Придніпровська ТЕС

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

48°24′18″ пн. ш. 35°06′45″ сх. д. / 48.4050472° пн. ш. 35.1127333° сх. д. / 48.4050472; 35.1127333

Придніпровська теплова електростанція
48°24′19″ пн. ш. 35°06′50″ сх. д. / 48.40527777999999870° пн. ш. 35.11388888999999836° сх. д. / 48.40527777999999870; 35.11388888999999836Координати: 48°24′19″ пн. ш. 35°06′50″ сх. д. / 48.40527777999999870° пн. ш. 35.11388888999999836° сх. д. / 48.40527777999999870; 35.11388888999999836
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування 49112, м. Дніпро, Самарський район, вул. Гаванська, 1
Енергоблоки 4x150 МВт
3x285 МВт
1x310 МВт
Котельні агрегати ТП-90, ТП-110, ТП-210
Турбіни К-150-130,К-300-240,К-310-23
Встановлена електрична
потужність
1765 МВт
Встановлена теплова
потужність
845 Гкал/год
Материнська компанія ПАТ «Дніпроенерго»
Веб-сайт Придніпровська ТЕС
Придніпровська ТЕС is located in Україна
Придніпровська ТЕС
Придніпровська ТЕС

Придніпрóвська ТЕС — теплова електростанція, розташована на сході міста Дніпро у Самарському районі на лівому березі річки Дніпро.

Історія спорудження[ред.ред. код]

У 1951 році, на захід від козацького села Чаплі почалося будівництво ТЕС, що на момент її спорудження була найпотужнішою у колишньому СРСР. Разом з ТЕС будувалося нове місто Придніпровськ на заході Чаплей, що були включені у міські межі.

Перший енергоблок потужністю 100 МВт ввели в експлуатацію у 1954 році. На протязі кількох наступних років розвиток станції відбувався за рахунок блоків такої ж потужності - три завершено у 1955-му, по одному у 1957 та 1958 роках. При цьому на блоках №5 та №6 встановили нову турбіну ВКТ-100, яка знижувала витрати палива у порівнянні із попередніми зразками до 6%.

У 1959 ввели в експлуатацію перший блок із збільшеною до 150 МВт потужністю. За ним спорудили однотипні блоки №8 та №9 (1960 р.), №10 (1961 р.). Блок №7 був першим у СРСР із потужністю 150 МВт, так само як блок №11, введений у 1963 році, був першим із потужністю 300 МВт. За період з 1964-го по 1966-й кожен рік вводилось по одному об'єкту 300 МВт, що довело загальну потужність станції до 2400 МВт, що в чотири рази перевищувало потужність ДніпроГЕСу. Це був набільший показник серед теплових електростанцій України до завершення Запорізької ТЕС.

Подальший розвиток[ред.ред. код]

У період з 1979-го по 1983-й з урахуванням поганого технічного стану обладнання вивели з експлуатації перші шість блоків.

Також в подальшому через знос перемаркували потужність блоків №11-14, знизивши її з 300 до 285 МВт.

У проміжку між 1980 та 1986 роками проведено реконструкцію блоків №7-10 із наданням їм можливостей роботи в теплофікаційному режимі, завдяки чому станція стала постачальником тепла на мікрорайон Придніпровський та лівий берег Дніпра.

В 2011 році завершено модернізацію блоку №11 із встановленням нової теплофікаційної турбіни К-310-23,5-3 та перемаркуванням блоку на 310 МВт.

Станом на початок 2010-х років блоки №12 та №14 знаходились у консервації.

Паливо[ред.ред. код]

ТЕС проектувалась під використання донбаського вугілля - антрациту. Згодом її почали переводити на природний газ, але під час кризи з поставками цього виду палива із Росії повернулись до споживання вугілля.

Весною 2017 року власник станції прийняв рішення про її переведення на використання вугілля газової групи, що дозволить уникнути необхідності закупівель антрациту, потужності з видобутку якого опинились на території ОРДЛО. До початку опалювального сезону 2017/2018 збираються перевести два блоки потужністю по 150 МВт, та повести аналогічні роботи на всій станції до наступного опалювального сезону.

Інші відомості[ред.ред. код]

Електроенергія, що виробляється ТЕС, за часів СРСР передавалася у південну енергетичну систему, що входила в єдину енергосистему європейської частини СРСР.

Зараз Придніпровська ТЕС є електрогенеруючою одиницею «Дніпроенерго».

Придніпровська ТЕС

Джерела[ред.ред. код]

  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.

Примітки[ред.ред. код]