew Clapham, Human Rights Obligations of Non-State Actors, Oxford University Press, Oxford, 2006. pp. 299—300
  52. К. П. Саврыга. Международный правовой статус наемников и проблема принадлежности сотрудников частных военных и охранных компаний к наемникам // Современное право № 8, 2014. стр.138-143
  53. Саврыга К. П. Частные военные и охранные компании по международному праву // Международное право и международные организации № 4, 2013. стр.456-464
  54. Саврыга К. П. Международно-правовая ответственность государства-нанимателя за противоправные действия частных военных и охранных компании// Московский журнал международного права № 4 2013, сс.70-88
  55. Саврыга К. П. Ответственность принимающего государства и государства места инкорпорации за противоправные действия частных военных и охранных компании// Право и политика № 1, 2014, сс.42-52
  56. Саврыга К. П. Гражданская ответственность юридических лиц за нарушение норм международного гуманитарного права и права прав человека// Международное публичное и частное право № 2, 2014, сс.11-15