Привільне (Дубенський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Привільне
UA Prywilne COA.svg
Герб
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубенський
Рада/громада Привільненська сільська рада
Код КОАТУУ 5621685601
Основні дані
Засноване 1963
Населення 1115
Площа 0,164 км²
Густота населення 6798,78 осіб/км²
Поштовий індекс 35622
Телефонний код +380 3656
Географічні дані
Географічні координати 50°27′47″ пн. ш. 25°48′50″ сх. д. / 50.46306° пн. ш. 25.81389° сх. д. / 50.46306; 25.81389Координати: 50°27′47″ пн. ш. 25°48′50″ сх. д. / 50.46306° пн. ш. 25.81389° сх. д. / 50.46306; 25.81389
Середня висота
над рівнем моря
205 м
Місцева влада
Адреса ради 35622, Рівненська обл., Дубенський р-н, с.Привільне , тел. 54-1-10
Карта
Привільне is located in Україна
Привільне
Привільне
Привільне is located in Рівненська область
Привільне
Привільне

Приві́льнесело в Україні, в Дубенському районі Рівненської області. Населення становить 1115 осіб. Нині це мальовниче село за 10 кілометрів від міста Дубно. У Привільному налічується близько 369 дворів, проживає 1081 житель. Гордістю є ветерани Другої Світової війни яких налічується 40 чоловік.

Історія[ред.ред. код]

В сиву давнину люди здебільшого селились біля річок, озер, лісів. Для поселення територія, на якій зараз розташоване село Привільне, була однією з найкращих. На підвищені біля заплав Ікви з'явилось дві, три землянки. Пізніше над безіменною річкою ( слід якої ще й зараз є в Привільному) появились поселення Селища і Новосілки. Це були невеличкі села ( дворів по 15-20 ), де люди займались полюванням, рибальством, скотарством і хліборобством.

Перша згадка про Погорільці датована 1561 роком в акті, в якому говорилось про те що, в другій половині 16 століття село було власністю князів Острозьких. В кінці 16 століття селяни перебували в залежності від кількох власників, які на свій розсуд визначали повинності й розміри ренти.

У 1583 році князеві Констянтину Острозькому належало в селі 31 дим, 20 городників, 12 підсусідків, а шляхтичеві А.Пимбовському - 7 димів, 5 городників, 4 комірники. У 1629 році в селі було 127 домів. Воно входило до складу Луцького повіту.

У церкві святої Троїці (побудована в 1735 році) зберігались документи з 1648 року. Серед таких великої уваги заслуговує рукописна праця „Суботник", яку в 1963 році уклав син священика Самуїла Ярмаркевича, прийшовшого до Погорільців із Степаня. В Україні Погорілці є ще в чотирьох областях. Крім того маємо "Погорілці", "Погоріловка", "Погоріле", "Погорілове", "Погорілий", "Погоріла" і так далі. У дарчій грамоті 1753 році Погорільці під назвою „Погорищи„ відходять до Станіслава Любомирського. Інший варіант цього акту від 1755 року. До 1861 року село під іншим „Погорєльци" належало княгині Ядвизі Любомирській. Багато видатних подій не проходило мимо села. Воно бачило і вимуштруваних шведів під командуванням Карла 12, і воїнів Суворова, і військо генерала Тормасова під час війни 1812 року.

Розвиток капіталістичних відносин не минув і Погорільців. У 1887 році поміщиця Я. Любомирська продала за 80 тисяч карбованців директорові промислового банку. Значні земельні ділянки придбала церква. В 1889 році їй належала 101 десятина землі. Заможні селяни почали будувати добротні хати.

В 1871 році в селі було відкрито першу парафіяльну школу. З кінця 19 століття землею володіла графиня Шувалова, яка жила в Петербурзі. у Погорільцях хазяйнували орендарі - Ламбарда і Каминацький. Згодом у 1889 році дається дозвіл на відкриття школи. Відсутнім було медичне обслуговування селян.

Перша світова[ред.ред. код]

В роки першої світової війни село опинилось в прикордонній смузі. Коли Австро-німецькі війська зайняли Дубно і форсували річку Ікву, населення Погорільців було евакуйоване в глибокий тил (у вересні 1915 року). Але ворог не зміг просунутись далі села, російська армія запинила наступ ворожих військ австрійців і німців. Від артилерійського вогню багато дворів згоріло, загинули селяни, що не втікали в тил. Коли навесні 1916 року наші війська відтиснули ворога за Ікву, селяни повернулись з евакуації, і багато з них, замість хат застали одні згарища.

Почалась громадянська війна. Під час німецької навали ніхто землі не обробляв, боячись смерті. Розбиті були німецькі окупанти, але до спокою було ще далеко. Незабаром сюди прийшли білополяки і вони не тільки мобілізували селян в свою армію, але й заявили що вся колишня поміщицька земля належить Речі Посполитій. Влітку 1920 року сюди вступили передові загони будьоновської кінноти. З Погорільців бійці першої кінної армії повели наступ на Дубно. Ворог не рахуючись з втратами чинив впертий опір.

В 1925 році почалась комісація, яка полягала в тому, що багатьох селян почали виселяти з Погорілець на гірші землі. Комісація закінчилась 1930 року. Так появились селища хутірського типу Черешнівка і Дубрівка (які входять до теперішньої сільської ради). Перша назва говорить про те, що на місці, де зараз розкинулась Черешнівка, в лісі росли дикі черешні, а назва Дубрівка походить від дубової діброви, яка ще недавно прикрашала цю місцевість. В 1923 році в Погорільцях з фільварком налічувалось 355 будинків. В селі працювали млин, невеличке підприємство, що виготовляло черепицю. На кожному з них трудилось по 5 - 7 чоловік. Робочий день становив 14-16 годин. 1925 року тут мешкало 1970 жителів.

Радянський період[ред.ред. код]

18 вересня 1939 року в село прийшли загони Червоної армії, в селі утворили селянський комітет, а згодом, сільську раду. Було відкрили хату-читальню, початкову школу в якій діти вперше мали можливість навчатись українською мовою, організували групи лікнепу для дорослих. Життя, яке спотворила війна.

25 червня 1941 року біля Погорільців відбувся запеклий бій, і військові частини москалів відійшли на схід.

1942 року було вчинено замах на старосту села. Жандарми, що прибули з міста заарештували 10 активістів, з них п'ять були розстріляні. За час окупації в до німців з Погорільців та сусідніх сіл було вивезено близько 90 юнаків та дівчат. Жителі ховали від окупантів хліб, худобу, саботували заходи властей. Населення розповсюджували антинацистські листівки. 7 лютого 1944 року частини 13-ої армії 1-го Українського фронту підійшли до села. В авангарді наступаючих військ були бійці 8-ї гвардійської Рівненської Кавалерійської дивізії імені Морозова, куди входили добровольці з Тувинської Народної Республіки. Запеклий бій розгорівся в Черешнівці.Потім півтора місяця йшли бої за Дубно. Та незважаючи на шалений опір ворога, бойове завдання було виконано: дорога Рівне-Дубно перерізана, село визволено. Це сталось 11 лютого 1944 року. Німці залишили на полі бою понад 2 тисячі солдатів, офіцерів, багато бойової техніки, автотранспорт. Жителі села свято зберігають пам'ять про 88 героїв, які загинули на фронтах війни. Біля величного обеліска ніколи не в'януть живі квіти. Нові сторінки в розвитку села.

У лютому 1946 року селяни організували колгосп. В 1948 році організувався колгосп імені Кірова в селі Черешнівці. На початку 1949 року появляється колгосп на Панталії (імені Фрунзе) та на Дубрівці (імені Шевченка). Зразу ж після визволення села відкрили початкову школу, за парти сіли 40 учнів. До 1950 року неписьменність у селі була ліквідована Було виділено приміщення під клуб, де запрацювали гуртки самодіяльності - хоровий і драматичний.

В 1950 році село Погорільці після об'єднання( 19 серпня) невеликих колгоспів трьох сіл в один - імені Калініна стає центром новоствореного господарства. Воно об'єднувало 498 дворів, 1688 чоловік, у своєму користуванні мало 2159 гектарів землі, в тому числі 1734 орної. У 1966 році село було повністю електрифіковане і ратифіковане. У 1963 році село Погорільці перейменоване на село Привільне.

Сьогодення[ред.ред. код]

На територій Привільненської сільської ради працюють 3 агроформування – це товариство з обмеженою відповідальність «Агро - Класік», товариство з обмеженою відповідальністю «РАЙЗ-Захід», сільське фермерське господарство «Привільне».

Про село Привільне, про долю його жителів, написано художній роман-хроніку Миколи Солтиса "Ой горе тій чайці". Книга обсягом у 484 сторінки видрукувана накладом 100 прим. у Києві видавництвом "Логос" і є бібліографічною рідкістю. У 2012 р. за роман-хроніку "Ой горе тій чайці" Микола Солтис отримав міжнародну премію ім. Авеніра Коломийця. Церемонія вручення відбулася в Дубенській центральній міській бібліотеці. Автор є уродженцем с. Привільне і проживає сьогодні у м. Красилові, Хмельницької обл.

Персоналії[ред.ред. код]

  • Солтис Микола Тарасович — педагог, громадський і культурний діяч, письменник
  • Олійник Геннадій Кирилович — письменник, музикант та поет.

Учасники Другої світової війни[ред.ред. код]

  • Роїк Кузьма Степанович народився 1 листопада 1912 року в селі Привільне. 31 травня 1941 року мобілізований до лав радянської армії. Направлений у м. Дубно в Гаубичний 41-й полк, який розташовувався у лісі біля Смиги. Брав участь у боях за м. Київ. Згодом, за наказом Й.Сталіна Роїка Кузьму з фронтовими побратимами відправили на роботи в тил, які тривали з 1941 по 1945 роки. Нагороджений двома орденами «За добру працю у Великій Вітчизняній війні», «Ветеран праці».
  • Тимощук Олександр Лукашевич народився 5 вересня 1911 року. Призваний на фронт у березні 1944 року, коли визволяли м. Дубно. До мобілізації займався заготівлею будівельних матеріалів та дров. Олександр Лукашевич пішов у запасні сили Червоної армії, був кавалеристом. Перший бій з ворогом відбувся коли визволяли місто Воронеж. Після бою солдат дивом залишився живим. Багато міст і сіл визволяв солдат, але найбільший, переможний, бій зустрів під час визволення м. Прага. В середині травня 1945 року Тимощук Олександр повернувся додому, в своє рідне село Привільне. Нагороджений орденами і медалями «За відвагу», «За мужність».
  • Висоцький Микола Андрійович народився 17 липня 1917 року у селі Привільне. Призваний на фронт в 1943 році. Був сапером, будував під Москвою мости. Взимку важко поранений у руку, лікувався у шпиталі в Ленінграді. Згодом служив в Латвії, займався розмінуванням, будував мости. Під час будівництва мостів у Києві, Миколу Андрійовича поранено в ногу, лікувався в шпиталі у Одесі. Весною 1945 року нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.