Примаков Євген Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Примаков Євген Максимович
Примаков Євген Максимович

Час на посаді:
11 вересня 1998 — 12 травня 1999
Президент   Борис Єльцин
Попередник Віктор Черномирдін (в. о.)
Наступник Сергій Степашин

2-й Міністр закордонних справ Російської Федерації
Час на посаді:
10 січня 1996 — 11 вересня 1998
Президент Борис Єльцин
Попередник Андрій Козирєв
Наступник Ігор Іванов

1-й Директор Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації
Час на посаді:
26 грудня 1991 — 10 січня 1996
Президент Борис Єльцин
Попередник
Наступник В'ячеслав Трубніков

Народився 29 жовтня 1929(1929-10-29)
Київ, УРСР
Помер 26 червня 2015(2015-06-26) (85 років)
Москва
Дружина 1. Лаура Харадзе; 2. Ірина Бокарєва
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» I-го ступеня
Орден «За заслуги перед Вітчизною» II-го ступеня
Орден «За заслуги перед Вітчизною» III-го ступеня
Орден Олександра Невського
Орден Пошани
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Орден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «Ветеран праці»
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня

Євге́н Макси́мович Примако́в (рос. Евге́ний Макси́мович Примако́в, 29 жовтня 1929(19291029), Київ — 26 червня 2015, Москва) — радянський і російський державний діяч і політик консервативного напрямку. Радянський вчений-східнознавець, генерал КДБ, начальник розвідки РФ, міністр закордонних справ РФ, прем'єр міністр в уряді Єльцина.

Дехто з аналітиків вважає Примакова «хрещеним батьком» путінізму.[1]

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Євген Максимович Примаков народився 29 жовтня 1929 року в Києві. Дитинство і юність Примаков провів у Тбілісі. У 1953 році закінчив Московський інститут сходознавства, а в 1956 році — аспірантуру Московського державного університету імені Ломоносова.

З 1953 по 1962 рік працював у Держтелерадіо СРСР редактором в Головному управлінні радіомовлення на зарубіжні країни.

У 1962–1965 роках був оглядачем газети «Правда» по відділу Азії і Африки, а в 1965–1970 роках — власним кореспондентом «Правди» на Близькому Сході. Експерти вважають, що в дійсності Примаков під офіційним прикриттям посади «журналіста» Примаков в дійсності виконував завдання радянської розвідки та таємної дипломатії на Близькому Сході[2]. Про що він також сам частково написав в своїй книзі «Конфиденциально. Ближний Восток на сцене и за кулисами».

У 1970–1977 роках працював заступником директора Інституту сходознавства АН СРСР. Був одним з провідних експертів із зовнішньої політики на Сході. Автор ряду книг з сучасної історії Сходу.

У 1985–1989 роках — директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин АН СРСР.

У 1989–1991 роках Євген Примаков був членом ЦК, кандидатом у члени Політбюро ЦК КПРС.

3 червня 1989 — 28 березня 1990 був Головою Ради Союзу Верховної Ради СРСР.

23 березня 1990 — 26 грудня 1990 працював членом Президентської Ради СРСР, де займався питаннями зовнішньої політики.

13 березня 1991 — 5 вересня 1991 займав посаду члена Ради Безпеки СРСР.

З вересня до грудня 1991 був Головою Першого головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка).

26 грудня 1991 — 10 січня 1996 працював Директором Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації.

10 січня 1996 — 11 вересня 1998 очолював Міністерство закордонних справ Російської Федерації. У цей же період очолював Міжвідомчу комісію у справах Ради Європи. Був постійним членом Ради безпеки РФ до червня 1999 року.

11 вересня 1998 — 12 травня 1999 керував Урядом Російської Федерації. У ранзі прем'єр-міністра очолював російську частину Російсько-Американської комісії з економічного та технологічного співробітництва.

Одним з найяскравіших подій за час його перебування на посту прем'єра був не відбувся візит до США. 24 березня 1999 Євген Примаков прямував у Вашингтон. Коли літак знаходився над Атлантикою, прем'єру повідомили, що НАТО почало бомбардування Югославії. Через це Примаков вирішив скасувати візит, розпорядився розвернути літак прямо над океаном і повернувся до Москви.

На позачерговому 4-й з'їзді Торгово-промислової палати РФ 14 грудня 2001 Євген Примаков був обраний її президентом. Очолював Палату два терміни і подав у відставку у лютому 2011.

Засновник та голова правління «Меркурій-клубу» при Торгово-промиловій палаті РФ.

Внутрішньополітичні погляди[ред.ред. код]

Євген Примаков — переконаний прихильник принципів радянського держбудівництва й противник розпаду СРСР та утворення незалежних пострадянських держав.

Коли вирішувалося, хто успадкує кремлівські кабінети після хворого і непопулярного Єльцина, Євген Примаков, утворивши союз з мером Москви Юрієм Лужковим, розглядався як провідний кандадат на посаду президента. Виборча агітація була виконана в войовничому стилі «Назад в СРСР!». У серпні 1999 року Примаков став головою Координаційної ради виборчого блоку «Отечество — вся Росія» (ОВР) і очолив федеральний список ОВР на виборах до Державної Думи РФ третього скликання, а з 1999 по 2001 рік був керівником думської фракції «Отечество — вся Росія». Але блок Примакова—Лужкова програв вибори команді пітерських чекістів Путіна, і в якості переможеного чиновницького угруповання змушені були влитися в ряди владної партії «Єдина Росія» на умовах переможців.

Зовнішньополітичні погляди[ред.ред. код]

Більшість російських і закордонних оглядачів вважають, що на політичні погляди Примакова мали вплив його багаторічні зв'язки з арабським світом.

При ньому виник російський варіант доктрини «багатополярного світу», поширилися розмови, що Росія — «велика держава», і повинна постійно нагадувати про це. Москва різко виступила проти розширення НАТО і відновила відносини з диктаторськими «режимами-ізгоями». Не будучи повним однодумцем російських комуністів або діячів на зразок Саддама Хусейна, Слободана Мілошевича і Фіделя Кастро, Примаков не мав до них ідеологічної відрази, а вважав партнерами, з якими необхідно мати справу.

Вищим пунктом цього зовнішньополітичного курсу став знаменитий «розворот над Атлантикою», який Примаков здійснив у березні 1999 року вже на посаді прем'єр-міністра після початку натовських бомбардувань Сербії.

В Західних країнах прихід Примакова на посаду прем'єр-міністра вцілому був сприйнятий негативно.[3]

Відзнаки[ред.ред. код]

Примаков — доктор економічних наук, професор, з 1974 року — член-кореспондент, з 1979 року — академік АН СРСР, з 1991 року — академік РАН. Автор, науковий керівник і відповідальний редактор великої кількості друкованих праць, серед яких «Міжнародні конфлікти» (1972), «Енергетична криза в капіталістичному світі» (1975), «Нариси історії російської зовнішньої розвідки» (1996), «Роки в великій політиці» (1999) та інші.

Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла. Володіє англійською, арабською і грузинським мовами.

Євген Примаков нагороджений орденами СРСР — Трудового Червоного Прапора, Дружби Народів, «Знак пошани», Російської Федерації — «За заслуги перед Вітчизною» I, II і III ступенів, Олександра Невського, Пошани, іноземними державними нагородами.

Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (Україна, 27 жовтня 2004) — за визначний особистий внесок у розвиток українсько-російських економічних і політичних відносин та з нагоди 75-річчя від дня народження[4]

Лауреат Державної премії СРСР (1990), премій ім. Г. Насера (1974), Авіценни (1983), Джорджа Кеннана (1990).

Лауреат премії «Людина року» та нагороди «Срібний хрест» Російського біографічного інституту (1999). У 2001 році був нагороджений медаллю Олександра Горчакова (нагорода МЗС РФ), в 2002 році був удостоєний міжнародного громадського ордена «Золотий Сокіл» за внесок у досягнення згоди і дружби між народами, поліпшення соціального та економічного життя.

Примаков одружений, у нього є дочка.

Друковані праці[ред.ред. код]

  • Евгений Примаков. Минное поле политики. — М., Молодая Гвардия, 2006. ISBN-10 5235029542
  • Евгений Примаков. Конфиденциально. Ближний Восток на сцене и за кулисами (вторая половина XX — начало XXI века). — (2-е издание) М., изд-во «Российская газета», 2012. ISBN 978-5-905308-09-3

Література[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник:
Черномирдін Віктор Степанович (в.о.)
Coat of Arms of the Russian Federation.svg
Голова уряду Російської Федерації

11 вересня 1998 - 12 травня 1999
Наступник:
Степашин Сергій Вадимович