Перейти до вмісту

Дем'ян Бєдний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Придворов Юхим Олексійович)
Дем'ян Бєдний
Ім'я при народженнірос. Ефим Алексеевич Придворов[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдонімДемьян Бедный Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився1 (13) квітня 1883[2][3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Губівка, Новгородківська волость, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер25 травня 1945(1945-05-25)[2][5][…] (62 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Барвиха[d], Московська область[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняНоводівичий цвинтар[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпоет, письменник, громадський діяч, журналіст, публіцист Редагувати інформацію у Вікіданих
Сфера роботипоезія[8], література[8] і публіцистика[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКиївська військово-фельдшерська школа (1900) і філологічний факультет СПбДУ (1908) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовукраїнська і російська Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівукраїнська і російська Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрбайка, публіцистика і фейлетон Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоВсеросійська асоціація пролетарських письменниківd і СП СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяРосійська соціал-демократична робітнича партія і КПРС Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникПерша світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Георгіївська медаль
CMNS: Дем'ян Бєдний у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Юхим Олексійович Придворов (літературний псевдонім — Дем'я́н Бє́дний[a]; 13 квітня 1883, Губівка — 25 травня 1945, Барвиха) — російський радянський поет та громадський діяч, один з основоположників соціалістичного реалізму в поезії[10]. Член правління Всеросійської асоціації пролетарських письменників з 1925 року[11] та член Спілки письменників СРСР.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1 [13] квітня 1883(18830413) в селі Губівці (нині Кропивницький район Кіровоградської області, Україна) у сім'ї селянина-бідняка[10]. 1894 року закінчив сільську школу[12]. Протягом 1896—1900 років продовжив навчання у Київській військово-фельдшерській школі, де йому як найкращому учневі було дозволено, за високим наказом великого князя Костянтина Костянтиновича, скласти екстерном іспити за курс класичної гімназії з умовою попередньої служби в армії[13]. У 1900—1904 роках служив у військовому лазареті у Єлисаветграді[12].

Протягом 1904—1908 років навчався на історико-філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету (не закінчив[13]). Член Російської соціал-демократичної робітничої партії з 1912 року[10]. До 1914 року мешкав у Санкт-Петербурзі[14]. Протягом 1914—1915 років — учасник Першої світової війни, військовий фельдшер[13].

1916 року повернувся до Петрограда. У 1917 році із захопленням зустрів Жовтневу революцію[15]. 1918 року переїхав до Москви[12].

У грудні 1930 року спеціальна Постанова ЦК ВКП(б), у ситуації зростання загальної культури читачів і розквіту багатьох поетичних напрямів, засудила його віршовані фейлетони «Злазь з грубки» і «Без посуду» за оголошення «лінощів» і «сидіння на пічці» мало не «національною рисою росіян»[13].

Брав участь у цькуванні Олександра Довженка за фільм «Земля»[14]. Був одним з ініціаторів створення Літературного об'єднання Червоної армії і Флоту, що існувало у 1930—1934 роках[16].

У 1938 році був виключений з партії[b] (відновлений посмертно в 1956 році), позбавлений доступу до друку та жив продаж книг з особистої бібліотеки[13].

В Москві мешкав в будинках на Рождєственському бульварі, № 16 (з 1933 по 1943 рік[c]) та вулиці Горького, № 8[17]. Помер 25 травня 1945 у селі Барвисі Московської області[18] (нині Росія). Похований в Москві на Новодівичому цвинтарі[19].

Творчість

[ред. | ред. код]

Друкуватися почав з 1899 року в газеті «Киевское слово»[20]; у петербурзькому друці — з 1901 року[21]. Співпрацював з газетами «Звездою» (1911 року опублікував вірші «Про Дем'яна Бідного — мужика шкідливого», звідки і взято псевдонім поета), з 1912 року і до кінця життя — з «Правдою»[10] (зокрема у № 1 «Правди» на першій сторінці був надрукований його вірш «Полна страданій нашихъ чаша»[22]); друкувався також у журналах «Русское богатство»[23], «Сучасний світ»[24]. Видавався санкт-петербурзьким більшовицьким видавництвом «Життя та знання»[25].

Перша збірка віршів, пісень, байок, віршованих повістей, фейлетонів — «Байки», видана 1913 року[9]. 1914 року присвятив Тарасу Шевченку байку «Біля великої могили» спрямовану проти паплюження його пам'яті газетою «Новое время»[26].

В роки Громадянської війни писав агітаційні вірші та пісні[20] (зокрема у віші «Маніфест барона фон Врангеля» застосував макаронічну мову[27]). 1918 року написав популярну пісню «Так як матінка мене проводжала»[18]. Сатири письменника виходили окремими виданнями у Києві, Одесі, Харкові, друкувалися в газетах[18]. Його вірші друкувалися на агітплакатах.

«Павук і мухи»
«Міліончик — мільйон»
«Непорушна фортеця»
«Капітал»
«Маніфест барона фон Врангеля»
«Проводи»

Серед інших творів байки, вірші, пісні:

  • «Диво дивне та інші казки» (1916);
  • «Всяк Веремій про себе розумій» (1917);
  • «Правда і Кривда» (1917);
  • «Про землю, про волю, про робочу долю» (1917, героїко-сатирична епопея); «Зміцнюйте „Правду“» (1917), «Таврійський палац» (1917), «Гатчинський урок» (1919), «Незламна твердиня» (1927), «Ленінграду» (1941), «Неминуче» (1943), «Слава» (1943) — вірші присвячені Ленінграду[21];
  • «Про Митьку-бігунця і його кінець» (1918);
  • «Каїнова спадщина» (1919);
  • «Пісні минулого» (1919);
  • «Земля обітована» (1920) — поема;
  • «Головна вулиця» (опублікована 7 листопада 1922 року[28]) — поема про революційний народ;
  • «Праця» (1922), «Тяга» (1924), «Героїчна пам'ятка» (1937) — вірші про героїчну працю радянських людей;
  • «Як 14-та дивізія в рай йшла» (1923, однойменна п'єса — 1932);
  • «Робітниче привітання», «Любимому» (1923), «Ленінському набору» (1924), «Сніжинки» (1925), «Ленін з нами» (1944) — вірші присвячені Володимиру Леніну;
  • «Новий Заповіт без вади євангеліста Дем'яна» (1925);
  • «Хрюкаючий неп» (1926);
  • «Танька — Ванька» (1927);
  • «Ніхто не знав» (1927);
  • «Пороги», «Квіти і корені», «Колгосп „Червоний кут“» (1936, повість[d]), «Вставай, Україно», «Біля могили Тараса Шевченка», «Салют переможцям», «Одеса», «Визволителям Полтави» — твори присвячені Україні[14];
  • «Москва», «Симфонія Москви», «Москва салютує!», «Столиця — народ» — вірші присвячені Москві[19].

1920 року за байкою «Про Митьку-бігунця і його кінець» поставлено український фільм з однойменною назвою[14].

Писав українською мовою («Панська рада (українцям)», «Осиковий кіл раді», «Замість волика»)[18].

Особливу увагу приділяв антирелігійній пропаганді, був постійним автором газети «Безбожник».

У роки німецько-радянської війни писав патріотичні вірші й поеми («Я вірю в свій народ!» та інші)[18]. Твори перших місяців війни носять форми заклинання, прокляття, присяги, плачу, прямого заклику[29]. Друкувався у «Правді», «Известиях», «Комсомольській правді», «Красному флоті» та інших газетах, робив підписи у Вікнах ТАРС[12].

У перекладі українською мовою вийшли «Байки і віші» (1936), «Вибране» (1951), «Павуки та мухи» (1957). Його твори перекладали Микола Терещенко, Максим Рильський, Валер'ян Поліщук, Іван Кулик, Микита Годованець[18].

Книжкова збірка поета входить у фонди бібліотеки Літературного музею в Москві[19]. Деякі оригінали документів поета зберігаються в архіві Інституті світової літератури імені Максима Горького в Москві[30].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Зібрання творів в одному томі. Видавництво «Робочої газети», 1922;
  • Повне зібрання творів у 19 томах. Москва, Держвидав, 1925—1930;
  • Однотомник. Москва, видавництво «Художня література», 1937;
  • Вибране. Москва, видавництво «Радянський письменник», 1948;
  • Зібрання творів у 5 томах. Москва, Держлітвидав, 1948;
  • Зібрання творів у 8 томах. Москва, видавництво «Художня література», 1964;
  • Бібліотечка вибраної лірики. Москва, видавництво «Молода гвардія», 1967.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Вшанування

[ред. | ред. код]
Губівка
Поштова марка
Рождєственський бульвар
Тверська
Конверт
Теплохід

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Друкувався також під іншими псевдонімами[9].
  2. ↑ Його байка «Борись чи вмирай», відправлена ​​перед публікацією на перегляд Йосипу Сталіну і жорстко ним розкритикована[13].
  3. ↑ З напису на меморіальній дошці.
  4. ↑ Нова редакція 1941 року — «Степан Завгородній».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Бедный, Демьян // Писатели современной эпохи: Био-библиографический словарь русских писателей XX века / под ред. Б. П. Козьмин — Москва: 1928. — Т. 1. — С. 34–36. — 287 с.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. XX век / под ред. О. В. Богданова
  4. ↑ Чувашская энциклопедия — Чувашское книжное издательство, 2006. — 2567 с. — ISBN 978-5-7670-1471-2
  5. ↑ Encyclopædia Britannica
  6. ↑ Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
  7. ↑ Find a Grave — 1996.
  8. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  9. ↑ а б Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 554.
  10. ↑ а б в г Большая советская энциклопедия та 1969—1978.
  11. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 40.
  12. ↑ а б в г д е Демьян Бедный. Хронология жизни и творчества. (рос.)
  13. ↑ а б в г д е Демьян Бедный. Биография. (рос.)
  14. ↑ а б в г Енциклопедія сучасної України, 2003.
  15. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 355.
  16. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 205.
  17. ↑ Москва. Энциклопедия, 1980, с. 131—132.
  18. ↑ а б в г д е Українська літературна енциклопедія, 1988.
  19. ↑ а б в Москва. Энциклопедия, 1980, с. 131.
  20. ↑ а б Український радянський енциклопедичний словник, 1966.
  21. ↑ а б Ленинград, 1957.
  22. ↑ Газета «Правда», № 1 від 22 квітня [5 травня] 1912 року. (рос.)
  23. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 367.
  24. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 407.
  25. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 108.
  26. ↑ Російська література і Т. Г. Шевченко // Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк ; Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : Поліграфкнига, 1977. — Т. 2 : Мол—Я. — С. 129.
  27. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 110.
  28. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 393.
  29. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 359.
  30. ↑ Литературный энциклопедический словарь, 1987, с. 39.
  31. ↑ Демьян Бедный / Гурьева Т. Н. Новый литературный словарь / Т. Н. Гурьева. — Ростов н/Д, Феникс, 2009, с. 30—31.
  32. ↑ а б Москва. Энциклопедия, 1980, с. 132.
  33. ↑ Теплоход «Демьян Бедный» / Лоцман путешествий.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дем%27ян_Бєдний&oldid=45014938