Приймак (родина)
Прийма́к, жіночий рід прийма́чка, зменшено-пестлива форма приймаче́нько — стороння людина, прийнята на певних умовах у ту чи іншу родину. В українському контексті існує два типи визначення терміна:
- чоловік, прийнятий у дім дружини[1]. У цьому значенні в західних областях вживалося також слово при́ста́ш[2].
- хлопець/дівчина, яких усиновили/удочерили й які, відповідно, живуть та виховуються у чужій родині[1].
Види[ред. | ред. код]
Приймаки, принаймні у XVIII — другій половині XIX ст., були таких видів:
- з волі батьків (з примусу);
- за бажанням;
- на запрошення.
У першому випадку положення зятя було подібним до найманого працівника. Зять не був головою в сім'ї, а тому ставлення до нього з боку громадськості було здебільшого зневажливим. У третьому випадку зятя запрошували найчастіше, коли не було голови сім'ї. Тоді ним ставав зять. За бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою[3]. В цілому ж ставлення до приймака зумовлювалося як тією роллю, яку він відігравав у господарстві, так і певними нормами звичаєвого права, що захищали його інтереси[4].
У Галичині приймаками також називали молоду пару, — як правило, без землі, а нерідко й без батьків, яких бездітна пара в літах брала до себе. При цьому приймаки зобов'язувалися доглядати людей, що дали їм притулок, а в разі їхньої смерті успадковували майно[5].
Серед лемків приймаками вважали лише сиріт, яких брали на утримання. Там же, а також у Поліссі практикувалося так зване багатоприймацтво: кілька дочок приводили на подвір'я батьків своїх чоловіків. Це траплялося переважно тоді, коли батьки не мали синів[5][6].
В українському фольклорі[ред. | ред. код]
Є чимало сюжетів, в українському фольклорі, де приймаки висвітлюється в основному негативно. В народній уяві приймак — це здебільшого бідолашний, якому варто поспівчувати[7].
Тому й склалося прислів'я: «Приймацький хліб — собацький», а коли бачили собаку без хвоста, то казали на нього: «У приймах був».
Щоправда, якщо приймакові вдавалося настояти на своєму, то примовляли: «Оце приймак — усім хвоста повідкушує!»
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Приймак // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Присташ // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
- ↑ Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу. — К., 1966. — 1 97 с
- ↑ Сироткін В. Сім'я й сімейна община // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. — Київ 1993.
- ↑ а б Шлюбні угоди та звичаї. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 18 квітня 2015.
- ↑ Сім'я і сімейний побут. Життя українських Карпат. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 18 квітня 2015.
- ↑ Приймацтво. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 18 квітня 2015.
Джерела[ред. | ред. код]
- Глиняний В. П. Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу.
- Пономарьов А. Сімейні звичаї та обряди // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. — Київ 1993.
- Лозко Г. Весільна обрядовість // Лозко Г. Українське народознавство. — К., 1995. — С. −303.
Посилання[ред. | ред. код]
- Прийми // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1490. — 1000 екз.
- Приймак // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
 |
У Вікісловнику є сторінка приймак. |
- Приймак. УКРЛІТ.ORG [Архівовано 20 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Трансформація родинного побуту на бойківщині в першій половині ХХ ст. Михайло Мельникович [Архівовано 18 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Історичні форми шлюбу на території України. Т. М. Кузнєцова
- Дитина, як архетип етнічної культури українців [Архівовано 18 квітня 2015 у Wayback Machine.]