Призов у Швейцарії
 | У цій статті відсутній вступний розділ, що має містити визначення предмета і стислий огляд найважливіших аспектів статті. |
У Швейцарії функціонує обов'язкова військова служба (нім. Militärdienst, фр. service militaire, італ. servizio militare), яка поширюється на всіх придатних до служби громадян чоловічої статі, що досягли повноліття[1]. Також допускається служба жінок на добровільних засадах (волонтерство)[2].
Придатність до військової служби визначається, як «задоволення фізичних, розумових і психічних вимог військової служби або служби цивільної оборони, бути здатними виконувати цю службу без нанесення шкоди собі або іншим»[3]. Особи, визнані непридатними, звільняються від призову та сплачують додатковий податок в розмірі 3 % від доходу до досягнення віку в 30 років[4].
На 2008 рік до 20 % призовників визнано непридатними до служби, ця цифра вища в міських кантонах, таких як Цюрих і Женева[5]. У мирний час громадяни Швейцарії, що живуть за кордоном, також звільняються від призову[6], тоді як подвійне громадянство надає людині можливість проходити військову службу за кордоном, а не у Швейцарії[7].
22 вересня 2013 року відбувся референдум щодо скасування призову[8], на якому 73 % виборців проголосували за збереження призову.
Набір на службу починається з 20 років, однак із 16 років можуть починатися підготовчі курси, які є передумовою для отримання доступу до деяких секторів збройних сил[9]. У країні існує 6 рекрутських центрів (Віндіш, Лозанна, Зумісвальд, Монтеченері, Рюті, Мельс)[10].
Курс молодого бійця, який називається «Школа рекрута», триває від 18 до 21 тижня. Це основна, базова складова військової служби. Після неї рекрути звільняються зі служби і в подальшому призиваються на тритижневі збори раз на два роки. Особи, які претендують на сержантські і офіцерські звання, проходять додаткове навчання. Загальний термін служби разом зі «Школою рекрута» і зборами становить 330 днів. Крім того, необхідно відвідувати бази з підвищення стрілецьких навичок та щороку здавати нормативи зі стрільби.
Вік, у який відбувається планова відставка варіюється, в залежності від звання, від 34 до 65 років.
Альтернативна служба[ред. | ред. код]
З 1996 року в Швейцарії введено альтернативну службу. Вона може включати соціальну роботу, реконструкцію пам'ятників, допомогу людям похилого віку. Альтернативна служба триває 340 днів, на 100 % довше від військової служби[11].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Conscrits et recrues (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 2 травня 2009. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Femmes dans l'armée (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 2 травня 2009. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Définition de l'aptitude au service (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 2 травня 2009. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Ordonnance sur la taxe d'exemption de l'obligation de servir (фр.). Federal Authorities of the Swiss Confederation. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Les chiffres du recrutement en 2008 (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Les Suisses de l'étranger (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 25 квітня 2009. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Doubles-nationaux (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 26 квітня 2009. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Referendums on 22 September 2013 [Архівовано 6 березня 2014 у Wayback Machine.] Swiss Parliament, 28 June 2013. Retrieved, March 4, 2013(нім.)
- ↑ Rekrutierung (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 28 лютого 2008. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Journées de recrutement (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 28 лютого 2008. Процитовано 10 липня 2009.
- ↑ Ziviler Ersatzdienst (фр.). Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports. Архів оригіналу за 28 лютого 2008. Процитовано 10 липня 2009.